Ухвала КАС ВС № 320/5421/22

УХВАЛА 09 березня 2023 року м. Київ справа № 320/5421/22 адміністративне провадження № К/990/7238/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Єресько Л.О., суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 13 липня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2023 року у справі № 320/5421/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, прокуратури Донецької області про визнання незаконним звільнення та поновлення на публічній службі, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Офісу генерального прокурора (далі - відповідач-1), прокуратури Донецької області (далі - відповідач-2), у якому просив: - визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора №142к від 10 вересня 2019 року, яким ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Донецької області та органів прокуратури; - поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури України на посаді керівника Донецької обласної прокуратури; - стягнути з Донецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу до моменту фактичного поновлення на роботі; - допустити до негайного виконання рішення про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01 липня 2022 року позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк протягом десяти днів з дня вручення копії ухвали для усунення недоліків, про які вказано в ухвалі, а саме шляхом подання до суду: заяви про поновлення строку звернення до суду з доказами на їх підтвердження, що свідчать про існування обставин, що об`єктивно перешкоджали позивачеві звернутися до суду з цим адміністративним позовом у строки, визначені статтею 122 КАС України. Від позивача до суду надійшла заява про поновлення строку на звернення до суду із адміністративним позовом, обґрунтована тим, що лише 23 травня 2022 року ОСОБА_1 визнано потерпілим у кримінальному провадженні №62020000000000653 від 13 серпня 2020 року за заявою ОСОБА_2 про вчинення колишнім Генеральним прокурором ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 365 КК України, під час звільнення у вересні 2019 прокурорів низки областей. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13 липня 2022 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2023 року, позовну заяву повернуто позивачеві. Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Вирішуючи питання щодо обґрунтованості касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач ознайомився з оскаржуваним наказом про його звільнення 10 вересня 2019 року, а тому про порушення своїх прав позивачеві стало відомо саме з 10 вересня 2019 року. Відтак, строк звернення до суду з даним позовом закінчився відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України в жовтні 2019 року. Відповідно до частин першої, другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною п`ятою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Частинами першою та другою статті 123 КАС України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Так, зі змісту оскаржуваних судових рішень слідує, що позивач проходив службу в органах прокуратури. Наказом Генерального прокурора №142к від 10 вересня 2019 року позивача звільнено з посади прокурора Донецької області та органів прокуратури з 13 вересня 2019 року у зв`язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням на підставі пункту 7 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Зі змістом вказаного наказу позивач ознайомився 10 вересня 2019 року, що не заперечується сторонами у судах попередніх інстанцій. У подальшому Першим відділом Управління з досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених працівниками правоохоронних органів та суддями, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань телефонограмою повідомлено позивача про необхідність з`явитися 23 травня 2022 року в ДБР для вищнання потерпілим у кримінальному провадженні №62020000000000653 від 13 серпня 2020 року за заявою ОСОБА_2 про вичнення колишнім Генеральним прокурором ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 365 КК України, під час звільнення у вересні 2019 року прокурорів низки областей. Про вказані обставини позивач дізнався з листа слідчого Державного бюро розслідувань від 23 травня 2022 року. У червні 2022 року позивач, вважаючи оскаржуваний наказ про звільнення з органів прокуратури протиправним, звернувся до суду з відповідним позовом. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01 липня 2022 року позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк протягом десяти днів з дня вручення копії ухвали для усунення недоліків, про які вказано в ухвалі, а саме шляхом подання до суду: заяви про поновлення строку звернення до суду з доказами на їх підтвердження, що свідчать про існування обставин, що об`єктивно перешкоджали позивачеві звернутися до суду з цим адміністративним позовом у строки, визначені статтею 122 КАС України. Позивачем подано до суду заяву про поновлення процесуального строку. У заяві позивач посилався на те, що лише 23 травня 2022 року ОСОБА_1 визнано потерпілим у кримінальному провадженні №62020000000000653 від 13 серпня 2020 року за заявою ОСОБА_2 про вчинення колишнім Генеральним прокурором ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 365 КК України, під час звільнення у вересні 2019 прокурорів низки областей. Надаючи правову оцінку вказаним аргументам скаржника, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, зазначив, що позивач, обіймаючи керівну посаду в органах прокуратури, мав достатній життєвий і професійний досвід, значну юридичну обізнаність, досвід правотлумачення та правозастосування, а тому повинен був знати про встановлений процесуальним законом місячний строк звернення до суду за захистом порушеного права з дня, коли він дізнався про порушення своїх прав, тобто 10 вересня 2019 року. Однак, незважаючи на зазначене, з позовом про захист порушених прав до адміністративного суду звернувся лише у червні 2022 року. Таким чином суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку щодо повернення позовної заяви з огляду на те, що позивачем пропущено місячний строк на звернення до суду щодо оскарження наказу Генерального прокурора №142к від 10 вересня 2019 року, яким позивача звільнено з посади прокурора Донецької області та органів прокуратури. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами. Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин. Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду. Відповідно до приписів статті 44 КАС України сторони, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на апеляційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання апеляційної скарги, її форми та змісту, для чого, як особи, зацікавлені у її поданні, повинні вчиняти всі можливі та залежні від них дії, використовувати всі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними. Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин. У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтованою пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України", пункт 53 рішення ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі "Меньшакова проти України"). У рішенні від 18 жовтня 2005 року у справі "МШ "Голуб" проти України" ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Отже за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач почав вчиняти дії щодо оскарження наказу №142к від 10 вересня 2019 року більш ніж через два роки після його винесення Генеральним прокурором, не вказавши при цьому поважних та об`єктивних причин пропуску строку звернення до суду, які перешкоджали своєчасному зверненню із цим позовом. Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 123 КАС України суд повертає позовну заяву, якщо вказані позивачем підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними. Колегія суддів констатує, що суд апеляційної інстанції правомірно виходив з того, що суд першої інстанції вірно застосував положення частини другої статті 123 КАС України, правильне їх застосовування є очевидним, а доводи касаційної скарги не викликають сумніву щодо застосування чи тлумачення зазначених норм процесуального права. Крім того, суд наголошує на тому, що відповідно до частини 8 статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторно звернутися до адміністративного суду в порядку, встановлену законом. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами 2, 3 цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою. За змістом частини другої статті 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Дія цієї норми поширюється, серед іншого, на ухвали судів першої інстанції та прийняті за їх наслідками постанови суду апеляційної інстанції, перелік яких наведений у частині другій статті 328 КАС України. За такого правового регулювання та обставин справи у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити. На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 13 липня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2023 року у справі № 320/5421/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, прокуратури Донецької області про визнання незаконним звільнення та поновлення на публічній службі. Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена. СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов