Постанова КАС ВС № 120/11858/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 липня 2026 року м. Київ справа № 120/11858/25 адміністративне провадження № К/990/7594/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Дашутіна І. В., суддів Загороднюка А. Г., Соколова В. М., розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 26.08.2025, ухвалене суддею Заброцькою Л. О., та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19.01.2026, ухвалену колегією суддів у складі Гонтарука В. М., Моніча Б. С., Білої Л. М., у справі № 120/11858/25 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про визнання протиправним та скасування рішення, ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій: ОСОБА_1 звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (далі - ВКДКА), в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення від 24.07.2025 № VІІ-005/2025, яким до позивачки застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю строком на три місяці. Разом з позовною заявою позивачка подала заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення відповідача до набрання законної сили судовим рішенням у цій адміністративній справі та зобов`язання відповідача подати відповідну інформацію до Єдиного реєстру адвокатів України. Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, позивачка вказала на очевидну протиправність оскаржуваного рішення, оскільки воно ухвалено з порушенням Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Крім того, позивачка зазначила, що рішення дисциплінарної комісії, яке може бути оскаржене, вступає в дію після закінчення терміну на оскарження або після розгляду скарги у разі її подання. Тобто, якщо є право на оскарження, рішення не є остаточним і не вступає в силу до завершення процедури оскарження або до закінчення терміну на подання скарги. Натомість, за інформацією з Реєстру адвокатів України, позивачці вже зупинено право на заняття адвокатською діяльністю з 24.07.2025 по 24.10.2025, тобто з 24.07.2025 позивачка позбавлена права здійснювати адвокатську діяльність і у разі, якщо суд задовольнить її позовні вимоги, а строк зупинення сплине, право позивача не може бути жодним чином відновленим. Таким чином, позивач вважає, що невжиття заходів щодо забезпечення позову призведе до неможливості відновлення її порушеного права, а забезпечення позову сприятиме збереженню існуючого становища прав та обов`язків заявника до розгляду справи по суті. Вінницький окружний адміністративний суд ухвалою від 26.08.2025, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19.01.2026, заяву позивачки про забезпечення позову задовольнив частково: вжив заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення до набрання законної сили судовим рішенням у цій адміністративній справі. Суди попередніх інстанцій зауважили, що ненадання тимчасового захисту може призвести до настання негативних наслідків для позивача, які будуть незворотними та фактично нівелюють саму суть звернення до суду з цим позовом у випадку прийняття рішення на користь позивачки. Водночас суди попередніх інстанцій зазначили, що під час вирішення питання щодо застосування заходів забезпечення позову не розглядається питання правомірності оскаржуваного рішення, а тому посилання заявника на очевидність ознак протиправності рішення суб`єкта владних повноважень як на підставу для забезпечення позову є необґрунтованими. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги: ВКДКА подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 26.08.2025 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19.01.2026 і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви позивачки про вжиття заходів забезпечення позову відмовити. Скаржник, серед іншого, зазначив, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, забезпечуючи позов, фактично вирішив наперед позовні вимоги про визнання протиправним і скасування цього рішення. Зупиняючи дію рішення дисциплінарного органу, суди попередніх інстанцій посприяли уникненню позивачем відбування накладеного на нього дисциплінарного стягнення, яке є співмірним із вчиненим ним дисциплінарним проступком - систематичним порушенням Правил адвокатської етики та рішень органів адвокатського самоврядування. Позивачка не подала відзиву на касаційну скаргу. Про відкриття касаційного провадження у справі повідомлена належним чином.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції, та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги: Колегія суддів перевірила у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, за наслідками чого зробила такі висновки. Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано, зокрема, статтями 150, 151 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), які визначають підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі. Так, за правилами частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову, як неодноразово зазначав Верховний Суд, це надання позивачу тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом і набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову фактично є втручанням суду в спірні правовідносини до їхнього вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав і в порядку, прямо передбаченому законом. Приписами частини другої статті 150 КАС України встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Підстави забезпечення позову, визначені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Відповідно до частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Згідно із частиною другою статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. Верховний Суд, аналізуючи норми статей 150, 151 КАС України, неодноразово наголошував на тому, що для вжиття заходів забезпечення позову необхідні поважні підстави та обґрунтування таких підстав належними доказами. Необґрунтоване вжиття відповідних заходів може привести, зокрема, до: негативних правових наслідків для позивача та/чи відповідача, а також інших учасників судового процесу чи інших осіб, що не є учасниками провадження; правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи із конкретних доказів, установити, чи є хоча б одна із названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними із заявленими позивачем вимогами. Тобто суд повинен у кожному випадку, виходячи із конкретних доказів, установити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співрозмірним із позовними вимогами, і чи відповідає він меті та завданням правового інституту забезпечення позову. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, із урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, із відповідними наслідками (майновими, репутаційними, службовими, професійними тощо). Близькі за змістом висновки зроблені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 10 вересня 2018 року в справі №804/8343/17, від 25 квітня 2019 року в справі №826/10936/18, від 20 вересня 2019 року в справі №809/195/18, від 30 вересня 2019 року в справі №420/5553/18, від 30 жовтня 2019 року в справі №640/6225/19, від 29 січня 2020 року в справі №640/9167/19, від 13 березня 2020 року в справі №1740/2484/18, від 30 вересня 2020 року в справі №640/1305/20, від 22 жовтня 2020 року в справі №640/1304/20, від 24 листопада 2020 року в справі №640/9636/20, від 20 квітня 2021 року в справі №640/17351/19, від 14 травня 2021 року в справі №320/3957/20, від 24 червня 2021 року в справі №640/27951/20, від 13 вересня 2021 року в справі №ЗД/460/2/20, від 24 травня 2023 року в справі №640/10883/22, від 13 липня 2023 року в справі №640/16003/22, від 03 серпня 2023 року в справі №600/2304/22-а, від 14 травня 2025 року в справі №260/5758/24, від 20 травня 2025 року в справі №460/27546/23, від 03 лютого 2026 року в справі №160/30866/24. Таким чином, інститут забезпечення адміністративного позову є однією із гарантій захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб - позивачів (майбутніх позивачів) в адміністративному процесі; механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, ухваленого в адміністративній справі на користь позивача. Водночас заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадку наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача (майбутнього позивача) до ухвалення судом рішення в адміністративній справі, або у випадку, коли захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їхнього відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також, якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень (відповідача), та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Із наведеного випливає, що під час вирішення питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів із урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог останнього щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Така позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, зробленими, зокрема, у постановах від 21 листопада 2018 року в справі №826/8556/17, від 25 квітня 2019 року в справі №826/10936/18, від 30 вересня 2019 року в справі №420/5553/18, від 29 січня 2020 року в справі №640/9167/19, від 13 березня 2020 року в справі №1740/2484/18, від 30 вересня 2020 року в справі №640/1305/20, від 22 жовтня 2020 року в справі №640/1304/20, від 24 листопада 2020 року в справі №640/9636/20, від 30 березня 2021 року в справі №420/4037/20, від 20 квітня 2021 року в справі №640/17351/19, від 14 травня 2021 року в справі №320/3957/20, від 24 червня 2021 року в справі №640/27951/20, від 13 вересня 2021 року в справі №ЗД/460/2/20, від 06 грудня 2022 року в справі №140/8745/21, від 13 липня 2023 року в справі №640/16003/22, від 03 серпня 2023 року в справі №600/2304/22-а, від 05 червня 2024 року в справі №460зп-23/160, від 12 березня 2025 року в справі №380/20209/24, від 14 травня 2025 року в справі №260/5758/24, від 20 травня 2025 року в справі №460/27546/23, від 19 червня 2025 року в справі №320/37366/23, від 03 лютого 2026 року в справі №160/30866/24. Приписами частин четвертої-шостої статті 154 КАС України визначено, що залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову. Отже, ухвала про забезпечення позову повинна бути судом вмотивована, зокрема, із зазначенням: 1) висновків про існування: - обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, - або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень (відповідача), та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі; 2) в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача. На вказане наголосив Верховний Суд, зокрема, у постановах від 01 жовтня 2019 року в справі №420/912/19, від 21 січня 2021 року в справі №420/4262/19, від 30 березня 2021 року в справі №420/4037/20, від 02 листопада 2021 року в справах №640/217/21, №640/4096/21, від 27 лютого 2023 року в справі №160/25808/21, від 13 липня 2023 року в справі №640/16003/22, від 03 лютого 2026 року в справі №160/30866/24. Щодо наявності очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, як підстави для забезпечення позову, то вони, як констатував Верховний Суд, зокрема, у постановах від 16 травня 2019 року в справі №826/14303/18, від 12 лютого 2020 року в справі №640/17408/19, від 27 лютого 2020 року в справі №640/16242/19, від 24 червня 2021 року в справі №640/27951/20, від 04 листопада 2021 року в справі №640/21870/20, від 24 травня 2023 року в справі №640/10883/22, від 13 липня 2023 року в справі №640/16003/22, від 03 серпня 2023 року в справі №600/2304/22-а, від 12 березня 2025 року в справі №380/20209/24, від 14 травня 2025 року в справі №260/5758/24, від 03 лютого 2026 року в справі №160/30866/24, повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав, повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивачів до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі. У постановах від 12 березня 2025 року в справі №380/20209/24, від 14 травня 2025 року в справі №260/5758/24, від 19 червня 2025 року в справі №320/37366/23, від 03 лютого 2026 року в справі №160/30866/24 Верховний Суд наголосив на тому, що, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також ураховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їхнє відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у цьому конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки. Відповідно до правової позиції, сформованої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року в справі №800/521/17, позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом. Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на тому, що суд не вправі вживати заходи забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог. Як убачається з матеріалів справи, що розглядається, оскаржуваним рішенням, дію якого зупинено за наслідками вжиття заходів забезпечення позову, ВКДКА застосувала до позивачки дисциплінарне стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю строком на три місяці. За висновками судів попередніх інстанцій, наслідком не вжитих судом заходів забезпечення позову є можливі порушення трудових, майнових прав чи охоронюваних законом інтересів позивача, у той час як метою забезпечення позову є уникнення можливих порушень в майбутньому, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при його виконанні у випадку задоволення позову. Перевіряючи висновки судів першої та апеляційної інстанцій у контексті доводів касаційної скарги, Верховний Суд, ураховуючи його сталу правозастосовну практику в такій категорії спорів, зауважує, що ВКДКА застосувала до позивача захід дисциплінарного впливу, який передбачений Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Забезпечення позову у визначений позивачем і судами попередніх інстанцій спосіб надає право позивачці продовжувати здійснювати адвокатську діяльність на противагу оскаржуваному рішенню відповідача, який є компетентним органом щодо прийняття рішень про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю. Інститут забезпечення адміністративного позову є однією із гарантій захисту прав, свобод і законних інтересів позивача в адміністративному процесі; механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, ухваленого в адміністративній справі на користь позивача. Водночас сам по собі факт ухвалення суб`єктом владних повноважень рішення, яке стосується прав та інтересів позивача, обмежує його певну діяльність, не може автоматично свідчити про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню в установленому законом порядку. За правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 30 вересня 2020 року в справі №640/1305/20, від 22 жовтня 2020 року в справі № 640/1304/20, від 24 листопада 2020 року в справі №640/9636/20, від 14 травня 2021 року в справі №320/3957/20, яка врахована Верховним Судом у постанові від 20 травня 2025 року в справі №460/27546/23, оскільки позивачі звернулися до суду з позовами, зокрема, щодо скасування рішень дисциплінарних палат КДКА, дія яких обмежена в часі, то зупинення таких рішень в порядку забезпечення позову фактично вказує на вирішення позовних вимог в адміністративному спорі по суті, з огляду на їхній тимчасовий характер. У постановах від 24 травня 2023 року в справі №640/10883/22 та від 03 серпня 2023 року в справі №600/2304/22-а Верховний Суд звернув увагу на те, що рішення суду за такими позовами (про визнання протиправними та скасування рішень про накладення дисциплінарного стягнення) не потребують виконання, їхнє значення полягає у констатації факту правомірності/неправомірності оскаржуваного рішення і позбавлення його правових наслідків шляхом скасування. Також Верховний Суд зазначив, що позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підміняє судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом. Надання правової оцінки оскаржуваним рішенням КДКА та ВКДКА має здійснюватися судом у межах процедури судового розгляду, з дотриманням усіх процесуальних гарантій учасників справи, передбачених процесуальним законом. Тому вжиття заходів забезпечення позову у такий спосіб (шляхом зупинення дії рішення) фактично призводить до вирішення спору по суті. Подібної правової позиції дотримувався Верховний Суд і у постановах від 14 травня 2025 року в справі № 260/5758/24 та від 20 травня 2025 року в справі № 460/27546/23. Верховний Суд у постановах від 24 травня 2023 року в справі №640/10883/22, від 03 серпня 2023 року в справі №600/2304/22-а, від 20 травня 2025 року в справі №460/27546/23 наголосив на тому, що рішення чи дії суб`єктів владних повноважень безумовно мають певний вплив на права та інтереси особи, щодо якої вони прийняті/вчинені. Такі рішення можуть мати негативний вплив на права та обов`язки особи, тим більше, якщо це рішення, прийняте уповноваженим дисциплінарним органом, спрямоване на застосування передбаченої законом спеціальної професійної відповідальності, правова природа якої обумовлена особливим статусом адвоката. Водночас такі обставини, навіть у разі їхнього доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі. Стосовно доводів про те, що факт застосування дисциплінарного стягнення впливає на професійну діяльність заявника, приводить до негативних наслідків щодо цієї діяльності та іншої діяльності, впливає на його репутацію, Верховний Суд у постановах від 30 вересня 2020 року в справі №640/1305/20, від 22 жовтня 2020 року в справі №640/1304/20, від 24 листопада 2020 року в справі №640/9636/20 зауважив, що дисциплінарна відповідальність завжди носить негативний характер щодо особи, до якої вона застосовується, з огляду на характер, як захід примусу. Також Верховний Суд у постановах від 30 вересня 2020 року в справі №640/1305/20, від 22 жовтня 2020 року в справі №640/1304/20, від 24 листопада 2020 року в справі №640/9636/20, від 20 квітня 2021 року в справі №640/17351/19, від 14 травня 2021 року в справі №320/3957/20, від 24 травня 2023 року в справі №640/10883/22, від 14 травня 2025 року в справі №260/5758/24 визнав неприйнятними аргументи про те, що застосованим дисциплінарним заходом здійснено втручання у право позивача - адвоката на працю, оскільки вимагає оцінки пропорційності застосованого заходу вчиненого дисциплінарного проступку, що не допустимо при вирішенні питання забезпечення позову. Тож, безумовно, оскаржуване рішення у межах цієї справи тягне певні негативні наслідки для позивачки, зокрема, впливає на професійну діяльність, її репутацію, отримання доходу від професійної діяльності. Однак суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що, у розумінні норм статті 150 КАС України, відповідні обставини, навіть у разі їхнього доведення, не є безперечними підставами для вжиття заходів забезпечення позову в адміністративній справі. Верховний Суд уважає слушними аргументи касаційної скарги ВКДКА про те, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не врахували практику Верховного Суду та обставини, які мають значення для правильного вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову, що призвело до помилкового висновку судів про задоволення заяви про забезпечення позову. Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. З огляду на наведене та приписи статті 351 КАС України, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги ВКДКА, скасування оскаржуваних судових рішень і ухвалення Ураховуючи наведене вище, керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури задовольнити. Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 26.08.2025 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19.01.2026 у справі № 120/11858/25 скасувати. Ухвалити у справі № 120/11858/25 нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення її позову до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про визнання протиправним і скасування рішення. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач І. В. Дашутін Судді А. Г. Загороднюк В. М. Соколов