Окрема думка Велика Палата ВС № 990/218/25

ОКРЕМА ДУМКА (спільна) суддів Великої Палати Верховного Суду Гімона М. М., Короля В. В., Кривенди О. В. щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 березня 2026 року у справі № 990/218/25 (провадження № 11-385заі25) за позовом ОСОБА_1 (далі також - позивач) до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія, відповідач) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії Історія справи

1. Предметом спору у цій справі були рішення ВККС про затвердження кодованих і декодованих результатів практичного завдання, виконаного 03 - 07, 10 та 11 лютого 2025 року (цивільна спеціалізація), 12 - 14 та 17 - 21 лютого 2025 року (кримінальна спеціалізація) кандидатами на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами) в частині, що стосуються ОСОБА_1 .

2. Позивач наполягала, що ці рішення не відповідають критерію вмотивованості, адже повідомлено лише про загальну оцінку виконаних робіт без конкретизації балів за кожним елементом, що однак передбачено Методичними вказівками з оцінювання практичного завдання з кримінальної спеціалізації, виконаного кандидатами на посади суддів апеляційних судів під час кваліфікаційного іспиту, затверджених рішенням Комісії від 17 липня 2024 року № 228/зп-24 (далі - Методичні вказівки № 228/зп-24). ОСОБА_1 стверджувала, що оцінювання першого практичного завдання має ознаки дискримінації, оскільки екзаменаційною комісією застосовано показник, не передбачений Методичними вказівками, а саме -«співпадіння рішення кандидата із правовим висновком Верховного Суду у реальній судовій справі, на основі якої розроблене модельне судове рішення». Такий показник оцінювання, на думку позивача, не є тотожним «умінню враховувати та застосовувати правові висновки Верховного Суду або, оцінивши їх структуру, логіку та ключові ідеї, сформулювати мотиви незастосування таких висновків». Позивач вважала, що вона виконала дві практичні роботи в єдиному стилі, з належною старанністю, натомість різниця в балах, визначених за ці роботи, викликає сумнів щодо їх належного оцінювання..

3. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 18 вересня 2025 року позов задовольнив частково: визнав протиправним і скасував рішення ВККС від 17 квітня 2025 року № 87/зп-25 в частині затвердження кодованих результатів практичного завдання, виконаного ОСОБА_1 ; визнав протиправним та скасував підпункти 1, 2, 4 резолютивної частини рішення ВККС від 17 квітня 2025 року № 89/зп-25 «Про визначення загальних результатів першого етапу кваліфікаційного оцінювання «Складання кваліфікаційного іспиту» та допуск до другого етапу «Дослідження досьє та проведення співбесіди» кандидатів на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами)» в частині, що стосується ОСОБА_1 ; зобов`язав ВККС повторно оцінити практичні завдання, виконані ОСОБА_1 (перше судове рішення, індивідуальний код учасника 0059480, друге судове рішення, індивідуальний код учасника 0099600), з урахуванням Методичних вказівок. У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовив.

4. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду мотивував своє рішення тим, що оцінювання виконаного практичного завдання має здійснюватися шляхом перевірки кожного визначеного Методичними вказівками елемента, зокрема мотивувальної та резолютивної частин судового рішення, дотримання стилістики, орфографії та пунктуації.

5. Суд першої інстанції констатував, що у відомостях немає інформації про кількість балів, виставлених за кожен із визначених Методичними вказівками елемент оцінювання. Ненаведення такої деталізації унеможливлює перевірку дотримання екзаменаційною комісією затверджених критеріїв та підходів до оцінювання практичного завдання і не дозволяє встановити, чи діяла екзаменаційна комісія в межах наданих їй дискреційних повноважень та, відповідно, чи не діяла вона свавільно. За таких обставин суд не має можливості пересвідчитись, чи була забезпечена послідовність, обґрунтованість і повнота оцінювання виконаного позивачем практичного завдання.

6. До того ж суд першої інстанції наголосив, що ВККС не надала жодних доказів на підтвердження того, що екзаменаційна комісія під час перевірки практичного завдання, виконаного позивачем, дотрималася положень Методичних вказівок № 228/зп-24.

7. Позивач і ВККС не погодилися із рішенням Касаційного адміністративного суду та звернулися до Великої Палати Верховного Суду з апеляційними скаргами.

8. Позивач оскаржувала судове рішення в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання ВККС ухвалити нове рішення за результатами повторного оцінювання виконаних ОСОБА_1 практичних завдань (індивідуальні коди 0059480 та 0099600) у складі екзаменаційної колегії з числа членів ВККС, які не здійснювали перевірки практичних завдань кримінальної спеціалізації, та з урахуванням висновків суду у справі за цим позовом, зокрема щодо перевірки та виявлення, чи не було оцінювання практичних завдань дискримінаційним за критерієм «співпадіння мотивувальної і резолютивної частини судового рішення із правовим висновком Верховного Суду». Просила задовольнити позов повністю.

9. ВККС оскаржувала судове рішення в частині задоволених позовних вимог, просила його скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю. Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду

10. Велика Палата Верховного Суду постановою від 19 березня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, а апеляційну скаргу ВККС - задовольнила. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 вересня 2025 року скасувала в частині задоволених позовних вимог і ухвалила в цій частині нове рішення, згідно з яким у задоволенні позову відмовила. В іншій частині рішення суду залишила без змін.

11. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що в оспорюваному рішенні Комісія відповідно до вимог чинного нормативного регулювання процедури кваліфікаційного іспиту належним чином навела підстави, на яких воно ґрунтується, послалася на відповідні правові норми й описала обставини, щодо яких вони (норми) засновані.

12. У цілому, Велика Палата Верховного Суду в цій справі підтвердила свої попереднівисновки у спорах цієї категорії і визнала, що рішення суду першої інстанції їм не відповідає. Підстави і мотиви для висловлення окремої думки

13. Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.

14. На наше переконання, висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що лише підсумкова оцінка виконаного позивачем практичного завдання є належною мотивацією оспорюваних у цій справі рішень ВККС без розкриття балів за кожним елементом, як це передбачено Методичними вказівками № 228/зп-24, є помилковим з таких міркувань.

15. Не повторюючись щодо мотивів, які вже неодноразово висловлені суддями в окремих думках до постанов Великої Палати Верховного Суду у спорах цієї категорії, наголошуємо на вимогах статей 6 і 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), які підлягають застосуванню відповідно до частини другої статті 3 КАС України і частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV).

16. Частиною першою статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

17. Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

18. Крім того, частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Про те, що остання є джерелом права зазначено також в частині першій статті 17 Закону № 3477-IV.

19. Відповідно до практики ЄСПЛ приватне життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, зокрема стосунків професійного або ділового характеру (рішення від 07 серпня 1996 року у справі «С. проти Бельгії»). А обмеження, накладені на доступ до професії, визнані цим судом такими, що впливають на приватне життя (рішення від 27 липня 2004 року у справі «Сідабрас та Джяутас проти Литви»).

20. У рішенні від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» ЄСПЛ визначив, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. До того ж такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

21. ЄСПЛ у питанні здійснення судового контролю за реалізацією державними органами їхніх дискреційних повноважень послідовно висловлює правову позицію, згідно з якою надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права, і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (рішення від 02 листопада 2006 року у справі «Волохи проти України», від 02 серпня 1984 року у справі «Мелоун проти Сполученого Королівства»).

22. У цій справі позивач оскаржила рішення ВККС, прийняті щодо неї за результатами виконання практичного завдання у межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), що мало наслідком визнання її такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційних загальних судах, та припинення її участі в зазначеному конкурсі.

23. Відповідно, рішення відповідача безпосередньо зачіпають право позивача на повагу до приватного життя, гарантоване статтею 8 Конвенції, в аспекті доступу до обраної професії та можливості встановлювати і розвивати стосунки професійного характеру.

24. Водночас втручання у право на повагу до приватного життя є таким, що порушує статтю 8 Конвенції, якщо воно не є виправданим за пунктом 2 статті 8 Конвенції як таке, що було здійснене «згідно із законом», переслідує одну або декілька законних цілей, перелічених у ньому, і є «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення цієї цілі / цих цілей.

25. Отже, в цій справі перед судом постало завдання оцінити рішення ВККС, за яким відбулося втручання у приватне життя позивача, за трьома наведеними аспектами за статтею 8 Конвенції (оцінка законності, законної мети та необхідності такого «втручання»).

26. Спірні правовідносини стосуються оцінювання практичного завдання за кримінальною спеціалізацією, яке позивач виконала у межах проходження зазначеної вище конкурсної процедури.

27. Оскільки позивач за результатом виконання практичного завдання набрала 104,5 балів, що є меншим за 75 відсотків від максимально можливого бала, то у ВККС були формальні підстави визнати її такою, що не склала іспит, і, відповідно, не допустити її до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди» з одночасним припиненням її участі в зазначеному конкурсі.

28. Однак, Положенням про порядок складання кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів, затвердженого рішенням ВККС від 19 червня 2024 року № 185/зп-24 (далі - Положення № 185/зп-24) визначено як мету практичного завдання - виявлення рівня практичних навичок та умінь у правозастосуванні, так і спосіб його оцінювання, який передбачає перевірку відповідності виконаного завдання встановленим критеріям (методичним вказівкам), із виставленням індивідуальних балів кожним членом екзаменаційної комісії. Такий підхід покликаний забезпечити об`єктивність, прозорість та комплексність оцінювання здатності учасника застосовувати норми права в умовах, наближених до реальної судової практики.

29. У Методичних вказівках № 228/зп-24, які ВККС затвердила на виконання наведених вище приписів Положення № 185/зп-24, вона визначила елементи практичного завдання, що підлягають оцінюванню, та кількість балів за кожен елемент оцінювання. Поряд із цим у примітці до Методичних вказівок № 228/зп-24 зазначено, що залежно від обставин справи, викладених в описовій частині постанови суду апеляційної інстанції, та виду судового рішення (про залишення оскарженого рішення без змін, його зміну чи скасування) ВККС може відступити від наведеної у Методичних вказівках структури та кількості виставлених балів за одним чи кількома елементами оцінювання, але не більше як на 10 %. У такому разі Комісія не може виходити за межі загальної кількості балів (75).

30. На наше переконання, аналіз змісту Методичних вказівок № 228/зп-24 дозволяє констатувати, що в них ВККС обмежила дискрецію членів її екзаменаційної комісії щодо оцінювання практичного завдання та виставлення балів за нього, визначивши, яку саме кількість балів і за який конкретний елемент оцінювання вони можуть їх виставити. У виключних випадках, обумовлених особливостями обставин справи, модельне судове рішення у якій стало елементом практичного завдання, члени екзаменаційної комісії можуть відступити від наведеної у Методичних вказівках структури та кількості виставлених балів за одним чи кількома елементами оцінювання, але не більше як на 10 % та за умови, що загальна кількість балів лишатиметься 75.

31. У Методичних вказівках № 228/зп-24 цілком однозначно та імперативно вказано, що перевірка практичного завдання здійснюється поелементно за чітко визначеною структурою та шкалою балів. Тобто Методичні вказівки № 228/зп-24 за їх суттю є керівною настановою (інструкцією)організаційно-методичного характеру, обов`язковою до виконання для екзаменаційної комісії на стадії перевірки й оцінювання практичного завдання.

32. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оцінювання практичного завдання, яке виконав кандидат, має здійснюватися шляхом перевірки кожного визначеного в Методичних вказівках № 228/зп-24 елемента, зокрема мотивувальної та резолютивної частин судового рішення (за їх конкретними, визначеними цими Методичними вказівками, елементами), дотримання стилістики, орфографії та пунктуації. Такий деталізований підхід спрямований на забезпечення всебічної та об`єктивної оцінки якості роботи учасника, що, у свою чергу, гарантує належну перевірку рівня його професійних знань, аналітичних здібностей і вміння застосовувати норми права у конкретній правовій ситуації.

33. Такий підхід до оцінювання вимагає і відображення у рішенні Комісії відомостей про оцінку кожного елемента практичного завдання та кількості балів за кожен елемент оцінювання, що дозволить як учаснику конкурсу, так і суду, який перевіряє правомірність рішень Комісії, пересвідчитися в дотриманні екзаменаційною комісією вимог Положення № 185/зп-24 та Методичних вказівок № 228/зп-24, а отже, в обґрунтованості виставлених балів та відсутності ознак суб`єктивного підходу під час оцінювання. Відсутність деталізації в оцінюванні може викликати сумніви щодо об`єктивності процесу оцінювання та призвести до недостатньої обґрунтованості виставленого балу.

34. З доданих до матеріалів цієї справи документів неможливо встановити, які недоліки містило практичне завдання, що виконувала позивач, які його елементи члени екзаменаційної комісії оцінили за низьким / високим балом, а отже, неможливо встановити, чому Комісія визнала позивача такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційних загальних судах, та припинила її участь у кваліфікаційному оцінюванні та в конкурсі на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних судах.

35. Відсутність такої деталізації унеможливлює перевірку того, чи дотрималася екзаменаційна комісія затверджених критеріїв та підходів до оцінювання практичного завдання, і не дозволяє встановити, чи діяла екзаменаційна комісія в межах наданих їй дискреційних повноважень та, відповідно, чи не діяла вона свавільно. Отже, за таких обставин суд позбавлений можливості пересвідчитись, чи була забезпечена послідовність, обґрунтованість і повнота оцінювання практичного завдання, яке виконала позивачка.

36. З огляду на викладене, переконані, що суд першої інстанції правильно зазначив, що вмотивованість рішення ВККС та викладення його змісту в такий спосіб, що надає можливість оцінити, чи дотрималася Комісія вимог Методичних вказівок № 228/зп-24, є не лише формальним дотриманням вимог закону, а повинна забезпечити дотримання принципу правової визначеності.

37. Затвердження Методичних вказівок № 228/зп-24 із чітким визначенням можливої кількості балів, що виставляється за виконання кожного елемента практичного завдання, з урахуванням вимог пунктів 5.5.4, 5.5.5 пункту 5.5 розділу 5 Положення № 185/зп-24 зобов`язує Комісію встановлювати відповідність змісту практичного завдання, що виконав учасник, саме за кожним з елементів практичного завдання окремо з подальшим виставленням загальної кількості балів.

38. Слід наголосити, що в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень саме на нього покладено обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, які були наявні та враховувались на момент прийняття оскаржуваного рішення, вчинення дії або бездіяльності, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

39. У спірному випадку, як правильно зазначив суд першої інстанції, ВККС не надала доказів на підтвердження того, що її екзаменаційна комісія під час перевірки практичного завдання, яке виконала позивач, дотримувалася Методичних вказівок № 228/зп-24.

40. На наше переконання, у цій справі ВККС, яка є суб`єктом владних повноважень, не довела, що втручання за спірними рішеннями у гарантоване статтею 8 Конвенції право позивача на повагу до особистого життя, в аспекті доступу до обраної професії та можливості встановлювати й розвивати стосунки професійного характеру, відбулося на підставі закону та було необхідним і пропорційним.

41. Водночас обставина того, що ВККС, за її ж поясненнями, не внесла відповідних змін до форми і змісту документів і рішень, які ухвалює в процедурі кваліфікаційного іспиту на стадії виконання практичного завдання, у жодному разі не може трактуватися так, що доводить те, що в межах спірних правовідносин Комісія діяла у межах та у спосіб, що визначені законом, з дотриманням принципів обґрунтованості, пропорційності та законності.

42. З огляду на викладене переконані, що в цій справі Велика Палата Верховного Суду не мала б застосовувати свою попередню практику оцінки дій ВККС у межах процедури кваліфікаційного оцінювання на стадії кваліфікаційного іспиту - виконання практичного завдання, сформовану за правового регулювання, відмінного тому, що маємо в цьому випадку.

43. На підставі наведеного, висловлюючи окрему думку, переконані, що рішення Комісії від 17 квітня 2025 року № 87/зп-25 та № 89/зп-25 у частині, що стосується позивача, не відповідають критеріям законності та обґрунтованості, визначеним статтею 2 КАС України, що є самостійною та достатньою підставою для визнання їх протиправними.

44. Вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду мала ухвалити постанову, якою апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

45. При цьому погоджуємося з висновками Великої Палати Верховного Суду про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , однак з тих підстав, що суд першої інстанції обрав правильний спосіб захисту її порушених прав. Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що не може вказувати Комісії щодо організаційної форми проведення оцінювання практичного завдання виконаного позивачем та вказувати на які аспекти виконаного рішення звертати увагу при такому оцінюванні. Судді М. М. Гімон В. В. Король О. В. Кривенда