Ухвала Велика Палата ВС № 757/7499/17-ц

У Х В А Л А 16 червня 2021 року м. Київ Справа № 757/7499/17-ц Провадження № 14-88цс21 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О. М., суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В. перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду за заявою Камерін Інвестментс ЛЛП (Camerin Investments LLP), Саннекс Інвестментс ЛПП (Sunnex Investments LLP), Таплемон Інвестментс ЛЛП (Tamplemon Investments LLP), Берліні Комершіал ЛЛП (Berlinі Commercial LLP), Луміл Інвестментс ЛЛП (Lumil Investments LLP), Софінам Інвестментс ЛЛП (Sofinam Investments LLP) про забезпечення позову у цивільній справі за позовом Камерін Інвестментс ЛЛП (Camerin Investments LLP), Саннекс Інвестментс ЛПП (Sunnex Investments LLP), Таплемон Інвестментс ЛЛП (Tamplemon Investments LLP), Берліні Комершіал ЛЛП (Berlinі Commercial LLP), Луміл Інвестментс ЛЛП (Lumil Investments LLP), Софінам Інвестментс ЛЛП (Sofinam Investments LLP) до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк», Міністерства фінансів України, ОСОБА_1 , третя особа - Кабінет Міністрів України, про зобов`язання вчинити дії, за касаційною скаргоюАкціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 09 лютого 2017 року у складі судді Бортницької В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2020 року у складі колегії суддів Шахової О. В., Поліщук Н. В., Саліхова В. В. і за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України, в інтересах якого діє Департамент з питань судової роботи Міністерства юстиції України, на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 09 лютого 2017 року у складі судді Бортницької В. В., ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року у складі колегії суддів Прокопчук Н. О., Саліхова В. В., Семенюк Т. А., та постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2020 року у складі колегії суддів Шахової О. В., Поліщук Н. В., Саліхова В. В., УСТАНОВИЛА: У лютому 2017 року Камерін Інвестментс ЛЛП (Camerin Investments LLP), Саннекс Інвестментс ЛЛП (Sunnex Investments LLP), Таплемон Інвестментс ЛЛП (Tamplemon Investments LLP), Берліні Комершіал ЛЛП (Berlinі Commercial LLP), Луміл Інвестментс ЛЛП (Lumil Investments LLP), Софінам Інвестментс ЛЛП (Sofinam Investments LLP) (далі - позивачі) звернулися до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ «КБ «Приватбанк»), Міністерства фінансів України, ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити дії, у якому просили зобов`язати відповідачів: - виконувати умови договору (депозитний договір від 04 червня 2014 року № 5/CY031Т), укладеного з компанією Камерін Інвестментс ЛЛП (Camerin Investments LLP), у здійсненні нею прав користування, володіння та розпорядження грошовими коштами, розміщеними на кореспондентських, поточних, карткових, депозитних (вкладних) чи будь-яких інших рахунках у ПАТ «КБ «Приватбанк» та/або у Кіпрській філії ПАТ «КБ «Приватбанк», зокрема, але не виключно, грошовими коштами, розміщеними на рахунку № НОМЕР_1 ; - виконувати умови всіх договорів (депозитні договори від 03 квітня 2012 року № 1/CY0424 та від 20 квітня 2012 року № 2/CY0424), укладених з компанією Саннекс Інвестментс ЛЛП (Sunnex Investments LLP), у здійсненні нею прав користування, володіння та розпорядження грошовими коштами, розміщеними на кореспондентських, поточних, карткових, депозитних (вкладних) чи будь-яких інших рахунках у ПАТ «КБ «Приватбанк» та/або у Кіпрській філії ПАТ «КБ «Приватбанк», зокрема, але не виключно, грошовими коштами, розміщеними на рахунках № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 ; - виконувати умови всіх договорів (депозитні договори від 03 квітня 2012 року № 1/CY042K та від 20 квітня 2012 року № 2/CY042K), укладених з компанією Таплемон Інвестментс ЛЛП (Tamplemon Investments LLP), у здійсненні нею прав користування, володіння та розпорядження грошовими коштами, розміщеними на кореспондентських, поточних, карткових, депозитних (вкладних) чи будь-яких інших рахунках у ПАТ «КБ «Приватбанк» та/або в Кіпрській філії ПАТ «КБ «Приватбанк», зокрема, але не виключно, грошовими коштами, розміщеними на рахунках № НОМЕР_4 , № НОМЕР_5 ; - виконувати умови договору (депозитний договір від 05 травня 2014 року № 3/CY06HR), укладеного з компанією Берліні Комершіал ЛЛП (Berlinі Commercial LLP), у здійсненні нею прав користування, володіння та розпорядження грошовими коштами, розміщеними на кореспондентських, поточних, карткових, депозитних (вкладних) чи будь-яких інших рахунках у ПАТ «КБ «Приватбанк» та/або у Кіпрській філії ПАТ «КБ «Приватбанк», зокрема, але не виключно, грошовими коштами, розміщеними на рахунку № НОМЕР_6 ; - виконувати умови договору (депозитний договір від 05 травня 2014 року № 4/CY00MX), укладеного з компанією Луміл Інвестментс ЛЛП (Lumil Investments LLP), у здійсненні нею прав користування, володіння та розпорядження грошовими коштами, розміщеними на кореспондентських, поточних, карткових, депозитних (вкладних) чи будь-яких інших рахунках у ПАТ «КБ «Приватбанк» та/або у Кіпрській філії ПАТ «КБ «Приватбанк», зокрема, але не виключно, грошовими коштами, розміщеними на рахунку № НОМЕР_7 ; - виконувати умови договору (депозитний договір від 05 травня 2014 року № 4/CY03J5), укладеного з компанією Софінам Інвестментс ЛЛП (Sofinam Investments LLP), у здійсненні нею прав користування, володіння та розпорядження грошовими коштами, розміщеними на кореспондентських, поточних, карткових, депозитних (вкладних) чи будь-яких інших рахунках у ПАТ «КБ «Приватбанк» та/або у Кіпрській філії ПАТ «КБ «Приватбанк», зокрема, але не виключно, грошовими коштами, розміщеними на рахунку № НОМЕР_8 . Позивачі в обґрунтування позову зазначили, що ПАТ «КБ «Приватбанк» як банківська установа, Міністерство фінансів України як власник істотної частки (100 %) ПАТ «КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 як голова правління ПАТ «КБ «Приватбанк» мають зобов`язання про належне виконання умов усіх депозитних договорів, які були укладені з ними. Позивачі подали спільну заяву про забезпечення їх позову, у якій вони просили забезпечити позов, а саме: - встановити обов`язок, у тому числі, але не виключно, ПАТ «КБ «Приватбанк» та/або Кіпрській філії ПАТ «КБ «Приватбанк» щодо належного виконання умов договорів (зокрема, але не виключно: депозитний договір від 04 червня 2014 року № 5/CY031Т, депозитний договір від 03 квітня 2012 року № 1/CY0424, депозитний договір від 20 квітня 2012 року № 2/CY0424, депозитний договір від 03 квітня 2012 року № 1/CY042K, депозитний договір від 20 квітня 2012 року № 2/CY042K, депозитний договір від 05 травня 2014 року № 3/CY06HR, депозитний договір від 05 травня 2014 року № 4/CY00MX, депозитний договір від 05 травня 2014 року № 4/CY03J5), які укладені з Камерін Інвестментс ЛЛП (Camerin Investments LLP), Саннекс Інвестментс ЛЛП (Sunnex Investments LLP), Таплемон Інвестментс ЛЛП (Tamplemon Investments LLP), Берліні Комершіал ЛЛП (Berlinі Commercial LLP), Луміл Інвестментс ЛЛП (Lumil Investments LLP), Софінам Інвестментс ЛЛП (Sofinam Investments LLP), у тому числі, але не виключно, у частині виконання зобов`язань щодо нарахування та виплати відсотків (процентів) за депозитними (вкладними) рахунками цих осіб, а також користування/розпорядження/повернення/виплати грошових коштів, розміщених на кореспондентських, депозитних, поточних, карткових чи будь-яких інших рахунках цих осіб у ПАТ «КБ «Приватбанк» та/або в Кіпрській філії ПАТ «КБ «Приватбанк» до вирішення спору по суті; - заборонити ПАТ «КБ «Приватбанк» та/або Кіпрській філії ПАТ «КБ «Приватбанк» вчиняти будь-які дії щодо зупинення/блокування/припинення готівкових та/або безготівкових операцій та/або невиконання платіжних доручень/розпоряджень (документів) чи щодо будь-якого іншого обмеження користування/володіння/розпорядження грошовими коштами, розміщеними на кореспондентських, депозитних, поточних, карткових рахунках Камерін Інвестментс ЛЛП (Camerin Investments LLP), Саннекс Інвестментс ЛЛП (Sunnex Investments LLP), Таплемон Інвестментс ЛЛП (Tamplemon Investments LLP), Берліні Комершіал ЛЛП (Berlinі Commercial LLP), Луміл Інвестментс ЛЛП (Lumil Investments LLP), Софінам Інвестментс ЛЛП (Sofinam Investments LLP), відкритих у ПАТ «КБ «Приватбанк» та/або у Кіпрській філії ПАТ «КБ «Приватбанк», до вирішення спору по суті; - заборонити ПАТ «КБ «Приватбанк» та/або Кіпрській філії ПАТ «КБ «Приватбанк» без окремої письмової згоди, платіжного доручення (документа) Камерін Інвестментс ЛЛП (Camerin Investments LLP), Саннекс Інвестментс ЛЛП (Sunnex Investments LLP), Таплемон Інвестментс ЛЛП (Tamplemon Investments LLP), Берліні Комершіал ЛЛП (Berlinі Commercial LLP), Луміл Інвестментс ЛЛП (Lumil Investments LLP), Софінам Інвестментс ЛЛП (Sofinam Investments LLP) здійснювати списання/перерахування грошових коштів чи вчиняти будь-які інші операції з грошовими коштами, розміщеними на кореспондентських, депозитних, поточних, карткових чи будь-яких інших рахунках у ПАТ «КБ «Приватбанк» та/або в Кіпрській філії ПАТ «КБ «Приватбанк», у тому числі, але не виключно, дії щодо їх списання, обміну, зарахування, переказу, перерахування, а також внесення змін щодо їх обліку, приймати (використовувати) зазначені кошти як засіб платежу за цінні папери (акції), розпоряджатися ними в будь-який інший спосіб до вирішення спору по суті; - заборонити ПАТ «КБ «Приватбанк» та/або Кіпрській філії ПАТ «КБ «Приватбанк» утримуватися від виконання договорів (зокрема, але не виключно: депозитний договір від 04 червня 2014 року № 5/CY031Т, депозитний договір від 03 квітня 2012 року № 1/CY0424, депозитний договір від 20 квітня 2012 року № 2/CY0424, депозитний договір від 03 квітня 2012 року № 1/CY042K, депозитний договір від 20 квітня 2012 року № 2/CY042K, депозитний договір від 05 травня 2014 року № 3/CY06HR, депозитний договір від 05 травня 2014 року № 4/CY00MX, депозитний договір від 05 травня 2014 року № 4/CY03J5), укладених з Камерін Інвестментс ЛЛП (Camerin Investments LLP), Саннекс Інвестментс ЛЛП (Sunnex Investments LLP), Таплемон Інвестментс ЛЛП (Tamplemon Investments LLP), Берліні Комершіал ЛЛП (Berlinі Commercial LLP), Луміл Інвестментс ЛЛП (Lumil Investments LLP), Софінам Інвестментс ЛЛП (Sofinam Investments LLP), до вирішення спору по суті. Заява позивачів про забезпечення позову обґрунтована тим, що існують ризики списання та втрати грошових коштів, розміщених на їхніх депозитних рахунках. 09 лютого 2017 року ухвалою Печерського районного суду міста Києва заяву позивачів про забезпечення позову задоволено. Встановлено обов`язок, у тому числі, але не виключно, ПАТ «КБ «Приватбанк» та/або Кіпрській філії ПАТ «КБ «Приватбанк» щодо належного виконання умов договорів (зокрема, але не виключно: депозитний договір від 04 червня 2014 року № 5/CY031Т, депозитний договір від 03 квітня 2012 року № 1/CY0424, депозитний договір від 20 квітня 2012 року № 2/CY0424, депозитний договір від 03 квітня 2012 року № 1/CY042K, депозитний договір від 20 квітня 2012 року № 2/CY042K, депозитний договір від 05 квітня 2014 року № 3/CY06HR, депозитний договір від 05 травня 2014 року № 4/CY00MX, депозитний договір від 05 травня 2014 року № 4/CY03J5), які укладені з позивачами, у тому числі, але не виключно, у частині виконання зобов`язань щодо нарахування та виплати відсотків (процентів) за депозитними (вкладними) рахунками цих осіб, а також користування/розпорядження/повернення/виплати грошових коштів, розміщених на кореспондентських, депозитних, поточних, карткових чи будь-яких інших рахунках цих осіб у ПАТ «КБ «Приватбанк» та/або у Кіпрській філії ПАТ «КБ «Приватбанк» до вирішення по суті спору. Заборонено ПАТ «КБ «Приватбанк» та/або Кіпрській філії ПАТ «КБ «Приватбанк» вчиняти будь-які дії щодо зупинення/блокування/припинення готівкових та/або безготівкових операцій та/або невиконання платіжних доручень/розпоряджень (документів) чи щодо будь-якого іншого обмеження користування/володіння/розпорядження грошовими коштами, розміщеними на кореспондентських, депозитних, поточних, карткових рахунках позивачів, відкритих у ПАТ «КБ «Приватбанк» та/або у Кіпрській філії ПАТ «КБ «Приватбанк», до вирішення по суті спору. Заборонено ПАТ «КБ «Приватбанк» та/або Кіпрській філії ПАТ «КБ «Приватбанк» без окремої письмової згоди, платіжного доручення (документу) позивачів здійснювати списання/перерахування грошових коштів чи вчиняти будь-які інші операції з грошовими коштами, розміщеними на кореспондентських, депозитних, поточних, карткових чи будь-яких інших рахунках в ПАТ «КБ «Приватбанк» та/або у Кіпрській філії ПАТ «КБ «Приватбанк», у тому числі, але не виключно, дії щодо їх списання, обміну, зарахування, переказу, перерахування, а також внесення змін щодо їх обліку, приймати (використовувати) вказані кошті як засіб платежу за цінні папери (акції), розпоряджатися ними в будь-який інший спосіб до вирішення по суті спору. Заборонено ПАТ «КБ «Приватбанк» та/або Кіпрській філії ПАТ «КБ «Приватбанк» утримуватися від виконання договорів (зокрема, але не виключно: депозитний договір від 04 червня 2014 року № 5/CY031Т, депозитний договір від 03 квітня 2012 року № 1/CY0424, депозитний договір від 20 квітня 2012 року № 2/CY0424, депозитний договір від 03 квітня 2012 року № 1/CY042K, депозитний договір від 20 квітня 2012 року № 2/CY042K, депозитний договір від 05 квітня 2014 року № 3/CY06HR, депозитний договір від 05 травня 2014 року № 4/CY00MX, депозитний договір від 05 травня 2014 року № 4/CY03J5), укладених з позивачами до вирішення по суті спору. 20 квітня 2017 року ухвалою Апеляційного суду міста Києва апеляційну скаргу ПАТ «КБ «Приватбанк» відхилено, ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 09 лютого 2017 року залишено без змін. 13 квітня 2020 року ухвалою Київського апеляційного суду клопотання Міністерства фінансів України задоволено частково, залучено Кабінет Міністрів України як третю особу до розгляду цивільної справи за апеляційною скаргою державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та за апеляційними скаргами АТ «КБ «Приватбанк» на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 25 лютого 2020 року про роз`яснення судового рішення, ухвали Печерського районного суду міста Києва від 09 лютого 2017 року у справі за позовом Камерін Інвестментс ЛЛП (Camerin Investments LLP), Саннекс Інвестментс ЛЛП (Sunnex Investments LLP), Таплемон Інвестментс ЛЛП (Tamplemon Investments LLP), Берліні Комершіал ЛЛП (Berlinі Commercial LLP), Луміл Інвестментс ЛЛП (Lumil Investments LLP), Софінам Інвестментс ЛЛП (Sofinam Investments LLP) до ПАТ «КБ «Приватбанк», Міністерства фінансів України, ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити дії. 10 червня 2020 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України відхилено, ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 09 лютого 2017 року залишено без змін. 18 червня 2020 року АТ «КБ «Приватбанк», яке є правонаступником ПАТ «КБ «Приватбанк», із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просило скасувати ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 09 лютого 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2020 року стосовно вирішення заяви про забезпечення позову, відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову. 08 липня 2020 року Кабінет Міністрів України через засоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, з урахуванням уточненої редакції касаційної скарги, просив скасувати ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 09 лютого 2017 року, ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2020 року, у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити. 20 липня 2020 року ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ «КБ «Приватбанк», а 08 вересня 2020 року ­- за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України та зупинено виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва від 09 лютого 2017 року, залишеної без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 червня 2020 року, до закінчення касаційного провадження у справі. У грудні 2020 року АТ «КБ «Приватбанк» звернулося до Верховного Суду з клопотанням, у подальшому доповненим, про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у зв`язку з наявністю виключної правової проблеми і необхідністю забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Заявник обґрунтував вимоги клопотання тим, що: - застосування судами такого способу забезпечення позову, як встановлення обов`язку вчинити дії викликає низку проблемних питань у зв`язку з неоднозначністю положень пункту 3 частини першої статті 152 ЦПК України 2004 року. Суди, встановлюючи для відповідача обов`язок вчинити певні дії, допускають таке його формулювання, що виходить за межі інституту забезпечення позову та фактично приводить до вирішення спору між сторонами без здійснення розгляду спору по суті, що фактично мало місце в цій справі; - відповідно до висновку, викладеного в пункті 18 постанови колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 910/11906/18, встановлення обов`язку вчинити певні дії як процесуальний захід забезпечення позову має на меті обмежити пасивну поведінку особи, щодо якої вживається такий захід, шляхом встановлення судом певного зобов`язання особи, яке виникає безпосередньо з відповідного процесуального документа (ухвали суду про забезпечення позову) та покликане забезпечити виконання ймовірного судового рішення про задоволення позову і забезпечує ефективний захист, поновлення порушених прав позивача. Натомість суд першої інстанції у справі, яка переглядається, не встановив обов`язок банку вчинити дії як процесуальний захід, а фактично примусив банк до виконання зобов`язань за депозитними договорами, що по суті є одним із способів захисту порушеного права - примусовим виконанням обов`язку в натурі; - правовою проблемою є не лише можливість застосування судами в порядку забезпечення позову способів захисту порушеного права, що є неприпустимим без розгляду справи по суті, але і фактичне стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у порядку забезпечення позову; - з урахуванням характеру правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності, у майбутньому існує ризик виникнення невизначеної кількості спорів, у яких позивачі намагатимуться отримати задоволення своїх грошових вимог не за результатами розгляду справи по суті, а виключно в порядку застосування судами аналогічних за своїм змістом способів забезпечення позову, як у цій справі. У додаткових поясненнях до клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду АТ «КБ «Приватбанк» зазначало, що: - також правовою проблемою є питання можливості оскарження в касаційному порядку за правилами чинного ЦПК України ухвали суду першої інстанції, постановленої за дії ЦПК України 2004 року; - така проблема має міжюрисдикційний характер, що свідчить про її виключність. У грудні 2020 року Кабінет Міністрів України, в інтересах якого діє Департамент з питань судової роботи Міністерства юстиції України, звернувся до Верховного Суду з клопотанням про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 403 ЦПК України у зв`язку з наявністю виключної правової проблеми та необхідністю забезпечення розвитку права й формування єдності правозастосовчої практики. На обґрунтування вимог цього клопотання Кабінет Міністрів України навів доводи, аналогічні тим, що викладені в клопотанні АТ «КБ «Приватбанк» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Додатково заявник зазначав, що існування застосовуваних ухвалою заходів забезпечення позову станом на час подання апеляційної та касаційних скарг прямо порушує приписи та принципи процесуального законодавства, ці заходи не відповідають правовій природі інституту забезпечення позову та мають бути скасовані. Указував на те, що станом на час подання цього клопотання (а саме з 08 лютого 2020 року) законодавцем встановлено можливість застосування такого заходу забезпечення позову, як встановлення обов`язку вчинити певні дії, лише у спорах, які виникли із сімейних правовідносин. У грудні 2020 року Міністерство фінансів України звернулося до Верховного Суду з клопотанням про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Міністерство фінансів України зазначало, що існує правова проблема правозастосування відповідного способу забезпечення позову/захисту порушеного права; існує ризик виникнення невизначеної кількості спорів щодо задоволення грошових вимог позивачів не за результатами розгляду справи по суті, а виключно як наслідок застосування судами аналогічних за своїм змістом способів забезпечення позову, як у цій справі. Доводи клопотання є аналогічними, як у клопотаннях АТ «КБ «Приватбанк» та Кабінету Міністрів України. Крім того, обґрунтовуючи клопотання про направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, АТ «КБ «Приватбанк», Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України також порушили питання щодо зворотної дії в часі норм чинного ЦПК України. Учасники справи вважають виключною правовою проблемою питання про дію процесуального закону в часі, зокрема про можливість оскарження в касаційному порядку за правилами нового процесуального закону таких судових рішень, які на момент їх постановлення не підлягали оскарженню в касаційному порядку. Складність правової ситуації, на переконання сторін, полягає в тому, що процесуальні відносини розпочалися за дії одного процесуального закону та тривають за дії іншого, відмінного за змістом від попереднього процесуального закону. Обґрунтовуючи вимоги клопотання про закриття касаційного провадження у справі, позивачі зазначали про необхідність дотримання принципу правової визначеності у разі перегляду судових рішень за спливом більше трьох років після їх постановлення, а також про те, що ЦПК України 2004 року не було передбачено права на касаційне оскарження ухвали Печерського районного суду міста Києва від 09 лютого 2017 року, залишеної без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року та постановою Київського апеляційного суду від 10 червня 2020 року, а тому касаційне провадження підлягає закриттю як помилково відкрите. У лютому 2021 року Кабінет Міністрів України також подав клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у порядку частини п`ятої статті 403 ЦПК України з метою вирішення питання щодо можливості Кабінету Міністрів України та АТ «КБ «Приватбанк» у касаційному порядку оскаржити ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 09 лютого 2017 року, ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2020 року. 04 березня 2021 року ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу призначено до судового розгляду. 14 квітня 2021 року колегією суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду постановлено ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину п`яту статті 403 ЦПК України з підстав запровадження законодавцем у процесуальному законі новел у вигляді можливості залучення апеляційним судом третіх осіб до участі у справі, а відтак необхідності визначення обсягу їх прав на оскарження судових рішень, ухвалених у справі до моменту такого залучення до справи; та можливості залучення до участі в цивільному процесі органу, який не має статусу юридичної особи, а саме Кабінету Міністрів України, що свідчить про існування виключної правової проблеми, тому така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду керувалася такими міркуваннями. У справі, що переглядається, встановлено, що між сторонами існують договірні правовідносини, між позивачами та ПАТ «КБ «Приватбанк» укладено відповідні депозитні договори. За умовами цих договорів депозитер (вкладник) розміщує на депозитному рахунку грошові кошти, а банк приймає ці грошові кошти та сплачує за кожним із цих договорів від 10 до 13 % річних без утримання податків і зборів. Будь-які зміни до договорів можуть бути здійснені лише за обопільною згодою сторін. 21 грудня 2016 року Міністерство фінансів України набуло право власності на 100 % акцій ПАТ «КБ «Приватбанк», що підтверджується офіційними повідомленнями Національного банку України, Міністерства фінансів України. НБУ та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб під час процедури націоналізації ПАТ «КБ «Приватбанк» протягом 19 грудня - 21 грудня 2016 року здійснене списання грошових коштів деяких клієнтів ПАТ «КБ «Приватбанк». 17 січня 2017 року позивачі отримали від ПАТ «КБ «Приватбанк» повідомлення про зупинення обслуговування їх рахунків. На думку позивачів, відповідачі є відповідальними за усі дії ПАТ «КБ «Приватбанк». Позивачі вказували, що не розривали депозитних договорів з ПАТ «КБ «Приватбанк» та не вчиняли дій, спрямованих на відмову від депозитів. АТ «КБ «Приватбанк» під час розгляду справи оголосило, що не визнає укладені з позивачами депозитні договори, оскільки обов`язки банку за депозитними договорами є виконаними і припиненими, бо є акції по статті 41-1 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» й договори про придбання цих акцій є чинними. Щодо передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з виключною правовою проблемою (щодо забезпечення позову) Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду при передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду керувалася таким. Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову в разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Забезпечення позову по суті є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження суд встановлює в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Доводи заявників на обґрунтування вимог клопотань про передачу справи на розгляд справи Великою Палатою Верховного Суду не підтверджують наявність виключної правової проблеми (щодо забезпечення позову). Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду врахувала, що питання застосування такого виду забезпечення позову, як встановлення обов`язку вчинити певні дії, можливості застосування судами в порядку забезпечення позову способів захисту порушеного права, у тому числі фактичне вирішення спору в порядку забезпечення позову, досліджувалося Верховним Судом, а тому відсутні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких міркувань заявників (постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 466/3327/15-ц, від 10 січня 2019 року у справі № 910/11906/18). Зробила висновок про відсутність виключної правової проблеми в застосуванні такого виду забезпечення позову, як встановлення обов`язку вчинити певні дії, можливості застосування судами в порядку забезпечення позову способів захисту порушеного права, фактичного стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у порядку забезпечення позову. Щодо касаційного перегляду ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову з підстав про зворотну дію в часі нового процесуального закону. Колегія суддів указала на відсутність виключної правової проблеми щодо питання застосування процесуального закону в часі, тлумачення статті 3 ЦПК України щодо дії процесуального закону в часі, послалася на правовий висновок, висловлений Верховним Судом України в постанові від 30 листопада 2016 року у справі № 6-1697цс16, у якій судове рішення за попереднім процесуальним законом не підлягало касаційному оскарженню, але за чинним процесуальним законом таке право надано учасникам справи. Верховний Суд України вважав, що процесуальний порядок провадження в цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації. Цивільне процесуальне право діє відносно осіб у часі та просторі. Дія процесуального закону в часі полягає в тому, що провадження в цивільних справах ведеться відповідно до цивільних процесуальних законів, чинних на час розгляду справи, здійснення окремих процесуальних дій або виконання рішення суду (частина третя статті 2 ЦПК України). Згідно із цією нормою закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі. Стаття 13 ЦПК України, яка була чинною на час вчинення відповідачем процесуальної дії і на час розгляду його апеляційної скарги судом, надавала право особам на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень і не передбачала винятків із цього правила. У справі, яка переглядалася Верховним Судом України, 06 листопада 2014 року відповідач подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції від 05 жовтня 1998 року та просив поновити строк на апеляційне оскарження цього рішення. Таким чином, виходячи зі сформульованого в частині третій статті 2 ЦПК України загального правила дії процесуальних норм у часі, апеляційний суд, вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою відповідача, повинен був застосувати процесуальні норми, які були чинними на час вчинення зазначеної процесуальної дії, тобто на час подання ним апеляційної скарги та розгляду справи в апеляційній інстанції, а не на час ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного відповідачем рішення. Тобто право на оскарження судового рішення має визначатися не згідно із законом, чинним на час ухвалення відповідного рішення судом першої (апеляційної) інстанції, а на час подання певної скарги на таке судове рішення. Застосовуючи наведену правову позицію до спірних правовідносин, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зробила висновок, що право на касаційне оскарження судового рішення має вирішуватися відповідно до змісту процесуального закону, чинного на момент подання особою касаційної скарги. Так, відповідно до правового висновку Верховного Суду України, який підтримано колегією суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду й повторюється в значній кількості тотожних справ, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що зміст частини третьої статті 2 ЦПК України 2004 року та частини третьої статті 3 ЦПК України в чинній редакції щодо викладення правила про дію процесуального закону в часі є тотожним. Обґрунтування підстав передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду встановила наявність іншої виключної правової проблеми, пов`язаної із застосуванням новели процесуального законодавства, викладеної в пункті 1 частини першої статті 365 ЦПК України (у редакції Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 365 ЦПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду з`ясовує питання про склад учасників судового процесу. У разі встановлення, що рішення суду першої інстанції може вплинути на права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі, залучає таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. У разі з`ясування, що судове рішення суду першої інстанції може вплинути на права та інтереси особи, апеляційний суд, застосовуючи правило пункту 1 частини першої статті 365 ЦПК України, залучає таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Відповідно третя особа, залучена апеляційним судом до участі у справі, набуває статусу учасника справи, проте автоматично ця особа не набуває право оскаржувати всі ті судові рішення, що ухвалені у справі до моменту залучення її до участі в розгляді справи, ураховуючи, що таке залучення нового учасника справи є можливим у разі, якщо суд зробить висновок, що рішення суду першої інстанції лише може вплинути на права та обов`язки особи, яка не є учасником справи. За загальним правилом, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, може вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення рішення у справі у разі, якщо рішення суду може вплинути на її права та (або) обов`язки щодо однієї зі сторін. Така третя особа може бути залучена до участі у справі за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи суду. Суть інституту третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, полягає в тому, що його застосування слугує процесуальним забезпеченням права регресу, а умова, що за законом третя особа залучається чи вступає у справу на стороні позивача чи відповідача, передбачає, що участь у процесі третьої особи випливає з тих відносин, які пов`язують її з однією зі сторін у процесі. Таким чином, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - це особа, яка вступає в розпочатий судовий процес для охорони своїх суб`єктивних прав, свобод чи інтересів, відмінних від прав, свобод та інтересів сторін у справі. Отже, підставою залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, як судом першої інстанції, так і апеляційним судом повинно бути існування матеріально-правового зв`язку зі стороною, на боці якої виступає третя особа. За правилами здійснення судового процесу, якому притаманний принцип стадійності, процесуальні права залученої апеляційним судом третьої особи, зокрема й права на оскарження судових рішень, поширюються на майбутнє (проспективно), а не на минуле (ретроспективно). Тому, на думку колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, саме лише залучення нового учасника справи на стадії апеляційного розгляду в процесуальному статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не створює безумовних процесуальних підстав та не наділяє таку особу правом на оскарження всіх судових рішень, постановлених у справі до моменту її залучення як нового учасника справи. Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала за необхідне враховувати, що процесуальну процедуру залучення третьої особи на стадії апеляційного розгляду справи треба відрізняти від іншої процесуальної процедури - надання права на апеляційне оскарження особі, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки. Так, за правилами частини другої статті 352 ЦПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19) стосовно вирішення питання про те, чи стосується прав та інтересів заявника оскаржуване судове рішення, зазначено, що необхідною умовою для набуття особою, яка не брала участі у справі, права касаційного оскарження судового рішення є вирішення цим судовим актом питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків. Питання про те, чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків особи, яка не брала участі у справі, має вирішуватися виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням змісту судового рішення. Отже, якщо суд першої інстанції вирішив питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не брала участі у справі, то в такому разі за процесуальним законом така особа має право на апеляційне оскарження судового рішення суду першої інстанції в порядку частини другої статті 352 ЦПК України. Колегія суддів зазначила, що залучення третьої особи на стадії апеляційного розгляду та надання права на апеляційне оскарження особі, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції, якщо суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, є відмінними процесуальними процедурами. Таким чином, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду питання про наділення чи ненаділення нового учасника справи (третьої особи, залученої до участі у справі апеляційним судом) ретроспективним правом на оскарження судових рішень вважала новою актуальною правовою проблемою для права України, яка не була раніше відома ані практиці, ані науці цивільного процесу, та викликана саме запровадженням законодавчих змін до ЦПК України в січні 2020 року. Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виснувала, що виключна правова проблема полягає в застосуванні нової правової норми, викладеної в пункті 1 частини першої статті 365 ЦПК України, що, на її переконання, має виключний та актуальний характер, полягає в розмежуванні застосування правил, закріплених у частині другій статті 352 ЦПК України та в пункті 1 частини першої статті 365 ЦПК України щодо ретроспективного та проспективного права на оскарження судових рішень. Також колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає виключною правовою проблемою питання про участь Кабінету Міністрів України як учасника цивільного процесу. Відповідно до частини першої статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України). Як зазначалося, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - це особа, чиї права та інтереси опосередковано охороняються завдяки специфічній участі у процесі. Визначення фізичних та юридичних осіб міститься у Цивільному кодексі України (далі - ЦК України) (розділ ІІ книги першої ЦК України). На переконання колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, третьою особою може бути залучено виключно учасників цивільних відносин, якими є фізичні та юридичні особи, а також держава. За загальним правилом залучення органів державної влади, які не мають статусу юридичної особи, до участі в розгляді цивільних справ не допускається. В окремих випадках, прямо передбачених процесуальним законом, допускається участь у цивільному процесі окремих посадових осіб, як то прокурор та Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (стаття 56 ЦПК України). Зазвичай держава бере участь у цивільних відносинах через створювані нею органи, які мають статус юридичної особи. Водночас за правилами частин другої та четвертої статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Отже, на відміну від правил адміністративного судочинства, цивільний процес не допускає залучення до участі у справі таких суб`єктів, які не є фізичними чи юридичними особами, або державою, а є органами державної влади без статусу юридичної особи. Згідно із частиною першою статті 1 Закону України від 27 лютого 2014 року № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» (далі - Закон № 794-VII) Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України не має статусу юридичної особи, є колегіальним органом, який здійснює свої повноваження шляхом прийняття рішень на засіданнях (пункт 2 параграф 1 розділу І Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 липня 2009 року № 712). Водночас за правилом частини першої статті 37 Закону № 794-VII Кабінет Міністрів України може бути позивачем та відповідачем у судах, зокрема звертатися до суду, якщо це необхідно для здійснення його повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Аналіз наведеної норми права свідчить, що ця норма є бланкетною, не встановлює певних правил поведінки, а передбачає існування інших норм, розміщених в інших нормативних актах, у яких сформульовані конкретні правила поведінки. Таким нормативним актом (з урахуванням правила частини першої статті 3 ЦПК України) є, зокрема і ЦПК України, яким не передбачено спеціальне право Кабінету Міністрів України брати участь у розгляді справи як самостійним учасником, на відміну від правил, зокрема, КАС України. Отже, на думку колегії суддів, виникло правове питання, чи вправі Кабінет Міністрів України як суб`єкт владних повноважень брати участь у судовому розгляді як самостійний учасник цивільного процесу, не маючи статусу юридичної особи, з огляду на вимоги статей 48, 52 ЦПК України у їх співвідношенні з правилами частини першої статті 37 Закону № 794-VII, а також щодо наявності правових підстав залучення уряду України до участі в цивільних справах, де стороною є АТ «КБ «Приватбанк». Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вказала, що у зв`язку із запровадженням законодавцем у процесуальному законі новел виключна проблема полягає в розв`язанні таких питань: щодо можливості залучення апеляційним судом третіх осіб до участі у справі, що свідчить про існування виключної правової проблеми щодо прав таких нових учасників справи на оскарження судових рішень, ухвалених у справі до моменту їх залучення; та можливості залучення до участі в цивільному процесі органу, який не має статусу юридичної особи, що необхідно для визначення чіткого кола осіб (суб`єктів), які можуть бути учасниками справи у цивільному процесі. Велика Палата Верховного Суду вважає мотиви, викладені в ухвалі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 квітня 2021 року обґрунтованими та приймає справу до розгляду. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4). Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності. Наявність глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Саме на державу покладається обов`язок створити у своїй правовій системі ефективні механізми, що нададуть можливість подолати можливі розбіжності в судовій практиці (рішення Європейського суду з прав людини від 29 березня 2011 року у справі «Брезовець проти Хорватії» (Brezovec v. Croatia, заява № 13488/07)). Оскільки принцип верховенства права передбачає необхідність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питання щодо відступу від висновку щодо застосування норми права в подібних відносинах, викладеного в раніше ухвалених судових рішеннях Верховного Суду України, Велика Палата Верховного Суду приймає справу для продовження розгляду. У частині першій статті 402 ЦПК України передбачено, що в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Такий розгляд відбувається з урахуванням статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Виходячи з викладеного справу необхідно розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у порядку письмового провадження). Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України). Керуючись частиною тринадцятою статті 7, статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду УХВАЛИЛА: Прийняти для продовження розгляду цивільну справу за заявою Камерін Інвестментс ЛЛП (Camerin Investments LLP), Саннекс Інвестментс ЛПП (Sunnex Investments LLP), Таплемон Інвестментс ЛЛП (Tamplemon Investments LLP), Берліні Комершіал ЛЛП (Berlinі Commercial LLP), Луміл Інвестментс ЛЛП (Lumil Investments LLP), Софінам Інвестментс ЛЛП (Sofinam Investments LLP) про забезпечення позову в цивільній справі за позовом Камерін Інвестментс ЛЛП (Camerin Investments LLP), Саннекс Інвестментс ЛПП (Sunnex Investments LLP), Таплемон Інвестментс ЛЛП (Tamplemon Investments LLP), Берліні Комершіал ЛЛП (Berlinі Commercial LLP), Луміл Інвестментс ЛЛП (Lumil Investments LLP), Софінам Інвестментс ЛЛП (Sofinam Investments LLP) до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк», Міністерства фінансів України, ОСОБА_1 , третя особа - Кабінет Міністрів України, про зобов`язання вчинити дії, за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 09 лютого 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2020 року та за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України, в інтересах якого діє Департамент з питань судової роботи Міністерства юстиції України, на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 09 лютого 2017 року, ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2020 року. Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами у порядку письмового провадження на 29 червня 2021 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: вул. Пилипа Орлика, 8, м. Київ. Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. М. Ситнік Судді: Т. О. Анцупова В. С. Князєв В. В. Британчук Г. Р. Крет Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко І. В. Григор`єва К. М. Пільков М. І. Гриців В. В. Пророк В. І. Данішевська Л. І. Рогач Ж. М. Єленіна В. М. Сімоненко Л. Й. Катеринчук І. В. Ткач