Постанова Запорізький апеляційний суд № 331/4060/23

Дата документу 12.09.2023 Справа № 331/4060/23 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЄУН 331/4060/23 Головуючий у І інстанції: Антоненко М.В. Провадження № 22-ц/807/1591/23 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 вересня 2023 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого: Полякова О.З., суддів: Кухаря С.В., Крилової О.В., секретар: Книш С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Сектор судової роботи та міжнародної правової допомоги у Запорізькій області Управління судової роботи та міжнародної правової допомоги Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса), на ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Сектор судової роботи та міжнародної правової допомоги у Запорізькій області Управління судової роботи та міжнародної правової допомоги Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса)в особі Соловйової Марини Олександрівни, до ОСОБА_2 про забезпечення повернення малолітньої дитини до Італійської Республіки,- В С Т А Н О В И Л А: У червні 2023 року ОСОБА_3 в інтересах якого діє Сектор судової роботи та міжнародної правової допомоги у Запорізькій області Управління судової роботи та міжнародної правової допомоги Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса)звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про забезпечення повернення малолітньої дитини до Італійської Республіки. В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є батьками малолітньої дитини ОСОБА_4 , народженої ІНФОРМАЦІЯ_1 у провінції П`яченца Італійської Республіки. Дитина з моменту народження до виїзду в Україну постійно проживала в Італійській Республіці. Позивач стверджував, що 02.12.2019 близько 11.00 години в мерії м. Кастел Сан Джованні, провінція П`яченца, ОСОБА_2 вийшла за покупками з дитиною у візочку, але більше не повернулась. Повернувшись з роботи, позивач спершу намагався додзвонитися їй, в подальшому, виявивши відсутність належних ОСОБА_2 гаманців, двох мобільних телефонів із зарядним пристроєм, та пристрою для підігрівання дитячої пляшечки, дуже стурбувався і почав пошуки жінки з дитиною у межах від містечка ОСОБА_5 до міста П`яченца, оскільки ОСОБА_2 не мала на руках свого паспорту, тому що від був утриманий управлінням поліції ОСОБА_6 . Таким чином, на думку позивача, в порушення його батьківських прав та права доньки на належне виховання обома батьками, ОСОБА_2 самостійно вирішила змінити місце проживання їх спільної малолітньої дитини, переїхавши до України. У зв`язку з чим, у листопаді 2020 року електронною поштою та у грудні 2020 звичайною поштою через Міністерство юстиції Італійської Республіки позивач звернувся із заявою від 01.04.2020 про сприяння поверненню дитини до місця її постійного проживання в Італійській Республіці до Міністерства юстиції України як Центрального органу з виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року (далі - Конвенція 1980 року). На підставі цієї заяви, відповідно до пункту 12 Порядку виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.07.2006 № 952, Міністерство юстиції України доручило сектору судової роботи та міжнародного співробітництва у Запорізькій області відділу судової роботи та міжнародної правової допомоги Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) звернутись до ОСОБА_2 з метою роз`яснення їй положень Конвенції 1980 року та отримання згоди на добровільне повернення дитини до Італійської Республіки. У письмових поясненнях від 09.03.2021 ОСОБА_2 зазначила, що жодних порушень закону не вчиняла, її виїзд закордон разом з донькою організований Генеральним консульством України в Мілані. Дитина постійно проживає в Україні, а отже, підстави для повернення дитини до Італійської Республіки відсутні. Враховуючи такі пояснення, відповідач відмовляється повертати дитину до держави її постійного місця проживання та не усвідомлює власну протиправну поведінку під час прийняття одноособового рішення про зміну місця проживання доньки. 16.11.2021 позивач повідомив, що він підтримує свою заяву про повернення, та просив розпочати судові процедури щодо повернення дитини до місця постійного проживання в Італійській Республіці. На думку ОСОБА_1 , ОСОБА_2 неправомірно здійснила незаконне вивезення доньки та протиправно утримує дитину на території України, що підпадає під дію Конвенції 1980 року, до якої Україна приєдналася Законом України від 11 січня 2006 року № 3303-ІV. Так, згідно зі статтею 3 Конвенції переміщення або утримування дитини вважаються незаконними, якщо: при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримування; та у момент переміщення або утримування ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримування. Відповідно до статті 5 Конвенції 1980 року для її цілей «права піклування» включають права, пов`язані з піклуванням будь-якої особи про дитину, і зокрема, право визначати місце проживання дитини. Права піклування можуть виникнути, зокрема, на підставі будь-якого законодавчого акта або в силу рішення судового або адміністративного органу, або внаслідок угоди, що спричиняє юридичні наслідки відповідно до законодавства такої держави. Статтею 316 Цивільного кодексу Італії батьківська відповідальність належить обом батькам, і вони повинні реалізувати її за взаємною згодою, беручи до уваги здібності, схильності та очікування дитини. Питання щодо постійного місця проживання своєї дитини батьки вирішують за взаємною згодою. Згідно зі статтею 14 Конвенції 1980 року встановлюючи, чи дійсно мали місце незаконні переміщення або утримування, суд може безпосередньо враховувати законодавство і судові й адміністративні рішення, не вдаючись до спеціальних процедур доведення цього законодавства або визнання рішень іноземних органів. У розумінні вищенаведеного, вивезення ОСОБА_7 та утримування її ОСОБА_2 на території України без згоди на те позивача є протиправним, адже це порушує права позивача на піклування про дитину, яке включає в себе право на визначення її місця проживання. Оскільки стаття 8 Конвенції 1980 року надає право особі, яка стверджує, що дитина була переміщена або утримується з порушенням прав піклування, звернутися до суду, Бафтярі Флоренс, в інтересах якого діє Сектор судової роботи та міжнародної правової допомоги у Запорізькій області Управління судової роботи та міжнародної правової допомоги Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) просив суд: -визнати незаконним переміщення та подальше утримування ОСОБА_2 на території України малолітньої дитини - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; - зобов`язати ОСОБА_2 повернути малолітню дитину - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до місця постійного проживання в Італійській Республіці за адресою: АДРЕСА_1 , протягом 10-ти днів з дати отримання повного тексту рішення; - якщо ОСОБА_2 відмовиться повертати малолітню дитину ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відібрати дитину і передати батькові ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , для забезпечення повернення дитини до Італійської Республіки за адресою: провінція АДРЕСА_1 ; - покласти витрати, пов`язані з поверненням дитини до Італійської Республіки на позивача; - винести рішення у цій справі протягом шести тижнів від дати отримання цієї позовної заяви; - допустити негайне виконання цього рішення в частині повернення дитини до Італійської Республіки. Крім того, у позові зазначено, що 07.02.2022 Бердянський районний суд Запорізької області постановив ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі № 310/12372/21 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання дій незаконними, зобов`язати здійснити дії, повернення дитини до країни постійного місця проживання. Постановлено розглядати справу в порядку загального позовного провадження. Проте, підготовче судове засідання, призначене на 03.03.2022 о 10 год. 00 хв. у цій справі не відбулось у зв`язку з повномасштабним вторгненням 24.02.2022 військ російської федерації на територію України. У зв`язку з тимчасовою окупацією м. Бердянська розгляд справи № 310/12372/21 в Бердянському міськрайонному суді Запорізької області з об`єктивних причин не продовжувався, більш того, є обґрунтовані підстави вважати, що матеріали судової справи № 310/12372/21 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про забезпечення повернення малолітньої дитини до Італійської Республіки було втрачено. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2023 року відмовлено у відкритті провадження за вказаним позовом. Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою, ОСОБА_3 в інтересах якого діє Сектор судової роботи та міжнародної правової допомоги у Запорізькій області Управління судової роботи та міжнародної правової допомоги Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса), подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинами справи, просить ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2023 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що територія, на якій розташований Бердянський міськрайонний суд Запорізької області, є тимчасово окупованою, розгляд справи № 310/12372/21 в цьому суді не продовжувався з об`єктивних причин. Для забезпечення захисту прав та інтересів заявника, не залишилось іншого шляху, окрім як звернутись до суду вдруге з позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про забезпечення повернення малолітньої дитини до Італійської Республіки до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя. Відзивів на апеляційну скаргу не надходило. У судовому засіданні представник Сектору судової роботи та міжнародної правової допомоги у Запорізькій області Управління судової роботи та міжнародної правової допомоги Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса), який діє в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_8 наполягала на задоволенні апеляційної скарги, ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2023 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Відповідач в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена відповідно до вимог чинного законодавства (а.с.75-76). Клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили. Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності відповідача, яка не з`явилась. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить частково задовольнити з огляду на таке. Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відповідно до положень частини першої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала суду не відповідає. Так, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у цій справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, посилаючись на те, що у провадженні Бердянського міськрайонного суду Запорізької області вже є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Проте колегія суддів не погоджується з таким висновком з огляду на таке. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція). За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. В силу ст.13 розділу І Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд. Так, у справі Delcourt v. Belgium, Європейський суд з прав людини зазначив, що „у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення". У справі Bellet у. France Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права». Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Вимоги статті 6 Конвенції є виконаними, коли справа заявника була розглянута національним судом, який створено на підставі закону. Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). Відповідно до частини другої цієї ж статті суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом і неприпустимість зловживання процесуальними правами є основними засадами (принципами) цивільного судочинства (пункти 2 та 11 частини третьої статті 2 ЦПК України). Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Як встановлено судом першої інстанції, у провадженні Бердянського міськрайонного суду Запорізької області перебувала цивільна справа № 310/12372/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дій незаконними, зобов`язання вчинити дії, повернення дитини до країни місця проживання. Ухвалою суду від 07 лютого 2022 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду на 03 березня 2022 року о 10 год. 00 хв. У зв`язку з повномасштабним вторгненням 24 лютого 2022 року військ російської федерації на територію України вказане підготовче судове засідання у цивільній справі № 310/12372/21 не відбулось. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року. Дію цього указу неодноразово продовжено, воєнний стан триває до теперішнього часу. Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій № 309 від 22 грудня 2022 року, з 27 лютого 2022 року місто Бердянськ тимчасово окуповане російською федерацією. Частиною першою статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що у разі неможливості здійснення правосуддя судами, розташованими на тимчасово окупованих територіях, територіальна підсудність судових справ, що розглядаються у таких судах, визначається в порядку, передбаченому частиною сьомою статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус судців». Справи, що перебувають у провадженні судів, розташованих на тимчасово окупованих територіях, розгляд яких не закінчено ухваленням судового рішення, передаються іншим судам відповідно до встановленої законом підсудності, з урахуванням положень частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», протягом двадцяти робочих днів з дня встановлення такої підсудності або в інший розумний строк. Частиною четвертою статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» суди згідно із встановленою цим Законом підсудністю та відповідно до вимог процесуального законодавства здійснюють розгляд справ та вирішують процесуальні питання, які виникають після ухвалення судового рішення. Розпорядженням Голови Верховного Суду від 14 вересня 2022 року № 40/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ судів Запорізької області» відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та за з метою забезпечення доступу до правосуддя, дотримання розумних строків під час розгляду справ внесено зміни до розпоряджень Голови Верховного Суду від 10 березня 2022 року № 4/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану», від 12 березня 2022 року № 5/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Запорізької області)» та від 14 березня 2022 року № 7/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Донецької, Запорізької та Харківської областей)», територіальну підсудність справ Бердянського міськрайонного суду Запорізької області визначено за Жовтневим районним судом м. Запоріжжя. За таких обставин, можна дійти висновку, що розгляд цивільної справи № 310/12372/21 в Бердянському міськрайонному суді Запорізької області не продовжувався з об`єктивних причин. Крім того, апеляційний суд встановив, що з метою вжиття всіх можливих заходів для забезпечення захисту інтересів громадянина Італійської Республіки ОСОБА_3 , 15 червня 2023 року сектор судової роботи та міжнародної правової допомоги у Запорізькій області Управління судової робота та міжнародної правової допомоги Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) звернувся до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя із заявою про прийняття до провадження та продовження розгляду справи № 310/12372/21 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про забезпечення повернення малолітньої дитини до Італійської Республіки, провадження у якій було відкрито в Бердянському міськрайонному суді Запорізької області, але справу не було розглянуто з об`єктивних вищеозначених причин. Згідно з відповіддю Жовтневого районного суду м. Запоріжжя № 01/271/2023 від 19.06.2023, суд не має можливості прийняти до свого провадження справу № 310/12372/21 та продовжити її розгляд у зв`язку з тим, що вона не передана до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя у порядку ст. 31 ЦПК України (а.с. 58). Апеляційний суд також констатує, що відсутні підстави забезпечення захисту інтересів заявника у порядку, передбаченому ст. 488 ЦПК України, шляхом відновлення втраченого судового провадження у справі № 310/12372/21, адже розгляд цієї справи Бердянським міськрайонним судом Запорізької області не завершено. Таким чином, на думку колегії суддів, матеріали справи не містять доказів наявної можливості розгляду позову, поданого ОСОБА_9 до суду вперше. Пунктом 1 ст. 3 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Положеннями статті 15 Закону України «Про міжнародні договори» передбачено, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права. Згідно з принципом сумлінного дотримання міжнародних договорів Україна виступає за те, щоб й інші сторони міжнародних договорів України неухильно виконували свої зобов`язання за цими договорами. Крім того, в постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.12.2014 № 13 «Про застосування судами міжнародних договорів України при здійсненні правосуддя» також зазначено «Застосовуючи міжнародні договори України під час здійснення правосуддя, суди повинні враховувати, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права». Статтею 2 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року визначено, що Договірні держави вживатимуть усіх належних заходів для забезпечення досягнення цілей Конвенції на їхніх територіях. Для цього вони використовують самі швидкі процедури, наявні в їхньому розпорядженні. Стаття 11 зазначеної Конвенції передбачає, що судові й адміністративні органи Договірних держав без затримок здійснюють усі процедури для повернення дітей. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що Сектор судової роботи та міжнародної правової допомоги у Запорізькій області Управління судової роботи та міжнародної правової допомоги Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вичерпав передбачені законом можливості для здійснення захисту інтересів ОСОБА_3 , і на теперішній час не існує іншого способу для забезпечення захисту прав та інтересів заявника, який упродовж тривалого часу не може відновити свої законні батьківські права, як звернення до суду з тим же позовом, який не був розглянутий Бердянським міськрайонним судом з об`єктивних причин. Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії). Отже, відмова у прийнятті до розгляду позовної заяви з формальних підстав матиме наслідком порушення права особи на справедливий судовий розгляд, гарантоване параграфом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Суть висновків Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» («Сristian Сatalin Ungureanu v. Romania», заява № 6221/14, п.п. 29-34, рішення від 04 вересня 2018 року) зводиться до того, що допущення державою ситуації, коли один з батьків втрачає доступ до власної дитини ще й протягом тривалого часу, у тому числі за наявності судового спору між батьками, від якого, зокрема, залежить характер цього доступу, навіть якщо це відбувається без порушення існуючих нормативних правил держави, є порушенням статті 8 Європейської конвенції з прав людини 1950 року - права на повагу до приватного і сімейного життя того з батьків, доступ до дитини якого обмежується або унеможливлюється. Відповідно до обставин справи «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» мова не йшла про ситуацію, коли є об`єктивні підстави вважати, що зазначений доступ до дитини явно суперечить її інтересам. Однак, суд першої інстанції наведеного не врахував та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови у відкриття провадження у справі. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2023 року не можна вважати законною та обґрунтованою, оскільки її постановлено з порушенням норм процесуального права та права на справедливий суд, у зв`язку з чим, її належить скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Сектор судової роботи та міжнародної правової допомоги у Запорізькій області Управління судової роботи та міжнародної правової допомоги Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса), Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2023 року задовольнити частково. Ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2023 року у цій справі скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дняїї прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 20 вересня 2023 року. Головуючий: Судді: