Ухвала КЦС ВС № 607/1114/17

Ухвала Іменем України 21 травня 2020року м. Київ справа № 607/1114/17 провадження № 61-7959ск20 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 лютого 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 квітня 2020 року в справі за скаргою ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Тернопільського міського відділу Державної виконавчої служби Південно-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Гнатюк Надії Володимирівни (далі - Тернопільського МВ ДВС Південно-західного МУ МЮ (м. Івано-Франківськ) Гнатюк Н. В.), В С Т А Н О В И В : У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії головного державного виконавця Тернопільського МВ ДВС Південно-Західного МУ МЮ (м. Івано-Франківськ) Гнатюк Н. В., в якій просив визнати дії останньої протиправними та зобов`язати головного державного виконавця прийняти постанову про накладення на боржника ОСОБА_2 штрафу та попередити її про кримінальну відповідальність у випадку невиконання судового рішення протягом 10 днів. В обґрунтування скарги зазначав, що на виконанні Тернопільського МВ ДВС перебуває виконавче провадження з виконання судового рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 листопада 2018 року, яким визначено спосіб його участі у спілкуванні з сином - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено дні та години його зустрічей. Постановою від 19 листопада 2019 року державний виконавець Гнатюк Н. В. визначила місцем проведення його зустрічей з сином за місцем проживання колишньої дружини та сина - АДРЕСА_1 . Вказував, що 20 січня 2020 року він прибув за адресою проживання колишньої дружини для зустрічі із сином на виконання рішення у справі № 607/1114/17, проте боржник не впустила його до сина в кімнату гуртожитку. Незважаючи на вищевикладене виконавець склала акт про виконання боржником рішення суду. Зазначав, що всупереч вимогам частини другої статті 63 Закону «Про виконавче провадження» державний виконавець не винесла постанову про накладення на боржника штрафу та не вказала вимогу виконати рішення суду протягом 10 робочих днів та попередження про кримінальну відповідальність. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 лютого 2020 року, залишеною без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 16 квітня 2020 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено. Суди, відмовляючи в задоволенні скарги ОСОБА_1 , виходили з того, що 20 січня 2020 року державний виконавець здійснила вихід за місцем зустрічі скаржника з сином, яка не відбулась, оскільки син ОСОБА_3 відмовився спілкуватись з батьком - ОСОБА_1 ; мати дитини ОСОБА_2 не чинила перешкод в їх спілкуванні. Будь-яких підстав для застосування накладення штрафу на ОСОБА_2 не встановлено. У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 лютого 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 квітня 2020 року. У касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення скарги. В обґрунтування касаційної скарги заявник зазначає, що судами попередніх інстанцій неправильно встановлені обставини справи. Зазначає, що складений державним виконавцем акт про виконання рішення боржником спонукає останнього не виконувати таке судове рішення. Верховний Суд, дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї документи, оскаржувані судові рішення, зробив висновок, що у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 лютого 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 квітня 2020 року необхідно відмовити з огляду на наступне. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Судами встановлено, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 листопада 2018 року у справі № 607/1114/17 визначений спосіб участі ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Встановлено, що батько проводить з сином час за наступним графіком: щопонеділка, з 10 год. 00 хв. до 12 год. 00 хв.; кожну другу та четверту суботу місяця з 10 год. 00 хв. до 18 год. 00 хв.; другу частину щорічних літніх канікул. 07 листопада 2019 року за зверненням ОСОБА_1 від 06 листопада 2019 року, Тернопільським МВ ДВС відкрито виконавче провадження АСВП № 60524801 з виконання вищевказаного судового рішення. Постановою головного державного виконавця Гнатюк Н. В. від 19 листопада 2019 року місцем побачення батька ОСОБА_1 із сином визначено АДРЕСА_1 - гуртожиток, місце проживання його сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та матері його неповнолітнього сина - ОСОБА_2 20 січня 2020 року державним виконавцем здійснено вихід за місцем зустрічі ОСОБА_1 з дитиною за адресою - АДРЕСА_1 та складено акт, яким встановлено, що ОСОБА_2 перешкод у спілкуванні скаржника з сином ОСОБА_3 не чинила, хоча зайти в кімнату гуртожитку ОСОБА_1 не дозволила, але просила сина йти з батьком для спілкування поза межі приміщення кімнати гуртожитку. 03 лютого 2020 року головним державним виконавцем Тернопільського МВ ДВС Гнатюк Н. В. прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження, в якій зазначено, що нею 20 січня 2020 року здійснено вихід за місцем виконання судового рішення та встановлено, що боржник ОСОБА_2 не перешкоджає виконанню судового рішення, однак дитина не бажає спілкуватись з батьком. Відповідно до частини третьої статті 451 ЦПК якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчиненні відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. Статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено порядок виконання судового рішення про встановлення побачення з дитиною. Виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність. Вищевказані дії державного виконавця продубльовано в пунктах 8-10 Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена Наказом Міністерства юстиції № 512/5 від 02 квітня 2012 року, та відповідно до цих пунктів державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником рішення про встановлення побачення з дитиною у час та місці побачення стягувача з дитиною, визначені рішенням або державним виконавцем. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною третьою статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження». У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною четвертою статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження». При кожному наступному невиконанні боржником зазначеного рішення державний виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною четвертою статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження». У разі виконання боржником рішення виконавець складає акт, що підписується сторонами виконавчого провадження, та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження». Судами встановлено, що скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження доводів своєї скарги. Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що державний виконавець діяла в межах Закону України «Про виконавче провадження» та з дотриманням вимог, які викладені в Інструкції з організації примусового виконання рішень про встановлення побачення з дитиною. Крім того, правильним є висновок про те, що наявність судового рішення в справі №607/966/20 про зобов`язання службових осіб Тернопільської місцевої прокуратури внести до ЄРДР відомості, які викладені ОСОБА_1 в заяві стосовно вчинення боржником ОСОБА_2 кримінального правопорушення з невиконання судового рішення про побачення з сином 20 січня 2020 року біля 11-13 годин в приміщенні гуртожитку по АДРЕСА_1 не свідчить про протиправність дій державного виконавця, яка на думку скаржника не забезпечила побачень стягувача з дитиною. Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій про відсутність порушень в діях головного державного виконавця стосовно виконання рішення у справі № 607/1114/17 є обґрунтованим. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції. Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвал, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Відповідно до частини першої статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження). З огляду на викладене, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 лютого 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 квітня 2020 рокуслід відмовити з підстав, встановлених частиною четвертої статті 394 ЦПК України. Керуючись частинами четвертою, п`ятою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, У Х В А Л И В : У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 лютого 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 квітня 2020 року в справі за скаргою ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Тернопільського міського відділу Державної виконавчої служби Південно-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Гнатюк Надії Володимирівни відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. О. Кузнєцов