Постанова 4807 № 334/1737/23

Дата документу 02.05.2023 Справа № 334/1737/23 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 334/1737/23 Головуючий у І інстанції: Коломаренко К.А Провадження № 22-ц/807/1002/23 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 травня 2023 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого: Полякова О.З., суддів: Крилової О.В., Кухаря С.В., секретар: Бєлова А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Кірічок Віталія Вікторовича на ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 березня 2023 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про встановлення факту смерті особи,- В С Т А Н О В И Л А: У березні 2023 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Кірічок В.В. через систему «Елетронний суд» звернулась до суду з заявою про встановлення факту смерті, заінтересована особа - Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). В обґрунтування заяви зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати заявниці - ОСОБА_2 , 1935 року народження, яка була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактична адреса проживання: АДРЕСА_2 . Зазначене підтверджується: довідкою про причину смерті № б.н від 16 грудня 2022 року, виданою КНП «Смирновський центр первинної медико-санітарної допомоги» Смирновської сільської ради Більмацького району Запорізької області, що знаходиться на тимчасово окупованій території, а також свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 99100031 Симферопольським районним відділом РАЦС № 3 Департаменту РАЦС міністерства юстиції Республіки Крим від 25 січня 2023 року. Відповідно до вказаних документів причиною смерті ОСОБА_2 є синильна деградація міокарда. Відповідно до п. 4 розділу ІІІ Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточені (блоковані) станом на 17 червня 2022 року (наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій) Смирновська сільська територіальна громада віднесена до числа тимчасово окупованих територій України. За таких обставин, довідка про причину смерті № б.н від 16 грудня 2022 року, видана КНП «Смирновський центр первинної медико-санітарної допомоги» Смирновської сільської ради Більмацького району Запорізької області, що знаходиться на тимчасово окупованій території, а також свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , видане 99100031 Симферопольським районним відділом РАЦС №3 Департаменту РАЦС міністерства юстиції Республіки Крим від 25 січня 2023 року, є недійсними та не створюють правових наслідків. Крім того, заявниця стверджувала, що оригінали зазначених документів залишились на тимчасово окупованих території. Лікарське свідоцтво про смерть було вилучене Симферопольським районним відділом РАЦС №3 Департаменту РАЦС міністерства юстиції Республіки Крим. Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Кірічок В.В. просила суд встановити факт смерті громадянки України ОСОБА_2 , 1935 року народження, місце народження: Україна, Чернігівська область, Борзнянський район, с. Високе, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Олексіївка Пологівського району Запорізької області, причина смерті: синильна деградація міокарда. Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 березня 2023 року відмовлено у відкритті провадження. Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Кірічок В.В. подала апеляційну, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 березня 2023 року скасувати, справу повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Кірічок В.В. зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що заява не підлягає розгляду у цій справі в порядку цивільного судочинства є помилковим, адже звернення до органу державної реєстрації актів цивільного стану в межах території підконтрольній владі України та отримання письмової відмови не є обов`язковим, що узгоджується з вимогами ст.ст. 317, 318 ЦПК України. На думку скаржниці, суд першої інстанції не взяв до уваги те, що довідка про причину смерті № б.н від 16 грудня 2022 року видана КНП «Смирновським центром первинної медико-санітарної допомоги» Смирновської сільської ради Більмацького району Запорізької області є недійсною та не створює правових наслідків, так як на час видачі центр вже знаходився в тимчасовій окупації. Крім того, зазначені оригінали документів залишились на тимчасово окупованій території, лікарське свідоцтво про смерть вилучене Симферопольським районним відділом РАЦС N03 Департаменту РАЦС міністерства юстиції Республіки Крим. Відзивів у справі не надходило. 01 травня 2023 року до апеляційного суду надійшла заява представника ОСОБА_1 - адвоката Кірічок В.В. про розгляд апеляційної скарги за відсутності скаржниці та її представника. 02 травня 2023 року до апеляційного суду надійшла заява Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про розгляд справи за відсутності представника Відділу. Учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства (а.с. 45-51). Клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили. Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегія суддів вирішила задовольнити заяви учасників справи та розглядати справу за відсутності осіб, які не з`явились. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити з огляду на таке. Відповідно до п. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно зі ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Судове рішення, згідно зі ст. 263 ЦПК України, повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала суду не відповідає. Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції керувався приписами п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, якою передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки порядок державної реєстрації смерті фізичної особи віднесено до повноважень органів державної реєстрації актів цивільного стану, а заявниця не використала можливість зареєструвати вказаний факт в уповноваженому органі. Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з положеннями ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України та статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно з частиною першою статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "ДеЖуфр да ла Праделль проти Франції" De Geouffre de la Pradelle v. France від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87). Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 1-1) обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред`явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб. Частинами першою та другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за умов, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, тому суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній. Відповідно до статті 317 ЦПК України заява про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана батьками, родичами, їхніми представниками до будь-якого суду за межами такої території України незалежно від місця проживання заявника. Справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду. Ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню. Копія судового рішення видається учасникам справи негайно після проголошення такого рішення або невідкладно надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для державної реєстрації народження або смерті особи. Отже, правила статті 317 ЦПК України надають особі право звертатися до суду цивільної юрисдикції з метою встановлення факту народження дитини або смерті на тимчасово окупованій території України. Безпідставним є посилання суду на обов`язковість попереднього звернення заявників до органу реєстрації актів цивільного стану у проведенні державної реєстрації смерті, оскільки у статті 317 ЦПК України не зазначена вимога на обов`язковість подання до суду письмової відмови органу реєстрації актів цивільного стану у здійсненні реєстрації таких фактів. У частині другій статті 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території. Згідно з частинами першою-третьою статті 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану. Частинами третьою-четвертою статті 49 Цивільного кодексу України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про реєстрацію актів цивільного стану» (зі змінами та доповненнями), підставою для проведення державної реєстрації смерті є документ встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Заява про державну реєстрацію смерті подається не пізніше трьох днів з дня настання смерті або виявлення трупа, а в разі якщо неможливо одержати документ закладу охорони здоров`я або судово-медичної установи,- не пізніше п`яти днів. Державна реєстрація смерті за заявою, поданою у строки, визначені частиною другою цієї статті, та до закінчення одного року з дня настання смерті, проводиться за одним місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання. Форма та порядок видачі документа про смерть, на підставі якого здійснюється державна реєстрація смерті, встановлена Інструкцією про порядок заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть, затвердженої наказом Міністерством охорони здоров`я України від 08 серпня 2006 року №

545. Відповідно до положень вказаної Інструкції лікарське свідоцтво про смерть видається лікарем медичного закладу, що лікував померлого, на підставі спостережень за хворим і запису в медичній документації, які відображали стан хворого до його смерті, або патологоанатомом на підставі вивчення медичної документації і результатів розтину. Пунктом 1 Розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, встановлено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть. Діюче законодавство України передбачає державну реєстрацію факту смерті або на підставі лікарського свідоцтва про смерть, або на підставі рішення суду. При цьому видача лікарського свідоцтва про смерть заочно, тобто без встановлення лікарем факту смерті, забороняється. Статтею 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами на тимчасово окупованій території, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом, є недійсним і не створює правових наслідків. Водночас Закон України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" та Правила № 52/5 не містять спеціальної норми права щодо порядку державної реєстрації народження, смерті на тимчасово окупованій території України відповідними органами державної реєстрації актів цивільного стану без рішення суду про встановлення такого факту, що унеможливлює встановлення факту народження, смерті та здійснення державної реєстрації народження, смерті в позасудовому порядку. Частиною першою статті 317 ЦПК України передбачено, що заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України. Положеннями статей 3, 8, 9 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Питання про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів». У практиці Європейського суду з прав людини розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] є далеким від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до вказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, у тому числі й цим. Вирішити інакше, означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за змістом цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142). Таким чином, суд може застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, у контексті як мінімум «реєстрація народжень, смертей і шлюбів», виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України). Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №235/2357/17 від 22 жовтня 2018 року. Визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті, зокрема щодо смерті людини, з метою захисту прав громадян України, ніяким чином не легітимізує таку владу. Розгляд державними органами таких документів не означає автоматичного визнання окупаційної влади. У той же час держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої держави. Встановлення факту народження або смерті особи має значення для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявника, рішення суду в такій категорії справ повинне ґрунтуватися на дотриманні вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, у тому числі з урахуванням документів, виданих органами та установами самопроголошених утворень, розташованими на окупованій території України. При наданні оцінки, зокрема, лікарському свідоцтві про смерть, як доказам потрібно враховувати, що хоча такі документи не є юридично дійсними, але вони можуть підтверджувати, що певна установа, яка не діє відповідно до українського законодавства, але de facto існує на тимчасово окупованій території зафіксувала факт смерті особи. Правова оцінка документам, поданим заявником на підтвердження факту смерті на тимчасово окупованій території України, зокрема документам, виданим органами та установами самопроголошених утворень, розташованими на окупованій території України, надається судом цивільної юрисдикції в сукупності з іншими доказами під час розгляду заяви про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України в порядку статті 317 ЦПК України, а не органами державної реєстрації актів цивільного стану. Саме рішення суду про встановлення такого факту є підставою для державної реєстрації смерті та для внесення відомостей відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення суду. Зазначене узгоджується зі змістом частини другої статті 319 ЦПК України, відповідно до якої рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів. Суд в межах розгляду заяви про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України має надати оцінку поданим заявником доказам, оскільки рішення суду в такій категорії справ повинно ґрунтуватися на дотриманні вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи на підставі всіх доказів у сукупності, у тому числі з урахуванням документів, виданих так званими органами та установами самопроголошених утворень, розташованими на окупованій території України. Відмова у відкритті провадження у справі про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України з підстав попереднього незвернення до органу реєстрації актів цивільного стану, неотримання відмови у проведенні державної реєстрації смерті не ґрунтується на положеннях чинного законодавства, оскільки встановлення такого факту саме судом безпосередньо передбачено у статті 317 ЦПК України, яка не вимагає від заявників вчинення інших дій перед зверненням до суду з відповідною заявою, тобто надає можливість відразу звернутися до будь-якого суду цивільної юрисдикції. Висновок про можливість розгляду судами заяв про встановлення факту народження або смерті на тимчасово окупованій території України без попереднього звернення до органу реєстрації актів цивільного стану та отримання відмови цього органу узгоджується також з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 07 вересня 2022 року у справі № 759/5313/21 (провадження № 61-20540св21), у якій заявник просив встановити факт смерті на тимчасово окупованій території України, до органу реєстрації актів цивільного стану попередньо не звертався. Верховний Суд за наслідками розгляду касаційної скарги скасував постанову суду апеляційної інстанції про відмову у встановленні такого факту з тих підстав, що апеляційний суд не дослідив всі докази, надані заявником, не надав належної оцінки доводам заявника, не врахував вік матері заявника та можливість надання заявником інших доказів на підтвердження факту смерті його матері. Тобто зазначену справу суди розглядали по суті, й Верховний Суд не встановив порушень судами правил юрисдикції, що за правилами цивільного судочинства визначені безумовною підставою для закриття провадження у справі незалежно від наявності таких доводів у касаційній скарзі. Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Олексіївка Пологівського району Запорізької області ОСОБА_2 , 1935 року народження, заявниця зазначила, що смерть мала місце на тимчасово окупованій території, та, відповідно, неможливо зареєструвати факт смерті. Суд першої інстанції не звернув уваги те, що довідка про причину смерті № б.н від 16 грудня 2022 року видана КНП «Смирновським центром первинної медико-санітарної допомоги» Смирновської сільської ради Більмацького району Запорізької області є недійсною та не створює правових наслідків, так як на час видачі центр вже знаходився в тимчасовій окупації. Матеріали справи містять також копію свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , 1935 року народження, від 25 січня 2023 року, виданої органами окупаційної влади на тимчасово окупованій території. Крім того, суд першої інстанції залишив поза увагою твердження заявниці про те, що оригінали документів залишились на тимчасово окупованій території, лікарське свідоцтво про смерть вилучене органами окупаційної влади. Тому, сама по собі копія лікарського свідоцтва про смерть особи без рішення суду про встановлення факту смерті цієї особи не може бути підставою для реєстрації смерті вказаної особи на території України заявником, натомість, як виняток, має братись судом до уваги та розцінюватись разом з іншими доказами в їх сукупності та взаємозв`язку під час розгляду по суті справи про встановлення факту смерті особи в порядку ст. 317 ЦПК України. Проте суд першої інстанції на вказане належної уваги не звернув, всупереч приписам частини першої статті 294 ЦПК України не дослідив у повній мірі всі докази, надані заявником, не надав належної оцінки доводам ОСОБА_1 , не врахував вік її матері та інші обставини, які мають значення для розгляду справи та сприяння у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів заявника. Враховуючи наведене, висновки суду першої інстанції не можна вважати обґрунтованими, оскільки вони є передчасними та не є такими, що відповідають завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Кірічок В.В. заслуговують на увагу, оскільки суд першої інстанції повною мірою не з`ясував усіх обставин справи, отже, ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 березня 2023 року належить скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 374, 379, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Кірічок Віталія Вікторовича - задовольнити. Ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 березня 2023 року про відмову у відкритті провадження у цій справі - скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 12 травня 2023 року. Головуючий: Судді: