Постанова 4801 № 140/1865/17

Справа № 140/1865/17 Провадження № 22-ц/801/599/2021 Категорія: Головуючий у суді 1-ї інстанції Науменко С. М. Доповідач:Медвецький С. К. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2021 рокуСправа № 140/1865/17м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Медвецького С. К., суддів: Копаничук С. Г., Оніщука В. В., учасники справи: заявник ОСОБА_1 , суб`єкт оскарження - начальник Немирівського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Хмельницький) Скиба Тетяна Миколаївна, розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Немирівського районного суду Вінницької області від 23 грудня 2020 року постановлену у складі судді Науменка С. М., встановив: Короткий зміст вимог У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії начальника Немирівського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Хмельницький) Скиби Т. М., в якій просила визнати незаконною та скасувати постанову про відновлення виконавчого провадження від 03 грудня 2020 року. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції Ухвалою Немирівського районного суду Вінницької області від 23 грудня 2020 року скаргу ОСОБА_1 на дії начальника Немирівського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Хмельницький) Скиби Т. М. повернуто заявнику без розгляду. Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що скарга ОСОБА_1 не відповідає вимогам частини другої статті 183 ЦПК України, оскільки до неї не додано доказів її надіслання (надання) заявником боржнику та державному виконавцю. Таким чином, скарга на підставі частини четвертої статті 183 ЦПК України підлягає поверненню заявнику. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить судове рішення скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Рух справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 03 лютого 2021 року для розгляду указаної справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Медвецький С. К., судді: Копаничук С. Г., Оніщук В. В. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 04 лютого 2021 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження ухвали Немирівського районного суду Вінницької області від 23 грудня 2020 року; відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою та надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 15 лютого 2021 справу призначено до апеляційного розгляду на 25 лютого 2021 року в порядку письмового провадження. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції безпідставно повернув без розгляду її скаргу, неправильно застосував норми процесуального права, чим порушив її право на судовий захист. Інші учасники справи відзив на апеляційну скаргу не подали. Представник заявника - адвокат Аліфанова Л. І. подала письмові пояснення до апеляційної скарги, у яких зазначає, що суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення ст. 183 ЦПК України, і це, як наслідок, призвело до прийняття судом помилкового судового рішення про повернення скарги без розгляду. Позиція суду апеляційної інстанції Згідно з частинами першою та другою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду про зупинення провадження у справі (п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц). За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав. У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвала суду першої інстанції указаним вимогам не відповідає. Суд повертаючи заявнику скаргу на дії державного виконавця застосував до спірних правовідносин вимоги статті 183 ЦПК України, яка не регулює спірні правовідносини. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист. Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року. За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року; «Беллет проти Франції» від 04 грудня 1995 року). Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Тобто, Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації. Розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» передбачає можливість звернення сторін виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення. Відповідно до положень статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» судам роз`яснено, що скарги мають відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбачених положеннями ЦПК України і ГПК України та містити відомості, перелічені у частині четвертій статті 74 Закону «Про виконавче провадження». Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Згідно з частиною четвертою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» скарга у виконавчому провадженні подається виключно у письмовій формі та має містити: найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається; повне найменування (прізвище, ім`я та по батькові) стягувача та боржника, їхні місця проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (прізвище, ім`я та по батькові) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником; реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина); зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та посилання на порушену норму закону; викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги; підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги. Ураховуючи викладене, суди у порушення вищевказаних вимог процесуального законодавства не звернули уваги на те, що вимоги частини другої статті 183 Розділу 2 «Заяви з процесуальних питань» ЦПК України не регулюють спірні процесуальні правовідносини, тому не підлягають застосуванню у цій справі, оскільки вказана норма процесуального права поширюється виключно на заяви (клопотання, заперечення), подані до суду без дотримання вимог частин першої або другої цієї статті. Звертається увага на те, що розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» це окремий вид судового провадження, який містить у собі окремий процесуальний режим розгляду справ. Крім того, виконання судових рішень є завершальною стадією судового процесу. Саме такий принцип застосовує Європейський суд з прав людини у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи. Указане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 27 січня 2021 року по справі № 569/131/54/20. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Враховуючи сталу практику Європейського суду з прав людини, зазначені вище положення національного законодавства та встановлені фактичні обставини, колегії суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, повертаючи скаргу заявнику без розгляду, не дослідив доводів заявника щодо порушення її права при ухваленні судового рішення та помилково застосував положення статті 183 Розділу 2 «Заяви з процесуальних питань» ЦПК України, які не регулюють спірні процесуальні правовідносини. Відповідно до положень ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, тому вона підлягає скасуванню на підставі ст. 379 ЦПК України, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Немирівського районного суду Вінницької області від 23 грудня 2020 року скасувати. Справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач: С. К. Медвецький судді: С. Г. Копаничук В. В. Оніщук