Постанова КГС ВС № 910/6210/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 березня 2023 року м. Київ cправа № 910/6210/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Пєскова В.Г., за участю секретаря судового засідання - Ксензової Г.Є., за участю представників: компанії Хардесті Лімітед (Hardesty Limited) - Єніча В.С., Осколкова І.Л., Невмержицького С.І., ПрАТ «Кріпта» - Арчакова Д.В., Рибарука М.М., Чабана Д.Ф., розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу компанії Хардесті Лімітед (Hardesty Limited) на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.08.2021 (в частині грошових вимог компанії Хардесті Лімітед (Hardesty Limited) у справі №910/6210/20 за заявою Приватного акціонерного товариства "Кріпта" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Піллар" про визнання банкрутом. ВСТАНОВИВ: Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2020 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Піллар" (далі - ТОВ "Піллар", боржник); визнано грошові вимоги ПрАТ "Кріпта" до ТОВ "Піллар" у розмірі 14 749 035,70 грн; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном ТОВ "Піллар"; призначено розпорядником майна ТОВ "Піллар" арбітражного керуючого Гусара І.О. 21.12.2020 на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України оприлюднене повідомлення про порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Піллар". Компанія Хардесті Лімітед (Hardesty Limited) (далі - Компанія) звернулася із заявою про визнання грошових вимог на суму 9 057 066,14 доларів США, що за курсом НБУ становить 254 141 276,00 грн. Кредиторські вимоги обґрунтовані існуванням заборгованості за кредитним договором № 11/CD від 19.11.2004 (із додатковими угодами до нього) в розмірі 7109 975,35 доларів США (199 505 908,00 грн) - основний борг та 1947090,79 доларів США (54 635 367,00 грн) - прострочені проценти за користування кредитом. На підтвердження даної заборгованості надано довідку ПАТ "ПУМБ" №КНО-67.4.1/30 від 05.02.2015. У заяві Компанія повідомила про забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 11/CD від 19.11.2004 на підставі укладеного між компанією Хардесті Лімітед як заставодержателем та Закритим акціонерним товариством "Піллар" (правонаступником якого є ТОВ "Піллар") як заставодавцем договору застави майна та виробничого обладнання №011208/1 від 01.12.2008, додаткової угоди №1 від 02.04.2018 до договору застави №011208/1 від 01.12.2008. Розпорядником майна боржника заявлені вимоги Компанії у повному обсязі не визнано, з посиланням на те, що вони ґрунтуються на правочинах, які укладені боржником із заінтересованою особою стосовно боржника у розумінні термінів Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КуЗПБ). Обставини встановлені судами 19.11.2004 між Hardesty Limited та Закритим акціонерним товариством «Піллар» (правонаступником якого є ТОВ «Піллар»), як позичальником, укладений Кредитний договір №11/CD, відповідно до якого Кредитор строком на 5 років з дати отримання першого траншу, з відсотковою ставкою 7% річних, надає позичальнику кредит для поповнення обігових коштів у розмірі 10 000 000,00 дол. США у вигляді щомісячних траншів, відповідно до заявок позичальника. Відповідно до п.п. 3.1, 3.2. Кредитного договору позичальник сплачує відсотки по річній ставці визначеній кредитором 7 (сім) % річних для відсоткового періоду за 1 місяць. позичальник сплачує відсотки за фактичний час користування кредитом (траншем/частинами). Відсотки нараховуються з дати надходження кредиту/частини на банківський рахунок позичальника, включаючи цю дату, до дати повного погашення кредиту. При цьому враховується фактична кількість календарних днів користування кредитом. На підтвердження укладення Кредитного договору Національним банком України видано реєстраційне свідоцтво № 3809. 26.11.2007 між кредитором та позичальником було укладено Додаткову угоду №5 до Кредитного договору №11/CD від 19.11.2004, відповідно до якої внесено зміни до «Розділу І. Предмет Договору» згідно з якими Кредитор, строком на 6 років з дати отримання першого траншу, з відсотковою ставкою 7% річних, надає позичальнику кредит для поповнення обігових коштів у розмірі 15 000 000,00 доларів США у вигляді траншів, відповідно до заявок позичальника. 25.10.2010 між Кредитором та позичальником укладено Додаткову угоду №8 до Кредитного договору №11/CD від 19.11.2004, відповідно до якої частину 2 пункту 1.1. Розділу І «Предмет Договору» викладено у наступній редакції «Кредит надається строком на 7 (сім) років з дати отримання першого траншу з відсотковою ставкою визначеною як: 4,5 відсотків річних, відповідно до положень Розділу III «Відсотки та відсотковий період». Пункт 3.1. Розділу III «Відсотки та відсотковий період» викладено у наступній редакції «За користуванням Кредитом Позичальник щомісячно сплачує на користь кредитора відсотки від використовуваного ним розміру Кредиту (його частини) по ставці у 4,5 % річних». Пункт 10.1. Розділу VIII «Набрання чинності та строк дії Договору» викладено у наступній редакції «Договір набирає чинності з дати його реєстрації відповідно до нормативних актів Національного Банку України, і діє до 30.01.2012, але у будь-якому випадку до повного виконання Позичальником всіх його платіжних зобов`язань за Договором». 27.01.2015 між кредитором та позичальником укладено Додаткову угоду № 12 до Кредитного договору №11/CD від 19.11.2004, відповідно до якої пункт 10.1. Розділу VIII «Набрання чинності та строк дії Договору» викладено у наступній редакції «Договір набирає чинності з дати його реєстрації у Національному Банку України, і діє до 30.04.2017 року включно, але у будь-якому випадку до повного виконання позичальником всіх його платіжних зобов`язань за Договором». 01.12.2008 між Hardesty Limited, як заставодержателем, та Закритим акціонерним товариством «Піллар» (правонаступником якого є ТОВ «Піллар»), як заставодавцем, укладено договір застави майна та виробничого обладнання №011208/1 для забезпечення сплати заставодавцем заставодержателю усього існуючого та майбутнього боргу, який виник або виникне на. підставі укладеного між ними Кредитного договору, а також враховуючи вже укладений Кредитний договір №11/CD від 19.11.2004. Відповідно до умов вказаного Договору застави, заставодавець передає заставодержателю в заставу належне заставодавцю майно та майнові права згідно переліку наведеного в Додатку №1 до Договору. Предмет застави знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Північно-Сирецька, З, вартість якого становить 14 018 368,25 дол. США. 02.04.2018 між Заставодержателем та Заставодавцем укладено Додаткову угоду №1 до Договору застави №011208/1 від 01.12.2008, відповідно до якої пункт 1.1 Розділу 1 «Предмет договору та вартість застави» викладено в наступній редакції: « 1.1 За цим Договором заставодавець передає заставодержателю в заставу майно та майнові права згідно переліку, наведеного в додатку №1-Г до Договору». За положеннями Додаткової угоди №12 від 27.01.2015 до Кредитного договору №11/CD від 19.11.2004 договір набирає чинності з дати його реєстрації у Національному Банку України, і діє до 30.04.2017 включно, але у будь-якому випадку до повного виконання позичальником всіх його платіжних зобов`язань за Договором. Кредитор у своїй заяві зазначає, що на підставі Кредитного договору №11/CD від 19.11.2004 ним надано боржнику кредит на загальну суму 13219410,00 доларів США, з яких останній повернув лише 6 109 434,73 доларів США, у зв`язку з чим залишок боргу за кредитом становить 7 109 975,35 доларів США. За користування кредитними коштами нараховані відсотки у розмірі 5 644 940,82 доларів США, з яких боржником сплачено 3 697 850,03 доларів США, тобто борг за відсотками становить 1 947 090,79 доларів США. На підтвердження наявності заборгованості за Кредитним договором №11/CD від 19.11.2004 та її розміру, кредитор надавав акт звірки взаємних розрахунків станом на 18.12.2020, довідку ПАТ "ПУМБ" №КНО-67.4.1/30 від 05.02.2015, а також копію звітного файлу 4РХ "Дані про стан заборгованості, розрахунки та планові операції за кредитами та іншими зобов`язаннями за договором із нерезидентами" станом на 01.02.2020. Акт звірки взаємних розрахунків станом на 18.12.2020 підписаний ОСОБА_1 , який з 13.12.2018 був призначений на посаду директора Hardesty Limited, будучи при цьому учасником ТОВ «Піллар» з часткою, якою безпосередньо володіє в розмірі 60,46%, і з рештою частки, якою володіє через Піллар Груп Б.В. Ухвалою апеляційного суду від 03.11.2022 витребувано у АТ "ПУМБ": 1) документи, що містять інформацію про стан розрахунку за Кредитним договором №11/CD від 19.11.2004, укладеного між Hardesty Limited та Закритим акціонерним товариством "Піллар" (правонаступником якого є ТОВ "Піллар"), зареєстрованого в Головному управлінні Національного банку України по м. Києву та Київській області за №3809 від 02.12.2004; 2) документи, що містять інформацію про суму нарахованих та сплачених відсотків за Кредитним договором №11/CD від 19.11.2004 за період 01.01.2005 - 31.01.2015; 3) копії платіжних документів на надання траншів компанією Hardesty Limited на користь ЗАТ "Піллар" (правонаступником якого є ТОВ "Піллар" код ЄДРПОУ 16299604) згідно Кредитного договору №11/CD від 19.11.2004: від 07.12.2004 на суму 440 000 USD; від 15.12.2004 на суму 200 000 USD; від 21.12.2004 на суму 729410 USD; від 24.12.2004 на суму 791 000 USD; від 16.03.2005 на суму 450 000 USD; від 30.03.2005 на суму 1 350 000 USD; від 15.04.2005 на суму 2 145 000 USD; від 15.11.2005 на суму 140 000 USD; від 16.11.2005 на суму 144 000 USD; від 18.11.2005 на суму 433 000 USD; від 22.11.2005 на суму 190 000 USD; від 23.11.2005 на суму 70 000 USD; від 24.11.2005 на суму 120 000 USD; від 25.11.2005 на суму 90000 USD; від 28.03.2006 на суму 160 000 USD; від 29.03.2006 на суму 420 000 USD; від 14.06.2006р. на суму 600 000 USD; від 23.11.2007р. на суму 600 000 USD; від 27.11.2007 на суму 450 000 USD; від 20.12.2007 на суму 2 500 000 USD; від 05.06.2009 на суму 1 200 000 USD. Від АТ "ПУМБ" надійшов лист-відповідь б/н від 17.11.2022 за результатами розгляду ухвали від 03.11.2022 у даній справі про витребування доказів, в якому АТ "ПУМБ" повідомило, що у банку немає можливості надати відповідні первинні документи, що підтверджують здійснення банківських операцій, визначених у п.п.2,3 ухвали, через закінчення строків їх зберігання. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції Ухвалою попереднього засідання Господарського суду м. Києва від 18.08.2021, зокрема, відмовлено Хардесті Лімітед у визнанні кредитором боржника на суму 508 282 551, 00 грн. Місцевий господарський суд, постановляючи ухвалу в наведеній частині, виходив з того, що грошові вимоги компанії Хардесті Лімітед до ТОВ "Піллар" не підтверджені відповідними належними доказами наявності заборгованості боржника за кредитним договором № 11/CD від 19.11.2004, зокрема первинними документами. Надані кредитором акт звірки взаємних розрахунків станом на 18.12.2020, довідку ПАТ "ПУМБ" №КНО-67.4.1/30 від 05.02.2015, а також копію звітного файлу 4РХ "Дані про стан заборгованості, розрахунки та планові операції за кредитами та іншими зобов`язаннями за договором із нерезидентами" станом на 01.02.2020 судом першої інстанції не прийняті у якості належного доказу на підтвердження заборгованості ТОВ "Піллар" перед Хардесті Лімітед (Hardesty Limited) за кредитним договором станом на дату подання відповідної заяви, з огляду на відсутність саме первинних документів, які б підтверджували здійснення сторонами такого договору господарських операцій та на підставі яких суд мав би можливість встановити факт наявності відповідної заборгованості. Місцевий суд зауважив, що факти здійснення господарських операцій доказуються первинними бухгалтерськими документами. Документами, які можуть підтвердити наявність або відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості, є виключно документи первинної бухгалтерської документації, оформлені згідно нормам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», оскільки лише первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та складені під час і здійснення господарської операції - є правовою підставою для бухгалтерського обліку у господарських операціях. Первинних документів на підтвердження наявності заборгованості ТОВ "Піллар" за Кредитним договором №11/CD від 19.11.2004 перед Hardesty Limited кредитором до заяви з грошовими вимогами не долучено та матеріали справи не містять. Місцевий господарський суд визнав, що: - відповідно до Додаткової угоди №12 від 27.01.2015 до Кредитного договору №11/CD від 19.11.2004 вирішено змінити уповноважений банк з ПАТ «ПУМБ» на ПАТ «Перший інвестиційний банк». Надана кредитором довідка ПАТ «ПУМБ» від 05.02.2015 №КНО-67.4.1/30, видана за п`ять років до звернення із заявою, не може бути належним доказом наявності заборгованості боржника станом на 15.01.2021 - день подання даної заяви кредитора. - акт звірки взаємних розрахунків з боржником станом на 18.12.2020 підписаний ОСОБА_1 , який з 13.12.2018 був призначений на посаду директора Hardesty Limited, будучи при цьому учасником ТОВ «Піллар» з часткою, якою безпосередньо володіє в розмірі 60,46%, і з рештою частки, якою володіє через Піллар Груп Б.В., тобто є заінтересованою особою боржника, зважаючи що одночасно представляє особу кредитора по такому зобов`язанню. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2022 ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.08.2021 у справі №910/6210/20 в частині грошових вимог Компанії скасовано та прийнято в цій частині нове рішення, яким визнано грошові вимоги компанії Хардесті Лімітед до ТОВ «Піллар» на суму 4540,00 грн - вимоги першої черги, на суму 254 141 276,00 грн - вимоги, які забезпечені майном боржника. Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.07.2022 постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2022 у справі №910/6210/20 скасовано, справу в скасованій частині передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду. Постанова Касаційного господарського суду мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норми процесуального права щодо правил оцінки доказів, оскільки висновок про підтвердження розміру заборгованості боржника перед кредитором станом на дату подання заяви кредитора (15.01.2021) ґрунтується виключно посиланням на довідку ПАТ "ПУМБ" № КНО-67.4.1/30 від 05.02.2015, та акт звірки взаємних розрахунків станом на 18.12.2020, без їх дослідженням у сукупності з первинними документами на підтвердження цих вимог. Направляючи справу на новий апеляційний розгляд, Касаційний господарський суд вказав на необхідність надання апеляційним судом оцінки заявленим вимогам Компанії шляхом дослідження у сукупності наявних в матеріалах справи доказів, що стосуються спірної заборгованості за кредитним договором, підстав, характеру, розміру, структури та моменту виникнення грошових вимог кредитора до боржника, з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених ГПК України. За підсумками нового апеляційного розгляду постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.08.2021 у справі №910/6210/20 в частині відмови компанії Хардесті Лімітед у визнанні кредиторських вимог до боржника на суму 254141276,00 грн залишено без змін. Виконуючи вказівки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 06.07.2022, апеляційний господарський суд, перевіривши заявлені компанією Хардесті Лімітед грошові вимоги, а також докази на їх підтвердження, встановив відсутність первинних документів, які б підтверджували здійснення сторонами кредитного договору № 11/CD від 19.11.2004 господарських операцій, та на підставі яких суд мав би можливість встановити факт наявності відповідної заборгованості. З метою повного всебічного та об`єктивного дослідження фактичних обставин справи судом апеляційної інстанції ухвалою від 03.11.2022 витребувано у АТ "ПУМБ" докази на підтвердження заборгованості ТОВ "Піллар" перед Hardesty Limited, в тому числі первинні документи. В листі-відповіді б/н від 17.11.2022 банківською установою зазначено про відсутність первинних документів, що підтверджують здійснення банківських операцій через закінчення строків їх зберігання. Встановивши, що документи, строк зберігання яких закінчився, не можуть перебувати ані у АТ "ПУМБ", ані в іншій фінансовій установі, апеляційний суд зазначив, що Компанія, як сторона Кредитного договору, яка за його умовами зобов`язувалась надати боржнику кредит, зі свого боку повинна була мати відповідні докази на підтвердження факту надання боржнику коштів згідно його заявки на отримання траншу. Однак, в порушення відповідного обов`язку, таких первинних документів кредитором під час звернення до суду з грошовими вимогами не надано. Суд апеляційної інстанції шляхом дослідження заяви кредитора на підставі наданих останнім та наявних у справі доказів у їх сукупності визнав правомірним висновок суду першої інстанції про відмову у визнанні компанії Хардесті Лімітед кредитором боржника з огляду на недоведеність таких вимог належними та допустимими доказами. При цьому в мотивувальній частині постанови апеляційний суд зазначив, що вказівка у мотивувальній та резолютивній частинах ухвали місцевого суду від 18.08.2021 про відмову компанії Хардесті Лімітед у визнанні кредитором боржника на суму 508 282 551,00 грн, в той час як кредитором було заявлено та судом фактично розглянуто вимоги на суму 254 141 276,00 грн, не є підставою для скасування та зміни оскаржуваної ухвали, оскільки це не призвело до прийняття неправильного судового рішення, не порушує права учасників провадження у справі та за свою суттю є арифметичною помилкою, яку може бути виправлено судом першої інстанції згідно положень статті 243 ГПК України. Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги До Верховного Суду надійшла касаційна скарга компанії Хардесті Лімітед (Hardesty Limited), в якій скаржник просить скасувати ухвалу Господарського суду м. Києва від 18.08.2021 в частині відмови компанії Хардесті Лімітед у визнанні грошових вимог до боржника - ТОВ «Піллар» на суму 254 141 276,00 грн, скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 в повному обсязі. Прийняти нове рішення, яким визнати грошові вимоги компанії Хардесті Лімітед до ТОВ «Піллар» на суму 4540,00 грн - вимоги першої черги, на суму 254 141 276,00 грн - вимоги, які забезпечені майном боржника. В обґрунтування доводів касаційної скарги Компанія вказує, що оскаржувані судові рішення у справі № 910/6210/20 не відповідають вимогам статті 236 ГПК України, є незаконними та такими, що ухвалені (постановлені) без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм процесуального та матеріального права, з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Як на підстави касаційного оскарження посилається на: 1) пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України - судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях: - неправильно застосовано норми матеріального права - статті 257, 267, 598, 599, 631, пункт 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, статті 180, 202 ГК України, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що викладені у постанові Велика Палата Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №910/9072/17, постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №905/2187/13, від 19.05.2020 у справі №910/9167/19; від 09.04.2020 у справі №910/4962/18, від 06.03.2019 у справі №757/32377/15-ц, від 28.10.2019 у справі №626/1799/1, від 07.09.2022 у справі №679/1136/21; - неправильно застосовано норми процесуального права - статті 76, 77 ГПК України у взаємозв`язку із нормами статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що викладені у постановах Верховного Суду від 10.12.2020 у справі №910/14900/19, від 29.01.2020 у справі №916/922/19; - неправильно застосовано норму процесуального права - статтю 79 ГПК України, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що викладені у постановах КГС ВС від 25.06.2020 у справі №924/233/18, 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17; - неправильно застосовано норми процесуального права - статті 73, 76, 77 ГПК України, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17; 2) пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України - судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме, п. 1.7. Глави 1 Розділу І, п. Глави 3 Розділу 1, абзацом 5 п. 3.6. Глави 3 Розділу І, п. 3.2. Глави 4 Розділу І Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004 №, у взаємозв`язку із нормами статей 76, 77 ГПК України; - пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України - судом апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права (статті 73, 74, 76, 77, 79, 86 ГПК України), що унеможливило встановлення фактичних обставин які мають значення для правильного вирішення справи. Доводи інших учасників справи Відповідно до вимог статті 118 ГПК України Верховний Суд залишає без розгляду відзив ПрАТ «Кріпта» на касаційну скаргу компанії Хардесті Лімітед, поданий до Верховного Суду 22.03.2023, як такий, що поданий з порушенням процесуального строку, встановленого в ухвалі суду касаційної інстанції від 01.02.2023 - протягом 10 днів з дня отримання ухвали Верховного Суду про відкриття касаційного провадження. Ухвала Касаційного господарського суду від 01.02.2023 про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою компанії Хардесті Лімітед згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, що міститься в матеріалах справи, вручена представнику ПрАТ «Кріпта» 07.02.2023 (том 6 а.с. 120 матеріалів оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 18.08.2021 у справі №910/6210/20 за апеляційною скаргою компанії Хардесті Лімітед).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду 01.03.2023 в судовому засіданні Верховного Суду компанія Хардесті Лімітед (Hardesty Limited) подала клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 302 ГПК України для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Подане клопотання обґрунтовує наявністю у даній справі виключної правової проблеми, а саме: - щодо доказів, якими підтверджуються вимоги кредиторів у справі про банкрутство (пункт 1 клопотання). Відповідно до сталої судової практики позиція Верховного Суду у справах про визнання грошових вимог до боржника у справах про банкрутство полягає в тому, що такі вимоги .можуть бути підтверджені первинними документами. Компанія Хардесті Лімітед вважає, що такий підхід не відповідає вимогам процесуальною законодавства, порушує право кредитора на справедливий розгляд його справи судом, покладає па кредитора надмірний тягар доказування його вимог, є несправедливим та не передбачає жодних винятків навіть за виняткових обставин; - щодо виняткових обставин, які унеможливи подання первинних документів для підтвердження грошових вимог кредитора (пункт 2 клопотання). Встановлений сталою судовою практикою Верховного Суду стандарт доказування грошових вимог конкурсних кредиторів в межах справи про банкрутство, на думку Компанії, призвів до обмеження права на справедливий суд, оскільки незважаючи на наявність виключних обставин (неможливість надати відповідні первинні документи до суду у зв`язку з неправомірними діями ПрАТ «Кріпта» та ПАТ «Квазар», які заблокували доступ до приміщень ТО В «Піллар», де знаходились первинні документи Компанії), жодних альтернатив в допустимості доказів та їх оцінки у даній категорії справ судова практика не передбачає; - щодо судової практики Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, відповідно до якої факт господарської операції може бути підтверджений не первинними документами (пункт 3 клопотання). Скаржник стверджує про наявність іншої правової позиції судів у межах господарських справ, які розглядаються в порядку позовного провадження, щодо доказування наявності господарських зобов`язань та факту здійснення господарських операцій, який не обмежується суто первинними документами, про що свідчить відповідна судова практика, зокрема у постановах: Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.12.2020 у справі №910/14900/19; Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.06.2022 у справі №922/2115/19. Відтак, за доводами скаржника, будь-які інші докази, які можуть свідчити про факт здійснення господарської діяльності, є належними та допустимими доказами; - щодо довідки ПАТ «ПУМБ» № КНО-67.4.1/30 від 05.02.2015 як доказу наявності грошових вимог (пункт 4 клопотання). Компанія Хардесті Лімітед з посиланням на норми Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004 № 270, зокрема пункту 3.6. Глави 3 Розділу І, яким передбачено, що обслуговуючий банк подає позичальнику-резиденту письмову довідку з усією наявною інформацією про його операції щодо одержання і погашення кредиту, наполягає на тому, що довідка ПАТ «ПУМБ» № КНО-67.4.1/30 від 05.02.2015 може бути доказом наявності заборгованості ТОВ «Піллар» перед Хардесті Лімітед. За відсутності висновку суду щодо питання застосування вищенаведених норми права у подібних правовідносинах Компанія вважає, що з метою формування відповідної правозастосовчої практики, а також законного та справедливого вирішення даної судової справи щодо грошових вимог Хардесті Лімітед в межах справи про банкрутство ТОВ «Піллір», необхідним є формування та викладення відповідного правового висновку Верховним Судом щодо вищенаведеного питання із застосуванням норми абзацу 5 п. 3.6. Глави 3 Розділу І Положення № 270 та з урахуванням встановлених обставин справи; - щодо необхідності формування відповідної судової практики, відступу від висновків Верховного Суду та наявності виключної правової проблеми (пункт 5 клопотання). Компанія вбачає необхідність у формуванні правозастосовчої практики щодо можливості використанню довідки обслуговуючого банку, який обслуговував кредитний договір в іноземній валюті відповідно до норм Положення, у зв`язку із чим існує необхідність відступити від висновків Верховного Суду, що викладені у постановах від 05.03.2019 у справі №910/3353/16, від 18.04.2019 у справі №914/1126/14, від 20.06.2019 у справі №915/535/17, від 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 24.10.2019 у справі №910/10542/18, від 07.11.2019 у справі №904/9024/16; від 26.02.2019 у справі №908/710/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17; від 12.10.2021 у справі №01/1494(14-01/1494); від 01.12.2022 у справі №918/1154/21, в частині можливості підтвердження грошових вимог кредиторів первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо) та/або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору, шляхом викладення висновку, відповідно до якого грошові вимоги конкурсних кредиторів можуть бути підтверджені також іншими доказами, які можуть свідчити про реальність відповідних господарських операцій, внаслідок яких виникла заборгованість боржника перед кредитором. Необхідність відступу від вказаних позицій, на думку Компанії, полягає в тому, що у разі встановлення можливості доведення грошової заборгованості на підставі вищезазначеної довідки обслуговуючого банку, це прямо суперечитиме позиції, яка відображена у наведеній судовій практиці. Згідно з частиною першою статті 303 ГПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Підстава для передачі касаційним судом справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду визначена у частині п`ятій статті 302 ГПК України та передбачає наявність виключної правової проблеми, яку містить ця справа, і вирішення такої проблеми необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Розглянувши клопотання Компанія Хардесті Лімітед про передачу справи №910/6210/201 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення з огляду на те, що аргументи та доводи, викладені у клопотанні, не відповідають критеріям, визначеним у частині п`ятій статті 302 ГПК України. Доводи скаржника про невідповідність позиції Верховного Суду у справах про визнання грошових вимог до боржника у справах про банкрутство (такі вимоги можуть бути підтверджені первинними документами) вимогам процесуальною законодавства, оскільки покладення на кредитора надмірного тягаря доказування його вимог, є несправедливим та не передбачає жодних винятків навіть за виняткових обставин, не спростовують усталену практику та правову позицію Верховного Суду щодо покладення на заявника таких вимог обов`язку підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошевих вимог у разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство. Адже, у цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що директор компанії Хардесті Лімітед ОСОБА_1 у розумінні частини першої статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства є заінтересованою особою стосовно боржника, та здійснює повний контроль за господарською діяльністю боржника, тобто безпосередньо впливає на прийняті боржником рішення щодо ведення господарської діяльності. Посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19, від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19, щодо доказування наявності господарських зобов`язань та факту здійснення господарських операцій, який не обмежується суто первинними документами, колегія суддів вважає необґрунтованим, виходячи з того, що наведені в них висновки стосуються застосування норм матеріального та процесуального права у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається. Вказані справи суттєво відрізняються за предметом і підставою позову, за обставинами справи, встановленими судами, за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, що виключає подібність названих справ, зокрема, за змістовним критерієм. Посилання скаржника на довідку ПАТ «ПУМБ» № КНО-67.4.1/30 від 05.02.2015, яка передбачена нормам Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004 № 270, стосуються її характеристики як доказу на підтвердження грошових вимог у конкретній справі, та не стосуються обґрунтувань наявності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Доводи скаржника про наявність у цій справі виключної правової проблеми і передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики є необґрунтованими. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що при передачі на її розгляд справ як таких, що містять виключну правову проблему, касаційним судам належить обґрунтовувати відсутність, суперечливість, неповноту, невизначеність (неясність, нечіткість) або неефективність правового регулювання охоронюваних прав, свобод й інтересів та неефективність існуючого їх правового захисту, в тому числі внаслідок неоднакової судової практики. Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний засвідчує той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права (ухвали Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2019 у справі № 757/21639/15-ц, від 28.10.2020 у справі № 906/677/19). Клопотання скаржника не містить належного обґрунтування щодо існування правової проблеми у цій справі саме у правозастосуванні відповідних норм права, не доведена відсутність сталої судової практики у відповідних питаннях та наявність виключної правової проблеми з врахуванням кількісного та якісного показників, не зазначено про існування різних позицій у застосуванні норм права. Натомість, на даний час існує усталена практика та правова позиція Верховного Суду у спорах про визнання грошових вимог до боржника у справах про банкрутство щодо покладення на заявника кредиторських вимог обов`язку підвищеного стандарту доказування у разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутами щодо обґрунтованості таких кредиторських вимог. Аналогічне стосується й існування усталеної судової практики та правової позиції Верховного Суду щодо підтверджені первинними документами або рішенням юрисдикційного органу грошових вимог у спорах про визнання таких грошових вимог до боржника у справах про банкрутство, що підтверджується й самим скаржником у клопотанні. З огляду на те, що аргументи та доводи, викладені у клопотанні компанія Хардесті Лімітед не відповідають критеріям, визначеним у частині п`ятій статті 302 ГПК України, адже не містять належного обґрунтування існування правової проблеми у цій справі саме у правозастосуванні відповідних норм права, не обґрунтована наявність виключної правової проблеми з врахуванням кількісного та якісного показників, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення такого клопотання. Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів попередніх інстанцій Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Відповідно до ч. 1 ст. 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно із ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України. У ч. 1 ст. 45 КУзПБ передбачено, що конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Частиною 3 ст. 45 КУзПБ встановлені вимоги до змісту заяви кредитора, зокрема передбачено, що до заяви в обов`язковому порядку додаються документи, що підтверджують грошові вимоги до боржника. За приписами ч. 5 ст. 45 КУзПБ розпорядник майна не пізніше ніж на 10 день з дня закінчення встановленого частиною першою цієї статті строку з урахуванням результатів розгляду вимог кредиторів боржником повністю або частково визнає їх або відхиляє з обґрунтуванням підстав визнання чи відхилення, про що письмово повідомляє заявників і господарський суд, а також подає до суду письмовий звіт про надіслані всім кредиторам боржника повідомлення про результати розгляду грошових вимог та їх отримання кредиторами разом з копіями повідомлень про вручення поштового відправлення та описів вкладення у поштове відправлення або інших документів, що підтверджують надсилання повідомлення кредиторам. Кредитор має право отримувати від розпорядника майна інформацію щодо вимог інших кредиторів. Такий кредитор може подати розпоряднику майна, боржнику та суду заперечення щодо визнання вимог інших кредиторів. Заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, розглядаються господарським судом у порядку черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів. Ухвала господарського суду є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів (ч. 6 ст. 45 КУзПБ). Суд касаційної інстанції у цій справі враховує усталені правові висновки Верховного Суду стосовно порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство, ролі та обов`язків суду на цій стадії провадження за якими: - заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги (постанови Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №910/10542/18, від 07.11.2019 у справі №904/9024/16); - обов`язок здійснення правового аналізу заявлених у справі кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство (постанови Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №910/10542/18, від 07.11.2019 у справі №904/9024/16); - під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанови Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №910/10542/18, від 07.11.2019 у справі №904/9024/16); - у попередньому засіданні господарський суд зобов`язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником (постанови Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 24.10.2019 у справі №910/10542/18); - завданням господарського суду у попередньому засіданні є перевірка заявлених до боржника грошових вимог конкурсних кредиторів на підставі поданих заявниками доказів існування та обґрунтованості цих вимог (подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 24.10.2019 у справі №910/10542/18, від 07.11.2019 у справі №904/9024/16). Наведені правові висновки не втратили своєї актуальності з введенням в дію з 21.10.2019 КУзПБ та втратою чинності Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", оскільки КУзПБ (статті 45-47) містить подібне в цій частині правове регулювання порядку звернення кредиторів із заявами із вимогами до боржника у справі про банкрутство та порядку розгляду цих заяв судом. Щодо сутності підвищеного стандарту доказування кредиторських вимог у справах про банкрутство Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанови Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №914/2404/19, від 28.01.2021 у справі №910/4510/20). Таким чином для запобігання необґрунтованих вимог до боржника та порушень цим прав його кредиторів до доведення обставин, пов`язаних із виникненням заборгованості боржника-банкрута, пред`являються підвищені вимоги. Сутність підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство полягає, зокрема, в такому: - перевірка обґрунтованості та розміру вимог кредиторів здійснюється судом незалежно від наявності розбіжностей щодо цих вимог між боржником та особами, які мають право заявляти відповідні заперечення, з одного боку, та кредитором, що заявив грошові вимоги до боржника, з іншого боку; - при визнанні вимог кредиторів у справі про банкрутство слід виходити з того, що визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості; - під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство визнання боржником або арбітражним керуючим обставин, якими кредитор обґрунтовує свої вимоги (ч. 1 ст. 75 ГПК України), саме по собі не звільняє іншу сторону від необхідності доведення таких обставин в загальному порядку. Заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (висновки наведені у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №915/535/17, від 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі №918/99/19). Розглядаючи кредиторські вимоги суд в силу приписів статей 45 - 47 КУзПБ має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з`ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов`язання (див. висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі №918/99/19, від 29.03.2021 у справі №913/479/18). Системний аналіз цих приписів засвідчує, що законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом розгляду в цьому випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. Запроваджений законодавцем підвищений стандарт доказування у справах про банкрутство для кредиторів приводить у випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог до прийняття рішення судом про відмову у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (ст. 76 ГПК України), допустимості (ст. 77 ГПК України), достовірності (ст.78 ГПК України) та вірогідності (ст. 79 ГПК України). Правовий висновок про обґрунтованість відмови суду у визнанні грошових вимог до боржника внаслідок неподання заявником належних і достатніх документальних доказів відповідного зобов`язання при поданні заяви про визнання таких вимог сформульовано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23.04.2019 у справі №910/21939/15, від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19. Така судова практика є сталою, адже сформована як при застосуванні ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", так і - статті 45 КУзПБ. Щодо процесуальної можливості подання додаткових доказів на підтвердження грошових вимог до боржника під час апеляційного перегляду справи Як уже зазначалося провадження у справах про банкрутство регулюється КУзПБ, ГПК України, іншими законами України. За змістом ст.45 КУзПБ кредитор повинен подати докази (документи, що підтверджують вимоги до боржника) разом із поданням заяви про визнання грошових вимог. При цьому за імперативним приписом ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України). Наведені положення визначають обов`язкову сукупність умов для вирішення питання про прийняття доказів апеляційним судом, а саме: (1) винятковість випадку та (2) причини неподання доказів у першій інстанції, що об`єктивно не залежать від учасника справи, а також (3) покладення тягаря доведення цих обставин на учасника справи, який ці докази подає (близький за змістом висновок постанови Верховного Суду від 13.04.2021 зі справи № 909/722/14, від 01.07.2021 у справі №46/603). Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - апелянта) (подібні за змістом висновки щодо застосування статті 269 ГПК України викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі №913/632/17, від 13.01.2021 у справі № 10/Б-921/1442/2013). Принцип рівності сторін у судовому процесі у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. постанови Верховного Суду від 29.09.2022 у справі № 910/20010/20, від 16.11.2022 у справі № 910/4390/21). Прийняття апеляційним судом доказів, без встановлення й оцінки обов`язкових за частиною третьою статті 269 ГПК України передумов, крім порушення відповідних процесуальних приписів, матиме наслідком недотримання принципів рівності учасників процесу і змагальності сторін, принципу правової визначеності в аспекті однозначності та передбачуваності правозастосування. Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2020 відкрито провадження у справі №910/6210/20 про банкрутство ТОВ "Піллар" за заявою ПрАТ "Кріпта", введено процедуру розпорядження майном ТОВ "Піллар", розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Гусара І.О. Предметом касаційного перегляду у цій справі, згідно з вимогами касаційної скарги, є судові рішення, ухвалені за наслідками розгляду грошових вимог Компанія Хардесті Лімітед до боржника, якими відмовлено у їх визнанні. Керуючись зазначеним, шляхом дослідження заяви кредитора на підставі наданих останнім та наявних у справі доказів у їх сукупності, із забезпеченням дотримання принципу змагальності та найбільш відповідного цьому принципу стандарту доказування - стандарту переваги більш вагомих доказів, із застосування вимог щодо обов`язку підвищеного стандарту доказування обґрунтованості його грошових вимог суди у цій справі надали правову оцінку заяві компанії Хардесті Лімітед з грошовими вимогами до боржника. Суди встановили, що до заяви Компанії у якості доказів на підтвердження наявності заборгованості боржника перед кредитором саме станом на дату подання заяви - 15.01.2021 додані довідка ПАТ «ПУМБ» № КНО-67.4.1/30 від 05.02.2015 та Акт звірки взаємних розрахунків станом на 18.12.2020. Жодних первинних документів на підтвердження наявності заборгованості ТОВ "Піллар" за Кредитним договором № 11/CD від 19.11.2004 перед Hardesty Limited кредитором до заяви не долучено та матеріали справи не містять. Стосовно акта звірки взаєморозрахунків колегія суддів зазначає, що акт звірки не є первинним бухгалтерським документом, що відображає господарську операцію, а лише складається на підставі таких документів. Акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 08.05.2018 у справі № 910/16725/17, від 17.10.2018 у справі № 905/3063/17, від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 03.12.2020 у справі № 904/1161/20. Водночас, як було зазначено вище, жодних первинних документів на підтвердження наявності заборгованості ТОВ «Піллар» за Кредитним договором №11/CD від 19.11.2004 Hardesty Limited до заяви кредитора не долучено. Окрім акта звірки взаємних розрахунків, кредитор на підтвердження наявності заборгованості за Кредитним договором №11/CD від 19.11.2004 та її розміру, надавав довідку ПАТ "ПУМБ" №КНО-67.4.1/30 від 05.02.2015, згідно якої станом на дату видачі Довідки відповідно до Кредитного договору Hardesty Limited на користь боржника сплачено 13 219 410,00 доларів США, а боржником сплачено на користь Hardesty Limited за основною сумою боргу 6 109 434,65 доларів США, за процентами 3 697 850,03 доларів США, Суди встановили, що відповідно до Додаткової угоди №12 від 27.01.2015 до Кредитного договору №11/CD від 19.11.2004 вирішено змінити уповноважений банк з ПАТ «ПУМБ» на ПАТ «Перший інвестиційний банк». Надана кредитором довідка, видана ПАТ «ПУМБ» 05.02.2015, тобто за п`ять років до звернення із заявою з грошовими вимогам - 15.01.2021. З огляду на відсутність саме первинних документів, які б підтверджували здійснення сторонами такого договору господарських операцій та на підставі яких суд мав би можливість встановити факт наявності відповідної заборгованості, зазначений документ не взято судами у якості належного доказу на підтвердження заборгованості ТОВ "Піллар" перед Хардесті Лімітед (Hardesty Limited) за укладеним кредитним договором. Касаційний господарський суд вважає за необхідне відзначити, що встановлені судами обставини, що ОСОБА_1 у розумінні частини першої статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства підпадає під ознаки заінтересованої особи стосовно боржника - ТОВ «Піллар», оскільки будучи директором Компанії Хардесті Лімітед безпосередньо володіє частковою ТОВ «Піллар» в розмірі 60,46%, і рештою частки через Піллар Груп Б.В., свідчать про наявність підстав для покладення на заявника кредиторських вимог - компанію Хардесті Лімітед обов`язку підвищеного стандарту доказування обґрунтованості грошових вимог. Однак, матеріали розгляду справи не містять інших належних і допустимих доказів дійсності та обґрунтованості грошових вимог Компанії Хардесті Лімітед, окрім долучених до заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника довідки ПАТ «ПУМБ» № КНО-67.4.1/30 від 05.02.2015 та Акта звірки взаємних розрахунків станом на 18.12.2020. У відповідному аспекті Верховний Суд наголошує, що звуження розгляду заяви компанії Хардесті Лімітед з кредиторськими вимогами лише до з`ясування обставин, пов`язаних з правочином, з якого виникли такі вимоги, з посилання на їх підтвердження лише довідкою ПАТ «ПУМБ» від 05.02.2015 та актом звірки взаємних рахунків, за відсутності первинних документів, без врахування обставин встановлення ознак заінтересованої особи, було б порушенням принципу змагальності під час розгляду кредиторських вимог щодо інших кредиторів. Зі змісту оскаржуваних ухвали та постанови в цій справі вбачається, що відмовляючи компанії Хардесті Лімітед у визнанні кредитором боржника - ПрАТ «Піллар», суди виходили виключно з підстав не доведення кредитором своїх кредиторських вимог належними та допустимими доказами, а саме, первинними документами. За таких обставин, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про відхилення грошових вимог Компанії Хардесті Лімітед до боржника, як таких, що не були належним чином обґрунтовані і підтверджені заявником належними і допустимими доказами відповідно до вимог статті 45 КУзПБ, частини першої статті 73, частин першої та четвертої статті 80, статті 90 ГПК України. Правовий висновок про обґрунтованість відмови суду у визнанні грошових вимог до боржника внаслідок неподання заявником належних і достатніх документальних доказів відповідного зобов`язання при поданні заяви про визнання таких вимог сформульовано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23.04.2019 у справі №910/21939/15, від 28.07.2020 у справі №904/2104/19. Така судова практика є сталою, адже сформована як при застосуванні статті 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", так і - статті 45 КУзПБ. Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права (статей 257, 267, 598, 599, 631, пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, статей 180, 202 ГК України) та процесуального права (статей 76, 77 ГПК України у взаємозв`язку з нормами статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»; статей 73, 76, 77, 79 ГПК України) без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) є необґрунтованими. Судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень не застосовувались норми статей 257, 267, 598, 599, 631, пункт 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, статей 180, 202 ГК України. Компанії Хардесті Лімітед відмовлено у визнанні кредитором боржника не з підстав спливу строку позовної давності, а з підстав не доведення кредитором своїх кредиторських вимог належними та допустимими доказами, а саме, первинними документами. Проаналізувавши постанови Верховного Суду, на які, як на підставу подання касаційної скарги відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України посилається скаржник в частині неправильного застосування норм матеріального права, суд встановив, що наведені в них висновки Верховного Суду стосуються застосування норм права у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається. Предметом судового розгляду в цій справі є заява Компанії про визнання грошових вимог до боржника у справі про банкрутство, при розгляді яких суди повинні керуватися спеціальними нормами законодавства про банкрутство, які визначають обов`язки конкретного кредитора щодо доказування розміру кредиторських вимог, визначають обсяг доказування, предмет доказування спірних кредиторських вимог. Водночас, предметом спору: - у справі № 910/9072/17 було стягнення грошових коштів, а позов обґрунтовано тим, що на виконання договору підряду позивач сплатив на користь відповідача аванс, частину якого останній не використав; - у справі № 905/2187/13 було зобов`язання відповідача вчинити певні дії та стягнення з відповідача коштів, а позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач у порушення умов договору неповністю перерахував кошти за товар і відмовляється від прийняття замовленого у позивача товару; - у справі № 910/9167/19 було зобов`язання вчинити дії, а в обґрунтування позову позивач наголосив, що відповідач не у повному обсязі виконав зобов`язання за договором, а саме не надав послуги за відповідними етапами, тому позивач звернувся з позовом про примусове виконання обов`язку в натурі; - у справі № 910/4962/18 було стягнення грошових коштів, а вимоги позивача обґрунтовані тим, що після закінчення строку дії договору відповідачем, як замовником послуг за цим договором, не було забезпечено збереження вагону, що є власністю позивача, у зв`язку з чим відповідач повинен відшкодувати позивачу майнову шкоду у вигляді вартості такого вагону, суми понесених витрат на визначення вартості вагону та суми упущеної вигоди; - у справі № 757/32377/15-ц було визнання припиненим договору застави та зняття заборони відчуження, а саме, позивач просила суд: визнати припиненим її зобов`язання щодо застави та скасувати обтяження транспортного засобу, здійсненого на підставі договору про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу; зобов`язати державного реєстратора внести відповідні відомості до державного реєстру обтяжень рухомого майна; - у справі № 626/1799/17 було визнання припиненою іпотеки житлового будинку та скасування заборони на нерухоме майно - житловий будинок; - у справі № 679/1136/21 було стягнення заборгованості за кредитним договором, у свою чергу заперечення відповідачів зводилися до необхідності застосування наслідків спливу позовної давності. Колегія суддів зауважує, що хоча у зазначених постановах Верховного Суду дійсно містяться зазначення тих норм матеріального права, на неправильне застосування яких посилається скаржник у цій справі (статті 257, 267, 598, 599, 631, пункт 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, статті 180, 202 ГК України), проте відмінність у вищевказаних судових рішеннях та у цій справі зумовлена неоднаковими фактичними обставинами справ, названі справи суттєво відрізняються за предметом і підставою позову, за обставинами справи, встановленими судами, за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення, що виключає подібність названих справ, зокрема, за змістовним критерієм. Проаналізувавши постанови Верховного Суду, на які, як на підставу подання касаційної скарги відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України послався скаржник в частині неправильного застосування норм процесуального права (ст.ст. 73, 76, 79 ГПК України) колегія суддів з урахуванням правової позиції Верховного Суду щодо «подібності правовідносин», зокрема викладену в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/18351/21, від 22.12.2022 у справі №903/34/22), а також правову позицію Верховного Суду у постанові від 22.12.2022 у справі № 903/34/22 щодо універсальності процесуальних норм під час розгляду господарських справ, колегія суддів приходить до висновку, що наведені в них висновки Верховного Суду стосуються застосування норм права у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається. Відповідно до постанови Верховного Суду від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19, предметом спору за первісним позовом є зобов`язання вчинити дії та стягнення грошових коштів, а за зустрічним позовом - стягнення грошових коштів. Позовні вимоги за первісним позовом мотивовані тим, що відповідач неналежним чином виконує взяті на себе зобов`язання за договором поставки, а позовні вимоги за зустрічним позовом мотивовані тим, що позивачем за зустрічним позовом на виконання умов укладеного з відповідачем за зустрічним позовом договору поставки перераховано на рахунок відповідача за зустрічним позовом грошові кошти за товар, зазначений у 53-х не підписаних видаткових накладних, на які посилається позивач за первісним позовом, який фактично не був поставлений. Відповідно до постанови Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 916/922/19 предметом спору є стягнення грошових коштів, а позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого позивачем товару. Відповідно до постанови Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18 предметом спору є стягнення заборгованості, а позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем, як покупцем, взятих на себе зобов`язань за договором поставки молока. Відповідно до постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17 предметом спору є зобов`язання вчинити дії та визнання договору припиненим, а позовні вимоги обґрунтовані неналежними діями державного виконавця. Відповідно до постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18 предметом спору є зобов`язання здійснити поставку товару і стягнення неустойки, а спір стосується різного тлумачення сторонами спору дати укладення договору поставки сої. Відповідно до постанови Верховного Суду від 18.11.2019 у справі №902/761/18 предметом спору є стягнення грошових коштів, а позовна заява мотивована наявністю підстав для стягнення збитків. Відповідно до постанови Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, предметом спору є визнання недійсним правочину щодо переходу права власності, а спір між сторонами виник щодо ціни (вартості) набуття відповідачем права власності на предмет іпотеки. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №910/23097/17, предметом спору є визнання недійсним договору в межах справи про банкрутство, а нормативно-правовим обґрунтуванням своїх вимог заявником визначено приписи Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також положення статей 20, 201 Податкового кодексу України, статей 203, 215 ЦК України. Посилання скаржника, як на підставу для оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 18.08.2021 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 у даній справі згідно з пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України - неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування цих норм права у подібних правовідносинах (п. 1.7. Глави 1 Розділу І, п. 3.1. Глави 3 Розділу 1, абзацу 5 п. 3. б. Глави 3 Розділу І, п. 3.2. Глави 4 Розділу І Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004 № 270, у взаємозв`язку з нормами ст.ст. 76, 77 ГПК України) колегія суддів вважає безпідставним. Адже, як було зазначено вище, стала практика Верховного Суду полягає в тому, що кредиторські вимоги мають бути підтверджені первинними документами. Відтак, довідка банку, яка передбачена абзацом 5 п. 3.6. Глави 3 Розділу І Положення, може бути належним та допустимим доказом наявності заборгованості за кредитним договором між кредитором-нерезидентом та позичальником-резидентом у сукупності з первинними документами. Вказане свідчить про відсутність підстав для висновку про необхідність формування відповідного правового висновку Верховним Судом щодо застосування вказаної норми права. Крім того, вказані норми Положення № 270 втратили чинність на підставі Постанови Національного банку № 31 від 05.02.2019. Переглядаючи справу в касаційному порядку Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», а не «факту», отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи. Водночас Суд звертає увагу, що відповідно до вимог пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України не дослідження судом зібраних у справі доказів є підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Однак у цій справі підстави, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, на яку посилався скаржник, не підтвердилась. З огляду на вищезазначене, аргументи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень, як і аргументи про неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, колегія суддів відхиляє з підстав їх необґрунтованості. Аргументи скаржника стосовно ненадання судами попередніх інстанцій належної оцінки окремим фактам і доказам за своєю суттю зводяться до переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, що перебуває поза межею повноважень суду касаційної інстанції. Верховний Суд звертає увагу, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16). Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), згодом підтриманий Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19). Висновки судів попередніх інстанцій у питанні розгляду та визнання грошових вимог кредиторів ґрунтуються на встановлених судами обставинах і оцінених доказах та повністю узгоджуються з приписами чинного законодавства, а доводи касаційної скарги фактично зводяться до необхідності переоцінки цих доказів та обставин, що відповідно до приписів ст. 300 ГПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Проніна проти України". Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення ЄСПЛ у справі "Руїз Торія проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення ЄСПЛ у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії"). Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків судів попередніх інстанцій. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Переглянувши у касаційному порядку в межах доводів та вимог касаційної скарги оскаржувані постанову апеляційного господарського суду та ухвалу місцевого господарського суду в частині грошових вимог компанії Хардесті Лімітед, Верховний Суд не встановив порушення та невірного застосування норм матеріального та процесуального права, на які посилався скаржник. Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги межі перегляду справи судом касаційної інстанції в порядку ст. 300 ГПК України, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 308, ст.309 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги компанії Хардесті Лімітед та необхідність залишення без змін оскаржуваних постанови Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 та ухвали Господарського суду міста Києва від 18.08.2021 в частині відмови у визнанні грошових вимог компанії Хардесті Лімітед до боржника у справі № 910/6210/20. Розподіл судових витрат У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити у задоволенні клопотання компанії Хардесті Лімітед (Hardesty Limited) про передачу справи № 910/6210/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

2. Касаційну скаргу компанії Хардесті Лімітед (Hardesty Limited) залишити без задоволення.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.08.2021 в частині грошових вимог компанії Хардесті Лімітед (Hardesty Limited) у справі № 910/6210/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню. Головуючий суддя Огороднік К.М. Жуков С.В. Пєсков В.Г.