Постанова 4815 № 572/279/21

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 липня 2021 року м. Рівне Справа № 572/279/21 Провадження № 22-ц/4815/903/21 Головуючий у Сарненському районному суді Рівненської області: суддя Слободянюк Б.К. Рішення суду першої інстанції ухвалено об 11 год. 20 хв. 18 березня 2021 року в м. Сарни Рівненської області Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючий: суддя Хилевич С.В. судді: Боймиструк С.В., Ковальчук Н.М. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 18 березня 2021 року в цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в : У січні 2021 року в суд звернулося Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк" або банк) з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Мотивуючи свої вимоги, покликалося на укладений між сторонами 28 вересня 2011 року кредитний договір б/н, відповідно до якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Проте у зв`язку із тим, що позичальник порушував взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, утворилась заборгованість, яка станом на 29 грудня 2019 року складалась з: 31 717,41 гривень простроченого тіла кредиту; 8 140,20 гривень прострочених відсотків. З наведених підстав просило стягнути на свою користь з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 28 вересня 2011 року в розмірі 39 857,61 гривень станом на 29 грудня 2020 року. Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 18 березня 2021 року позов банку задоволено частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" заборгованість за тілом кредиту в розмірі 22 000 гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" судові витрати в розмірі 1 253,04 гривень. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. На рішення суду позивачем подано апеляційну скаргу, де він покликався на його незаконність і необґрунтованість в частині незадоволених позовних вимог, які полягали в неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків викладених судом висновків обставинам справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права. На її обґрунтування зазначалося, що, підписавши анкету-заяву, відповідач погодився з тим, що відповідно до ст. 634 ЦК України він приєднався до Умов і правил надання банківських послуг, які розміщені на офіційному веб-сайті банку та разом з пам`яткою клієнта і тарифами становлять договір про надання банківських послуг. Крім того, позичальником також підписано довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки "Універсальна, 30 днів пільгового періоду", де зазначено тип кредитної лінії, базову відсоткову ставку, розмір та строк внесення періодичних платежів, розмір та порядок нарахування пені за несвоєчасне погашення заборгованості та штрафу при порушенні строків платежів по грошовим зобов`язанням. Отже, відповідач при укладенні кредитного договору був належним чином повідомлений про умови кредитування, в т.ч. щодо сплати відсотків, однак на це суд уваги не звернув. Також, доводячи неправомірність оскаржуваного рішення, заявник посилався на порушення судом основоположних норм банківського кредитування, Кодексу європейського договірного права та норм цивільного права, що ставить під загрозу фінансову стабільність банку, який є системною державною фінансовою інституцією, спричиняє фінансову шкоду іншим споживачам банківських послуг. З викладених міркувань просило оскаржуване рішення суду в частині незадоволених позовних вимог банку скасувати, прийнявши в цій частині нове, яким позов задовольнити. Відзиву на апеляційну скаргу не подано. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи особи, що подала апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення. Матеріалами справи з`ясовано, що 28 вересня 2011 року відповідач підписав анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ "Приватбанк", де, зокрема, зазначено, що вказана заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, складають між позичальником та банком договір про надання банківських послуг. Умови та правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті банку. Пред`являючи позов, як на підставу для його задоволення банк посилався на те, що в порушення умов договору та положень ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України відповідач свої зобов`язання за договором не виконав, тому станом на 29 грудня 2020 року за ним існує заборгованість, яка складалась з: 31 717,41 гривень простроченого тіла кредиту; 8 140,20 гривень прострочених відсотків. На підтвердження узгодження умов договору АТ КБ "Приватбанк" додано до позовної заяви копію підписаної відповідачем анкети-заяви про приєднання до банківських послуг, розрахунок заборгованості, виписку по рахунку позичальника, довідку про умови кредитування з використання кредитної картки "Універсальна, 30 днів пільгового періоду", а також витяги з Умов та правил надання банківських послуг. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. За правилами ст. 10561 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно із ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою-другою ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Відповідно до з ч.1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України. Тобто у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами у самому договорі). Між тим, матеріали справи не містять доказів, що відповідач розумів, ознайомився та погодився з Умовами, Правилами, Тарифами банківських послуг, підписуючи заяву про надання банківських послуг банку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами саме у нарахованих банком порядку і розмірі. Отже, неможливо застосувати до спірних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, адже Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача, неодноразово ним змінювались, тобто кредитор міг додати до позовної заяви документи, які свідчили би про обставини, найбільш сприятливі для її задоволення. Відтак відсутні й підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем банк дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими позивач. Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину чи заперечень щодо його умов не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором. Тому правильним є використання при вирішенні спору висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19), які в т.ч. викладені щодо правильного застосування норм права, порушених в апеляційній скарзі. Рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) визначено, що держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних відносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Інше не відповідало б принципу справедливості, добросовісності, розумності та уможливило покладання на слабшу сторону невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Так, позивачем було приєднано до позовної заяви довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" Відповідно до указаної довідки базова процентна ставка становить 3 % на місяць (тобто 36% на рік), порядок погашення заборгованості - щомісячний платіж в розмірі 7 % від суми заборгованості, але не менше 50,00 гривень, строк щомісячних платежів - до 25 числа місяця, наступного за звітним. Проте цю довідку відповідачем підписано пізніше, ніж виникли договірні відносини, а саме лише 21 листопада 2011 року, тоді як анкету-заяву підписано 28 вересня 2011 року. На переконання колегії суддів, ця обставина вказує на те, що цей документ при оцінці наявних доказів у справі не має юридичного значення і не може підтверджувати факту погодження між сторонами тих умов кредитного договору, які банк вважає узгодженими. Окрім того, визначений позивачем розмір заборгованості суперечить умовам кредитування про які йдеться в підписаній довідці, адже згідно з розрахунком заборгованості позивачем нараховувались відсотки як у передбаченому цим документом розмірі, так і у підвищеному розмірі. Тим паче, з наданої банком виписки по рахунку відповідача видно, що ним нараховувалася заборгованість за такі послуги як використання сервісу "Миттєва розстрочка", а також за договором страхування "Захист на кожен день". Між тим, позивачем не надано суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів про укладення між сторонами угоди щодо користування такими сервісами. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому виді ціну договору, яку банк вважає узгодженою та просить стягнути з відповідача. Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (ст. 12 ЦПК України). Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Саме на позивача покладено обов`язок довести суду факт укладення між сторонами кредитного договору та прострочення позичальником зобов`язання, а на відповідача - обов`язок спростувати розмір існуючої заборгованості. Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). Надаючи оцінку поданим сторонами доказам, суди повинні оцінювати кожний доказ окремо, а потім надавати оцінку сукупності доказів у їх співвідношенні. При цьому суд має з`ясовувати як належність та допустимість доказів за формою та їх відношенням до правовідносин між сторонами, так і за їх змістом. Натомість апеляційним судом не встановлено підстав для існування та нарахування заборгованості, визначеної банком у позовній заяві. Хоча й у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються також на встановлені законом, проте вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та прострочення виконання грошового зобов`язання з підстав та у розмірах встановлених законодавством, зокрема, ст.ст.625, 1048 ЦК України, позивач не заявляв. Тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17, провадження №14-131цс19, які, в т.ч. викладені щодо правильного використання норм права, порушених в апеляційній скарзі. Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а відтак не можуть бути підставою для скасування рішення суду в оскаржуваній частині, позаяк зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд. При цьому, залишаючи без змін оскаржуване рішення в частині стягнення з позичальника заборгованості за тілом кредиту колегія суддів виходить із того, що, незважаючи на прохальну частину апеляційної скарги, заявник фактично висловив свою незгоду щодо відмови у стягненні лише відсотків за користування кредитом. Тобто межі доводів апеляційної скарги окреслені лише зазначеними відсотками. Тому з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства колегія суддів не перевіряє законність рішення в частині, яка не оскаржується, в т.ч. у частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, оскільки жодних доводів щодо неправомірності її стягнення саме в сумі 22 000 гривень банком наведено не було. Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", пункт 32). Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення у справах Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні. Справедливість, добросовісність та розумність згідно із пунктом 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства. Судовий збір, що понесений позивачем при поданні апеляційної скарги, відповідно до ст. 141 ЦПК України необхідно віднести на його ж рахунок. Керуючись ст.ст. 374-375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" залишити без задоволення, а рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 18 березня 2021 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий: С.В. Хилевич Судді: С.В. Боймиструк Н.М.Ковальчук