Постанова Одеський апеляційний суд № 522/9431/21

Номер провадження: 22-ц/813/4091/22 Номер справи місцевого суду: 522/9431/21 Головуючий у першій інстанції Шенцева О. П. Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23.03.2022 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Таварткіладзе О.М., суддів: Князюка О.В., Погорєлової С.О. розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 04 серпня 2021 року про повернення позовної заяви по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до П`ятого апеляційного адміністративного суду про відшкодування надміру сплаченого збору, вартості мопеду, накладених витрат та моральної шкоди, завданої рішеннями, діями та бездіяльністю суду, В С Т А Н О В И В: 26.05.2021 року ОСОБА_1 за допомогою електронної пошти звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до П`ятого апеляційного адміністративного суду про відшкодування надміру сплаченого збору, вартості мопеду, накладених витрат та моральної шкоди, завданої рішеннями, діями та бездіяльністю суду. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 31.05.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху у зв`язку з відсутністю підпису заявника під текстом поданого ним позову та у зв`язку з несплатою заявником судового збору за подання позову майнового характеру. Для усунення недоліків позовної заяви ОСОБА_1 надано строк протягом п`ти днів з дня отримання копії ухвали суду (а.с. 52-54). Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 31.05.2021 року ОСОБА_1 отримав 16.06.2021 року (а. с. 56). Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 04.08.2021 року у зв`язку з не виправленням недоліків зазначених в ухвалі Приморського районного суду м. Одеси від 31.05.2021 року, позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто заявнику (а. с. 57). Не погоджуючись з такою ухвалою суду, ОСОБА_1 за допомогою електронної пошти подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 04.08.2021 року скасувати та направити справу до Верховного Суду для визначення підсудності, посилаючись на порушення районним судом норм процесуального права. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наведених у цій постанові підстав. Відповідно до ч.2 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої ст.353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно з ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч.1 п.6 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відповідно до ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процессуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції виходив з того, що позовна заява не містить підпису заявника і не оплачена судовим збором у розмірі передбаченому Законом України «Про судовий збір». Визнаючи позовну заяву ОСОБА_1 неподаною і повертаючи її заявнику, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 отримав ухвалу суду про залишення позову без руху і у передбачений ухвалою 5-ти денний строк з дня отримання ухвали - 16.06.2021 року, недоліки не виправив. Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Право на ефективний судовий захист закріплено у статті другій Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція). За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Отже, з вищевикладеного вбачається, що судові процедури повинні бути справедливими. За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункт 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 185 ЦПК України позовна заява не приймається до розгляду і повертається судом, якщо заява подана особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якою не зазначено. Повертаючи позовну заяву позивача, суд виходив із того, що позовна заява не була сформована в системі «Електронний суд», а надійшла до суду електронною поштою, і не підписана позивачем. Відповідно до абз. 2 ч. 8 ст. 14 ЦПК України особи, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, можуть подати процесуальні, інші документи, вчинити інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою ЄСІТС з використанням власного електронного цифрового підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», якщо інше не передбачено ЦПК України. Згідно з ч.ч. 5, 6 та 8 ст. 43 ЦПК України, якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника). Із матеріалів справи вбачається, що апеляційна скарга особи, подана її адвокатом, підписана електронним цифровим підписом адвоката, отримана електронною поштою апеляційного суду, що підтверджується довідкою апеляційного суду. В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 711/6290/19 (провадження № 14-19зц20) зроблено правовий висновок про те, що якщо апеляційна скарга надійшла на офіційну електронну поштову скриньку суду, підписана кваліфікованим електронним підписом, про що в матеріалах справи міститься довідка суду, то вона вважається підписаною відповідно до вимог ст. 43 ЦПК України. В даному випадку, позовна заява ОСОБА_1 підписана його кваліфікованим електронним цифровим підписом (а. с. 2-3). Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції залишаючи позов з цих підстав без руху, а в подальшому визнаючи позов неподаним припустився процесуальних помилок. Крім того, суд залишаючи позов без руху також вказав, що заявник не сплатив судовий збір за заявлені позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 120 000 грн. у розмірі 1% від заявлених вимог, що становить 1 200 грн. Колегія суддів звертає увагу, що предметом позовних вимог ОСОБА_1 є стягнення моральної шкоди, пов`язаної з незаконністю рішень дій та бездіяльності органу державної влади - П`ятого апеляційного адміністративного суду (тобто судової гілки державної влади). Наведені обґрунтування та заявлені вимоги врегульовані і статею 56 Конституції України, частиною першої статті 1173 Цивільного кодексу України. Позивач посилався на те, що він є звільненим від сплати судового збору згідно з пунктом 13 частини другої статті 3 Закону України "Про судовий збір". Суд першої інстанції вказав, що позивач не є звільненим від сплати судового збору у зв`язку із заявленням вимог про стягнення моральної шкоди, оскільки розмір суми моральної шкоди заявленої до стягнення є позовною вимогою майнового характеру, яка обтяжується судовим збором у розмірі 1% від ціни позову. Як передбачено в пункті 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду. Тобто закон звільняє від судового збору саме за подання позовної заяви про відшкодування шкоди за умови її заподіяння особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою. При цьому закон не конкретизує про яку шкоду йдеться - матеріальну чи моральну. Остання в свою чергу може бути, як майнового так і немайнового характеру в залежності від того чи визначена моральна шкода в грошовому вимірі. Проте Закон не визначає даний критерій, як визначальний, при звільненні від оплати судового збору у разі завдання шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою. В іншому випадку майновий чи немайновий характер завданої моральної шкоди (яка не підпадає під пункт 13 частини другої статті 3 ЗУ «Про судовий збір») має значення для визначення ставки судового збору, який підлягає сплаті - як для вимог майнового характеру чи як для немайнової вимоги. Враховуючи наведене та відповідно до пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» позовна вимога про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою в числі і моральної шкоди не є об`єктом справляння судового збору в цивільному судочинстві. Враховуючи наведене, ухвала суду першої інстанції не може залишатися в силі і підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі. При цьому колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на таке. Відповідно до ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Згідно із ч.1 ст.124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. А відповідно до ч.2 вказаної статті юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Статтями 62, 126, 129 Конституції України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватися у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом. Згідно із чч.1 та 3 ст.6 закону «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, що діяла на момент розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій), здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання іпоширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом. У п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» від 13.06.2007 №8 судам роз`яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом. У постанові Пленуму ВСУ «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів» від 12.06.2009 року №6 судам роз`яснено, що у розумінні положень ч.1 ст.2, пп.1, 7, 9 ч.1 ст.3, ст.17, ч.3 ст.50 Кодексу адміністративного судочинства судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ. Скарги на дії, бездіяльність і рішення суддів мають розглядатися відповідно до процесуального законодавства. Згідно з п.57 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зміст конкретних судових рішень контролюється насамперед за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини. Відповідно до п.55 висновку №3 (2002) КРЄС судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави. Вчинені суддею (судом) процесуальні дії з розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони вчиняються чи ухвалюються. Вчинені судом (суддею) у відповідній справі процесуальні дії й ухвалені у ній рішення не підлягають окремому судовому оскарженню шляхом ініціювання нового судового процесу. Тобто, якщо позивачі вважали, що суд допустив порушення норм права під час розгляду їхньої справи, вони мали можливість оскаржити ухвалені у цих справах судові рішення до судів вищих (апеляційної чи касаційної) інстанцій у порядку та з підстав, визначених у відповідному процесуальному законі. Щодо цивільної відповідальності, до якої позивачі мали намір притягнути суд-відповідача, КРЄС зазначає, що, беручи до уваги принцип незалежності суду: а) засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) повинна бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу); б) будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя (у тому числі, наприклад, порушення строків розгляду справи) може вимагатися тільки від держави; в) недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов`язків, навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення (п.76 висновку №3 (2002) Консультативної ради європейських суддів). Зазначений підхід однаково застосовний як особисто до суддів, так і до судів, у яких вони здійснюють правосуддя. Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їхніх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони, відповідно, були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Вказаний висновок відповідає правовій позиції Великої палати ВС, висловленій у постановах: від 8.05.2018 у справі №521/18287/15-ц (провадження №14-90цс18), від 21.11.2018 у справі №757/43355/16-ц (провадження №14-399цс18), від 29.05.2019 у справі №489/5045/18 (провадження №14-191цс19). Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах ВС. Тобто суду першої інстанції слід враховувати, що суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їхніх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони, відповідно, були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені, а будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя може вимагатися тільки від держави. Разом з тим заміна відповідача з неналежного на належного або залучення належного відповідача є прерогативою позивача і така заміна може бути здійснена зокрема або у підготовчому провадженні або до початку розгляду справи по суті у разі розгляду справи в спрощеному провадженні. Враховуючи в сукупності всі обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що районний суд дійшов помилкового висновку про повернення позову, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, ч.1 п.6 ст. 374, 379 , 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 04 серпня 2021 року - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених ст..389 ЦПК України. Повний текст постанови складено: 23.03.2022 року. Головуючий О.М. Таварткіладзе Судді О.В. Князюк С.О. Погорєлова