Постанова КГС ВС № 910/6210/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 березня 2023 року м. Київ cправа № 910/6210/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Пєскова В.Г., за участю секретаря судового засідання - Ксензової Г.Є., за участю представників: ОСОБА_1 - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ПрАТ «Кріпта» - Арчакова Д.В., Рибарука М.М., Чабана Д.Ф., розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2022 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.08.2021 (в частині грошових вимог ОСОБА_1 ) у справі № 910/6210/20 за заявою Приватного акціонерного товариства "Кріпта" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Піллар" про визнання банкрутом. ВСТАНОВИВ: Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2020 відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ "Піллар"; визнано грошові вимоги ПрАТ "Кріпта" до ТОВ "Піллар" у розмірі 14 749 035,70 грн; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном ТОВ "Піллар"; призначено розпорядником майна ТОВ "Піллар" арбітражного керуючого Гусара І.О. 21.12.2020 на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України оприлюднене повідомлення про порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Піллар". ОСОБА_1 звернувся з заявою про визнання кредитором на суму 69877271,00грн. Вимоги обґрунтовані наявністю перед ним заборгованості ТОВ "Піллар": у розмірі 552 796,62 дол. США (станом на 15.01.2021 еквівалентно 15 511 970,67 грн) за виконання зобов`язань за кредитним договором від 29.07.2015 №03/1511-КЮ; у розмірі 1 368 673,30 Євро (станом на 15.01.2021 еквівалентно 46 519 563,06 грн) за договором про виконання умов поруки від 29.10.2014 №20141029/1; у розмірі 7845737,20 грн за договором від 19.06.2014 №140619/1 про надання поворотної фінансової допомоги. Фактичні обставини справи, встановлені судами Щодо грошових вимог на суму 1368673,30 євро 06.04.2012 між ТОВ «Піллар» та ПАТ «Укрсоцбанк» було укладено Кредитний договір №186-СВ. З метою забезпечення виконання зобов`язання ТОВ «Піллар» за Кредитним договором від 06.04.2012 №186-СВ, між ПАТ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Піллар» і ОСОБА_1 , як поручителями, укладені договір поруки від 12.09.2014 №06.1-20/272, договір поруки від 30.09.2014 №06.1-20/272.1 та договір поруки від 30.09.2014 №06.01-20/273. У пункті 1.1 договору поруки від 12.09.2014 № 06.1-20/272 сторони погодили, що у зв`язку із укладенням між Банком та позичальником кредитного договору від 06.04.2012 № 186-СВ (зі змінами та доповненнями, які можуть вноситись до нього, і разом з усіма додатками до нього), поручитель поручається перед банком за виконання позичальником в усіх існуючих та майбутніх грошових зобов`язань позичальника за Кредитним договором, у тому числі, але не виключно і щодо сплати усіх процентів, комісій, неустойки, регресних та інших сум, що належать до сплати позичальником у відповідності з Кредитним договором. Відповідальність поручителя за цим Договором обмежується сумою 132 000,00 Євро. Пунктом 1.3 договору поруки від 12.09.2014 №06.1-20/272 визначено, що відповідно до умов цього договору, поручитель, як солідарний боржник, зобов`язується сплатити Банку суми, належні до сплати позичальником за Кредитним договором, у розмірі, що не перевищує 132 000,00 Євро в разі порушення Позичальником зобов`язання щодо сплати відповідної суми коштів за Кредитним договором, протягом 2 робочих днів з дати надіслання Банком відповідної письмової вимоги без будь-яких заперечень, перевірок або запитів щодо обґрунтованості вимог, без будь-яких взаємозаліків, вирахувань та утримань. Такі платежі повинні бути сплачені поручителем на рахунки Банку, вказані у вимозі. Відповідно до п. 1.1 договору поруки від 30.09.2014 №06.1-20/272.1 у зв`язку із укладенням між Банком та позичальником кредитного договору від 06.04.2012 №186-СВ (зі змінами та доповненнями, які можуть вноситись до нього, і разом з усіма додатками до нього), поручитель поручається перед банком за виконання позичальником в усіх існуючих та майбутніх грошових зобов`язань позичальника за Кредитним договором, у тому числі, але не виключно і щодо сплати усіх процентів, комісій, неустойки, регресних та інших сум, що належать до сплати позичальником у відповідності з Кредитним договором. При цьому відповідальність Поручителя за цим договором обмежується сумою 1 260 000,00 Євро, з урахуванням зобов`язань ОСОБА_1 за договором застави майнових прав від 06.04.2012 №186-СВ/МС. Згідно з п. 1.3 договору поруки від 30.09.2014 №06.1-20/272.1 (у редакції Додаткової угоди від 16.04.2015 №1) відповідно до умов цього Договору поручитель, як солідарний боржник, зобов`язується сплатити Банку суми, належні до сплати позичальником за Кредитним договором, у розмірі, що не перевищує 1 260 000,00 Євро в разі порушення позичальником зобов`язання щодо сплати відповідної суми коштів за Кредитним договором, протягом 30 робочих днів з дати надіслання Банком відповідної письмової вимоги без будь-яких заперечень, перевірок або запитів щодо обґрунтованості вимог, без будь-яких взаємозаліків, вирахувань та утримань. Такі платежі повинні бути сплачені поручителем на рахунки Банку, вказані у вимозі. У відповідності до п. 1.1 договору поруки від 30.09.2014 №06.1-20/273, у зв`язку із укладенням між Банком та позичальником кредитного договору від 06.04.2012 №186-СВ (зі змінами та доповненнями, які можуть вноситись до нього, і разом з усіма додатками до нього), поручитель поручається перед банком за виконання позичальником в усіх існуючих та майбутніх грошових зобов`язань позичальника за Кредитним договором, у тому числі, але не виключно і щодо сплати усіх процентів, комісій, неустойки, регресних та інших сум, що належать до сплати позичальником у відповідності з Кредитним договором. Відповідальність Поручителя за цим Договором обмежується сумою 132 000,00 Євро. В п. 1.3 договору поруки від 30.09.2014 №06.1-20/273 зазначено, що відповідно до умов цього Договору, поручитель, як солідарний боржник, зобов`язується сплатити Банку суми, належні до сплати позичальником за Кредитним договором, у розмірі, що не перевищує 132 000, 00 Євро в разі порушення позичальником зобов`язання щодо сплати відповідної суми коштів за Кредитним договором, протягом 2 робочих днів з дати надіслання Банком відповідної письмової вимоги без будь-яких заперечень, перевірок або запитів щодо обґрунтованості вимог, без будь-яких взаємозаліків, вирахувань та утримань. Такі платежі повинні бути сплачені поручителем на рахунки Банку, вказані у вимозі. ОСОБА_1 у заяві кредитора вказує, що 29.09.2014, 28.10.2014, 17.04.2015 та 29.05.2015 ним на виконання грошових зобов`язань ТОВ «Піллар» перед ПАТ «Укрсоцбанк» згідно з Кредитним договором від 06.04.2012 № 186-СВ перераховано 1 524 000,00 Євро. Також, 29.10.2014 між ОСОБА_1 та ТОВ «Піллар» укладений договір про виконання умов поруки № 20141029/1, відповідно до якого ТОВ «Піллар» зобов`язувалось в строк до 06.04.2015 виплатити суму боргу в розмірі 264 000,00 Євро. Додатковою угодою від 02.08.2018 №2 сторони внесли зміни до Договору про виконання умов поруки №20141029/1, відповідно до яких ТОВ «Піллар» зобов`язався до 31.12.2019 виплатити ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 1368673,30 Євро. В матеріалах справи відсутні первинні документи на підтвердження здійснення ОСОБА_1 сплати грошових коштів у заявленій сумі 1368673,30 Євро на погашення заборгованості ТОВ «Піллар» перед Банком за Кредитним договором від 06.04.2014 № 186-СВ. У матеріалах справи наявна копія платіжного доручення в іноземній валюті від 16.04.2015 №1 на суму еквівалентну 27 181 980,00 грн. На запит суду апеляційної інстанції оригінал відповідного платіжного доручення в іноземній валюті від 16.04.2015 № 1 на вказану суму ОСОБА_1 не надано. Заявником надано Акт документальної перевірки ДФС від 11.07.2018, який, на його думку, підтверджує реальність існування первинних документів, відповідно до яких ОСОБА_1 виконав грошові зобов`язання перед АТ «Укрсоцбанк» згідно з кредитним договором від 06.04.2012 №186-СВ. Щодо грошових вимог на суму 7 845 737,20 грн 19.06.2014 між ТОВ «Піллар» та ОСОБА_1 укладено договір №140619/1 про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надав ТОВ «Піллар» поворотну фінансову допомогу, а ТОВ «Піллар» зобов`язувався повернути грошові кошти в порядку та на умовах передбачених даним договором. В силу п. 2.1 вказаного договору поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України в сумі до 4 000 000,00 грн, без ПДВ. Додатковою угодою №3 до договору від 05.01.2017 сторони виклали п. 2.1 Договору в наступній редакції: « 2.1. Поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України в сумі до 10 000 000,00 грн, без ПДВ». У відповідності до п. 2.2 договору поворотна фінансова допомога надається підприємству на безоплатній основі, тобто плата за користування грошовими коштами не стягується. Додатковою угодою № 2 до договору від 31.12.2015 викладено п. 2.3 договору в наступній редакції: « 2.3 Поворотна фінансова допомога надається із моменту підписання договору частинами та шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок підприємства з особового або іншого рахунку засновника або шляхом внесення коштів в касу підприємства». Крім того, додатковою угодою №3 до договору від 05.01.2017 викладено п. 2.4 договору в наступній редакції: « 2.4. Поворотна фінансова допомога надається до моменту вимоги засновником, але у будь-якому разі таке повернення повинно відбутися у строк до 31.12.2018». Як стверджує ОСОБА_1 , відповідно до умов договору в період з 14.01.2015 по 20.11.2018 ОСОБА_1 надана ТОВ «Піллар» поворотна фінансова допомога на загальну суму 9 793 612,51 грн, з якої повернуто л суму в розмірі 1 947 875, 31 грн. Сторонами підписаний акт звірки взаєморозрахунків, за яким станом на 31.12.2020 заборгованість ТОВ «Піллар» на користь ОСОБА_1 становить 7845737,20 грн. Первинні документи щодо підтвердження надання ОСОБА_1 поворотної фінансової допомоги ТОВ «Піллар» у зазначеному в заяві розмірі - 9793612,51 грн, а також докази (первинні документи) суми заборгованості, яка повернута боржником ОСОБА_1 - 1 947 875,31 грн, в матеріалах справи відсутні. Щодо грошових вимог на суму 552796,62 дол США 29.07.2015 між ПАТ «Перший інвестиційний банк» (Банк) та ТОВ «Піллар», як позичальником, укладено кредитний договір №03/1511-КЮ, відповідно до якого Банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію на поповнення обігових коштів та ведення статутної діяльності та встановлює кредитний ліміт в розмірі 100 000,00 доларів США, а позичальник зобов`язується повернути фактично отримані кошти, сплатити проценти за користування отриманими кредитними коштами та комісію за кредитно-розрахункове обслуговування, в порядку, розмірі та в строк, що передбачені цим договором. У відповідності до п 3.9 договору виконання позичальником своїх зобов`язань за цим Договором забезпечується заставою майнових прав на грошові кошти, що розміщені в ПАТ «Перший інвестиційний банк» згідно з Договором банківського вкладу «Універсальний» від 29.07.2015 №17574/22-У та належить на праві власності ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки НОМЕР_1 ). До договору сторони вносили зміни, зокрема, 17.01.2017 договором про внесення змін до Кредитного договору від 29.07.2015 № 03/1511-КЮ кредитний ліміт збільшено до 450 000,00 доларів США. Пункт 3.9 кредитного договору № 03/1511-КЮ викладено в редакції, яка передбачає, що виконання позичальником своїх зобов`язань за цим договором забезпечується заставою майнових прав на грошові кошти, що розміщені в ПАТ «Перший інвестиційний банк» згідно з договорами банківського вкладу «Універсальний» від 29.07.2015 № 17574/22-У, від 10.09.2015 № 17804/22-У, від 10.03.2016 №18093/1-У/ЛП та від 31.10.2016 №18869/1-У/ЛП, що належить на праві власності ОСОБА_1 . Договором про внесення змін до Кредитного договору від 27.07.2017 №5 встановлено новий строк повернення кредиту до 26.07.2018 включно. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2022 долучено до матеріалів справи Договір застави майнових прав від 29.07.2015 №14/1511-ЗЮ щодо забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «Піллар» за кредитним договором від 29.07.2015 №03/1511-КЮ. Водночас, судова колегія апеляційного суду звернула увагу на те, що в заяві, яка подана до суду першої інстанції 19.01.2021, ОСОБА_1 не зазначалось про укладення відповідного Договору застави майнових прав від 29.07.2015 №14/1511-ЗЮ щодо забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «Піллар» за кредитним договором від 29.07.2015 №03/1511-КЮ. Відповідний доказ з`явився в суді апеляційної інстанції під час первісного перегляду оскаржуваної ухвали. Між тим, відповідний Договір застави майнових прав від 29.07.2015 №14/1511-ЗЮ підписано представником АТ «Перший інвестиційний банк» та ОСОБА_1 та не містить підписів та печаток позичальника - ТОВ «Піллар», позичальник не є стороною цього договору. На підтвердження вказаних кредиторських вимог на суму 552 796,62 доларів США заявником надано суду довідку АТ «Перший інвестиційний банк», в якій зазначено, що 26.07.2018 здійснено перерахування грошових коштів з депозитних рахунків ОСОБА_1 на погашення заборгованості за кредитним договором від 29.07.2015 №03/1511-КЮ, що підтверджується меморіальними ордерами №131920 на суму 165 000,00 доларів США, №131665 на суму 110 000,00 доларів США, №131860 на суму 110000,00 доларів США, №131932 на суму 110 000,00 доларів США, №131907 на суму 110 000,00 доларів США. Загальна сума списання з депозитних вкладів склала 605 000,00 доларів США. Загальна сума списання з депозитних вкладів склала 605000,00 доларів США. Грошові кошти в сумі 52 203,38 доларів США повернуто ОСОБА_1 , а решта 552 796,62 доларів США направлена на погашення заборгованості по кредиту та нарахованим відсоткам. Копії меморіальних ордерів на підтвердження списання грошових коштів подано разом з заявою про визнання вказаних кредиторських вимог. 31.07.2018 ОСОБА_1 пред`явив боржнику вимогу щодо повернення протягом 10 календарних днів коштів в сумі 552 796,62 доларів США. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції Ухвалою попереднього засідання Господарського суду міста Києва від 18.08.2021 у справі № 910/6210/20, зокрема, відмовлено ОСОБА_1 у визнанні кредитором боржника на суму 69 877 271,00 грн. Суд першої інстанції відмовляючи ОСОБА_1 у визнанні кредитором боржника на суму 69877271,00 грн врахував наступні обставини: - ОСОБА_1 є учасником ТОВ «Піллар» з часткою, якою безпосередньо володіє в розмірі 60,46%, і з рештою частки, якою володіє через Піллар Груп Б.В . Таким чином, ОСОБА_1 у розумінні частини 1 статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства є заінтересованою особою стосовно боржника ТОВ «Піллар», повністю здійснює контроль за господарською діяльністю Товариства, тобто безпосередньо впливає на прийняті даним товариством рішення щодо ведення господарської діяльності, - ОСОБА_1 до суду не надав належних доказів надання ТОВ «Піллар» в період з 14.01.2015 по 20.11.2018 за договором від 19.06.2014 №140619/1 поворотної фінансової допомоги у заявленому розмірі на загальну суму 9 793 612,51 грн, не надав документів повернення йому 1 947 875,31 грн. Натомість, фактично до матеріалів заяви ОСОБА_1 долучено докази надання фінансової допомоги в розмірі 2 610 500,00 грн, що свідчить про недостовірність викладених даних та штучне збільшення боргових зобов`язань ТОВ «Піллар»; - в матеріалах справи відсутні докази: розміру заборгованості ТОВ «Піллар» за кредитним договором від 06.04.2012 №186-СВ; звернення Банку до ОСОБА_1 як до поручителя з вимогами щодо сплати боргу за кредитним договором від 06.04.2012 №186-СВ; здійснення сплати ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 1 368 673,30 Євро за вищевказаним договором. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2022 ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.08.2021 у справі № 910/6210/20 в частині відмови ОСОБА_1 у визнанні кредитором скасовано частково та прийнято в цій частині нове судове рішення, яким визнано та включено до реєстру вимог кредиторів боржника вимоги ОСОБА_1 у загальному розмірі 27 849 144,70 грн, з яких: 4 540,00 грн вимоги першої черги; 27 844 604,70 грн - вимоги четвертої черги. В іншій частині кредиторських вимог відмовлено. Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.07.2022 касаційну скаргу ПрАТ "Кріпта" задоволено частково, постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2022 у справі №910/6210/20 скасовано, справу в скасованій частині передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду. Постанова Касаційного господарського суду мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо правил оцінки доказів, адже визнання вимог ОСОБА_1 без аналізу обґрунтованості кредиторських вимог, без дослідження реальності здійснення господарських операцій з посиланням на відповідні докази, що надані заявником на підтвердження існування заборгованості боржника, свідчить про формальний підхід судом апеляційної інстанції при розгляді його заяви. Під час нового апеляційного розгляду судом апеляційної інстанції ухвалою від 23.11.2022 відмовлено у задоволенні клопотань ОСОБА_1 про долучення та витребування доказів у справі, поданих до Північного апеляційного господарського суду 10.08.2022. Відмовлено у поновленні строку на подання доказів у справі №910/6210/20. Відмовлено у задоволенні клопотання про поновлення строку подання клопотання про витребування доказів у справі. Апеляційний суд дійшов висновку, що в зазначеному клопотанні заявник не ставить питання та не обґрунтовує неможливість його подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, та не надає жодних доказів на підтвердження вказаних у клопотання обставин. За результатом нового розгляду постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2022 ухвалу попереднього засідання Господарського суду м. Києва від 18.08.2021 в частині грошових вимог ОСОБА_1 залишено без змін. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що заявлені ОСОБА_1 грошові вимоги відповідними належними доказами документально не підтверджені та є необґрунтованими. Відмовляючи у визнанні грошових вимог на суму 1 368 673,30 євро суд апеляційної інстанції вказав на відсутність в матеріалах справи первинних документів на підтвердження здійснення ОСОБА_1 сплати грошових коштів у заявленій сумі на погашення заборгованості ТОВ «Піллар» перед Банком за Кредитним договором від 06.04.2014 №186-СВ. Суду апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 на запит суду оригінал відповідного платіжного доручення в іноземній валюті від 16.04.2015 № 1 на вказану суму не надав, чим не усунув сумнівів суду та іншого учасника справи щодо існування платіжного доручення, яке відповідає вимогам Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів, затвердженого Постановою Правління НБУ від 28.07.2008 №216, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 01.10.2008 за №910/1560 (у редакції, яка діяла станом на 17.04.2015). Апеляційний суд відхилив посилання ОСОБА_1 на наявний в матеріалах справи Акт документальної перевірки ДФС від 11.07.2018 як доказ підтвердження існування первинних документів, відповідно до яких ОСОБА_1 виконав грошові зобов`язання перед АТ «Укрсоцбанк» згідно з кредитним договором від 06.04.2012 №186-СВ. Апеляційний суд зауважив, що Акт документальної перевірки ДФС не є первинним документом, який підтверджує доведеність заявлених кредиторських вимог. Крім того, цей Акт містить суперечливі дані щодо надання на перевірку підтверджуючих документів. Щодо стосується висновків в частині заявлених грошових вимог на суму 7845737,20 грн суд апеляційної інстанції виходив з відсутності в матеріалах справи первинних документів в обґрунтування реальності вимог в цій частині, зокрема щодо підтвердження надання ОСОБА_1 поворотної фінансової допомоги ТОВ «Піллар» у зазначеному в заяві розмірі - 9 793 612,51 грн, а також доказів (первинних документів) суми заборгованості, яка повернута боржником ОСОБА_1 - 1947875, 31 грн. З цих же підстав (відсутність первинних документів) апеляційним судом відхилено кредиторські вимоги на суму 2 610 500,00 грн, хоча фактичне долучення доказів на їх підтвердження було встановлено судом першої інстанції. Апеляційний суд відхилив доводи заявника про підтвердження заборгованість за договором про надання поворотної фінансової допомоги від 19.06.2014 №140619/1 актом звірки, адже інформація, яка відображена в акті звірки не підтверджена первинними документами. Висновки щодо грошових вимог на суму 552 796,62 дол. США обґрунтовані тим, що копії меморіальних ордерів, які подано разом з заявою про визнання вказаних кредиторських вимог до суду першої інстанції, на підтвердження списання грошових коштів з депозитних рахунків ОСОБА_1 на погашення заборгованості за кредитним договором від 29.07.2015 № 03/1511-КЮ, не підтверджують заявлених кредиторських вимог, адже одержувачем грошових коштів вказано АТ «Перший інвестиційний Банк», в призначенні платежів вказано: «дострокове повернення депозиту», в призначенні платежів на списання грошових коштів відсутнє посилання саме за кредитним договором від 29.07.2015 №03/1511-КЮ. Довідка АТ «Перший інвестиційний банк», в якій зазначено, що 26.07.2018 здійснено перерахування грошових коштів з депозитних рахунків ОСОБА_1 на погашення заборгованості за кредитним договором від 29.07.2015 № 03/1511-КЮ, судом не визнана належним доказом, оскільки містить посилання на документи, які не підтверджують відомостей, зазначених у цій довідці. Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2022 та ухвалу Господарського суду м. Києва від 18.08.2021 в частині відмови ОСОБА_1 у визнанні грошових вимог до боржника на суму 69 877 271,00 грн. Постановити у відповідній частині нове судове рішення, яким визнати кредитором у справі №910/6210/20 по відношенню до боржника - ТОВ «Піллар» ОСОБА_1 з грошовими вимогами на суму 69 877 271,00 грн та включити їх до реєстру вимог кредиторів. Скаржник вважає, що оскаржувані ухвала Господарського суду м. Києва від 18.08.2021 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2022 у справі №910/6210/20 не відповідають вимогам ст. 236 ГПК України, є незаконними та такими, що ухвалені (постановлені) без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм процесуального та матеріального права, з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Як на підстави касаційного оскарження компанія ОСОБА_1 посилається на: 1) п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України: - неправильне застосування норм матеріального права - п. З ч. 1 ст. 512, ч. 1 ст.583 ЦК України та ст. 11 Закону України «Про заставу», без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що викладені у постановах Верховного Суду від 04.02.2021 у справі №904/1360/19, від 05.03.2019 у справі №910/23070/17, від 04.09.2019 у справі №487/4846/16-ц, від 23.10.2019 у справі №910/23070/17; - неправильне застосування норм процесуального права - ст. 77 ГПК України у взаємозв`язку із нормами ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що викладені у постанові Верховного Суду від 10.12.2020 у справі №910/14900/19; - неправильне застосування норми процесуального права - ст. 79 ГПК України, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що викладені у постановах Касаційного господарського суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18. від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17; - неправильне застосування норми процесуального права - ст. 86, ч. 6 ст. 91 ГПК України, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що викладені у постановах Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 910/6210/20, від 23.12.2020 у справі № 757/28231/13-ц. - неправильне застосування норми процесуального права - ст. 237 ГПК України, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що викладені у постанові Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 910/6210/20. - неправильне застосування норми процесуального права - ст. ст. 73, 76, 77 ГПК України, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №910/23097/17; 2) п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України - порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин (ст. ст. 73, 74, 76, 77, 79, 86 ГПК України), які мають значення для правильного вирішення справи, - не досліджено зібрані у справі докази, а саме, акт Головного управління ДФС у м.Києві про результати планової документальної виїзної перевірки ТОВ «Піллар» від 11.07.2018 №437/26-15-14-02-05/16299604; лист AT «Перший інвестиційний банк» вих. №1970/0/2-18 від 07.09.2018 на ТОВ «Піллар» з повідомленням про погашення заборгованості ТОВ «Піллар»; банківську виписку AT «Перший інвестиційний банк» від 29.08.2018 по банківському рахунку; - необґрунтоване відхилення ухвалою апеляційного суду від 23.11.2022 його клопотання про витребування та дослідження доказів. До початку судового засідання ОСОБА_1 подав письмові пояснення (з урахуванням відзиву ПрАТ «Кріпта»), в яких підтримує вимоги касаційної скарги, просить її задовольнити в повному обсязі. У долученні відзиву на касаційну скаргу просить відмовити з посилання на порушення процесуального строку, встановленого на його подання. Узагальнений виклад позицій інших учасників справи 31.01.2023 ПрАТ "Кріпта" подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому заперечує проти її доводів з підстав, викладених у відзиві. Вказаний відзив долучається до матеріалів справи як такий, що поданий з дотриманням процесуального строку на його подання, встановленого в ухвалі суду касаційної інстанції від 11.02.2023 - протягом 10 днів з дня отримання ухвали Верховного Суду про відкриття касаційного провадження. Ухвала Касаційного господарського суду від 11.02.2023 про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, що міститься в матеріалах справи, вручена представнику ПрАТ «Кріпта» 21.01.2023 (том 5 а.с. 61 матеріалів оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 18.08.2021 у справі №910/6210/20 за апеляційною скаргою компанії ОСОБА_1).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду В судовому засіданні 01.03.2023 представником ОСОБА_1 подано клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з наявністю виключної правової проблеми та необхідністю такої передачі для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, на підставі ч. 5 ст. 302 ГПК України. Подане клопотання обґрунтовує наявністю у цій справі виключної правової проблеми, а саме: - щодо доказів, якими підтверджуються вимоги кредиторів у справі про банкрутство (пункт 1 клопотання). Стала судова практика Верховного Суду у справах про визнання грошових вимог до боржника у справах про банкрутство підтверджує актуальність правових висновків щодо: підтвердження таких вимог первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо); встановлення наявності/відсутності відповідного грошового зобов`язання шляхом дослідження первинних документів. ОСОБА_1 вважає, що такий підхід не відповідає вимогам процесуальною законодавства, порушує право кредитора на справедливий розгляд його справи судом, покладає па кредитора надмірний тягар доказування його вимог, є несправедливим, адже покладає на сторону надзвичайний та заздалегідь недосяжний стандарт доказування, та не передбачає жодних винятків навіть за виняткових обставин. Звернення кредитора до суду із заявою про визнання його грошових вимог до боржника, по суті, є реалізацією права на судовий захист власних майнових прав, то в межах розгляду справ про банкрутство повинні бути дотримані ті ж гарантії, які характерні для розгляду справ в порядку позовного провадження. - щодо виняткових обставин, які унеможливили подання всього обсягу первинних документів для підтвердження грошових вимог конкурсного кредитора (пункт 2 клопотання). Встановлений сталою судовою практикою Верховного Суду стандарт доказування грошових вимог конкурсних кредиторів в межах справи про банкрутство, на думку скаржника, призвів до обмеження права на справедливий суд, оскільки незважаючи на наявність виключних обставин (неможливість надати відповідні первинні документи до суду у зв`язку з неправомірними діями ПрАТ «Кріпта» та ПАТ «Квазар», які заблокували доступ до приміщень ТО В «Піллар», де знаходились первинні документи на підтвердження наявності грошових вимог боржника), жодних альтернатив в допустимості доказів та їх оцінки у даній категорії справ судова практика не передбачає. Вказане призводить до порушення права на мирне володіння майном. - щодо судової практики Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, відповідно до якої факт господарської операції може бути підтверджений не первинними документами (пункт 3 клопотання). Скаржник стверджує про наявність іншої правової позиції судів у межах господарських справ, які розглядаються в порядку позовного провадження, щодо доказування наявності господарських зобов`язань та факту здійснення господарських операцій, який не обмежується суто первинними документами, про що свідчить відповідна судова практика, зокрема, у постановах: Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.12.2020 у справі №910/14900/19; Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.06.2022 у справі № 22/2115/19. Відтак, за доводами скаржника, будь-які інші докази, які можуть свідчити про факт здійснення господарської діяльності, є належними та допустимими доказами; - щодо акта документальної перевірки ДФС від 11.07.2018 як доказу наявності грошових вимог (пункт 4 клопотання). ОСОБА_1 вважає, що Акт Головного управління ДФС у м. Києві про результати планової документальної виїзної перевірки ТОВ «Піллар» від 11.07.2018 № 437/26-15-14-02-05/16299604 є документом, що прийнятий за результатами перевірки, в тому числі первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням та сплатою податків і зборів, а відтак у ньому зафіксовані відповідні відомості про здійснені боржником господарських операцій. Вказане, на думку скаржника, свідчить про те, що цей Акт перевірки може бути належним доказом наявності грошових вимог кредитора до боржника під час розгляду вимог конкурсних кредиторів в межах справи про банкрутство. Однак, на сьогоднішній день відсутній висновок Верховного Суду щодо питання можливості Акта документальної перевірки боржника податковим органом бути належним та допустимим доказом грошової заборгованості. - щодо необхідності формування відповідної судової практики, відступу від висновків Верховного Суду та наявності виключної правової проблеми (пункт 5 клопотання). ОСОБА_1 вбачає необхідність у формуванні правозастосовчої практики щодо можливості використання на підтвердження грошових вимог конкурсних кредиторів інших доказів (крім первинних документів), які можуть свідчити про реальність відповідних господарських операцій. У зв`язку із чим, на думку заявника, існує необхідність приведення судової практики у справах про банкрутство в частині кола доказів, якими може бути підтверджено наявність грошових вимог до боржника, у відповідність до останньої судової практики в інших господарських справах, де вирішується питання про доведеність факту господарської операції, та яка відображена у постановах Верховного Суду від 03.06.2022 у справі №922/2115/19 та від 10.12.2020 у справі №910/14900/19. ОСОБА_1 також вбачає у даній справі наявність виключної правової проблеми: відсутній висновок Верховного Суду щодо можливості підтвердження факту проведення господарських операцій або наявності грошових вимог іншими доказами, ніж первинні документи, якщо вони можуть підтверджувати реальних рух коштів (активів). У зв`язку з чим постає актуальним питання щодо можливості використання Акта ГУ ДФС про результати планової документальної перевірки як самостійного доказу грошових вимог кредитора. ПрАт «Кріпта» в судовому засіданні заперечувало проти клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Згідно з ч. 1 ст. 303 ГПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Підстава для передачі касаційним судом справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду визначена у ч. 5 ст. 302 ГПК України та передбачає наявність виключної правової проблеми, яку містить ця справа, і вирішення такої проблеми необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Розглянувши клопотання ОСОБА_1 про передачу справи № 910/6210/201 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, заперечення ПрАТ «Кріпта», суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо відсутності підстав для його задоволення з огляду на те, що аргументи та доводи, викладені у клопотанні, не відповідають критеріям, визначеним у ч. 5 ст. 302 ГПК України. Доводи скаржника про невідповідність позиції Верховного Суду у справах про визнання грошових вимог до боржника у справах про банкрутство (такі вимоги можуть бути підтверджені виключно первинними документами) вимогам процесуальною законодавства, оскільки покладення на кредитора надмірного тягаря доказування його вимог, є несправедливим та не передбачає жодних винятків навіть за виняткових обставин, не спростовують усталену практику та правову позицію Верховного Суду щодо покладення на заявника таких вимог обов`язку підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошевих вимог у разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство. Адже, у цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 у розумінні ч. 1 ст. 1 КУзПБ є заінтересованою особою стосовно боржника, оскільки є учасником ТОВ «Піллар» з часткою, якою безпосередньо володіє в розмірі 60,46%, і з рештою частки, якою володіє через Піллар Груп Б.В., повністю здійснює контроль за господарською діяльністю Товариства, тобто безпосередньо впливає на прийняті даним товариством рішення щодо ведення господарської діяльності. Відтак, судами попередніх інстанцій у даному конкретному випадку цілком правомірно застосовано обов`язок підвищеного стандарту доказування ОСОБА_1 грошових вимог до боржника. Посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10.12.2020 у справі №910/14900/19, від 03.06.2022 у справі №922/2115/19, щодо доказування наявності господарських зобов`язань та факту здійснення господарських операцій, який не обмежується суто первинними документами, колегія суддів вважає необґрунтованим, виходячи з того, що наведені в них висновки стосуються застосування норм матеріального та процесуального права у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається. Вказані справи суттєво відрізняються за предметом і підставою позову, за обставинами справи, встановленими судами, за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, що виключає подібність названих справ, зокрема, за змістовним критерієм. Посилання скаржника на Акт Головного управління ДФС у м. Києві про результати планової документальної виїзної перевірки ТОВ «Піллар» від 11.07.2018 №437/26-15-14-02-05/16299604, стосується його характеристики як доказу на підтвердження грошових вимог у конкретній справі, та не стосується обґрунтувань наявності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Доводи скаржника про те, що наявність у цій справі виключної правової проблеми і передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики є необґрунтованими. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що при передачі на її розгляд справ як таких, що містять виключну правову проблему, касаційним судам належить обґрунтовувати відсутність, суперечливість, неповноту, невизначеність (неясність, нечіткість) або неефективність правового регулювання охоронюваних прав, свобод й інтересів та неефективність існуючого їх правового захисту, в тому числі внаслідок неоднакової судової практики. Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний засвідчує той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права (ухвали Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2019 у справі №757/21639/15-ц, від 28.10.2020 у справі № 906/677/19). Клопотання скаржника не містить належного обґрунтування щодо існування правової проблеми у цій справі саме у правозастосуванні відповідних норм права, не доведена відсутність сталої судової практики у відповідних питаннях та наявність виключної правової проблеми з врахуванням кількісного та якісного показників, не зазначено про існування різних позицій у застосуванні норм права. Натомість, на даний час існує усталена практика та правова позиція Верховного Суду у спорах про визнання грошових вимог до боржника у справах про банкрутство щодо покладення на заявника кредиторських вимог обов`язку підвищеного стандарту доказування у разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутами обґрунтованості таких кредиторських вимог. Аналогічне стосується й існування усталеної судової практики та правової позиції Верховного Суду щодо підтвердження первинними документами або рішенням юрисдикційного органу грошових вимог у спорах про визнання таких грошових вимог до боржника у справах про банкрутство, про що зазначено самим скаржником у клопотанні. З огляду на те, що аргументи та доводи, викладені у клопотанні ОСОБА_1 не відповідають критеріям, визначеним у ч. 5 ст. 302 ГПК України, адже не містять належного обґрунтування існування правової проблеми у цій справі саме у правозастосуванні відповідних норм права, не обґрунтована наявність виключної правової проблеми з врахуванням кількісного та якісного показників, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення такого клопотання. Щодо клопотання про відкладення розгляду справи 01.03.2023 до Верховного Суду до початку судового засідання від представника ОСОБА_1 ОСОБА_3 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване тим, що представник ОСОБА_1 не може взяти участь у засіданні у зв`язку із участю в іншому судовому засіданні в цей же день. Верховний Суд відхиляє подане клопотання з огляду на відсутність підстав для його задоволення, адже представник скаржника з`явився в судове засідання Верховного Суду. Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів попередніх інстанцій Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що згідно зі ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені п.п. 1, 3, 4, 8 ч. 1 ст. 310, ч. 2 ст. 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Відповідно до ч. 1 ст. 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно із ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України. У ч. 1 ст. 45 КУзПБ передбачено, що конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Частиною 3 ст. 45 КУзПБ встановлені вимоги до змісту заяви кредитора, зокрема передбачено, що до заяви в обов`язковому порядку додаються документи, що підтверджують грошові вимоги до боржника. За приписами ч. 5 ст. 45 КУзПБ розпорядник майна не пізніше ніж на 10 день з дня закінчення встановленого частиною першою цієї статті строку з урахуванням результатів розгляду вимог кредиторів боржником повністю або частково визнає їх або відхиляє з обґрунтуванням підстав визнання чи відхилення, про що письмово повідомляє заявників і господарський суд, а також подає до суду письмовий звіт про надіслані всім кредиторам боржника повідомлення про результати розгляду грошових вимог та їх отримання кредиторами разом з копіями повідомлень про вручення поштового відправлення та описів вкладення у поштове відправлення або інших документів, що підтверджують надсилання повідомлення кредиторам. Кредитор має право отримувати від розпорядника майна інформацію щодо вимог інших кредиторів. Такий кредитор може подати розпоряднику майна, боржнику та суду заперечення щодо визнання вимог інших кредиторів. Заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, розглядаються господарським судом у порядку черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів. Ухвала господарського суду є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів (ч. 6 ст. 45 КУзПБ). Суд касаційної інстанції у цій справі враховує усталені правові висновки Верховного Суду стосовно порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство, ролі та обов`язків суду на цій стадії провадження за якими: - заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги (постанови Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16); - обов`язок здійснення правового аналізу заявлених у справі кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство (постанови Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16); - під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанови Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16); - у попередньому засіданні господарський суд зобов`язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником (постанови Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18); - завданням господарського суду у попередньому засіданні є перевірка заявлених до боржника грошових вимог конкурсних кредиторів на підставі поданих заявниками доказів існування та обґрунтованості цих вимог (подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16). Наведені правові висновки не втратили своєї актуальності з введенням в дію з 21.10.2019 КУзПБ та втратою чинності Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", оскільки КУзПБ (статті 45-47) містить подібне в цій частині правове регулювання порядку звернення кредиторів із заявами із вимогами до боржника у справі про банкрутство та порядку розгляду цих заяв судом. Щодо сутності підвищеного стандарту доказування кредиторських вимог у справах про банкрутство Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанови Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №914/2404/19, від 28.01.2021 у справі №910/4510/20). Таким чином для запобігання необґрунтованих вимог до боржника та порушень цим прав його кредиторів до доведення обставин, пов`язаних із виникненням заборгованості боржника-банкрута, пред`являються підвищені вимоги. Сутність підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство полягає, зокрема, в такому: - перевірка обґрунтованості та розміру вимог кредиторів здійснюється судом незалежно від наявності розбіжностей щодо цих вимог між боржником та особами, які мають право заявляти відповідні заперечення, з одного боку, та кредитором, що заявив грошові вимоги до боржника, з іншого боку; - при визнанні вимог кредиторів у справі про банкрутство слід виходити з того, що визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості; - під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство визнання боржником або арбітражним керуючим обставин, якими кредитор обґрунтовує свої вимоги (ч. 1 ст. 75 ГПК України), саме по собі не звільняє іншу сторону від необхідності доведення таких обставин в загальному порядку. Заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (висновки наведені у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №915/535/17, від 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі №918/99/19). Розглядаючи кредиторські вимоги суд в силу приписів статей 45 - 47 КУзПБ має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з`ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов`язання (див. висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі №918/99/19, від 29.03.2021 у справі №913/479/18). Системний аналіз цих приписів засвідчує, що законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом розгляду в цьому випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. Запроваджений законодавцем підвищений стандарт доказування у справах про банкрутство для кредиторів приводить у випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог до прийняття рішення судом про відмову у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (ст. 76 ГПК України), допустимості (ст. 77 ГПК України), достовірності (ст. 78 ГПК України) та вірогідності (ст. 79 ГПК України). Правовий висновок про обґрунтованість відмови суду у визнанні грошових вимог до боржника внаслідок неподання заявником належних і достатніх документальних доказів відповідного зобов`язання при поданні заяви про визнання таких вимог сформульовано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23.04.2019 у справі №910/21939/15, від 28.07.2020 у справі №904/2104/19. Така судова практика є сталою, адже сформована як при застосуванні ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", так і - статті 45 КУзПБ. Щодо процесуальної можливості подання додаткових доказів на підтвердження грошових вимог до боржника під час апеляційного перегляду справи Як уже зазначалося провадження у справах про банкрутство регулюється КУзПБ, ГПК України, іншими законами України. За змістом ст. 45 КУзПБ кредитор повинен подати докази (документи, що підтверджують вимоги до боржника) разом із поданням заяви про визнання грошових вимог. При цьому за імперативним приписом ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст .269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України). Наведені положення визначають обов`язкову сукупність умов для вирішення питання про прийняття доказів апеляційним судом, а саме: (1) винятковість випадку та (2) причини неподання доказів у першій інстанції, що об`єктивно не залежать від учасника справи, а також (3) покладення тягаря доведення цих обставин на учасника справи, який ці докази подає (близький за змістом висновок постанови Верховного Суду від 13.04.2021 зі справи №909/722/14, від 01.07.2021 у справі №46/603). Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - апелянта) (подібні за змістом висновки щодо застосування статті 269 ГПК України викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.06.2020 у справі №909/965/16, від 26.02.2019 у справі №913/632/17, від 13.01.2021 у справі №10/Б-921/1442/2013). Принцип рівності сторін у судовому процесі у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. постанови Верховного Суду від 29.09.2022 у справі №910/20010/20, від 16.11.2022 у справі №910/4390/21). Прийняття апеляційним судом доказів, без встановлення й оцінки обов`язкових за частиною третьою статті 269 ГПК України передумов, крім порушення відповідних процесуальних приписів, матиме наслідком недотримання принципів рівності учасників процесу і змагальності сторін, принципу правової визначеності в аспекті однозначності та передбачуваності правозастосування. Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2020 відкрито провадження у справі №910/6210/20 про банкрутство ТОВ "Піллар" за заявою ПрАТ "Кріпта", введено процедуру розпорядження майном ТОВ "Піллар", розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Гусара І.О. Відповідне оголошення про відкриття відносно ТОВ "Піллар" провадження у справі про банкрутство офіційно оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України 21.12.2020 за №65630. Після публікації оголошення, в межах строку, передбаченого ст. 45 КУзПБ, до суду надійшла заява ОСОБА_1 з грошовими вимогами до боржника, обґрунтована наявністю заборгованості ТОВ «Піллар» перед ОСОБА_1 на суму 69 877 271,00 грн, а саме: - у розмірі 552 796,62 доларів США за виконання зобов`язань за кредитним договором від 29.07.2015 №03/1511-КІО; - у розмірі 1 368 673,30 Євро за договором про виконання умов поруки від 29.10.2014 №20141029/1; - у розмірі 7 845 737.20 грн за договором від 19.06.2014 №140619/1 про надання поворотної фінансової допомоги. Предметом касаційного перегляду у цій справі, згідно з вимогами касаційної скарги, є судові рішення, ухвалені за наслідками розгляду грошових вимог ОСОБА_1 , якими відмовлено ОСОБА_1 у визнанні кредитором на суму 69877 271,00 гри. Верховний Суд неодноразово зазначав, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального надання таких послуг за договором (схожі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18). У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є учасником ТОВ «Піллар» з часткою, якою безпосередньо володіє в розмірі 60,46%, і з рештою частки, якою володіє через Піллар Груп Б.В . За встановлених обставин, ОСОБА_1 у розумінні ч. 1 ст. 1 КУзПБ підпадає під ознаки заінтересованої особи стосовно боржника - ТОВ «Піллар», що свідчать про наявність підстав для покладення на заявника кредиторських вимог ОСОБА_1 обов`язку підвищеного стандарту доказування обґрунтованості грошових вимог задля забезпечення перевірки законності правових підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог. Враховуючи вищевикладене, суди попередніх інстанцій надали правову оцінку заяві ОСОБА_1 з грошовими вимогами до боржника шляхом дослідження заяви кредитора на підставі наданих останнім та наявних у справі доказів у їх сукупності, із забезпеченням дотримання принципу змагальності та найбільш відповідного цьому принципу стандарту доказування - стандарту переваги більш вагомих доказів, із застосування вимог щодо обов`язку підвищеного стандарту доказування обґрунтованості його грошових вимог суди у цій справі. Суди встановили, що в матеріалах справи відсутні первинні документи на підтвердження здійснення ОСОБА_1 фактичної сплати грошових коштів у заявленій сумі 1 368 673,30 Євро на погашення заборгованості ТОВ «Піллар» перед Банком за Кредитним договором від 06.04.2014 №186-СВ. У матеріалах справи наявна копія платіжного доручення в іноземній валюті від 16.04.2015 №1 на суму еквівалентну 27181980,00 грн, проте відповідний платіжний документ не містить відмітку про його засвідчення, на ньому відсутні слова «Згідно з оригіналом», назва посади, особистий підпис особи, яка засвідчує копію, її ініціали та прізвище, дата засвідчення копії. На запит суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 оригінал відповідного платіжного доручення в іноземній валюті від 16.04.2015 №1 на вказану суму не надано. Таким чином, скаржник не усунув сумнівів щодо існування платіжного доручення, яке відповідає вимогам Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів, затвердженого Постановою Правління НБУ від 28.07.2008 №216, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 01.10.2008 за №910/1560 (у редакції, яка діяла станом на 17.04.2015). Крім того, у відповідності до умов п. 1.3 Договору про виконання умов поруки №20141029/1 (зі змінами, внесеними Додатковою угодою від 02.08.2018 №2), поручитель зобов`язався сплатити Банку суми в разі порушення позичальником зобов`язання на підставі письмової вимоги банку на рахунки Банку, вказані у вимозі та у відповідний строк з дати надіслання Банком відповідної письмової вимоги. Відповідних письмових вимог банку з визначенням рахунків, на які мали бути сплачені кошти поручителем та докази на підтвердження дати виникнення такого зобов`язання, до суду не подавалось. Тобто заявник не підтвердив того, що ним дотримані умови договорів поруки щодо виникнення в нього відповідного зобов`язання та щодо умов його виконання. На підставі встановлених обставин (відсутності первинних документів, виписки з рахунку у банківській установі, яка б підтверджувала проведення платежу на заявлену суму, письмових вимог банку з визначенням рахунку, на який мають бути сплачені кошти поручителем, не доведенням надсилання Банком відповідних вимог на підтвердження дати виникнення зобов`язання відповідно до умов договорів поруки), суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку про відмову у визнанні ОСОБА_1 кредитором боржника на суму 1 368 673,30 Євро. Щодо неправильної, на думку скаржника, оцінки судами Акта Головного управління ДФС у м. Києві про результати планової документальної виїзної перевірки ТОВ «Піллар» від 11.07.2018, на який посилався ОСОБА_1 на підтвердження реальність існування первинних документів та виконання грошових зобов`язань перед АТ «Укрсоцбанк» згідно з кредитним договором від 06.04.2012 №186-СВ, колегія суддів зазначає, що цей Акт не є безспірним доказом заявлених скаржником кредиторських вимог, адже не є первинним документом, а відповідні підтверджуючі первинні документи заявником не надано. Судом апеляційної інстанції надано оцінку Акту документальної перевірки ДФС та встановлено наявність суперечливих даних щодо надання на перевірку підтверджуючих документів, оскільки в пункті 2.7 описової частини вказано, що підтверджуючі документи та пояснення надано в повному обсязі, тоді як в пункті 1 описової частини перевіркою встановлено, що ТОВ «Піллар» підтверджуючих документів до перевірки не надавались. В частині грошових вимог ОСОБА_1 на суму 552796,62 доларів США судові рішення мотивовані тим, що з копій меморіальних ордерів, які подано разом з заявою про визнання вказаних кредиторських вимог на підтвердження списання грошових коштів за кредитним договором від 29.07.2015 №03/1511-КЮ вбачається, що одержувачем грошових коштів вказано АТ «Перший інвестиційний Банк», в призначенні платежів вказано: «дострокове повернення депозиту», посилання в призначенні платежів на списання грошових коштів саме за кредитним договором від 29.07.2015 №03/1511-КЮ відсутнє. Тобто подані до суду першої інстанції меморіальні ордери не підтверджують заявлених кредиторських вимог. Вказана довідка Банка не є належним доказом, оскільки містить посилання на документи, які не підтверджують відомостей, зазначених у цій довідці. Колегія суддів зауважує, що висновок щодо обов`язкової умови підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю викладено у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи №910/4994/18. Стала судова практика свідчить, що первинними документами підтверджується заборгованість суб`єкта господарювання, її розмір (або ж рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору - тобто про заборгованість боржника перед кредитором); саме ці докази мають подаватися кредитором для встановлення судом невиконаного зобов`язання боржника та для визнання грошових вимог цього кредитора. За встановлених судами у частині грошових вимог ОСОБА_1 у розмірі 1368673,30 Євро за договором про виконання умов поруки від 29.10.2014 №20141029/1 та у розмірі 552 796,62 доларів США за виконання зобов`язань за кредитним договором від 29.07.2015 №03/1511-КІО обставин, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, яким підтримано висновок суду першої інстанції про відхилення грошових вимог у вказаних частинах до боржника, як таких, що не були належним чином обґрунтовані і підтверджені заявником належними і допустимими доказами, зокрема первинними документами, відповідно до вимог ст. 45 КУзПБ, ч. 1 ст. 73, ч.ч. 1, 4 ст. 80, ст. 90 ГПК України. Правовий висновок про обґрунтованість відмови суду у визнанні грошових вимог до боржника внаслідок неподання заявником належних і достатніх документальних доказів відповідного зобов`язання при поданні заяви про визнання таких вимог сформульовано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23.04.2019 у справі №910/21939/15, від 28.07.2020 у справі №904/2104/19. Така судова практика є сталою, адже сформована як при застосуванні статті 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", так і - статті 45 КУзПБ. В частині грошових вимог на суму 7 845 737, 20 грн на підставі Договору №140619/1 про надання поворотної фінансової допомоги та додаткових угод до нього колегія суддів зазначає про таке. Обґрунтовуючи вказані вимоги заявник посилається на те, що відповідно до умов вказаного Договору в період з 14.01.2015 по 20.11.2018 ОСОБА_1 була надана ТОВ «Піллар» поворотна фінансова допомога на загальну суму 9 793 612,51 грн. ТОВ «Піллар» повернув ОСОБА_1 суму в розмірі 1 947 875, 31 грн. На підтвердження вказаних обставин посилається на акт звірки взаєморозрахунків, меморіальні ордери, платіжні доручення, а також дані, зафіксовані в акті документальної перевірки ТОВ «Піллар» від 11.07.2018, проведеної ДФС України. Відхиляючи грошові вимоги в цій частині суд першої інстанції в ухвалі від 18.08.2021 зазначив, що: « ОСОБА_1 у своїй заяві кредитора стверджує, що за договором від 19.06.2014 № 140619/1 про надання поворотної фінансової допомоги ним надано ТОВ «Піллар» за період з 14.01.2015 по 20.11.2018 фінансову допомогу на загальну суму 9 793 612,51 грн. Натомість, фактично до матеріалів заяви ОСОБА_1 долучено докази надання фінансової допомоги лише в розмірі 2 610 500,00 грн, що свідчить про недостовірність викладених даних та штучне збільшення боргових зобов`язань ТОВ «Піллар». Водночас, апеляційний суд, залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції у вказаній частині без змін, у своїй постанові щодо наведених обставин зроблено висновки, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження реального існування заборгованості боржника у заявленій скаржником сумі (7845 737,20 грн), надані заявником на підтвердження існування заборгованості боржника докази не підтверджують реальності здійснення господарських операцій. Доводи апеляційної скарги щодо підтвердження кредиторських вимог на суму 2 610 500,00 грн відхиляються судом. Тобто в цій частині грошових вимог судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 долучено докази на підтвердження надання фінансової допомоги лише в розмірі 2 610 500,00 грн, що не спростовано апеляційним судом. Однак при цьому судами попередніх інстанцій кредиторські вимоги в частині грошових вимог на суму 7 845 737, 20 грн на підставі Договору №140619/1 відхилено в повному обсязі, з огляду на те, що ОСОБА_1 не надано доказів па підтвердження всієї заявленої суми заборгованості. За результатами апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції в цій частині, суд апеляційної інстанції, не з`ясував обставини підтвердження/спростування кредиторських вимог на суму 2 610 500,00 грн, не дослідив доводи суду першої інстанції про долучення ОСОБА_1 доказів надання фінансової допомоги лише в розмірі 2 610 500,00 грн, дійшов висновку про їх відхилення з огляду на те, що ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження всієї заявленої суми заборгованості. Верховний Суд зазначає, що суди повинні неухильно додержуватися вимог про обґрунтованість рішення у справі, яке повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Користуючись правами суду першої інстанції, в межах повноважень, наданих апеляційному господарському суду процесуальним законом, суд апеляційної інстанції з метою здійснення апеляційного перегляду та дотримання принципів справедливості та балансу інтересів, мав би дослідити всі наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності з наданням їм належної правової оцінки. Суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права щодо правил оцінки доказів під час розгляду заяви із кредиторськими вимогами в цій частині, тому постанова суду апеляційної інстанцій в частині грошових вимог ОСОБА_1 на суму 2 610 500,00 грн підлягає скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права - п. 3 ч. 1 ст. 512, ч. 1 ст. 583 ЦК України та ст.11 Закону України «Про заставу», без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що викладені у постановах: Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 04.02.2021 у справі № 904/1360/19, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.03.2019 у справі №910/23070/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04.09.2019 у справі №487/4846/16-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.10.2019 у справі №910/23070/17 (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України) є необґрунтованими. Судами попередніх інстанцій при прийняти оскаржуваних судових рішень не застосовувались наведені в касаційній скарзі положення п. З ч. 1 ст. 512, ч. 1 ст.583 ЦК України та ст. 11 Закону України «Про заставу». Апеляційний господарський суд, встановивши, що відповідний доказ вчинення письмового правочину щодо забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором з`явився лише в суді апеляційної інстанції під час первісного перегляду оскаржуваної ухвали за відсутності доказів неможливості його подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від заявника, у відповідності до ст. 269 ГПК України переглянув справу за наявними у ній доказами, та погодився з висновком суду першої інстанції в цій частині. Проаналізувавши постанови Верховного Суду, на які, як на підставу подання касаційної скарги відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України посилається скаржник в частині неправильного застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила, що Верховним Судом у постанові від 04.02.2021 у справі №904/1360/19 надавалися правові висновки щодо визначення розміру вимог забезпеченого кредитора з урахуванням статусу боржника у спірних правовідносинах (майновий поручитель, який не є боржником в основному зобов`язанні). Наведене дає підстави для висновку, що правовідносини у справі №904/1360/19, на яку посилається скаржник, і у цій справі №910/6210/20 не є подібними. Аналогічне стосується й інших постанов Верховного Суду, на які посилається скаржник в частині неправильного застосування норм матеріального права. Так, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.03.2019 та від 23.10.2019 у справі № 910/23070/17, Верховного Суду у складі колеги суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04.09.2019 у справі №487/4846/16-ц дійсно містяться зазначення норм права, на неправильне застосування яких посилається скаржник у даній справі (п. 3 ч. 1 ст. 512, ч. 1 ст. 583 ЦК України та ст. 11 Закону України «Про заставу»), проте відмінність у вищевказаних судових рішеннях та у цій справі зумовлена неоднаковими фактичними обставинами справ, тому у даному випадку не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду. Проаналізувавши постанови Верховного Суду, на які, як на підставу подання касаційної скарги відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України послався скаржник в частині неправильного застосування норм процесуального права (ст.ст. 73, 76, 79 ГПК України) колегія суддів з урахуванням правової позиції Верховного Суду щодо «подібності правовідносин», викладеної в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №910/18351/21, від 22.12.2022 у справі №903/34/22), а також правової позиції Верховного Суду у постанові від 22.12.2022 у справі №903/34/22 щодо універсальності процесуальних норм під час розгляду господарських справ, приходить до висновку, що наведені в них висновки Верховного Суду стосуються застосування норм права у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається. Предметом судового розгляду в цій справі є заява про визнання грошових вимог до боржника у справі про банкрутство, при розгляді якої суди повинні керуватися спеціальними нормами законодавства про банкрутство, які визначають обов`язки кредитора щодо доказування розміру кредиторських вимог, визначають обсяг доказування, предмет доказування спірних кредиторських вимог. Водночас, предметом спору: - у справі №910/14900/19 є зобов`язання вчинити дії та стягнення 410 215,30 грн, а за зустрічним позовом - стягнення 1756 674,65 гри, позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням зобов`язання за договором поставки; - у справі №924/233/18 предметом спору є стягнення заборгованості, позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем, як покупцем, взятих на себе зобов`язань за договором поставки молока; - у справі № 910/18036/17 предметом спору є зобов`язання вчинити дії та визнання договору припиненим, позовні вимоги обґрунтовані неналежними діями державного виконавця; - у справі № 917/1307/18 предметом спору є зобов`язання здійснити поставку товару і стягнення неустойки, а спір стосується різного тлумачення сторонами спору дати укладення договору поставки сої; - у справі № 902/761/18 предметом спору є стягнення грошових коштів, позовна заява мотивована наявністю підстав для стягнення збитків; - у справі № 917/2101/17 предметом спору є визнання недійсним правочину щодо переходу права власності, а спір між сторонами виник щодо ціни (вартості) набуття відповідачем права власності на предмет іпотеки; - у справі № 757/28231/13-ц предметом спору за первісним позовом є стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на іпотечне майно, зустрічний позов мотивований тим, що кредитний договір та договір іпотеки є нікчемними правочинами, оскільки спрямовані на заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою, тобто спрямовані на порушення публічного порядку; - у справі № 910/23097/17 предметом спору є визнання недійсним договору в межах справи про банкрутство. Нормативно-правовим обґрунтуванням своїх вимог заявником визначено приписи Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також положення ст.ст. 20, 201 Податкового кодексу України, ст.ст. 203, 215 ЦК України. Отже, правовідносини в цих справах очевидно не є подібними зі справою, що розглядається, з огляду на предмет і підстави заявлених позовних вимог, характер (зміст) спірних правовідносин, їх нормативно-правове регулювання. У кожній із зазначених справ судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та на підставі встановлених судами різних за змістом обставин приймалися відповідні судові рішення, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин, а висновки Верховного Суду щодо необхідності застосування стандартів доказування, допустимості доказів та доктрини заборони суперечливої поведінки сформовані з урахуванням конкретних обставин кожної справи та змісту правовідносин, які є відмінними від правовідносин сторін у цій справі. За своїм змістом наведені скаржником висновки Верховного Суду мають узагальнений характер, зокрема щодо подання сторонами доказів на підтвердження своїх вимог і заперечень та оцінки цих доказів судом при вирішенні справи, отже зазначене не є підтвердженням неправильного застосування судами у справі, яка розглядається, норм процесуального права. Щодо касаційного оскарження на підставі п. 4 ч. 2 ст. 287 ПІК України, а саме, не досліджено докази у справі, колегія суддів зазначає про таке. Доводи про не дослідження судом апеляційної інстанції Акта Головного управління ДФС у м. Києві про результати планової документальної виїзної перевірки ТОВ «Піллар» від 11.07.2018 № 437/26-15-14-02-05/16299604 є безпідставними. Суд апеляційної інстанції з цього приводу зазначив, що вищезазначений Акт документальної перевірки ДФС не є первинним документом; не є безспірним доказом заявлених скаржником кредиторських вимог, оскільки відповідні підтверджуючі первинні документи заявник до суду не надав. Акт містить суперечливі висновки. Довідку AT «Перший Інвестиційний Банк» від 14.02.2022 № 165/0/21-2 та виписку по рахунку за період з 26.01.2016 но 23.01.2019, сформовану 14.02.2022, суд апеляційної інстанції визнав новими доказами в розумінні ч.ч.2, 3 ст. 269 ПІК України, з тих підстав що вони не були подані на підтвердження заявлених кредиторських вимог до суду першої інстанції, не існували на момент прийняття оскаржуваної ухвали суду першої інстанції (18.08.2021), що виключає можливість їх прийняття судом апеляційної інстанції незалежно від причин неподання таких доказів. За висновком суду апеляційної інстанції, до постановлення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали, скаржник мав можливість повідомити суд про намір отримати відповідні докази, але не зробив цього. В даному випадку вчинення чи не вчинення відповідних процесуальних дій (отримання доказів) залежало виключно від волі скаржника, об`єктивних перешкоду вчиненні цих дій в суді апеляційної інстанції не доведено. Доводи касаційної скарги в частині оскарження ухвали Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2022 (які включені до касаційної скарги на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2022) про відмову у задоволенні його клопотань про долучення та витребування доказів від 10.08.2022, що, на його думку, є підставою для скасування оскаржуваної постанови відповідно до п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 310 ГПК України, колегією суддів відхиляються. Відповідно до ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Зі змісту ухвали суду апеляційної інстанції від 23.11.2022 вбачається, що судом розглянуто клопотання ОСОБА_1 про долучення та витребування доказів у справі, відмовлено у поновленні строку на його подання, відмовлено у його задоволенні, зважаючи на відсутність обґрунтування відповідно до вимог ст.ст. 80, 81 ГПК України причин, з яких він не зміг подати відповідне клопотання у встановлені строки, а також не доведення вжиття заходів для самостійного отримання вказаних у клопотання доказів. Вказане дає підстави для висновку, що розгляд клопотання про долучення та витребування доказів здійснено судом апеляційної інстанції з дотриманням норм процесуального закону, що узгоджується з вимогами ст.ст. 81, 269 ГПК України. Прийняття апеляційним судом доказів, без встановлення й оцінки обов`язкових за ч.3 ст. 269 ГПК України передумов, крім порушення відповідних процесуальних приписів, матиме наслідком недотримання принципів рівності учасників процесу і змагальності сторін, принципу правової визначеності в аспекті однозначності та передбачуваності правозастосування. З огляду на вищезазначене, доводи касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень, як і аргументи про неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, колегія суддів відхиляє з підстав їх необґрунтованості. Аргументи скаржника стосовно ненадання судами попередніх інстанцій належної оцінки окремим фактам і доказам за своєю суттю зводяться до переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, що перебуває поза межею повноважень суду касаційної інстанції. Верховний Суд звертає увагу, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16). Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц (провадження №14-446цс18), згодом підтриманий Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19). Колегією суддів касаційної інстанції не приймаються додаткові докази, а саме відеозапис опечатування приміщень ТОВ «Піллар», копію індивідуальної ліцензії №999 на здійснення інвестиції за кордон, скрін-шоти сайту SMIDA із відомостями щодо акціонерів ПрАТ «Квазар» та ПрАТ «Кріпта, долучені представником ОСОБА_1 до письмових пояснень, поданих до суду касаційної інстанції. Враховуючи викладене, надавши оцінку доводам скаржника, з огляду на приписи ст. 300 ГПК України щодо перегляду у касаційному порядку судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, касаційний суд відхиляє доводи ОСОБА_1 в частині грошових вимог на суму 1368673,30 євро та на суму 552 796,62 доларів США як такі, що не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду та не спростовують висновків, викладених в оскаржуваному судовому рішенні в зазначеній частині. Доводи касаційної скарги щодо грошових вимог у вказаній частині фактично зводяться до необхідності переоцінки цих доказів та обставин, що відповідно до приписів ст. 300 ГПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції. Водночас, висновки апеляційного суду в частині грошових вимог ОСОБА_1 на суму 2 610 500,00 грн не відповідають вимогам ст. 236 ГПК України. Суд апеляційної інстанції не спростувавши доводи суду першої інстанції про долучення ОСОБА_1 доказів надання фінансової допомоги лише в розмірі 2610 500,00 грн, дійшов суперечливого висновку про відхилення грошових вимог в цій частині з огляду ненадання ОСОБА_1 доказів на їх підтвердження. Водночас, користуючись правами суду першої інстанції, в межах повноважень, наданих апеляційному господарському суду процесуальним законом, суд апеляційної інстанції з метою здійснення апеляційного перегляду та дотримання принципів справедливості та балансу інтересів, мав би дослідити всі наявні у матеріалах справи докази в цій частині у їх сукупності з наданням їм належної правової оцінки. Разом з тим, без дослідження і з`ясування наведених обставин справи у цій частині кредиторських вимог ухвалене у справі судове рішення апеляційного господарського суду не можна вважати правомірними та обґрунтованим. Зважаючи на те, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, ухвалена у цій справі постанова апеляційного господарського суду в частині грошових вимог ОСОБА_1 на суму 2 610 500,00 грн підлягає скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. Згідно із п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених п.п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (ч. 4 ст. 310 ГПК України). Беручи до уваги, що судом апеляційної інстанції порушено принцип повноти оцінки доказів та їх відображення у судовому рішенні, яким вирішувався спір по суті, а Верховний Суд, діючи в межах повноважень, встановлених ст. 300 ГПК України, не може встановлювати обставини, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку, враховуючи допущені порушення норм процесуального права, ухвалена в справі постанова апеляційного господарського суду в частині грошових вимог ОСОБА_1 на суму 2 610 500,00 грн підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Під час нового розгляду справи апеляційному господарському суду слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, прав і обов`язків сторін, і залежно від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні, ухваленому за результатами судового розгляду. В решті постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2022 щодо грошових вимог ОСОБА_1 до боржника у справі № 910/6210/20 слід залишити без змін керуючись п. 1 ч. 1 ст. 308, ст. 309 ГПК України. Розподіл судових витрат Частиною чотирнадцятою статті 129 ГПК України передбачено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки в цьому випадку справа направляється на новий розгляд до апеляційного господарського суду, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється. Керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 304, 308, 309, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи №910/6210/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2022 в частині залишення без змін ухвали Господарського суду міста Києва від 18.08.2021 щодо відмови у визнанні грошових вимог ОСОБА_1 до боржника на суму 2 610 500,00 грн у справі №910/6210/20 скасувати.

4. Справу №910/6210/20 в скасованій частині передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

5. В решті постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2022 щодо грошових вимог ОСОБА_1 до боржника у справі №910/6210/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню. Головуючий суддя Огороднік К.М. Жуков С.В. Пєсков В.Г.