Постанова 4824 № 760/10908/13-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Головуючий у суді першої інстанції: Букіна О.М. Єдиний унікальний номер справи № 760/10908/13-ц Апеляційне провадження № 22-ц/824/10515/2023 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 жовтня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мережко М.В., суддів - Поліщук Н.В., Соколової В.В., секретар - Кролівець О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 , діючої в інтересах ОСОБА_2 , який є правонаступником ОСОБА_3 ,на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 01 травня 2023 року щодо стягнення штрафу в порядку процесуального примусу у справі за позовом ОСОБА_3 , правонаступниками якої є ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , до ОСОБА_5 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Краковецької Алли Миколаївни, Київського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, ОСОБА_6 , Державної податкової інспекції Солом`янського району м. Києва Міністерства доходів і зборів України, третя особа: Відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Солом`янського районного управління Головного управління МВС України у м. Києві (правонаступник - Солом`янська районна в місті Києві державна адміністрація) про визнання договору дарування недійсним, скасування державної реєстрації та відновлення прав власника, - В с т а н о в и в : В провадженні Солом`янського районного суду м. Києва перебуває вказана цивільна справа. Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 01 травня 2023 року визнано відвід головуючому судді Букіній О.М., викладений у заяві ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 від 29.06.2022 (зареєстрована судом 19.07.2022) зловживанням процесуальними правами ОСОБА_1 . Заяву ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 від 29.06.2022 (зареєстрована судом 19.07.2022) про відвід головуючого судді Букіної О.М. залишено без розгляду. Застосовано до ОСОБА_1 захід процесуального примусу у вигляді штрафу, який підлягає стягненню в дохід державного бюджету у розмірі 0,5 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 1240,50 грн. Не погодившись із вказаною ухвалою в частині стягнення штрафу в порядку процесуального примусу, 16 травня 2023 року ОСОБА_1 направила на адресу Київського апеляційного суду апеляційну скаргу (вх. №64099 від 26 травня 2023 року). У апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу про стягнення штрафу в порядку процесуального примусу скасувати. В судове засідання з`явилась ОСОБА_1 , яка підтримала свою апеляційну скаргу. Інші учасники процесу, які повідомлялись про час та місце розгляду справи шляхом направлення повісток за поштовими або електронними адресами, вказаними у матеріалах справи, не з`явились; колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності за наявними у справі матеріалами. Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення ОСОБА_1 , перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, а ухвали суду - без змін, з таких підстав. Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з вимогами ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки ухвалу суду оскаржено лише в частині застосування заходів процесуального примусу у вигляді штрафу, апеляційний суд згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість ухвали лише у цій частині. Застосовуючи до ОСОБА_1 заходи процесуального примусу суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що заявницею вчергове необґрунтовано заявлено відвід головуючому судді у справі, який суперечить статті 36 ЦПК України і його залишено без розгляду. Суд звернув увагу, що протягом перебування даної справи у провадженні головуючого судді Букіної О.М. з 2015 по 2023 рік ОСОБА_1 неодноразово заявляла відводи головуючому судді. Суд виснував, що такі дії ОСОБА_1 спрямовані на безпідставне затягування розгляду справи та розцінив вказані дії представниці правонаступника позивачки як зловживання своїми процесуальними правами, що є підставою для застосування до неї заходу процесуального примусу у вигляді штрафу. Суд апеляційної інстанції погоджується із цими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Так, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Згідно з частинами другою, третьою статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права, пропорційність, забезпечення права на апеляційний перегляд справи. Повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом і неприпустимість зловживання процесуальними правами є основними засадами (принципами) цивільного судочинства (пункти 2 та 11 частини третьої статті 2 ЦПК України). При їх здійсненні слід враховувати і вимоги частини четвертої статті 12 ЦПК України, відповідно до яких кожна сторона несе ризики настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних прав. Доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема, частиною першою статті 55 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини гарантії регламентовані статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують, апеляційні або касаційні суди, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів. Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу (п. 1 ч. 2 ст.43 ЦПК України). Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України). Згідно з пунктом 1 частини другої статті 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства у разі подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення. Таким чином на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальний обов`язок. При цьому під добросовісністю слід розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування права за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживанням наданими правами. При цьому за змістом частини другої цієї статті перелік дій, що суперечать завданню цивільного судочинства та які залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним. Вирішення питання про наявність чи відсутність факту зловживання віднесене на розсуд суду, що розглядає справу. Процесуальні права надано законом тим особам, які беруть участь у процесі, для сприяння суду під час розгляду справ, їх правильному вирішенню. І кожного разу, коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не із цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, затягування розгляду, створення перешкод опоненту тощо), вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто використовує його всупереч основним засадам цивільного судочинства, а отже, зловживає ним. Відповідно до частини третьої статті 44 ЦПК України, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом (частина четверта статті 44 ЦПК України). Під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ чи висловлення явної неповаги до суду чи учасників справи. Види заходів процесуального примусу визначені частиною першою статті 144 ЦПК України, а саме: попередження, видалення із залу судового засідання, тимчасове вилучення доказів для дослідження судом, привід, штраф. Згідно з частиною першою статті 143 ЦПК України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства. Відповідно до статті 148 ЦПК України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках: невиконання процесуальних обов`язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу; зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству; неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин; невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк; порушення заборон, встановлених частиною дев`ятою статті 203 цього Кодексу. У випадку повторного чи систематичного невиконання процесуальних обов`язків, повторного чи неодноразового зловживання процесуальними правами, повторного чи систематичного неподання витребуваних судом доказів без поважних причин або без їх повідомлення, триваючого невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів суд з урахуванням конкретних обставин стягує у дохід державного бюджету з відповідного учасника судового процесу або відповідної іншої особи штраф у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Цивільним процесуальним законом до кола основних прав учасників справи віднесено право подавати заяви та клопотання і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб. Спеціальним правом учасника справи є право подати заяву про відвід судді. Відповідно до частини третьої статті 39 ЦПК України відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. З матеріалів справи убачається, що у провадженні Солом`янського районного суду м. Києва перебуває зазначена цивільна справа. Судове засідання у справі було призначено на 10 год. 30 хв. 17 листопада 2021 року, проте, справу було знято із розгляду у зв`язку надсиланням матеріалів справи № 760/10908/13-ц 21 жовтня 2021 року до Київського апеляційного суду на підставі ухвали Київського апеляційного суду 20 вересня 2021 року. Матеріали цивільної справи № 760/10908/13-ц 27 квітня 2023 року були повернуті із Київського апеляційного суду до Солом`янського районного суду м. Києва та передані головуючому судді для продовження розгляду. Під час перебування матеріалів справи № 760/10908/13-ц у Київському апеляційному суді представницею правонаступника позивачки - ОСОБА_1 було подано до Солом`янського районного суду м. Києва чотири заяви про відвід головуючого судді Букіної О.М., які були зареєстровані у Автоматизованій системі документообігу суду 19 липня 2022 року, 21 квітня 2023 року, 24 квітня 2023 року та 26 квітня 2023 року. Суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погоджується суд апеляційної інстанції, звернув увагу на те, що протягом перебування даної справи у провадженні головуючого судді Букіної О.М. з 2015 по 2023 рік ОСОБА_1 заявила відвід головуючому судді загалом понад 20 разів і такі дії спрямовані на безпідставне затягування розгляду справи. Колегія суддів повністю погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Так, Верховний Суд наголошує, що цивільний процесуальний обов`язок сторони - це належна поведінка сторони в цивільному судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб`єктивному процесуальному праву суду. У постанові Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 910/1873/17 визначено, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право. Аналіз частини другої статті 13 ЦК України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом. Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти, як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права, «injuria». Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права. Термін «зловживання правом» свідчить про те, що ця категорія стосується саме здійснення суб`єктивних цивільних прав, а не виконання обов`язків. Обов`язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб`єктивного цивільного права. Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - винесення законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб. У разі ж коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував про обов`язок національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (справа «Шульга проти України», пункт 28, справа від 02 грудня 2010 року) і запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі є завданням саме державних органів (справа «Мусієнко проти України», рішення від 20 січня 2011 року). Неможливість суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (справа «Смірнова проти України» рішення від 08 листопада 2005 року, справа «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. Fгапсе, рішення від 27 квітня 2000 року). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (справа «Красношапка проти України» рішення від 30 листопада 2006 року). Учасник справи може мати сумніви у тому, чи відповідають дії суду чинному законодавству, а також у неупередженості або об`єктивності суддів та може скористатися інститутом відводу суддів за наявності визначених законом підстав. Проте у скаргах і заявах, як по суті, так і з процесуальних питань, повинен зазначати обґрунтовані мотиви їх подачі, утримуватися від надання особистісних характеристик і оцінок, а тим більше надуманих звинувачень суддів у вчиненні злочинів. Дії з зловживанням права на відвід з непередбачених законом підстав суперечать основним засадам (принципам) цивільного судочинства (пунктам 2 і 11 частини третьої статті 2 ЦПК України), а також його завданню, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга вказаної статті). З огляду на це вчинення таких дій суд може визнати зловживанням процесуальними правами та застосувати, зокрема, наслідки, передбачені частиною третьою статті 44 ЦПК України. У справі, яка переглядається, встановлено, що усі заявлені ОСОБА_1 відводи не було задоволено судом у зв`язку з їх необґрунтованістю, безпідставністю чи повторною подачею заяви з підстав, які вже були предметом судового розгляду. Отже, заявниця неодноразово використала відповідне процесуальне право всупереч завданню цивільного судочинства, тобто з іншою метою, ніж виконання такого завдання. Отже, не дотримуючись наміру досягнення головної мети судового розгляду - вирішення спору, ОСОБА_1 створила умови, які призвели до того що вона вийшла за межі дійсного змісту свого права та вчинила необґрунтовані дії, що виразились у зловживанні нею процесуальними правами. З урахуванням викладеного вказані дії відповідача суперечать завданню цивільного судочинства та є зловживанням процесуальними правами, що у свою чергу є підставою, відповідно до частини третьої статті 44 ЦПК України, для застосування до неї заходів процесуального примусу у вигляді штрафу, що передбачено частиною четвертою статті 44, статтями 143, 144, 148 ЦПК України. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що зазначені обставини доводять факт зловживання відповідачем своїм правом заявляти відводи судді всупереч статті 36 ЦПК України, що є достатньою підставою для застосування до неї заходу процесуального примусу у вигляді штрафу. Доводи апеляційної скарги в цілому зводяться до незгоди ОСОБА_1 із розглядом справи по суті заявлених вимог судом першої інстанції у складі судді Букіної О.М. та не впливають на правильність висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для застосування заходів процесуального примусу у вигляді штрафу. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів уважає, що представницею правонаступника позивачки ОСОБА_1 допущено зловживання процесуальними правами, а відтак, ухвала суду першої інстанції в частині стягнення з неї штрафу у порядку процесуального примусу постановлена з додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, наведених в апеляційній скарзі, а тому апеляційний суд залишає її без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення. Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382, 384 України, апеляційний суд, П о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу (вх. №64099) представника ОСОБА_1 , діючої в інтересах ОСОБА_2 , який є правонаступником ОСОБА_3 , залишити без задоволення. Ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 01 травня 2023 року (щодо стягнення штрафу у розмірі 1240,50 грн) залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено 25 жовтня 2023 року. Головуючий: Судді: