Постанова КГС ВС № 904/1907/15

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 жовтня 2022 року м. Київ Справа № 904/1907/15 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Банаська О. О. - головуючого, Картере В. І., Погребняка В. Я. за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В. за участю представників: Приватного підприємства "КОМІН ФІНАНС": Пропадущого А. В. (в режимі відеоконференції), Фізичної особи - підприємця Стасика Олександра Васильовича: Смолова К. В., ОСОБА_1 : Палкіна А. Ю. (в режимі відеоконференції) розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "КОМІН ФІНАНС" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.07.2022 у складі колегії суддів: Верхогляд Т. А. - головуючої, Березкіної О. В., Паруснікова Ю. Б. та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 25.08.2021 у складі судді Камші Н. М. у справі за заявою Приватного підприємства "КОМІН ФІНАНС" про визнання недійсним договору про поділ майна подружжя від 05.12.2014 у справі за заявою суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи - підприємця Стасика Олександра Васильовича про банкрутство ІСТОРІЯ СПРАВИ Вступ

1. У 2015 році громадянин за менш ніж чотири місяці його звернення до суду із заявою про банкрутство як фізичної особи - підприємця та порушення судом провадження у справі про його банкрутство, уклав із колишньою дружиною, шлюб із якою був розірваний у 2013 році, договір про поділ майна подружжя згідно якого передав у її власність придбану ним у шлюбі частку об`єкту нерухомого майна.

2. Поточний кредитор оспорив в межах справи про банкрутство договір про поділ майна подружжя як такий, що укладений боржником за чотири місяці до порушення провадження у справі про його банкрутство із заінтересованою особою щодо безоплатної передачі у власність належного йому майна, використовуваного ним у підприємницькій діяльності, за наявної заборгованості перед кредиторами внаслідок чого позбавив кредиторів можливості реалізувати своє право на звернення стягнення на таке майно.

3. Суди дійшли висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним, оскільки договір не є таким, що укладений із заінтересованою особою, а заявник не довів в чому полягає його охоронюваний законом інтерес та порушення такого інтересу внаслідок укладення боржником договору про поділ майна подружжя. До того ж, суд першої інстанції зазначив, що у заявника відсутнє право на звернення до суду із заявою про визнання недійсним правочину в порядку статті 20, частини десятої статті 90 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), оскільки таке право належить виключно конкурсному кредитору, в той час як останній є поточним кредитором у справі.

4. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, розглядаючи касаційну скаргу поточного кредитора, має вирішити питання про те: - чи наявне у поточного кредитора право та заінтересованість на звернення до суду з заявою про визнання недійсним правочину боржника, який було вчинено до відкриття провадження у справі про банкрутство боржника в порядку статей 20, 90 Закону про банкрутство та норм Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)? - чи відноситься колишнє подружжя до заінтересованих осіб стосовно боржника у розумінні статті 1 Закону про банкрутство, статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ)? - чи може бути визнаним фраудаторним договір про поділ майна подружжя, якщо так то в яких випадках?

5. Верховний Суд вважає помилковим та передчасним висновки судів попередніх інстанцій щодо недоведення поточним кредитором наявності й порушення його охоронюваного законом інтересу оспорюваним договором та відсутності підстав для віднесення колишнього подружжя до заінтересованих осіб стосовно боржника у розумінні статті 1 Закону про банкрутство, статті 1 КУзПБ, виходячи з такого. Короткий зміст і підстави наведених у заяві вимог та заперечень

6. Господарським судом Дніпропетровської області здійснюється провадження у справі № 904/1907/15 за заявою суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи - підприємця Стасика Олександра Васильовича (далі - ФОП Стасик О. В., боржник) про банкрутство, порушене ухвалою від 31.03.2015. 7. 15.08.2019 Приватне підприємство "Білоножко" (далі - ПП "Білоножко"), яке згодом змінило назву на Приватне підприємство "КОМІН ФІНАНС" (далі - ПП "КОМІН ФІНАНС", заявник, скаржник) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області в межах справи № 904/1907/15 про банкрутство ФОП Стасика О. В. із заявою від 15.08.2019 № 15/08/2019-08 про визнання недійсним договору про поділ майна подружжя (далі - договір про поділ майна, оспорюваний договір), в якій (з урахуванням зави про зміну (доповнення) підстав заяви від 30.07.2021 № 90/07/2021-01) просить: - визнати недійсним договір про поділ майна подружжя, серія та номер 3144, виданий 05.12.2014 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мошковською Н. М., укладений між Стасиком О. В. та ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) щодо 233/1000 частки об`єкту нерухомого майна - нежитлової будівлі, літ. Е-3 загальною площею 414,7кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; - стягнути із ОСОБА_1 , дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1 , відоме місце проживання: АДРЕСА_2 та передати ліквідатору банкрута арбітражному керуючому Юдицькому Олександру Вікторовичу майно банкрута, а саме: 233/1000 частки об`єкту нерухомого майна - нежитлової будівлі, літ. Е-3 загальною площею 414,7 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке вона отримала від Стасика О. В. за спірним правочином; - скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно № 7958761 про реєстрацію права власності на спірний об`єкт за ОСОБА_1 , внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 17755945 від 05.12.2014 13:47:52, приватний нотаріус Мошковська Наталія Миколаївна, Дніпровський міський нотаріальний округ, Дніпропетровська область.

8. Заява ПП "КОМІН ФІНАНС" мотивована укладенням Стасиком О. В. напередодні порушення провадження у справі про банкрутство оспорюваного договору з безоплатного відчуження належного йому нерухомого майна на користь заінтересованої особи за наявної на цей час заборгованості перед кредиторами задля уникнення обов`язку з проведення розрахунків та з метою завдання шкоди інтересам кредиторів.

9. В якості підстави заявлених вимог ПП "КОМІН ФІНАНС" зазначає такі обставини: - оспорюваний правочин вчинений боржником за 4 (чотири) місяці до порушення провадження у справі про його банкрутство (договір укладено 05.12.2014, тоді як провадження у справі про банкрутство порушено судом ухвалою від 31.03.2015); - договір укладений боржником із заінтересованою особою - його колишньою дружиною ( ОСОБА_1 ) щодо безоплатної передачі майна, яке є його особистою приватною власністю, оскільки придбане ним та використовувалося у підприємницькій діяльності; - на час укладення договору у Стасика О. В. була наявна прострочена заборгованість перед податковим органом на загальну суму 564 790,25 грн та ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ) на загальну суму 811 738,00 грн, правонаступником якого є Компанія з обмеженою відповідальністю "АКС КЕПІТАЛ ЛТД" (Axe Capital Ltd.), які визнані кредиторами у справі; - внаслідок укладення оспорюваного договору боржник позбавив кредиторів можливості реалізувати своє право на звернення стягнення на майно.

10. Нормативно-правовим обґрунтуванням поданої заяви визначено приписи статей 1, 2, частини першої статті 20, частини десятої статті 90 Закону про банкрутство, пункту 4 розділу "Прикінцеві та перехідні положення КУзПБ", статей 3, 13, 15, 16, частини першої статті 203, частини першої 215 ЦК України.

11. ФОП Стасик О. В., ОСОБА_1 , ОСОБА_4 (особа у власності якої перебуває майно), Компанія з обмеженою відповідальністю "АКС КЕПІТАЛ ЛТД", керуючий реалізацією ФОП Стасика О. В. - арбітражний керуючий Баштаненко А. О. щодо вимог заяви ПП "КОМІН ФІНАНС" заперечують та вважають її необґрунтованою зазначаючи, зокрема, що заявник не довів порушення прав та охоронюваних законом інтересів внаслідок укладення боржником оспорюваного договору, а його посилання на приписи статті 20 Закону про банкрутство є безпідставним, оскільки він не є конкурсним кредитором у справі. Так само необґрунтованим є посилання заявника на приписи статті 42 КУЗПБ з огляду на укладення боржником договору до введення в дію КУзПБ. Те ж саме стосується частини десятої статті 90 Закону про банкрутство, оскільки на момент укладення оспорюваного договору ОСОБА_1 та Стасик О. В. не перебували у шлюбі, а тому ОСОБА_1 не є заінтересованою особою у цьому разі. Водночас, подружжя має право на власний розсуд здійснювати поділ спільного майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності та самостійно визначати обсяг й частку кожного із них у цьому майні, а сам факт вчинення певного правочину із заінтересованою особою не свідчить імперативно про недійсність такого правочину.

12. До того ж правочин не можна кваліфікувати як такий, що вчинено із заінтересованою особою, оскільки його вчинено саме між колишнім подружжям, яке не належить до категорії заінтересованих осіб у розумінні норм статті 1 Закону про банкрутство, статті 1 КУзПБ. Окрім того, ПП "КОМІН ФІНАНС" не має на меті отримання погашення своїх вимог з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів їх погашення в повному обсязі, а лише вчиняє дії задля задоволення інтересів інших заінтересованих осіб у цій справі, що очевидно порушує принцип добросовісності. Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

13. Стасик О. В. (боржник у цій справі) та ОСОБА_1 у період з 25.09.1982 по 30.07.2013 перебували у зареєстрованому шлюбі. 14. 28.04.2007 Стасик О. В. на підставі договору купівлі - продажу ВЕО №818354, реєстр № 4479, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко І. А. придбав у власність 233/1000 частки об`єкту нерухомого майна - нежитлової будівлі, літ. Е-3, загальною площею 414,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане майно придбано у період шлюбу та було об`єктом спільної сумісної власності подружжя. 15. 30.07.2013 шлюб між Стасик О. В. та ОСОБА_1 було розірвано. 16. 05.12.2014 між колишнім подружжям Стасик О. В. та ОСОБА_1 укладено договір про поділ майна подружжя серія та номер 3144, посвідчений 05.12.2014 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мошковською Н. М.

17. За умовами договору про поділ майна подружжя сторони визначили режим нерухомого майна, а саме: 233/1000 частки нежитлової будівлі, літ. Е-3, загальною площею 414,7 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що була об`єктом спільної сумісної власності подружжя та відповідно підлягало поділу або за згодою сторін (якщо між подружжям відсутній спір), або за рішенням суду (якщо між подружжям існує спір щодо поділу майна). Короткий зміст ухвали суду першої інстанції 18. 25.08.2021 Господарський суд Дніпропетровської області постановив ухвалу, якою відмовив у задоволенні заяви ПП "КОМІН ФІНАНС" про визнання недійсним договору про поділ майна подружжя від 05.12.2014, серія та номер 3144, виданого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мошковською Н. М., укладеного між Стасиком О. В. та ОСОБА_1 щодо 233/1000 частки об`єкту нерухомого майна - нежитлової будівлі, літ. Е-3 загальною площею 414,7 кв. м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

19. Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у ПП "КОМІН ФІНАНС" права звернення до суду із заявою про визнання недійсним правочину на підставі частини десятої статті 90 Закону про банкрутство, оскільки оспорюваний договір не є правочином укладеним із заінтересованою особою стосовно боржника, адже колишнє подружжя не відносить до переліку таких осіб у розумінні статті 1 Закону про банкрутство та статті 1 КУзПБ. До того ж, із заявою про визнання правочину недійсним на підставі наведеної норми має право звертатися виключно конкурсний кредитор, тоді як ПП "КОМІН ФІНАНС" є поточним кредитором у справі. Так само відсутнє у заявника право на звернення на звернення до суду із відповідною заявою в порядку статті 20 Закону про банкрутство, яка надає таке право виключно конкурсним кредиторам та арбітражному керуючому.

20. Крім того, місцевий господарський суд зазначив, що ПП "КОМІН ФІНАНС" обґрунтовує недійсність спірного договору порушенням прав інших кредиторів у цій справі, які з заявами про визнання недійсними цього договору не звертались, що свідчить про недоведення ним порушення його прав та охоронюваних законом інтересів оспорюваним правочином та наявність статусу "заінтересованої особи" в розумінні статті 215 ЦК України.

21. Також суд першої інстанції зауважив, що ПП "КОМІН ФІНАНС" не навело обставин, які спростовують презумпцію правомірності правочину, обставин, з якими закон пов`язує недійсність договору про поділ майна подружжя, наявність права на звернення з заявою про визнання правочину недійсним та не надало суду належних та допустимих доказів на підтвердження відповідних обставин.

22. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції визнав недоведеними ПП "КОМІН ФІНАНС" обставини визначені ним в обґрунтування заяви про визнання недійсним укладеного боржником договору про поділ майна подружжя. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

23. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 06.07.2022 ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/1907/15 залишив без змін.

24. Апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо неможливості визнання оспорюваного договору недійсним на підставі частини десятої статті 90 Закону про банкрутство, оскільки він не є таким, що укладений із заінтересованою особою стосовно боржника. До того ж майно придбано у період шлюбу та було об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а тому Стасик О. В. та ОСОБА_1 мали повне право на власний розсуд за спільною згодою на укладення договору про поділ такого майна згідно з сімейним законодавством України.

25. Крім того, суд апеляційної інстанції визнав відсутніми підстави для застосування приписів статті 20 Закону про банкрутство, яка передбачає необхідність наявності в заявника статусу конкурсного кредитора, яким як підтверджує ПП "КОМІН ФІНАНС" воно не є.

26. Також апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність умов для визнання оспорюваного договору недійсним з підстав визначених ЦК України, оскільки ПП "КОМІН ФІНАНС" не навело в чому саме полягає його охоронюваний законом інтерес та порушення такого інтересу. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог 27. 16.08.2022 ПП "КОМІН ФІНАНС" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.07.2022 та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 25.08.2021 у справі № 904/1907/15, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги поданої ним заяви. Рух касаційної скарги

28. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 904/1907/15 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: Банаська О. О. - головуючого, Картере В. І., Пєскова В. Г., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.08.2022.

29. Ухвалою від 31.08.2022 Верховний Суд задовольнив клопотання ПП "КОМІН ФІНАНС" та поновив йому пропущений строк на подання касаційної скарги; відкрив касаційне провадження у справі № 904/1907/15 за касаційною скаргою ПП "КОМІН ФІНАНС"; призначив розгляд касаційної скарги на 22.09.2022; надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 14.09.2022. 30. 20.09.2022 на електронну пошту Верховного Суду надійшло клопотання ФОП Стасика О. В. від 16.09.2022 б/н про передачу справи на розгляд судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. 31. 22.09.2022 Верховний Суд постановив ухвалу, якою відхилив клопотання ФОП Стасика О. В. про передачу справи на розгляд судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та відклав розгляд справи за касаційною скаргою ПП "КОМІН ФІНАНС" до 13.10.2022. 32. 13.10.2022 судове засідання у справі № 904/1907/15 не відбулось, оскільки відповідно до розпорядження Голови Верховного Суду від 11.10.2022 № 57 рекомендовано суддям Верховного Суду у період з 12 до 14 жовтня 2022 року утриматись від розгляду справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників процесу та здійснювати свої повноваження дистанційно.

33. Ухвалою від 17.10.2022 Верховний Суд призначив розгляд справи за касаційною скаргою ПП "КОМІН ФІНАНС" на 27.10.2022.

34. У зв`язку з перебуванням судді Пєскова В. Г. у відпустці, автоматизованою системою суду для розгляду справи № 904/1907/15 визначено колегію суддів Верховного Суду: Банаська О. О. - головуючого, Картере В. І., Погребняка В. Я., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2022, яку ухвалою від 25.10.2022 суд прийняв до провадження та постановив здійснити її розгляд у раніше визначену дату та час - 27.10.2022.

35. У судове засідання 27.10.2022 з`явилися представники ПП "КОМІН ФІНАНС", ФОП Стасика О. В. та Стасик М. В., які надали пояснення у справі.

36. Інші учасники справи своєї явки в судове засідання не забезпечили. Будь-яких заяв, клопотань від учасників справи щодо неможливості ним забезпечити участь в судовому засіданні та реалізувати свої процесуальні права станом на час розгляду скарги до суду касаційної інстанції не надходило.

37. Суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні (стаття 202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

38. Участь представників учасників справи в судовому засіданні, призначеному ухвалою від 17.10.2022 обов`язковою не визнавалась про що безпосередньо доводилось до відома учасників справи у пункті 2 резолютивної частини ухвали суду.

39. Окрім того, учасники справи про дату, час та місце судового засідання учасників справи повідомлялися телефонограмами від 18.10.2022.

40. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах проти України.

41. Суд наголошує, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").

42. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

43. З урахуванням наведеного, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників решти учасників справи. Розгляд клопотань 44. 16.09.2022 до Верховного Суду від ФОП Стасика О. В. надійшов відзив на касаційну скаргу ПП "КОМІН ФІНАНС" від 12.09.2022 б/н, в якому боржник просить суд закрити касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ПП "КОМІН ФІНАНС" в частині доводів скаржника обґрунтованих з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки правові висновки, зроблені Верховним Судом у справах, на які посилається скаржник, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у цій справі.

45. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

46. Тлумачення наведеної норми свідчить, що на підставі цієї норми може бути закрите касаційне провадження у разі наведення скаржником висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у неподібних правовідносинах за умови відкриття такого провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

47. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

48. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин. Отже, у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними (див. висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

49. У справі, що розглядається скаржник в якості підстав касаційного оскарження постанови апеляційного господарського суду посилається на приписи пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, які ухвалою Верховного Суду від 31.08.2022 визнано достатніми для відкриття касаційного провадження у справі.

50. Проаналізувавши правовідносини у цій справі та у справах, на постанови в яких посилається скаржник, шляхом співставлення юридичного змісту спірних правовідносин (основний критерій подібності), судом встановлено, що висновки у справах наведених скаржником (постанови від 22.05.2019 у справі № 234/3341/15-ц, від 03.07.2019 у справі № 369/4262/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16) стосуються з-поміж іншого, зокрема, питання недійсності договору на підставі норм статей 3, 13, 215 ЦК України, вчиненого на шкоду кредитору та направленого на уникнення стягнення на майно боржника із використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню. Тобто стосуються застосування норм права у правовідносинах, які за змістовним критерієм є подібними з правовідносинами у цій справі, а тому висновки викладені в наведених постановах мають враховуватися під час перегляду в касаційному порядку за касаційною скаргою ПП "КОМІН ФІНАНС" судових рішень у цій справі.

51. Оскільки правовідносини у справі, що розглядається та у справах наведених скаржником є подібними за змістовим критерієм, клопотання ФОП Стасика О. В. про закриття касаційного провадження у справі із наведених підстав задоволенню судом не підлягає. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу (ПП "КОМІН ФІНАНС")

52. ПП "КОМІН ФІНАНС" в обґрунтування доводів касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зазначаючи, зокрема таке: - суди попередніх інстанцій не надали оцінки обставинам того, що оспорюваний договір носить очевидні ознаки фраудаторного правочину, оскільки договір щодо припинення права спільної сумісної власності на нерухоме майно та набуття Стасик М. В. права приватної власності на таке майно укладений боржником у підозрілий період - за 4 місяці до порушенням провадження у справі про банкрутство боржника при наявності заборгованості перед кредиторами; - суд першої інстанції з яким погодився апеляційний господарський суд дійшли помилкового висновку щодо відсутності у ПП "КОМІН ФІНАНС" як поточного кредитора права на звернення до суду із заявою в порядку частини десятої статті 90 Закону про банкрутство про визнання правочину боржника недійсним; - суди попередніх інстанцій дійшли неправомірного висновку, що приписи статті 1 Закону про банкрутство, статті 1 КУЗПБ щодо заінтересованих осіб стосовно боржника не застосовуються до колишнього подружжя; - апеляційний господарський суд в оскарженій постанові безпідставно послався на обставини встановлені в рішенні суду від 01.02.2018 у справі № 206/1149/16-ц, предмет позову в якій не стосувався оспорюваного договору; - суд першої інстанції в порушення приписів частини другої статті 7, частини третьої статті 232 ГПК України постановив за результатом розгляду заяви ПП "КОМІН ФІНАНС" ухвалу, в той час як мало бути ухвалено рішення суду; - суди попередніх інстанцій безпідставно не застосували до спірних правовідносин приписи статей 20, 90 Закону про банкрутство; - суди попередніх інстанцій порушили приписи статей 3, 15, 16, 215 ЦК України та дійшли помилкового висновку про недоведення ПП "КОМІН ФІНАНС" порушення його прав та охоронюваного законом інтересу у спірних правовідносинах. Узагальнений виклад позицій інших учасників справи (Доводи ФОП Стасика О. В.)

53. ФОП Стасик О. В. у поданому до суду відзиві на касаційну скаргу просить залишити касаційну скаргу ПП "КОМІН ФІНАНС" в частині доводів скаржника обґрунтованих з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України без задоволення з огляду на їх безпідставність, зокрема: 1) відсутність у скаржника права на звернення до суду із заявою про визнання правочину боржника недійсним з огляду на надання керуючим реалізацією боржника доказів, що підтверджують зарахування зустрічних однорідних вимог між ФОП Стасиком О. В. і ПП "КОМІН ФІНАНС" та припинення зобов`язань боржника перед скаржником на суму в загальному розмірі 9 367,50 грн; 2) відсутність між ПП "КОМІН ФІНАНС" та боржником на момент вчинення оспорюваного правочину жодних правовідносин; 3) відсутність у ПП "КОМІН ФІНАНС" статусу конкурсного кредитора; 4) зловживання ПП "КОМІН ФІНАНС" процесуальними правами, оскільки його звернення до суду переслідує виключну мету затягування ліквідаційної процедури шляхом подання численних безпідставних позовів. (Доводи ОСОБА_1 )

54. Стасик М. В. у надісланому на адресу суду відзиві на касаційну скаргу щодо доводів скарги ПП "КОМІН ФІНАНС" заперечує та просить суд залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, зазначаючи, зокрема, таке: - у ПП "Комін Фінанс" об`єктивно відсутні підстави для захисту порушеного права та інтересу, оскільки його грошові зобов`язання припинені внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви боржника від 20.12.2021 про зарахування зустрічних однорідних вимог між ФОП Стасиком О. В. та ПП "КОМІН ФІНАНС"; - звернення скаржника із заявою до суду про визнання недійсним оспорюваного правочину має характер зловживання процесуальними правами; - суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що спірний правочин не є укладеним із заінтересованою особою, оскільки його вчинено між колишнім подружжям, яке не належить до категорії заінтересованих осіб у розумінні статті 1 Закону про банкрутство, статті 1 КУзПБ; - обставини правомірності вчинення боржником оспорюваного правочину встановленні рішенням суду від 01.02.2018 у справі № 206/1149/16-ц, залишеному без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 26.02.2019 у справі № 206/1149/16-ц. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій

55. Вирішуючи наведені в пункті 4 цієї постанови питання, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, беручи до уваги приписи статті 300 ГПК України, виходить з такого. Щодо права поточного кредитора на звернення до суду з заявою про визнання недійсним правочину, вчиненого боржником до відкриття провадження у справі про банкрутство в порядку статей 20, 90 Закону про банкрутство та норм ЦК України

56. Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону про банкрутство, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

57. За частиною четвертою статті 10 Закону про банкрутство в редакції від 19.01.2013, що діяла до 21.10.2019 суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником.

58. Схожого змісту норма закріплена в частині другій статті 7 КУзПБ згідно якої господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує, зокрема, спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником.

59. Відповідно до частини першої статті 2 Закону про банкрутство провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, ГПК України, іншими законодавчими актами України.

60. Аналогічні приписи містить частина перша статті 2 КУзПБ, яка визначає, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

61. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

62. За частиною першою статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

63. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

64. ПП "КОМІН ФІНАНС", яке є поточним кредитором у цій справі прагне захистити порушені, на його думку, право та інтерес шляхом пред`явлення заяви про визнання недійсним договору про поділ майна подружжя, укладеного між Стасиком О. В. та ОСОБА_1 .

65. Спірним питанням у зазначеній справі, з огляду на природу та характер правовідносин, зміст заявлених вимог та доводів сторін, є питання щодо наявності чи відсутності підстав для звернення поточного кредитора з заявою про визнання недійсним правочину боржника і як наслідок - підстав для визнання такого правочину недійсним.

66. За загальним правилом, у спорі про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (див. висновки сформовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 02.10.2019 у справі № 587/2331/16-ц, від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17, від 19.11.2019 у справі № 918/204/18).

67. Правовою підставою заявлених вимог ПП "КОМІН ФІНАНС" з-поміж іншого визначило приписи статті 20, частини десятої статті 90 Закону про банкрутство, статей 3, 13, 15, 16, частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України.

68. Тож для правильного вирішення спору у цій справі дослідженню та оцінці підлягають обставини щодо наявності підстав для застосування наведених норм до спірних правовідносин.

69. У справі, що переглядається спірний договір поділ майна подружжя було укладено сторонами 05.12.2014, а провадження у справі № 904/1907/15 про банкрутство ФОП Стасика О. В. порушено Господарським судом Дніпропетровської області ухвалою від 31.03.2015.

70. Тобто оспорюваний правочин вчинено у період дії Закону банкрутство від 22.12.2011 № 4212-VI в редакції від 19.01.2013, що діяла до 21.10.2019, умови та підстави визнання недійсними правочинів (договорів) та спростування майнових дій боржника в якому було врегульовано статтею 20 цього Закону.

71. За частиною першою статті 20 Закону про банкрутство правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з підстав визначених цією частиною.

72. Тлумачення частини першої статті 20 Закону про банкрутство свідчить, що правочини (договори) або майнові дії боржника з підстав визначених наведеною нормою можуть бути визнані недійсними або спростовані судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою обмеженого кола суб`єктів, а саме за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора.

73. Із установлених обставин справи вбачається, що ПП "КОМІН ФІНАНС", яким подано заяву про визнання оспорюваного правочину недійсним, є поточним кредитором у справі.

74. Оскільки ПП "КОМІН ФІНАНС" є поточним кредитором у справі у нього відсутнє право звернення до суду із заявою про визнання недійсним правочину боржника в порядку статті 20 Закону про банкрутство.

75. Тому неаргументованими є доводи скаржника щодо безпідставного незастосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин приписів статті 20 Закону про банкрутство.

76. Водночас ПП "КОМІН ФІНАНС" в якості правових підстав заявлених вимог окрім статті 20, також визначив приписи частини десятої статті 90 Закону про банкрутство.

77. Згідно із частиною десятою статті 90 Закону про банкрутство правочини (договори) фізичної особи, пов`язані з відчуженням або передачею іншим способом майна фізичної особи заінтересованим особам протягом року до відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство, можуть бути визнані господарським судом недійсними за заявою кредиторів.

78. Аналіз змісту частини десятої статті 90 Закону про банкрутство свідчить, що наведена норма надає право на звернення до суду із заявою про визнання правочинів (договорів) фізичної особи в цілому кредиторам, без розмежування їх в залежності від моменту виникнення грошових вимог до боржника на конкурсних чи поточних кредиторів, а підставою для визнання недійсними правочинів (договорів) визначає вчинення фізичною особою правочинів (договорів) щодо відчуження або передачі іншим способом її майна заінтересованим особам протягом року до відкриття провадження у справі про банкрутство.

79. Звідси, помилковим є висновок суду першої інстанції щодо відсутності у ПП "КОМІН ФІНАНС" права на звернення до суду із заявою про визнання недійсним правочину боржника в порядку частини десятої статті 90 Закону про банкрутство.

80. Окрім того, ПП "КОМІН ФІНАНС" як на правову підставу заявлених вимог посилається також на приписи статей 3, 13, 15, 16, частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України.

81. Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.

82. Отже правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи".

83. Тобто стороння особа, якщо вона має заінтересованість та доведе це, управі пред`являти позов про визнання недійсним правочину, укладеного іншими сторонами.

84. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" під такою слід розуміти того, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Це може бути у випадках, коли: права заінтересованої особи порушені договором, який оспорюється, і можуть бути в такий спосіб відновлені або іншим чином захищені; інтереси такої особи можуть бути реалізовані, унаслідок чого вона здатна буде набути прав (подібний висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2019 у справі № 910/15262/18).

85. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

86. У справі, що розглядається з вимогами про визнання недійсним правочину боржника вчиненого на шкоду кредиторам звернувся поточний кредитор у справі про банкрутство, який не є стороною такого правочину.

87. Суд звертає увагу на те, що наразі вже сформована усталена судова практика про можливість оскарження правочину вчиненого боржником з метою завдання шкоди кредиторам (фраудаторного правочину) особою (не стороною правочину), чиї майнові інтереси порушує такий правочин, якщо ця особа доведе, що особа, яка уклала договір та відчужила за ним майно, свідомо погіршила свій майновий стан, з метою уникнення відповідальності перед кредитором.

88. У правовідносинах банкрутства такий інститут врегульовано спеціальними нормами статті 20 Закону про банкрутство (до 21.10.2019), статті 42 КУзПБ (від 21.10.2019).

89. Водночас, не виключається також визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) (висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц).

90. Закон про банкрутство/КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норм ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

91. Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

92. Тож відсутність підстав для застосування статті 20 Закону про банкрутство, статті 42 КУзПБ не позбавляє можливості звернення з позовом про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів (див. висновок викладений постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).

93. Суд враховує, що Преамбулою Закону про банкрутство/КУзПБ закріплено одне із основних завдань провадження у справі про банкрутство - задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника.

94. Провадження у справі про банкрутство на відміну від позовного, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, одним із завдань має задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. При цьому обов`язковим завданням провадження у справі про банкрутство є справедливе задоволення усієї сукупності кредиторів. Тому провадження у справах про банкрутство об`єктивно формується на засадах конкурсу кредиторів.

95. Тобто призначення провадження у справі про банкрутство полягає у збалансуванні реалізації прав та законних інтересів учасників справи. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів.

96. Раціональність механізму конкурсної процедури полягає саме в тому, що вона надає інструментарій для узгодження прав та інтересів усіх кредиторів, а також забезпечує взаємні права та інтереси сукупності кредиторів і боржника. При цьому інструментом гарантування прав кожного із сукупності кредиторів є принцип конкурсного імунітету, за яким кредитор не має права задовольнити свої вимоги до боржника інакше, як в межах відкритого провадження у справі про банкрутство. Кредитори можуть задовольнити свої вимоги за правилами конкретної конкурсної процедури (висновок викладений у постановах судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 910/9535/18 та від 09.09.2021 у справі № 916/4644/15).

97. За цих умов категорія фраудаторності у процедурі банкрутства спрямована на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами.

98. Отже, можливість оспорення правочину боржника у межах справи про банкрутство є одним із юридичних інструментів гарантування збільшення ліквідаційної маси боржника та як результат захисту інтересів кредиторів шляхом максимально можливого задоволення їх вимог.

99. З урахуванням наведеного, поточний кредитор як особа, в якої наявний інтерес у справі про банкрутство - збільшення ліквідаційної маси боржника та задоволення за рахунок неї його грошових вимог до боржника, має право на звернення до суду з заявою про визнання недійсним правочину боржника, який було вчинено до відкриття провадження у справі про банкрутство боржника з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів. Щодо можливості віднесення колишнього подружжя до заінтересованих осіб стосовно боржника

100. Поняття та визначення заінтересованих осіб стосовно боржника закріплено у статті 1 Закону про банкрутство (до 21.10.2019), статті 1 КУзПБ (від 21.10.2019).

101. За абзацом шостим частини першої статті 1 Закону про банкрутство заінтересовані особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична особа, контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, що входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їх діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими.

102. Подібне визначення заінтересованих осіб містить абзац шостий частини першої статті 1 КУзПБ, який до заінтересованих осіб стосовно боржника відносить юридичну особу, створену за участю боржника, юридичну особу, що здійснює контроль над боржником, юридичну або фізичну особу, контроль над якою здійснює боржник, юридичну особу, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власників (учасників, акціонерів) боржника, керівника боржника, осіб, які входять до складу органів управління боржника, головного бухгалтера (бухгалтера) боржника, у тому числі звільнених з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, а також осіб, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інших осіб, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими.

103. Граматичне тлумачення наведених норм свідчить про те, що законодавцем шляхом застосування сполучника "також" сформовано три групи з ідентифікуючими ознаками щодо кваліфікації осіб як заінтересованих, а саме: І група - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична або фізична особа (згідно КУзПБ), контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство; ІІ група - особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки; ІІІ група - інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими.

104. Отже, положення статті 1 Закону про банкрутство, статті 1 КУзПБ не містять вичерпного переліку заінтересованих осіб стосовно боржника та відносять до таких осіб інших осіб серед яких колишнє подружжя не є винятком, закріплюючи визначальним критерієм класифікації осіб як заінтересованих - наявність щодо них обґрунтованих підстав вважати їх заінтересованими. Щодо визнання фраудаторним договору про поділ майна подружжя

105. Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

106. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

107. Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

108. Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

109. Тож учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

110. Договір як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин і має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

111. Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

112. Договір, який укладений з метою уникнути виконання наявного зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.

113. Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

114. Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі); контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися (див. висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19)).

115. Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (див. висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

116. Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом (див. постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 317/3272/16-ц, від 20.05.2019 у справі № 461/12463/15-ц, від 26.09.2019 у справі № 183/5223/16).

117. Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло").

118. За цих умов недійсність договору як приватно-правова категорія є інструментом, який покликаний не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. Щодо суті заявлених вимог та доводів касаційної скарги

119. Предметом судового розгляду у цій справі є заява ПП "КОМІН ФІНАНС" про визнання недійсним правочину (договору про поділ майна подружжя), стороною якого він не є, як такого, що вчинено боржником задля уникнення обов`язку з проведення розрахунків та з метою завдання шкоди інтересам кредиторів.

120. Вимоги заяви ПП "КОМІН ФІНАНС" ґрунтуються на аргументах щодо вчинення боржником за чотири місяці до порушення провадження у справі про його банкрутство за наявності на цей час заборгованості перед кредиторами оспорюваного правочину із заінтересованою особою - його колишньою дружиною - за яким він безоплатно передав її у власність нерухоме майно задля уникнення обов`язку з проведення розрахунків та з метою завдання шкоди інтересам кредиторів.

121. Суд акцентує увагу, що позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

122. Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (див. висновки щодо алгоритму розгляду спорів, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 12.06.2020 у справі № 906/775/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

123. Відповідно до пунктів 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

124. Частинами першою, другою, четвертою статті 269 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

125. Чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.

126. Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є компетенцією виключно національних судів першої та апеляційної інстанцій. Проте зважаючи на прецедентну практику ЄСПЛ, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

127. Однак суди попередніх інстанцій наведеного не врахували та дійшли висновку із посиланням на відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів статті 20 Закону про банкрутство, частини десятої статті 90 Закону про банкрутство (суд першої інстанції) про відсутність підстав для задоволення вимог заяви ПП "КОМІН ФІНАНС", оскільки договір не є таким, що укладений із заінтересованою особою, а заявник не довів в чому полягає його охоронюваний законом інтерес та порушення такого інтересу внаслідок укладення боржником договору про поділ майна подружжя.

128. Утім такі висновки судів попередніх інстанцій суд вважає передчасними та зробленими без належного надання оцінки сукупності доводів заявника наведених ним в обґрунтування заявлених вимог, у тому числі обставин (юридичних фактів) наведених ним в обґрунтуванням таких вимог.

129. За статтями 15, 16, 215 ЦК України визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав позивача, який не є стороною цього правочину, а в разі відсутності такого порушення в позові має бути відмовлено.

130. Для вирішення питання про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення впливу наслідків вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи. У такому випадку важливим є врахування того, що таке звернення заінтересованої особи до суду з позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних з вчиненням такого правочину (див. висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, постанові Великої палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17).

131. Позивач звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого він не є, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача (див. висновок у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).

132. У цьому випадку важливим є врахування, що звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних із вчиненням такого правочину.

133. Тому, у разі оскарження правочину заінтересованою особою необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав (висновок, викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 20.05.2020 № 922/1903/18, від 22.04.2021 № 908/794/19 (905/1646/17), від 06.10.2022 у справі № 902/1023/19(902/163/22)).

134. Однак, суди попередніх інстанцій в межах наявних в них повноважень, передбачених статтями 86, 237, 269 ГПК України, не надали оцінку заявленим вимогам скаржника з урахуванням визначених ним підстав заявлених вимог (фактичної підстави - вчинення правочинів на шкоду кредиторам та правової підстави, яка, окрім приписів статті 20 Закону про банкрутство, також ґрунтується на нормах статей 3, 13, 15, 16, 203, 215 ЦК України та частини десятої статті 90 Закону про банкрутство).

135. Водночас, ПП "КОМІН ФІНАНС" послідовно на протязі усього розгляду справи неодноразово зазначало, що оспорюваний правочин був вчинений боржником за 4 (чотири) місяці до порушення провадження у справі про його банкрутство та за наявної в нього на цей час простроченої заборгованості перед податковим органом та ОСОБА_3 , правонаступником якого є Компанія з обмеженою відповідальністю "АКС КЕПІТАЛ ЛТД" (Axe Capital Ltd.), які згодом були визнанні кредиторами у справі.

136. Суд звертає увагу, що визнання правочину фраудаторним у межах справи про банкрутство вимагає від суду дослідження питання впливу відчуження майна на можливість ймовірного задоволення вимог кредиторів за рахунок такого майна.

137. Тому важливою під час розгляду питання наявності/відсутності підстав для визнання недійсним правочину боржника є оцінка питання впливу відчуження майна на можливість ймовірного задоволення вимог кредиторів у банкрутстві за рахунок відчуженого майна.

138. Проте, наведені обставини щодо моменту укладення боржником оспорюваного правочину та існуючої на цей момент заборгованості перед кредиторами судами попередніх інстанцій залишені без жодної уваги та оцінки в аспекті наявності в оспорюваного правочину ознак фраудаторності.

139. Так само без належної уваги судів попередніх інстанцій залишена оцінка впливу оспорюваного правочину на правовий режим майна боржника та зміну майнового стану боржника.

140. Крім того, помилковими та передчасними з урахуванням визначених скаржником підстав заявлених вимог та його доводів щодо вчинення оспорюваного правочину із заінтересованою особою (колишньою дружиною боржника) є висновки суддів попередніх інстанцій про те, що колишнє подружжя не належить до категорії заінтересованих осіб стосовно боржника, тоді як положення статті 1 Закону про банкрутство, статті 1 КУзПБ не містять вичерпного переліку таких осіб та відносять до заінтересованих осіб стосовно боржника інших осіб, закріплюючи визначальним критерієм класифікації осіб як заінтересованих - наявність щодо них обґрунтованих підстав вважати їх заінтересованими.

141. Також суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку щодо недоведення заявником як заінтересованою особою права на звернення до суду із заявою про визнання недійсним правочину та порушення його інтересу таким правочином залишивши поза увагою, що Закон про банкрутство/КУзПБ визначає одним із основних завдань процедури банкрутства задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника, в той час як заява ПП "КОМІН ФІНАНС" обґрунтована, в тому числі із посиланням на те, що воно є поточним кредитором у справі в якого наявні грошові вимоги до боржника, оцінка чому в оскаржених рішеннях не надавалась.

142. Окрім того, суд апеляційної інстанції безпідставно в оскарженій постанові з посиланням на приписи частини четвертої статті 75 ГПК України зазначив, що оцінка питанню правомірності укладення договору про поділ майна подружжя була також надана Самарським районним судом м. Дніпропетровська у рішенні суду від 01.02.2018 у справі № 206/1149/16-ц, та не звернув увагу, що у наведеній справі предметом оцінки суду був укладений боржником з ОСОБА_1 інший договір про поділ майна подружжя - договір від 29.08.2013.

143. Отже, сукупність доводів, які наводило ПП "КОМІН ФІНАНС" в обґрунтування своїх вимог під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій, не є очевидно необґрунтованими, що вимагало від судів першої та апеляційної інстанцій їх відображення, дослідження та здійснення аналізу у судових рішеннях. Щодо доводів скаржника про порушення судом першої інстанції приписів частини другої статті 7, частини третьої статті 232 ГПК України та постановлення за результатом розгляду заяви ПП "КОМІН ФІНАНС" ухвали, а не рішення суду

144. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 232 ГПК України рішення та ухвали суду є одними із видів судових рішень.

145. За частиною другою статті 7 КУзПБ господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

146. Частиною другою статті 311 ГПК України визначено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

147. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 309 ГПК України).

148. У рішенні від 23.07.2009 у справі "Сутяжник проти Росії" ЄСПЛ зазначено, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру, зокрема, відступ від цього принципу допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи. Не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму.

149. Під правовим пуризмом у практиці ЄСПЛ розуміється невідступне слідування вимогам процесуального закону при вирішенні питання щодо застосування чи скасування таких, що набрали законної сили, судових рішень без врахування того, чи призведе це у подальшому до реального, а не формального усунення допущених судових помилок; надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному або іншому судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд (див. mutatis mutandis рішення від 06.09.2005 ЄСПЛ у справі "Салов проти України").

150. Згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 26.07.2007 у справі "Волчлі проти Франції", від 08.12.2016 у справі "ТОВ "Фріда" проти України").

151. Аналіз наведеного свідчить, що не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи. Скасування судового рішення лише з підстав встановлення факту процесуального порушення, яке жодним чином не вплинуло та не могло вплинути на законність і обґрунтованість судового рішення є нічим іншим ніж проявом правового пуризму.

152. Отже, сам по собі неправильний вибір судом того чи іншого виду судових рішень (ухвали чи рішення) для його ухвалення за результатами розгляду відповідної заяви, в цьому випадку, не змінює його змісту, мотивів з яких виходив суд під час його ухвалення та не впливає на законність ухваленого рішення, а тому вказане не може бути самостійною підставою для його скасування (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.10.2021 у справі № 910/2920/20 (910/14218/20), від 31.05.2022 у справі № 902/121/17, від 21.06.2022 у справі № 910/8115/19 (910/18547/20)).

153. З урахуванням наведеного, доводи скаржника в цій частині суд відхиляє як неаргументовані, оскільки неправильно обрана форма судового рішення не змінює його зміст та обґрунтування, а тому не може бути підставою для його скасування, якщо таке рішення прийняте з дотриманням положень статей 236, 238 ГПК України.

154. Частиною першою статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

155. До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

156. Разом з тим, без дослідження і з`ясування наведених вище обставин (надання оцінки оспорюваному договору з урахуванням визначених заявником підстав його недійсності) ухвалені у справі оскаржувані судові рішення та зроблені в них висновки не можна вважати правомірними та обґрунтованими.

157. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").

158. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Дюлоранс проти Франції", "Донадзе проти Грузії"). Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

159. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

160. Не з`ясувавши відповідних обставин та не дослідивши пов`язані з ними докази, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, а саме статей 13, 86, 269 частини п`ятої статті 236 ГПК України, щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що мають значення для правильного розгляду вимог заяви ПП "КОМІН ФІНАНС" про визнання недійсним договору про поділ майна подружжя від 05.12.2014. Щодо зловживання правом на звернення до суду із заявою про визнання недійсним правочину боржника

161. ФОП Стасик О. В. та Стасик М. В. у поданих до суду відзивах на касаційну скаргу зазначають, що звернення ПП "КОМІН ФІНАНС" із заявою до суду про визнання недійсним оспорюваного правочину переслідує виключну мету затягування ліквідаційної процедури та має характер зловживання процесуальними правами, з урахуванням чого суд зважає на таке.

162. Відповідно до частини першої статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

163. Частиною третьою статті 43 ГПК України визначено, що якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

164. За частиною четвертою статті 43 ГПК України суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

165. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17).

166. Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - ухвалення законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб. У разі ж коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним (аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 12.08.2019 у справі № 905/945/18, від 16.10.2019 у справі № 906/936/18 та від 06.05.2021 у справі № 910/6116/20).

167. Зловживання процесуальними правами зводиться до того, що особа реалізує свої процесуальні права і вчиняє передбачені процесуальним законодавством процесуальні, дії, але робить це на шкоду іншим особам, з метою, яка не співпадає з завданням господарського процесу, визначеним у статті 2 ГПК (справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави).

168. Тож доволі важко доволі провести межу між правомірною реалізацією власних прав і зловживанням правами, оскільки зовні вони виглядають однаково (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).

169. Дійсно, ПП "КОМІН ФІНАНС" в межах справи про банкрутство неодноразово звертався до суду з заявою із вимогами про захист своїх прав та інтересів. Однак, як свідчать матеріали справи порушення про які зазначалося заявником у поданих ним заявах часто знаходили своє підтвердження під час розгляду справи судом.

170. З урахуванням наведеного дії ПП "КОМІН ФІНАНС" зі звернення до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів не можуть бути визнані такими, що вчинялася ним всупереч завданням господарського процесу і він зловживав процесуальними правами, з урахуванням чого суд не вбачає в цьому окремому випадку підстав для застосування до оцінки таких дій норм статті 43 ГПК України. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

171. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

172. Згідно із пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

173. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 310 ГПК України).

174. За таких обставин відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з`ясувати дійсні обставини справи перешкоджає прийняттю рішення по суті справи, тому постановлені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

175. Під час нового розгляду справи, суду першої інстанції слід взяти до уваги висновки викладені в цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, прав і обов`язків сторін, зокрема, надати оцінку наведеним вище обставинам з урахуванням визначених заявником підстав заявлених вимог в контексті впливу оспорюваного правочину на зміну майнового стану боржника, в тому числі порушення прав та інтересів заявника і як наслідок наявності/відсутності підстав для визнання такого договору недійсним. Щодо судових витрат

176. Частиною чотирнадцятою статті 129 ГПК України передбачено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

177. Оскільки в цьому випадку справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється. Висновки щодо застосування норм права

178. Поточний кредитор як особа, в якої наявний інтерес у справі про банкрутство - збільшення ліквідаційної маси боржника та задоволення за рахунок неї його грошових вимог до боржника, має право на звернення до суду з заявою про визнання недійсним правочину боржника, який було вчинено до відкриття провадження у справі про банкрутство боржника з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів.

179. Тлумачення частини десятої статті 90 Закону про банкрутство свідчить, що наведена норма надає право на звернення до суду із заявою про визнання правочинів (договорів) фізичної особи в цілому кредиторам, без розмежування їх в залежності від моменту виникнення грошових вимог до боржника на конкурсних чи поточних кредиторів, а підставою для визнання недійсними правочинів (договорів) визначає вчинення фізичною особою правочинів (договорів) щодо відчуження або передачі іншим способом її майна заінтересованим особам протягом року до відкриття провадження у справі про банкрутство.

180. Положення статті 1 Закону про банкрутство, статті 1 КУзПБ не містять вичерпного переліку заінтересованих осіб стосовно боржника та відносять до таких осіб інших осіб серед яких колишнє подружжя не є винятком, закріплюючи визначальним критерієм класифікації осіб як заінтересованих - наявність щодо них обґрунтованих підстав вважати їх заінтересованими.

181. Для вирішення питання про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення впливу наслідків вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи. У такому випадку важливим є врахування того, що таке звернення заінтересованої особи до суду з позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних з вчиненням такого правочину.

182. Позивач звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого він не є, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

183. Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. На підставі викладеного та керуючись статтями 286, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317, 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "КОМІН ФІНАНС" задовольнити частково.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.07.2022 та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 25.08.2021 у справі № 904/1907/15 скасувати повністю.

3. Справу № 904/1907/15 направити на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий О. О. Банасько Судді В. І. Картере В. Я. Погребняк