Постанова 4857 № 380/16907/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 квітня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/16907/21 пров. № А/857/4706/22 Восьмий апеляційний адміністративний суду складі колегії суддів: головуючого-судді Кузьмича С. М., суддів Матковської З.М., Улицького В.З., за участю секретаря Пославського Д.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2022 року (постановлену головуючим суддею Гулик А.Г. о 15 год. 39 хв. у м. Львові, повне судове рішення складено 07 лютого 2022 року) про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 380/16907/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Львівської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідачів в якому просив: визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора М124к від 06.09.2019, яким ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Львівської області та органів прокуратури; поновити позивача на посаді керівника Львівської обласної прокуратури; стягнути з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу до моменту фактичного поновлення на роботі; допустити до негайного виконання рішення суду про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць. До суду першої інстанції від представника позивача надійшло клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду. Клопотання обґрунтоване тим, що пропуск строку зумовлений поважними причинами, а тому підлягає поновленню. Так, представник позивача зазначає про те, що про порушення порядку його звільнення з органів прокуратури позивач дізнався з листа слідчого Державного бюро розслідувань від 10.09.2021 №10-5-02-01-21797. Вказує на те, що остаточно визначити обсяг порушеного права позивач міг з 16.09.2021, тобто після ознайомлення з матеріалами кримінального провадження № 62020000000000653, у межах якого він має статус потерпілого. Як на підставу для поновлення строку звернення до суду посилається на те, що Генеральний прокурор допустив порушення порядку звільнення позивача, яке полягало у не внесенні подання до Ради прокурорів України для отримання рекомендації про звільнення позивача з адміністративної посади. Разом з цим, від представника відповідачів надійшло клопотання про залишення позову без розгляду. Клопотання обґрунтоване тим, що позивач пропустив строк звернення до суду з причин, які об`єктивно не перешкоджали та не могли перешкодити йому своєчасно подати позовну заяву. Вважає, що перебіг строку звернення повинен обчислюватися з 09.09.2019, тобто, починаючи з дня ознайомлення позивача з оскаржуваним наказом. Акцентує увагу на тому, що незнання позивачем спеціального законодавства, яке регулює статус прокурора не може бути підставою для поновлення пропущеного строку. 19.11.2021 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій він позовні вимоги підтримав. Наполягає на тому, що перебіг строку звернення до суду повинен обчислюватися з 10.09.2021, що відповідає даті отримання листа Державного бюро розслідувань від 10.09.2021 №10-5-02-01-21797. Крім того, посилається на те, що про факт його звільнення неодноразово повідомлялося на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури, тому, на думку представника позивача, у позивача були легітимні очікування з приводу дотримання Генеральним прокурором та Радою прокурорів України процесуальної форми його звільнення із займаної посади та органів прокуратури. Від представника позивача надійшли додаткові пояснення від 31.01.2022, у яких він підтримав клопотання про поновлення строку звернення до суду. Доводи представника позивача, викладені у додаткових поясненнях частково повторюють аргументи, вказані у відповіді на відзив. Додатково представник позивача зазначає про те, що бездіяльність позивача зумовлена усвідомленням безперспективністю звернення до правоохоронних органів для захисту до своїх прав. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 31.01.2022 у задоволенні заяви позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду відмовлено повністю. Клопотання представника відповідачів про залишення позовної заяви без розгляду задоволено повністю. Позовну заяву ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Львівської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишено без розгляду. Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи пасивний характер поведінки позивача, його юридичну обізнаність, відсутність істотних перешкод у своєчасному зверненні до суду з відповідним позовом, тривалість пропущеного строку та недоведеність добросовісності дій позивача, спрямованих на звернення до суду у встановлені законом строки, дійшов висновку, що останній не навів поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, які б унеможливлювали і не залежали б від волі позивача своєчасно звернутись за судовим захистом. Вказану ухвалу в апеляційному порядку оскаржила позивач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Зокрема в апеляційні скарзі зазначає, що висновки суду першої інстанції про те, щ для вирішення питання про пропуск строку звернення до суду вирішальне значення має дата, з якої позивач дізнався про порушення своїх прав, а не підстави, з яких права самого позивача були порушені є необґрунтованими. Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів, відповідно до ч. 4ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідачів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін з наступних підстав. За правилами ч.ч. 1, 2 ст.122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. За приписами ч. 3 ст. 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Положеннями ч. 5 ст. 122 КАС України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Частиною 4 ст. 123 КАС України передбачено, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Відтак, до спірних відносин пов`язаних з проходженням позивачем публічної служби, зокрема з приводу визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, для обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії, застосуванню підлягають саме положення ч. 5 ст. 122 КАС України, як норми спеціального процесуального закону. Тобто, у цій категорії справ, законодавець визнав, що строк в один місяць є достатнім для звернення до суду за захистом свої прав, якщо особа вважає, що під час її прийняття на публічну службу, проходження, звільнення з публічної служби, рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, порушено її права, свободи чи законні інтереси. Колегія суддів зазначає, що чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. Необхідно зауважити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 28.03.2018 у справі № 809/1087/17, від 22.11.2018 у справі № 815/91/18. Так, причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. При цьому, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. В свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та з обставин незалежних від позивача унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом. Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 26.05.2021 року у справі №380/5093/20. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Наказом Генерального прокурора № 124к від 06.09.2019 позивача звільнено з посади прокурора Львівської області та органів прокуратури у зв`язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням на підставі п. 7 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру». Зі змістом вказаного наказу позивач ознайомився 09.09.2019, що підтверджується підписом позивача на його примірнику. Вказана обставина визнається сторонами. Листом від 30.12.2020 №05/1/3-18 вих-20 Радою прокурорів України на запит слідчого у кримінальному провадженні №62020000000000653 повідомлено про те, що Генеральний прокурор Рябошапка Р.Г. не вносив до Ради прокурорів України звернень щодо внесення рекомендацій про звільнення позивача з адміністративної посади. Про вказані обставини позивач дізнався з листа слідчого Державного бюро розслідувань від 10.09.2021 №10-5-02-01-21797. 16.09.2021 позивач подав клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження №62020000000000653, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 13.08.2020. 04.10.2021 позивач, вважаючи оскаржуваний наказ про звільнення з органів прокуратури протиправним, звернувся до суду з відповідним позовом. З огляду на зазначене вище колегія суддів поділяє висновок суду першої інстанції, що позивач дізнався про порушення свого права 09.09.2019, тобто з моменту ознайомлення його під підпис з наказом про звільнення. Тому, останнім днем строку звернення до суду є 09.10.2019. Разом з цим, з обставин справи вбачається, що позивач звернувся до суду лише 04.10.2021, що свідчить про пропущення строку звернення до суду, передбаченого ч. 5 ст. 122 КАС України, з відповідними позовними вимогами. Щодо доводів апелянта про те, що факт порушення свої прав він дізнався лише з листа слідчого Державного бюро розслідувань від 10.09.2021 №10-5-02-01-21797, який, як визнає позивач, ним отримано 10.09.2021 та зміг остаточно визначити обсяг порушеного права лише після ознайомлення з матеріалами кримінального провадження 16.09.2021, то колегія суддів критично оцінює такі, оскільки матеріали справи не містять доказів вжиття активних заходів позивачем з метою з`ясування та перевірки обсягу його порушених прав до цього часу. Більше того, як зазначив суд першої інстанції, що резюмуючи логіку самого позивача, у такому разі про порушення своїх прав позивач дізнався з незалежних від нього причин та з аналізу доказового матеріалу, зібраного третіми особами. Тобто упродовж періоду, тривалість якого значно перевищує допустимий строк звернення до суду (з 09.09.2019 по 10.09.2021) позивач не вживав активних заходів для захисту свого права та не проявив розумну дбайливість про свої права. Як наслідок, наведені обставини у своїй сукупності ставлять під сумнів добросовісність дій позивача, що істотно впливає на допустимість поновлення строку звернення до суду. Таким чином, доводи апелянта не спростовують позиції суду щодо наявності підстав для обмеження права позивача на звернення до суду в межах місячного строку. Аналіз практики Європейського Суду з прав людини /ЄСПЛ/ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності третіх осіб. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. Умовами застосування наслідків пропуску строку звернення до суду є насамперед його пропуск, а також відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів. Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Іншого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо. Оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено поважності пропущеного ним строку звернення до суду, наведені позивачем доводи, не відповідають діючому законодавству та усталеній судовій практиці, тому колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення поданої апеляційної скарги. Конкретно визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі» Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється. Керуючись статтями 139, 229, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2022 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 380/16907/21 без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення, у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді З. М. Матковська В. З. Улицький Повне судове рішення складено 27 квітня 2022 року