Постанова 4857 № 140/10965/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 січня 2022 рокуЛьвівСправа № 140/10965/21 пров. № А/857/22272/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді - Кушнерика М.П. суддів - Курильця А.Р., Мікули О.І. розглянувши у порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2021 року про повернення позовної заяви, постановлену суддею Денисюком Р.С., у м. Луцьку, у справі № 140/10965/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора України, Волинської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - ВСТАНОВИВ: 05 жовтня 2021 року, ОСОБА_1 звернувся до суду, з позовом до Офісу Генерального прокурора України, Волинської обласної прокуратури, в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ про звільнення з посади прокурора Волинської області № 122к від 06.09.2019, поновити його на посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2021 року у задоволенні заяви позивача про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Волинської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього за час вимушеного прогулу повернуто позивачу без розгляду. Із таким судовим рішенням не погодився позивач та подав апеляційну скаргу вважає, що таке прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи неправильно застосовані норми матеріального права та порушено норми процесуального права. В обгрунтування апеляційних вимог зазначає, що 06.09.2019 Генеральним прокурором було підписано наказ № 122к, згідно з яким його звільнено з посади прокурора Волинської області та органів прокуратури з 10.09.2019 на підставі п. 7 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» за власним бажанням. Підставою для цього послужила подана ним цього ж дня відповідна заява, яка була написана під тиском і погрозами керівництва Генеральної прокуратури України. При цьому, апелянт вказує, що достовірно знаючи про факт звільнення з посади прокурора Волинської області та органів прокуратури з 10.09.2019, включно до 16.09.2021 позивач був впевнений, що таке звільнення відбулося відповідно до законодавчо встановленої процедури, зокрема, положень п.1 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру», якою визначено, що звільнення прокурора з адміністративної посади, передбаченої пунктами 2, 3, 6-8, 11 ч. 1 ст. 39 цього Закону, здійснюється Генеральним прокурором за рекомендацією Ради прокурорів України на підставі подання заяви про дострокове припинення повноважень на адміністративній посаді за власним бажанням. Про те, що таких рекомендацій щодо нього станом на момент звільнення, так і на даний час не існувало, він дізнався лише 16.09.2021 з листа Державного бюро розслідувань № 10-5-02-01-22346 від 16.09.2021 та з матеріалів кримінального провадження № 62020000000000653 де зазначено, що Радою прокурорів України не розглядалось питання щодо винесення рекомендацій про його звільнення з посади прокурора Волинської області. Відтак, зазначає, що до 16.09.2021 він не знав про порушення процедури його звільнення, а тому не міг у зв`язку із цим оскаржити таке рішення у передбачений ст.122 КАС України строк. Просить скасувати ухвалу суду першої інстанції. Визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду. Справу передати на розгляд до суду першої інстанції. Волинська обласна прокуратура подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Від Офісу Генерального прокурора відзиву не надходило, що не перешкоджає розгляду справи по суті. Оскільки апеляційну скаргу подано на ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви, апеляційний суд відповідно до вимог частини другої статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розглядає справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з таких підстав. Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено, що 05 жовтня 2021 року, ОСОБА_1 звернувся до суду, з позовом до Офісу Генерального прокурора України, Волинської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з посади прокурора Волинської області № 122к від 06.09.2019, поновлення його на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Одночасно заявлено клопотання про поновлення строку звернення до суду. В обґрунтування заявленого клопотання позивач зазначає, що з врахуванням практики Європейського суду з прав людини та норм чинного законодавства, місячний строк звернення до суду слід обраховувати з дати, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав. Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року визнано неповажними підстави, вказані у клопотанні позивача про поновлення строку звернення до суду. Позовну заяву, на підставі частини першої статті 123 КАС України, залишено без руху, та надано десятиденний термін з дня вручення цієї ухвали на звернення до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду, вказавши інші підстави для поновлення строку, та надавши відповідні докази на їх підтвердження. 25 жовтня 2021 року позивачем направлено на адресу суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, яка обгрунтована тим, що лише 16.09.2021 з листа Державного бюро розслідувань № 10-5-02-01-22346 від 16.09.2021 та з матеріалів кримінального провадження № 62020000000000653 де зазначено, що Радою прокурорів України не розглядалось питання щодо винесення рекомендацій про його звільнення з посади прокурора Волинської області. А, відтак, до 16.09.2021 він не знав про порушення процедури його звільнення, а тому не міг у зв`язку із цим оскаржити таке рішення у передбачений ст.122 КАС України строк. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги заявлені поза межами місячного строку звернення, а наведені у заяві про поновлення строку звернення до суду обставини пропуску строку звернення до суду визнані неповажними, інших підстав для поновлення строку судом не встановлено. Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Строки звернення до адміністративного суду передбачені статтею 122 КАС України. Позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами (ч. 1). Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень (ч. 2). Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 3). Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 5). При цьому, причина пропуску строку звернення до суду із адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином. Відтак, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Предметом даного позову є вимоги позивача про скасування наказу про звільнення позивача від 06.09.2019 № 122к із займаної посади прокурора Волинської області за власним бажанням з 10.09.2019. У даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць, достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом. Таким чином, позивач мав звернутися до суду з цим позовом в строк до 11.10.2019. Проте, позовну заяву подано до суду лише 05.10.2021, тобто з пропуском місячного строку звернення до суду з цим позовом. В обгрунтування заяви про поновлення строку звернення до суду позивач вказує на те, що про порушення своїх прав та незаконність наказу Генерального прокурора про звільнення № 122к від 06.09.2019 він дізнався лише 16.09.2021 при ознайомленні з листом Державного бюро розслідувань № 10-5-02-01-22346 від 16.09.2021, отриманого ним в цей же день та при ознайомленні з матеріалами кримінального провадження № 62020000000000653, у якому, крім іншого, міститься лист Ради прокурорів України від 30.12.2020 вих. № 05/1/3-18 вих.20, де зазначено, що Радою прокурорів України не розглядалося питання щодо винесення рекомендацій щодо його звільнення з адміністративної посади прокурора Волинської області. Така позиція позивача, на переконання колегії суддів, не змінює моменту, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення прав, свобод та інтересів. Вказана дата свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявність кримінального провадження, де ОСОБА_1 має статус потерпілого, ніяким чином не впливало на можливість позивача оскаржити відповідний наказ у строки, визначені чинним законодавством. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Порівняльний аналіз термінів «дізнався» та «повинен дізнатися», що містяться в статті 122 КАС України (в редакції, станом на дату подання адміністративного позову), дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Колегія суддів зазначає, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду із позовом визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Така ж позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 28.02.2020 року у справі № 120/1560/19-а. Крім того, суд першої інстанції вірно звернув увагу на ту обставину, що кримінальне провадження № 62020000000000653 розпочато 13.08.2020 за заявою іншої особи, тобто поза межами строків звернення до суду. Позивачем не надано доказів того, що він вчиняв всі необхідні дії, які свідчать про бажання реалізації його процесуальних прав з метою їх захисту, позаяк, протягом двох років з часу винесення оскаржуваного наказу про звільнення позивач не був позбавлений можливості на звернення до суду з позовом. Разом з тим, твердження позивача про неможливість звернутись до суду з позовом про скасування наказу у більш короткі строки, у зв`язку з незнанням того, що під час видання наказу порушено процедуру його звільнення, не може слугувати об`єктивною підставою для поновлення строків звернення за судовим захистом. Враховуючи наведені обставини, колегією суддів, не встановлено будь-яких інших фактичних обставин, які б свідчили про дійсні істотні перешкоди чи труднощі для своєчасного звернення позивача до суду за захистом своїх прав в місячний строк з дати звільнення від займаної посади. Відповідно до ч. 1 ст.121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Таким чином, позивачем не доведено наявності об`єктивно непереборних обставин, які не залежали від його волевиявлення чи обставин, які були б пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин. Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Згідно практики Європейського суду з прав людини, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справи «Стаббігс на інші проти Великобританії», «Девеер проти Бельгії»). У пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Водночас навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», заява № 8371/02, пункт 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб. Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» № 11681/85 визначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви № 17160/06 та № 35548/06; п. 33). Частиною першої статті 123 КАС України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею в заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 КАС України). Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу. З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для його скасування колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення. Керуючись ст. ст. 243, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2021 року про повернення позовної заяви у справі № 140/10965/21- без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя М. П. Кушнерик судді А. Р. Курилець О. І. Мікула