Постанова 4856 № 689/2236/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 689/2236/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Мазурчак В.М. Суддя-доповідач - Гонтарук В. М. 03 березня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гонтарука В. М. суддів: Ватаманюка Р.В. Білої Л.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 02 лютого 2021 року (ухвалене в смт. Ярмолинці) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ярмолинецького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, В С Т А Н О В И В : в листопаді 2020 року позивач звернувся до суду з позовом до Ярмолинецького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення. Рішенням Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 02 лютого 2021 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти постанову, якою адміністративний позов задовольнити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело, на його переконання, до невірного вирішення справи. Відповідач своїм правом, передбаченим ст.ст. 300, 304 КАС України не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу. Сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи. За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України у випадку неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, під час судового розгляду повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, про що 03 березня 2021 року було прийнято ухвалу. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що інспектором СРПП Ярмолинецького ВП старшим лейтенантом поліції Королівським Романом Сергійовичем 26 листопада 2020 року винесено постанову серії ГАА №094548 по справі про адміністративне правопорушення, відповідно до якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 8 статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено штраф у розмірі 8500 гривень. Згідно постанови ОСОБА_1 , 06 листопада 2020 року о 19 год. 10 хв. по вул. Молодіжна в с. Верхівці Ярмолинецького району керував транспортним засобом Renault Laguna, номерний знак НОМЕР_1 , щодо якого порушено обмеження, встановлені Митним кодексом України, а саме, транспортний засіб перебуває на території України з порушенням строків ввезення, чим порушив статті 16 та 34 Закону України «Про дорожній рух». Не погоджуючись із вищезазначеною постановою, позивач звернувся до суду для її скасування. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне. Підставами для скасування спірної постанови, на думку позивача є: вчинене правопорушення не є правопорушенням у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, а є порушенням митних правил, а тому на переконання апелянта відповідач зобов`язаний був скласти протокол про адміністративне правопорушення та передати його до органів Державної митної служби України; зазначає, що даний транспортний засіб ввезено на територію України громадянином Республіки Молдова, переданий позивачу у 2017 році та на момент передачі вказаного транспортного засобу такі дії не кваліфікувались як адміністративне правопорушення; вважає, що лист Подільської митниці Державної митної служби України від 15 вересня 2020 року не є доказом вчинення позивачем інкримінованого йому адміністративного правопорушення. Даючи оцінку доводам апелянта стосовно того, що вчинене правопорушення не є правопорушенням у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, а є порушенням митних правил, а тому на переконання апелянта відповідач зобов`язаний був скласти протокол про адміністративне правопорушення та передати його до органів Державної митної служби України., колегія суддів зазначає наступне. Правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров`я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища визначає Закон України "Про дорожній рух". Відповідно дост.1 Закону України "Про дорожній рух" цей закон регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання. Стаття 14 Закону України "Про дорожній рух" зобов`язує учасників дорожнього руху знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Відповідно доп.30.1 Правил дорожнього руху власники механічних транспортних засобів і причепів до них повинні зареєструвати (перереєструвати) їх в уповноваженому органі МВС або провести відомчу реєстрацію в разі, якщо законом установлена обов`язковість проведення такої реєстрації, незалежно від їхнього технічного стану протягом 10 діб з моменту придбання (отримання), митного оформлення або переобладнання чи ремонту, якщо необхідно внести зміни до реєстраційних документів. Згідно ч. 8 ст. 121 КУпАП керування водієм транспортним засобом, щодо якого порушено обмеження, встановлені Митним кодексом України, а саме: порушено строки його тимчасового ввезення та/або переміщення в митному режимі транзиту; транспортний засіб використовується для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні; транспортний засіб передано у володіння, користування або розпорядження особі, яка не ввозила його на митну територію України або не поміщувала в митний режим транзиту, - тягне за собою накладення штрафу на водія в розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Частиною першою статті 380 Митного кодексу України передбачено, що тимчасове ввезення громадянами-нерезидентами на митну територію України транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року. Колегія суддів зазначає, що аналіз наведених норм у сукупності та в контексті запровадження заборони керування водієм транспортним засобом, щодо якого порушено обмеження, встановлені Митним кодексом України, та цілей Закону України "Про дорожній рух", свідчить, що порушення вказаної заборони, посягає на безпеку дорожнього руху, отже адміністративне правопорушення передбачене ч.8 ст.121 КУпАП є правопорушенням у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Відповідно до ст.23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення. До основних повноважень поліції входить регулювання дорожнього руху та здійснення контролю за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. У випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Згідно з КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі й віднесених до компетенції органів внутрішніх справ, здійснюється на основі додержання принципу законності (частини перша, друга статті 7); завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (стаття 245). Відповідно до ст. 222 КУпАП України органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 44-1, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 116-2, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п`ята і шоста статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга і третя статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1 - 126, частини перша, друга і третя статті 127, статті 128-129, стаття 132-1, частини перша, друга та п`ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев`ята, десята і одинадцята статті 133-1, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, статті 161, 164-4, статтею 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 184, 189-2, 192, 194, 195). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Таким чином, до компетенції органів Національної поліції належить розгляд справ про порушення правил дорожнього руху, в тому числі за керування водієм транспортним засобом, щодо якого порушено обмеження, встановлені Митним кодексом України, і накладати адміністративні стягнення. Враховуючи, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.8 ст.121 КУпАП, тому в даному випадку саме працівник поліції мав право виносити спірну постанову, та притягувати позивача до відповідальності, у зв`язку з чим колегія суддів вважає, що твердження позивача, щодо відсутності повноважень у відповідача на складання спірної постанови є безпідставними. Стаття 121 КУпАП передбачає відповідальність за порушення водієм правил керування транспортним засобом, про що свідчить найменування статті. Отже, саме порушення правил керування є підставою для відповідальності, основою для з`ясування дійсного змісту частини восьмої цієї статті, у тому числі об`єктивної сторони правопорушення. Відповідно до частини восьмої статті 121 КУпАП керування водієм транспортним засобом, щодо якого порушено обмеження, встановлені Митним кодексом України, а саме: порушено строки його тимчасового ввезення та/або переміщення в митному режимі транзиту; транспортний засіб використовується для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні; транспортний засіб передано у володіння, користування або розпорядження особі, яка не ввозила його на митну територію України або не поміщувала в митний режим транзиту, тягне за собою накладення штрафу на водія в розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Цією нормою встановлено відповідальність за керування водієм транспортним засобом, щодо якого порушено обмеження, встановлені Митним кодексом України. ОСОБА_1 керував 06 листопада 2020 року, тобто на час дії частини восьмої статті 121 КУпАП. Правопорушення відповідачем кваліфіковано у розрізі керування ОСОБА_1 транспортним засобом, щодо якого порушено такі два обмеження, встановлені Митним кодексом України: порушено строк його тимчасового ввезення та транспортний засіб передано у володіння, користування або розпорядження особі, яка не ввозила його на митну територію України. Відповідно до частини першої та п`ятої статті 380 Митного кодексу України тимчасове ввезення громадянами-нерезидентами на митну територію України транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року, тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування можуть використовуватися на митній території України виключно громадянами, які ввезли зазначені транспортні засоби в Україну, для їхніх особистих потреб. Відповідно до частини 2 статті 16 Закону України «Про дорожній рух», що визначає основні права та обов`язки водія транспортного засобу, водій зобов`язаний не допускати випадків керування транспортним засобом, щодо якого порушено обмеження, встановлені Митним кодексом України, а саме: порушено строки його тимчасового ввезення та/або переміщення в митному режимі транзиту; транспортний засіб використовується для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні; транспортний засіб передано у володіння, користування або розпорядження особі, яка не ввозила його на митну територію України або не поміщувала в митний режим транзиту. Відповідно до частин третьої та п`ятої статті 31 Закону України «Про дорожній рух» тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування можуть використовуватися на митній території України виключно громадянами, які ввезли зазначені транспортні засоби в Україну, для їхніх особистих потреб. Транспортні засоби, зареєстровані відповідними органами іноземних держав, які ввезені на територію України та перебувають під митним контролем, підлягають вивезенню або поміщенню в інший митний режим у строки, визначені законодавством з питань державної митної справи. Аналізуючи вищенаведені правові норми, колегія суддів вважає, що в даному випадку водій ОСОБА_1 06 листопада 2020 року мав обов`язок керувати транспортним засобом, який станом на 06 листопада 2020 року повинен був перебувати на території України та у його користуванні на законних підставах. Однак, транспортний засіб станом на 06 листопада 2020 року не перебував у користуванні ОСОБА_1 у відповідності до вимог вищезазначених норм матеріального права. Тобто, з огляду на вищезазначені обставини, колегія суддів вважає доводи апелянта стосовно того, що транспортний засіб Renault Laguna, номерний знак НОМЕР_1 ввезено не ним, а громадянином Республіки Молдова та на момент передачі вказаного транспортного засобу позивачу такі дії не кваліфікувались як адміністративне правопорушення, а тому у даному випадку відсутні підстави для притягнення його до адміністративної відповідальності, є безпідставними, оскільки водій зобов`язаний переконатись, що на момент керування транспортний засіб перебуває на території України та одночасно в його користуванні з дотриманням вимог закону, проте, позивач свій обов`язок не виконав, що вкотре свідчить про правомірність дій відповідача. Даючи оцінку твердженням апелянта, що адміністративну відповідальність за порушення ввезення та/або переміщення в митному режимі транзиту було введено лише у 2018 році, при цьому автомобіль було передано позивачу у 2017 році, тому відсутні підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності, суд апеляційної інстанції вказує на слідуюче. Відповідно до ст.8 Закону України про адміністративні правопорушення, особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення. З матеріалів справи встановлено, що позивача притягнуто до відповідальності не за його дії у 2017 році, а за керування 06 листопада 2020 року транспортним засобом, щодо якого порушено такі два обмеження, встановлені Митним кодексом України, як: строк його тимчасового ввезення та транспортний засіб передано у володіння, користування або розпорядження особі, яка не ввозила його на митну територію України. Порушення означених двох обмежень мали місце станом на 06 листопада 2020 року. При цьому дата початку виникнення порушення даних двох обмежень не має значення, адже це триваюче порушення. У зв`язку з чим, доводи апелянта у цій частині також є безпідставними. Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні. Відповідно до ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що вчинення ним правопорушення нічим не підтверджується, виходячи з наступного. З матеріалів справи встановлено, що 06.11.2020 року начальником сектору реагування патрульної поліції Ярмолинецького відділу поліції ГУВД в Хмельницькій області підполковником поліції Садовцем Р.Ю, спільно з інспектором СРПП старшим лейтенантом поліції Королівським Р.С., згідно ст. 23 ЗУ «Про Національну Поліцію» здійснювався контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками на території обслуговування Ярмолинецького ВП. Близько 19 год. 10 хв., в селі Верхівці, ними було виявлено автомобіль Renault Laguna, номерний знак НОМЕР_1 , водій якого керував автомобілем з порушенням вимог п. 29.1Б ПДР без розпізнавального знаку країни в якій зареєстровано автомобіль. Даний транспортний засіб було зупинено в порядку стати 3 5 ЗУ «Про Національну поліцію», водієм даного автомобіля був ОСОБА_1 , який на вимогу працівників поліції пред`явив документи визначенні п. 2.1ПДР. Начальником СРПП Ярмолинецького ВП підполковником поліції Садовцем Р.Ю. на місці зупинки т/з за порушення п.29.16 ПДР, було розглянуто адміністративну справу ст.125 КУпАП, за результатами якої було винесено постанову НК№913767, яку водій ОСОБА_1 отримав та не оскаржував її. Окрім цього, під час спілкування з водієм, поліцейськими було виявлено можливий факт порушення водієм вимог ст. 16,31 ЗУ «Про дорожній рух», а саме, що водій ОСОБА_1 допустив керування автомобілем, яким не має права керувати, та порушив вимоги частини другої статті 16 розділу "Основні права та обов`язки водія транспортного засобу" Закону України "Про дорожній рух", в якій зазначено, що водій зобов`язаний не допускати випадків керування транспортним засобом, щодо якого порушено обмеження, встановлені Митним кодексом України, а саме: порушено строки його тимчасового ввезення та/або переміщення в митному режимі транзиту; транспортний засіб передано у володіння, користування або розпорядження особі, яка не ввозила його на митну територію ї України або не помішувала в митний режим "Транзиту". На місці зупинки автомобіля водію ОСОБА_1 було повідомлено, що буде проведено перевірку по даному факту, за результатами якої буде розглянуто адміністративну справу, та вручено під підпис повідомлення про запрошення для розгляду справи на 26.11.2020 року. Розгляд справи відбувся з участю водія ОСОБА_1 , який з`явився на розгляд справи. Судом встановлено, що з метою встановлення вищезазначених обставин, 11.11.2020 року відповідачем було направлено запит на адресу Подільської митниці Держмитслужби, з метою отримання наступної інформації: в якому режимі, ким, коли та на який термін ввезено на митну територію України транспортний засіб Renault Laguna, номерний знак НОМЕР_1 . Згідно відповіді на вказаний запит від 18.11.2020 року за №7.12-08-1/20/8.5/8738 відповідача було повідомлено, що транспортний засіб марки Renault Laguna, номерний знак НОМЕР_1 ввезено на митну територію України 20.07.2017 року громадянином Республіки Молдова з метою особистого користування у митному режимі "тимчасове ввезення" терміном до одного року. Станом на 18.11.2020 року в Подільській митниці Держмитслужбі відсутня інформація про вивезення або поміщення в інший митний режим вказаного транспортного засобу. 26.11.2020 року відносно водія ОСОБА_1 інспектором ОСОБА_2 розглянуто адміністративну справу, водія ознайомлено з доказами у справі: запит до Подільської митниці від 11.11.2020 року № 5177/125, відповідь з ДМСУ від 18.11.2020 Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Згідно з ч.1 ст.76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Тобто, вищезазначена відповідь в повному обсязі підтверджує факт порушення позивачем встановлених Митним кодексом України строки перебування автомобіля на території України, оскільки підтверджує, що вказаний транспортний засіб не покинув територію України та не змінив митний режим, що свідчить про правомірність винесення спірної постанови щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.8 ст. 125 КУпАП України. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при розгляді справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необґрунтованість позовних вимог. Констатуючи необґрунтованість інших доводів апеляційної скарги, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя. Зокрема, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року). За змістом частини першої статті 316 КАСУ країни суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 02 лютого 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили у порядку ст.ст. 272, 325 КАС України та відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України не може бути оскаржена. Головуючий Гонтарук В. М. Судді Ватаманюк Р.В. Біла Л.М.