Постанова 4855 № 320/5421/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/5421/22 Суддя (судді) першої інстанції: Леонтович А.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 січня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Судді-доповідача Кузьмишиної О.М., суддів: Кобаля М.І., Костюк Л.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 13 липня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Прокуратури Донецької області про визнання незаконним звільнення та поновлення на публічній службі, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі - позивач, апелянт) звернувся до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Офісу генерального прокурора (далі - відповідач-1), Прокуратури Донецької області (далі - відповідач-2), у якому просив: - визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора №142к від 10.09.2019, яким ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Донецької області та органів прокуратури; - поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури України на посаді керівника Донецької обласної прокуратури; - стягнути з Донецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу до моменту фактичного поновлення на роботі; - допустити до негайного виконання рішення про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць Судом першої інстанції під час вирішення питання про відкриття провадження у справі встановлено наявність недоліків позовної заяви, у зв`язку з чим ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.07.2022 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк протягом десяти днів з дня вручення копії ухвали для усунення недоліків, про які вказано в ухвалі, а саме шляхом подання до суду: заяви про поновлення строку звернення до суду з доказами на їх підтвердження, що свідчать про існування обставин, що об`єктивно перешкоджали позивачеві звернутися до суду з цим адміністративним позовом у строки, визначені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Від позивача до суду першої інстанції надійшла заява про поновлення строку на звернення до суду із адміністративним позовом, обгрунтована тим, що лише 23 травня 2022 року ОСОБА_1 визнано потерпілим у кримінальному провадженні №62020000000000653 від 13.08.2020 за заявою ОСОБА_2 про вчинення колишнім Генеральним прокурором ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 365 КК України, під час звільнення у вересні 2019 прокурорів низки областей. Розглянувши зазначене клопотання, суд визнав останнє необгрунтованим та ухвалою від 13.07.2022 повернув позовну заяву ОСОБА_1 . Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції керувався тим, що позивач дізнався (знав) про оскаржуване рішення 10 вересня 2019 року, з чого судом зроблено висновок, що про порушення своїх прав позивачеві стало відомо саме з 10 вересня 2019 року. Відтак, строк звернення до суду з даним позовом закінчився відповідно до статті 122 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України в жовтні 2019 року. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та направити справу до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду по суті. В апеляційній скарзі апелянт наполягає на тому, що про порушення порядку його звільнення з органів прокуратури дізнався з листа слідчого Державного бюро розслідувань від 23.05.2022. Вказує на те, що остаточно визначити обсяг порушеного права міг з 23.05.2022, тобто після ознайомлення з матеріалами кримінального провадження №62020000000000653, у межах якого він має статус потерпілого. Як на підставу для поновлення строку звернення до суду посилається на те, що Генеральний прокурор допустив порушення порядку звільнення позивача, яке полягало у не внесенні подання до Ради прокурорів України для отримання рекомендації про звільнення з адміністративної посади. З цих та інших підстав апелянт вважає, що ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви винесена з порушенням норм процесуального права, при неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідності висновків суду обставинами справи, що призвело до ухвалення незаконого та необгрунтованого судового рішення. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.11.2022 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження. Відповідач-1 скористався своїм правом на подання відзиву, у якому повністю заперечує проти наведених апелянтом у апеляційній скарзі доводів, наголошує на тому, що апедяційна скарги не містить жодних конкретних доводів про поважність пропуску строку звернення до суду з вимогою про скасування наказу зв`язку з вчинення тиску на ОСОБА_1 . Відтак, відповідач-1 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. Водночас, апелянтом подано до суду відповідь на відзив, у якій викладені доводи частково повторюють аргументи, вказані у апеляційній скарзі. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - без змін з наступних підстав. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС). Згідно з частиною першою статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. За правилами частини першої, другої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. За приписами частини третьої статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Положеннями частини п`ятої статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Частиною четвертою статті 123 КАС України передбачено, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Відтак, до спірних відносин пов`язаних з проходженням позивачем публічної служби, зокрема з приводу визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, для обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії, застосуванню підлягають саме положення частини п`ятої статті 122 КАС України, як норми спеціального процесуального закону. Тобто, у цій категорії справ, законодавець визнав, що строк в один місяць є достатнім для звернення до суду за захистом свої прав, якщо особа вважає, що під час її прийняття на публічну службу, проходження, звільнення з публічної служби, рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, порушено її права, свободи чи законні інтереси. Колегія суддів зазначає, що чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. Необхідно зауважити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 28.03.2018 у справі № 809/1087/17, від 22.11.2018 у справі № 815/91/18. Так, причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. При цьому, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. В свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та з обставин незалежних від позивача унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом. Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 26.05.2021 року у справі №380/5093/20. Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, позивач проходив службу в органах прокуратури. Наказом Генерального прокурора №142к від 10.09.2019 позивача звільнено з посади прокурора Донецької області та органів прокуратури з 13.09.2019 у зв`язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням на підставі пункту 7 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Зі змістом вказаного наказу позивач ознайомився 10.09.2019, що не заперечується сторонами. У подальшому Першим відділом Управління з досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених працівниками правоохоронних органів та суддями, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань телефонограмою повідомлено позивача про необхідність з`явитися 23.05.2022 в ДБР для вищнання потерпілим у кримінальному провадженні №62020000000000653 від 13.08.2020 за заявою ОСОБА_2 про вичнення колишнім Генеральним прокурором ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 365 КК України, під час звільнення у вересні 2019 року прокурорів низки областей. Про вказані обставини позивач дізнався з листа слідчого Державного бюро розслідувань від 23.05.2022. У червні 2022 року позивач, вважаючи оскаржуваний наказ про звільнення з органів прокуратури протиправним, звернувся до суду з відповідним позовом. З огляду на зазначене вище колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач дізнався про порушення свого права 10.09.2019, тобто з моменту ознайомлення його під підпис з наказом про звільнення. Тому, останнім днем строку звернення до суду є 10.10.2019. Разом з цим, з обставин справи вбачається, що позивач звернувся до суду лише у червні 2022 року, що свідчить про пропущення строку звернення до суду, передбаченого частиною п`ятою статті 122 КАС України, з відповідними позовними вимогами. Верховний Суд неодноразово вказував (зокрема, постанова від 22.04.2020 у справі №811/1664/18), що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства. Реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною поведінкою. Питання ж поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску. Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №№120/5780/20-а. Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо. Вказане узгоджується із висновками, відображеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі №9901/405/19. Екстраполюючи викладене на спірні правовідносини, суд критично оцінює посилання апелянта на те, що позивач дізнався про відсутність рекомендації Ради прокурорів України для його звільнення з адміністративної посади, зважаючи на те, що для вирішення питання про пропуск строку звернення до суду вирішальне значення має дата, з якої позивач дізнався про порушення своїх прав, а не підстави, з яких права самого позивача були порушені. У свою чергу, якщо позивач заперечує існування підстав для свого звільнення він мав передбачену законом можливість оскаржити своє звільнення до адміністративного суду в передбачений КАС України строк. Суд акцентує увагу на тому, що строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи не задоволення таких вимог, а також періоду протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29.11.2019 у справі №607/1402/16-а. Крім того, суд бере до уваги висновки, відображені у постанові Верховного Суду від 12.09.2019 у справі №826/3318/17, згідно з якими встановлення наявності або відсутності факту порушеного права здійснюється під час розгляду справи судом по суті лише у випадку своєчасного звернення до суду або у випадку пропуску строку з поважних причин. Інакше кажучи, доводи, які стосуються вирішення спору по суті та впливають на кінцевий результат вирішення відповідної справи, зокрема, щодо об`єктивної наявності чи відсутності порушення права позивача не можуть впливати на вирішення питання про поновлення строку звернення до суду. При цьому суд наголошує на тому, що наявність чи відсутність пропозиції Ради прокурорів України охоплюється предметом доказування при вирішенні справи по суті, зважаючи на матеріально-правовий характер наведеного доводу. За таких обставин констатація відсутності рекомендації згаданого органу прокурорського самоврядування про звільнення позивача з адміністративної посади носитиме передчасний характер та фактично підмінятиме стадію судового розгляду справи по суті. Більше того, колегія суддів, надаючи оцінку питанню поважності пропуску позивачем строку звернення до суду, виходить з того, що у відповідності до положень процесуального закону, правове значення має лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес порушене та потребує захисту. На переконання суду, позивач, обіймаючи керівну посаду в органах прокуратури, мав достатній життєвий і професійний досвід, значну юридичну обізнаність, досвід правотлумачення та правозастосування, а тому повинен був знати про встановлений процесуальним законом місячний строк звернення до суду за захистом порушеного права з дня, коли він дізнався про порушення своїх прав, тобто 10.09.2019. Однак, незважаючи на зазначене, з позовом про захист порушених прав до адміністративного суду звернувся лише у червні 2022 року. Крім того, суд вбачає за необхідне повторно наголосити на наступному. День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення її прав, свобод чи інтересів. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. При цьому порівняльний аналіз термінів «дізнався» та «повинен дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №440/3408/19 та в ухвалі від 24.06.2020 у справі №9901/277/19. Як зазначає позивач, про факт порушення своїх прав він дізнався лише з листа слідчого Державного бюро розслідувань від 23.05.2022, який, як визнає позивач, ним отримано 23.05.2022 та зміг остаточно визначити обсяг порушеного права лише після ознайомлення з матеріалами кримінального провадження. У цьому контексті суд зауважує про те, що матеріали справи не містять доказів вжиття активних заходів позивачем з метою з`ясування та перевірки обсягу його порушених прав до цього часу. Крім того, резюмуючи логіку самого позивача, суд вказує на те, що у такому разі про порушення своїх прав позивач дізнався з незалежних від нього причин та з аналізу доказового матеріалу, зібраного третіми особами. Тобто упродовж періоду, тривалість якого значно перевищує допустимий строк звернення до суду (з 10.09.2019 по червень 2022 року) позивач не вживав активних заходів для захисту свого права та не проявив розумну дбайливість про свої права. Як наслідок, наведені обставини у своїй сукупності ставлять під сумнів добросовісність дій позивача, що істотно впливає на допустимість поновлення строку звернення до суду. При цьому суд зазначає про те, що обставини наведені у заяві про поновлення строку існували протягом місячного строку, встановленого для звернення до суду у відповідній категорії справ. Між тим, причини та обставини, що перешкоджали зверненню до суду з позовом саме в цей період позивачем не зазначено. Оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено поважності пропущеного ним строку звернення до суду, наведені позивачем доводи, не відповідають діючому законодавству та усталеній судовій практиці, тому колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення поданої апеляційної скарги. Конкретно визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Отже, судом першої інстанції ухвалено судове рішення з дотриманням норм процесуального права. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Київського окружного адміністративного суду 13 липня 2022 року - без змін. Судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування ухвали суду, а тому, відповідно до статті 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають. Керуючись статтями 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 13 липня 2022 року у справі №320/5421/22 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Суддя-доповідач О.М. Кузьмишина Судді: М.І. Кобаль Л.О. Костюк