Постанова КАС ВС № 120/11869/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 липня 2026 року м. Київ справа № 120/11869/25 адміністративне провадження № К/990/52446/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж.М., суддів - Жука А.В., Загороднюка А.Г., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 17.09.2025 (головуючий суддя - Яремчук К.О.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2025 (головуючий суддя - Боровицький О.А., судді - Ватаманюк Р.В., Курко О. П.) у справі № 120/11869/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив: - визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 20.05.2023 по 16.12.2024, грошової допомоги для оздоровлення за 2024 рік та усіх інших одноразових додаткових видів грошового забезпечення без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 20.05.2023 по 16.12.2024, грошову допомогу для оздоровлення за 2024 рік та усі інші одноразові додаткові види грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2. Ухвалою від 27.08.2025 Вінницький окружний адміністративний суд позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду, визначеного статтею 233 Кодексу законів про працю України. У цій же ухвалі запропоновано позивачу у 10-денний строк з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви, шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду.

3. На виконання вимог ухвали від 27.08.2025 позивачем направлено до суду першої інстанції заяву про усунення недоліків позовної заяви, у якій позивач наводить обґрунтування, які на думку позивача, указують на дотримання ним строку звернення до суду, просить визнати, що строк звернення до суду ним не пропущено.

4. Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 17.09.2025 позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу.

5. При постановленні ухвали, суд першої інстанції виснував про пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду, визначеного статтею 233 Кодексу законів про працю України, та ненаведення позивачем поважних причин пропуску такого строку. До таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі того, що виключення позивача зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 відбулося 16.12.2024, натомість до суду з цим позовом позивач звернувся лише 22.08.2025.

6. Сьомий апеляційний адміністративний суд погодився з висновками суду першої інстанції та постановою від 17.11.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 17.09.2025 - без змін. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

7. Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивачем подано до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, скаржник просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

8. На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач указує, що судовими рішеннями у справі № 320/29450/24 визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті постанови Кабінету Міністрів України «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704» від 12.05.2023 № 481 неправомірними; визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Позивач зазначає, що з набранням законної сили (18.06.2025) судовими рішеннями у справі № 320/29450/24, позивач дізнався про порушення свого права на належне грошове забезпечення, що зумовило звернення до суду з цим позовом. З огляду на наведене, перебіг тримісячного строку звернення до суду з цим позовом позивач пов`язує з датою набрання законної сили судовими рішеннями у справі № 320/29450/24. Також у доводах касаційної скарги позивач наполягає на невиконанні відповідачем обов`язку щодо повідомлення позивача про суми виплаченого грошового забезпечення. Звертає увагу, що висновки судів попередніх інстанцій про отримання позивачем при звільненні грошового атестата не відповідають дійсності, позаяк, позивач підкреслює, що грошовий атестат він не отримував. Позиція інших учасників справи

9. Відповідач правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався, відсутність якого, згідно з приписами частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України, не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій. Рух касаційної скарги

10. Ухвалою Верховного Суду від 22.12.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

11. Ухвалою Верховного Суду від 01.07.2026 справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження. Джерела права та акти їхнього застосування

12. Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

13. За правилами частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

14. Згідно з частиною третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

15. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлено статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України.

16. Частинами першою та другою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

17. Відповідно до абзацу першого статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

18. За правилами частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Позиція Верховного Суду

19. За правилами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

20. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, колегія суддів виходить із такого.

21. Для правильного вирішення цього спору необхідно з`ясувати, з якою подією слід пов`язувати початок перебігу строку звернення до суду.

22. Суд звертає увагу, що позивачем заявлено вимоги здійснити нарахування та виплату сум, право на які він набув під час проходження військової служби. При цьому важливим є те, що позов про стягнення належного грошового забезпечення подано вже після звільнення позивача з військової служби.

23. У Рішенні від 05.10.2013 № 8-рп/2013 Конституційний Суд України, аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення‚ виходив з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

24. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника‚ існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо.

25. Конституційний Суд України зазначив, що праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому указані виплати‚ гарантовані державою‚ і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

26. З урахуванням викладеного Конституційний Суд України констатував, що під заробітною платою, що належить працівникові, або‚ за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу (у редакції, чинній до 19.07.2022)‚ належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

27. Чинна редакція частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України містить поняття «суми, що належать працівникові при звільненні».

28. З огляду на викладене, строк звернення позивача до суду, регулюється частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України, якою визначено тримісячний строк (з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні) звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.

29. Таким чином, початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, з урахуванням частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.

30. Такий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, постановленій у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, у якій Судова палата сформувала єдиний підхід до застосування частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, якого дотримується Верховний Суд і у подальшій правозастосовній практиці.

31. Суди попередніх інстанцій при розгляді цієї справи врахували висновки, викладені у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, щодо моменту, з яким пов`язано початок перебігу строку звернення до суду, який визначено у частині другій статті 233 Кодексу законів про працю України.

32. Проте, констатуючи про пропуск позивачем строку звернення до суду, суди керувалися тим, що при виключенні зі списків особового складу військової частини (16.12.2024) та отримання грошового атестату позивач мав би бути обізнаний про всі нараховані та виплачені суми.

33. Позиція судів попередніх інстанцій про те, що відлік тримісячного строку звернення до суду слід пов`язувати з моментом отримання позивачем грошового атестату відповідає висновкам Верховного Суду, які викладені у постановах від 07.04.2026 у справі № 240/16469/24, від 25.06.2026 у справі № 520/25416/25.

34. Разом з тим, Верховний Суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів, що при звільненні позивача військовою частиною виконано обов`язок по врученню позивачу грошового атестату. Про невручення грошового атестату при звільненні звертає увагу і сам позивач на обґрунтування доводів касаційної скарги. Тому відсутні підстави стверджувати, що відлік строку звернення позивача до суду у цій справі розпочався 16.12.2024.

35. Враховуючи наведене, висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для повернення позову є передчасними. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

36. Відповідно до частини першої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

37. Таким чином, зважаючи на приписи статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 17.09.2025 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2025 у справі № 120/11869/25 скасувати.

3. Справу № 120/11869/25 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції - Вінницького окружного адміністративного суду. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Ж.М. Мельник-Томенко Судді А.В. Жук А.Г. Загороднюк