Ухвала КАС ВС № 640/17351/19

УХВАЛА 20 квітня 2021 року Київ справа №640/17351/19 адміністративне провадження №К/9901/23099/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М., суддів - Жука А. В., Мартинюк Н. М., за участю: секретаря судового засідання - Любачевської М. С., позивача - ОСОБА_1 , представника позивача - Суслікової Н. М., представника відповідача - Улибіної В. О., представника третьої особи Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури - Козової Я. С., представника третьої особи ОСОБА_2 - Суткевича О. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання ОСОБА_1 та третьої особи ОСОБА_2 про передачу на розгляд Великої Палати Верховного Суду адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури міста Києва, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури, ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.04.2020 (суддя - Чудак О. М.) і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2020 (колегія суддів у складі: Черпицької Л. Т., Пилипенко О. Є., Епель О. В.), УСТАНОВИВ: У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури міста Києва (далі - відповідач, КДКА м. Києва), де треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури (далі - ВКДКА), ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення від 09.07.2019 №

151. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.04.2020, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2020, в задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 про повернення позовної заяви ОСОБА_1 до КДКА м. Києва, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ВКДКА, про визнання протиправним та скасування рішення відмовлено. Клопотання представників КДКА м. Києва та ВКДКА задоволено. Адміністративний позов ОСОБА_1 до КДКА м. Києва, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ВКДКА, про визнання протиправним та скасування рішення залишено без розгляду Судові рішення попередніх інстанцій мотивовано, зокрема тим, що звернення позивача зі скаргою до ВКДКА не є досудовим порядком вирішення спору, оскільки законодавець чітко визначив право на оскарження такого рішення або до суду, або до ВКДКА. Щодо наявності колізії між правовими нормами Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» і Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та позбавлення права позивача на судовий захист внаслідок наявності такої колізії, то суд першої інстанції зазначив, що тридцятиденний строк оскарження передбачений спеціальною нормою для даних правовідносин - Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». У свою чергу, норми КАС України в даному випадку є загальними. А за таких обставин, обґрунтування позивачем пропуску строку звернення до суду виключно незгодою із наведеним законодавчим регулюванням є безпідставним. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що надані скаржником докази поважності причин пропуску строку звернення до суду не підтверджують неможливість реалізувати своє право на оскарження у встановлений КАС України строк. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просив скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду від 22.04.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2020, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Ухвалою Верховного Суду від 29.09.2020 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.04.2020 і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2020. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , серед іншого, просить передати цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. На думку позивача, у цій справі існує виключна правова проблема, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо тлумачення норм статті 42 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», якою визначено, що адвокат чи особа, яка ініціювала питання про дисциплінарну відповідальність адвоката, має право оскаржити рішення у дисциплінарній справі протягом тридцяти днів з дня його прийняття до ВКДКА або до суду. Зазначає, що суди по-різному трактують зміст частини першої статті 42 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» у подібних правовідносинах, посилаючись на постанови Верховного Суду від 31.01.2020 у справі № 640/3026/19, від 13.02.2020 у справі № 344/13462/16-а, від 20.08.2020 у справі № 240/11730/19, від 23.12.2020 у справі № 826/11330/17. Крім того, 09.10.2020 третя особа ОСОБА_2 звернулася до суду із клопотанням про передачу справи № 640/17351/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав відсутності сталої судової практики у питаннях щодо порядку оскарження рішень КДКА. Колегія суддів дослідивши доводи заявлених клопотань про передачу справи № 640/17351/19 на розгляд до Великої Палати Верховного Суду, для вирішення виключної проблеми у формуванні єдиної правозастосовної практики в подібних судових спорах, вважає що у задоволенні останніх необхідно відмовити. Так, відповідно до частини п`ятої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Підстава для передачі касаційним судом справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, визначена частиною п`ятою статті 346 КАС, передбачає наявність у справі виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в судовому рішенні від 26.03.2019 у справі № 804/15369/13-а, для віднесення справи до категорії спорів, що містять виключну правову проблему і вирішення яких необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, така справа повинна мати декілька з наведених ознак: - справа не може бути вирішена відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права; - встановлена необхідність відступити від викладеного в постанові Верховного Суду України правового висновку, який унеможливлює ефективний судовий захист; - існують кількісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми, а саме значний перелік подібних справ (зокрема, між тими ж сторонами або з однакового предмета спору), які перебувають на розгляді в судах; - існують якісні критерії наявності виключної правової проблеми, зокрема: - немає усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному; - невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права; - встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому; - наявність різних наукових підходів до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах. Згідно зі частиною першою статті 347 КАС України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. На думку колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у цій справі оцінка протиправності або правомірності оскаржуваного рішення залежить від вирішення питання поважності причин пропуску позивачем строку для звернення до адміністративного суду з цим позовом. При цьому Верховний Суд зазначає, що суд касаційної інстанції не оцінює причини пропущення строку звернення до суду. Доводи позивача, що окрему виключну проблему як для забезпечення розвитку права, так і формування єдиної правозастосовчої практики становить співвідношення правової позиції (висновку щодо застосування норм права) постанов Верховного Суду від 31.01.2020 у справі № 640/3026/19, від 13.02.2020 у справі № 344/13462/16-а та від 23.12.2020 у справі № 826/11330/17, Верховним Судом відхиляються, оскільки у вказаних справах міститься однаковий підхід до застосування задекларованого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, та статтях 5, 6 КАС України принципу доступу до правосуддя, зокрема щодо питання застосування статей 122, 123 КАС України (інституту строку звернення до адміністративного суду) та принципу офіційного з`ясування обставин у справі, закріпленого у статті 9 КАС України. Висновок Верховного Суду щодо аналізу положень статті 123 КАС України у цих справах зводиться до того, що передумовою настання наслідків для залишення позову без розгляду є надання можливості позивачу скористатися правом подання заяви, в якій вказати причини поважності пропуску строку звернення до суду, а у випадку, якщо вказані в заяві підстави будуть визнані неповажними, запропонувати вказати інші, ніж ті, які визнані судом неповажними. Також в даних рішеннях міститься однаковий висновок щодо встановленого процесуального строку оскарження рішення у дисциплінарній справі адвоката, який визначений статтею 42 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Щодо посилання позивача на постанову Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 240/11730/19, то у даному контексті важливо зазначити, що Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи № 755/10947/17 зробила висновок, відповідно до якого суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію. Остання правова позиція Верховного Суду щодо строків та порядку оскарження рішення КДКА викладена у постанові Верховного Суду від 23.12.2020 у справі № 826/11330/17. В свою чергу, системний аналіз положень КАС України у частині повноважень колегії касаційного суду у складі трьох суддів, дозволяє зробити висновок, що у постановах, прийнятих колегією у складі трьох суддів, «нові» висновки з питань застосування права, як правило, не викладаються, натомість, виходячи із принципу правової визначеності, наголошується на актуальності вже існуючих правових висновків. За наявності певних виключних умов касаційний суд може ініціювати зміни в судовій практиці й у таких випадках пізніша за датою постанова Верховного Суду є визначальною для правозастосування. Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що Консультативна рада європейських судів (далі - КРЄС) у пункті 30 Висновку № 20 (2017) зазначила, що забезпечення рівності, єдиного тлумачення й застосування закону не повинні призводити до негнучкості закону та виникненню перешкод для його розвитку. Таким чином, вимога «подібні справи мають розглядатися подібно» не повинна сприйматися як абсолютна. Розвиток судової практики як такий не має протиставлятись належному відправленню правосуддя, оскільки неспроможність розвитку й адаптації судової практики створюватиме ризик перешкоджання реформуванню або вдосконаленню права. У пункті 34 Висновку № 20 (2017) КРЄС погоджується, що в різних правових традиціях можуть бути різні варіанти взаємодії між прецедентами вищих судів та концепцією суддівської незалежності в нижчих судах, а також що такі різні підходи різних традицій можуть продовжувати співіснувати. Положеннями статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) визначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Судом касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 КАС України є Верховний Суд, у складі якого за змістом статей 36, 37 Закону № 1402-VIII діє, зокрема, Касаційний адміністративний суд. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права. Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Отже, до повноважень Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, зокрема, належить вирішення питань про правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, їх тлумачення при вирішенні юридичних спорів в адміністративних справах чи проблем щодо забезпечення захисту прав, свобод або інтересів. Реалізація таких повноважень пов`язана з наявністю правових проблем. Отже, даний спір може бути вирішений Касаційним адміністративним судом. Враховуючі викладене, колегія суддів вважає, що наведені у клопотаннях обґрунтування наявності виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, не створює підстави для передачі на розгляд Великій Палаті Верховного Суду справи № 640/17351/19. З урахуванням вищезазначеного, клопотання ОСОБА_1 та третьої особи ОСОБА_2 про передачу справи № 640/17351/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду задоволенню не підлягає. Керуючись статтями 344, 346, 347, 355, 359 КАС України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: У задоволенні клопотань ОСОБА_1 та третьої особи ОСОБА_2 про передачу справи № 640/17351/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити. Ухвала набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... Ж.М. Мельник-Томенко А.В. Жук , Н.М. Мартинюк Судді Верховного Суду