Постанова Рівненський апеляційний суд № 569/14589/19

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 листопада 2020 року м. Рівне Справа № 569/14589/19 Провадження № 22-ц/4815/1147/20 Головуючий у Рівненському міському суді Рівненської області: суддя Галінська В.В. Рішення суду першої інстанції ухвалено 02 червня 2020 року в м. Рівне Рівненської області Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючий: суддя Хилевич С.В. судді: Боймиструк С.В., Ковальчук Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 02 червня 2020 року в цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в : У серпні 2019 року в суд звернулося Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк" або банк) з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Мотивуючи свої вимоги, покликалося на укладений між сторонами 23 лютого 2011 року кредитний договір б/н, відповідно до якого відповідач отримав кредит в розмірі 3 500 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Проте у зв`язку із тим, що позичальник порушував взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, утворилась заборгованість, яка станом на 02 липня 2019 року складалась з: 5 261,63 гривень тіла кредиту; 4 377,07 гривень простроченого тіла кредиту; 0 гривень нарахованих відсотків; 6 691,12 гривень пені за прострочене зобов`язання; 885,74 гривень пені за несвоєчасність сплату боргу на суму від 100 гривень; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 гривень фіксована частина; 860,78 гривень процентна складова. З наведених підстав просило стягнути на свою користь з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 18 576,34 гривень за кредитним договором №б/н від 23 лютого 2011 року. У поданому відзиві відповідач просив в задоволенні позову відмовити. Зазначав, що згоди на отримання кредитної картки не надавав, а мав намір одержати лише дебетову картку. Стверджував, що з умовами та тарифами надання банківських послуг не ознайомлювався. Крім того, довідка про умови кредитування з використанням кредитної картки "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" від 28 жовтня 2011 року не може підтверджувати факт отримання саме кредитної картки і ознайомлення з умовами її використання. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 02 червня 2020 року позов банку задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" заборгованість у розмірі 18 576,34 гривень. В задоволенні позову АТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення судового збору відмовлено. Ухвалюючи своє рішення, суд попередньої інстанції виходив із того, що відповідач, підписавши 23 лютого 2011 року анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, а в подальшому довідку про ознайомлення із умовами кредитування, погодився у письмовій формі із запропонованими банком умовами кредитування. Відповідач після отримання картки активно користувався кредитними коштами, а саме неодноразово здійснював операції щодо зняття готівки з карткового рахунку, розраховувався за товари, частково погашав заборгованість за наданим кредитом. Тому з урахуванням того, що відповідач проведених банком нарахувань не спростував, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі. У поданій апеляційній скарзі відповідач покликався на його незаконність та необґрунтованість, які полягали в неповному з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності викладених у рішенні суду висновків обставинам справи та порушенні норм матеріального права. На її обґрунтування зазначав, що 23 лютого 2011 року він звернувся у відділення АТ КБ "Приватбанк" з метою отримання саме дебетової особистої картки задля нарахування на неї державної соціальної допомоги по інвалідності. При цьому від отримання банківської картки іншого виду відповідач відмовлявся, проте банк після підписання 23 лютого 2011 анкети-заяви надав кредитну картку з кредитом сумі 3 500 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Стверджував, що з умовами, правилами та тарифами банківських послуг не ознайомлювався і матеріали справи не містять доказів, що ці елементи кредитного договору були позичальнику зрозумілі і містили саме ті умови, на підставі яких банк провів розрахунки заборгованості. Враховуючи ці обставини, покликався на необхідність застосування при вирішенні спірних правовідносин правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року в цивільній справі №342/180/17. З викладених міркувань просив рішення суду першої інстанції змінити та стягнути з нього на користь банку 5 261,63 гривень заборгованості. У поданому відзиві АТ КБ "Приватбанк" просило в задоволенні апеляційної скарги відмовити. Стверджувалося, що підписаними анкетою-заявою про приєднання до умов та правил надання банківських послуг та довідкою про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" визначені усі істотні умови укладеного кредитного договору і з моменту їх підписання між сторонами виникли кредитні правовідносини. Існування ж чи відсутність умов та правил надання банківських послуг не має жодних правових наслідків, а тому до виниклих правовідносин не може бути застосована висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року по справі N 342/180/17 правова позиція. Крім того, факти отримання кредитних карток, кредитних коштів та їх використання відповідачем не заперечуються. Вважав безпідставними доводи заявника про те, що умови та правила надання банківських послуг не є складовою частиною кредитного договору, адже підписавши відповідну анкету-заяву позичальник ознайомився, погодився і приєднався до запропонованих умов, як це передбачено ст. 634 ЦК України. З вимогою про внесення змін до договору приєднання відповідач не звертався, а вчинений правочин не оспорював. На думку банку, зважаючи на те, що укладений кредитний договір є договором приєднання, то підпису позичальника на умовах цього договору цих не потрібно. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи відповідача, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги. Матеріалами справи з`ясовано, що 23 лютого 2011 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ "Приватбанк", з якої видно, що відповідач виявив бажання на отримання саме дебетової особистої картки (а.с. 21). Дебетова картка - це різновид банківської платіжної картки, яка призначена для оплати купівлі товарів та послуг, у т.ч. з використанням електронних терміналів, отримання готівки, виконання інших операцій, доступних у меню банкомата або установи банку. Ця картка дозволяє використовувати кошти доступного залишку на депозитному рахунку, на основі якого вона емітована. Різновидами дебетової картки є, зокрема, зарплатна, студентська та пенсійна картки. Також відповідач стверджував, що звертався до банку з метою отримання банківської картки, необхідної для отримання призначеної соціальної допомоги, тобто пенсії, як особі з інвалідністю з дитинства. Той факт, що позичальник є особою з інвалідністю, пов`язаної із психічними вадами, підтверджується матеріалами справи. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За правилами ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. За змістом ст. 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно з ч.1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України. Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами у самому договорі). Між тим, очевидно, що відповідач не міг розуміти та погоджуватися з Умовами, Правилами, Тарифами банківських послуг у вигляді встановлення кредитного ліміту на картковий рахунок, підписуючи 23 лютого 2011 року анкету-заяву про надання іншої банківської послуги, а саме надання особистої дебетової картки. Тому неможливо застосувати до спірних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, оскільки умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово ним змінювались, тобто кредитор міг додати до позовної заяви документи, що, на його розуміння, найбільш сприятливі для задоволення позову. Відтак й відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем банк дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими позивач. Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину чи заперечень щодо його умов не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором. Рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) визначено, що держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних відносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Інше не відповідало б принципу справедливості, добросовісності, розумності та уможливило покладання на слабшу сторону невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Так, 28 жовтня 2011 року ОСОБА_1 було підписано довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" (а.с. 23). Відповідно до указаної довідки базова процентна ставка становить 3 % на місяць (тобто 36% на рік), порядок погашення заборгованості - щомісячний платіж в розмірі 7 % від суми заборгованості, але не менше 50,00 гривень, строк щомісячних платежів - до 25 числа місяця, наступного за звітним. Окрім того, в довідці передбачено сплату позичальником комісій за зняття готівки, несвоєчасне погашення заборгованості, моніторинг неактивної картки, отримання звіту про фінансовий стан та безготівковий платіж в системі інтернет-банкінгу. Проте цю довідку відповідачем підписано значно пізніше, аніж виникли договірні відносини, що, на переконання колегії суддів, вказує на відсутність у даного документу як складової спірних правовідносин юридичної сили і довідка не може підтверджувати факту погодження між сторонами тих умов кредитного договору, які банк вважає узгодженими. Помимо викладеного, визначений позивачем розмір заборгованості суперечить умовам кредитування, про які йдеться в підписаній 28 жовтня 2011 року довідці, адже згідно з розрахунком заборгованості позивачем нараховувались відсотки як у передбаченому довідкою розмірі, так і у підвищеному розмірі, а саме: 3,5 % та 3,6 % на місяць із застосуванням подвійного коефіцієнту. Тим паче, з наданої банком виписки по рахунку відповідача видно, що банком нараховувалася заборгованість за такі послуги як використання сервісів "Оплата частинами", "Миттєва розстрочка", а також за договором страхування "Захист на кожен день". Однак позивачем не надано суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів про укладення між сторонами угоди щодо користування такими сервісами. Принаймні, на підтвердження існування відповідних відносин банк повинен був надати відомості, що підтверджують укладення такої угоди, найменування товару, який брав в кредит відповідач, найменування торговця, який продав товар і письмові докази, в який йдеться про волевиявлення відповідача з цього приводу. Якщо ж досягнення угоди відбулось в інший спосіб, зокрема шляхом відповідних дій відповідача в електронній системі, то виписку з електронної системи, яка підтверджує вчинення відповідачем відповідних дій. Відносини страхування повинні бути врегульовані спеціальним законом - Законом України "Про страхування", а також окремим договором. При цьому здійснення страхових платежів за договором страхування кредиту жодним чином не може бути пов`язане із наявністю заборгованості за кредитним договором. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яку банк вважає узгодженою та просить стягнути з відповідача. Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (ст. 12 ЦПК України). Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Саме на позивача покладено обов`язок довести суду факт укладення між сторонами кредитного договору та прострочення позичальником зобов`язання, а на відповідача - обов`язок спростувати розмір існуючої заборгованості. Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). Надаючи оцінку поданим сторонами доказам, суди повинні оцінювати кожний доказ окремо, а потім надавати оцінку сукупності доказів у їх співвідношенні. При цьому суд має з`ясовувати як належність та допустимість доказів за формою та їх відношенням до правовідносин між сторонами, так і за їх змістом. Між тим, апеляційним судом не встановлено підстав для існування та нарахування заборгованості, визначеної банком у позовній заяві. Хоча у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються також на встановлені законом, проте вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та прострочення виконання грошового зобов`язання з підстав та у розмірах встановлених законодавством, зокрема, ст.ст. 625, 1048 ЦК України, позивач не пред`явив. Тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17, провадження №14-131цс19, які, в т.ч. викладені щодо правильного використання норм права, порушених в апеляційній скарзі. Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Як убачається, суд першої інстанції уваги на наведені обставини не звернув, що призвело до ухвалення рішення, яке не може залишатися чинним. Поготів, в будь-якому випадку, суд першої інстанції, виходячи із аргументів, вимог та заперечень сторін, при застосуванні висновків Верховного Суду щодо необхідності врахування довідки про умови кредитування, повинен був задовольнити вимоги банку частково та стягнути з позичальника заборгованість саме на підставі передбачених цією довідкою процентної ставки, пені за несвоєчасне погашення заборгованості та штрафу, а не брати до уваги непогоджені між сторонами витяги із тарифів, правил та умов банківських послуг, які долучені до позову. Також суд не з`ясував правомірність покладення банком на боржника обов`язку зі сплати двох видів пені та штрафу, хоча відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності - неустойкою. Їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором вказує про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Крім цього, відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік, що суд попередньої інстанції так само не врахував. Не може погодитися колегія суддів й з висновком суду про часткове задоволення позову, адже суд задовольнив позов повністю, а процесуальне питання розподілу судових витрат не є самостійною матеріально-правовою вимогою, не входять до його ціни і не стосується суті спору. Разом з тим, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернені, що останнім визнається та не заперечується, колегія суддів вважає за необхідне стягнути заборгованість лише за тілом кредиту в сумі 5 261,63 гривні як фактично отриманої суми кредитних коштів. Спонуканнями для скасування оскаржуваного рішення та відповідно до пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є невідповідність висновків суду обставинам справи, що потягло неправильне застосування норм матеріального права. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003). Керуючись ст.ст. 374-375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 02 червня 2020 року скасувати. Позов Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" суму непогашеного тіла кредиту у розмірі 5 261 (п`ять тисяч двісті шістдесят одна) гривні 63 копійок. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Позивач: Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк"; вул. Грушевського, 1 Д, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ: 14360570; МФО: 305299. Відповідач: ОСОБА_1 ; АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 . Головуючий: С.В. Хилевич Судді: С.В. Боймиструк Н.М. Ковальчук