Постанова 4815 № 556/2062/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 травня 2021 року м. Рівне Справа № 556/2062/20 Провадження № 22-ц/4815/539/21 Головуючий у Володимирецькому районному суді Рівненської області: суддя Котик Л.О. Рішення суду першої інстанції ухвалено 10 лютого 2021 року (фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось). Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючий: суддя Хилевич С.В. судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 10 лютого 2021 року в цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в : У грудні 2020 року в суд звернулося Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк" або банк) з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Мотивуючи свої вимоги, покликалося на укладений між сторонами 11 квітня 2011 року кредитний договір б/н у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Проте у зв`язку із тим, що позичальник порушувала взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, утворилась заборгованість, яка станом на 02 листопада 2020 року складалась з: 13 174,33 гривень - прострочене тіло кредиту; 3 959,97 гривень - прострочені відсотки. З наведених підстав просило стягнути на свою користь з відповідача заборгованість у розмірі 17 134,30 гривні за кредитним договором №б/н від 11 квітня 2011 року станом на 02 листопада 2020 року. Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 10 лютого 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" за кредитним договором № б/н від 11 квітня 2011 року заборгованість за тілом кредиту в сумі 13 174,33 гривень та судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 1 616,23 гривень. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. На рішення суду АТ КБ "Приватбанк" подало апеляційну скаргу, де покликалась на його незаконність і необґрунтованість в частині незадоволених позовних вимог, які полягали в неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків викладених судом висновків обставинам справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права. На її обґрунтування зазначалося, що, підписавши анкету-заяву, відповідач погодився з тим, що відповідно до ст. 634 ЦК України він приєднався до Умов і правил надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті банку та разом з пам`яткою клієнта і тарифами становлять договір про надання банківських послуг. Крім того, позичальником також підписано довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду", де зазначено тип кредитної лінії, базову відсоткову ставку, яка становить 2,5% в місяць, розмір та строк внесення періодичних платежів, розмір та порядок нарахування пені за несвоєчасне погашення заборгованості та штрафу при порушенні строків платежів по грошовим зобов`язанням. Отже, відповідач при укладенні кредитного договору був належним чином повідомлений про умови кредитування, в т.ч. щодо сплати відсотків. Покликалось на те, що з розрахунку заборгованості, а також виписки по рахунку, яка відповідно до постанови Національного банку України (далі - НБУ) № 705 є належним доказом для урегулювання спірних правовідносин підтверджується факт використання позичальником кредитних коштів. Позичальник користувався кредитною карткою, а саме отримував кредитні кошти з власної ініціативи, що також доводить факт укладення сторонами кредитного договору. З викладених спонукань просило скасувати оскаржуване рішення суду в частині незадоволених позовних вимог та прийняти нове, яким позов задовольнити в повному обсязі. Відзиву на апеляційну скаргу подано не було. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи АТ КБ "Приватбанк", колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення. Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Отже, з огляду на те, що позивачем фактично оскаржується рішення суду в частині незадоволених позовних вимог, тому, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, апеляційний суд не перевіряє законність рішення в частині, яка не оскаржується. Матеріалами справи з`ясовано, що 11 квітня 2011 року відповідач підписала анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ "Приватбанк", в якій, зокрема, зазначено, що вказана заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, складають між позичальником та банком договір про надання банківських послуг. Звертаючись до суду з позовом, як на підставу для його задоволення банк посилався на те, що в порушення умов договору від 11 квітня 2011 року та положень ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України відповідач свої зобов`язання за договором не виконувала, тому станом на 02 листопада 2020 року мала заборгованість, яка складалась з: 13 174,33 гривень - прострочене тіло кредиту; 3 959,97 гривень - прострочені відсотки. На підтвердження узгодження умов договору АТ КБ "Приватбанк" додано до позовної заяви копію підписаної відповідачем анкети-заяви про приєднання до банківських послуг, розрахунок заборгованості, виписку по рахунку, витяг з Умов та правил надання банківських послуг, довідки про зміну умов кредитування, видані картки, а також про умови кредитування з використання кредитної картки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду", Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За правилами ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. В силу ст. 10561 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно із ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Відповідно до з ч.1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України. Тобто у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами у самому договорі). Між тим, матеріали справи не містять доказів, що відповідач розуміла, ознайомилася та погодилася з Умовами, Правилами, Тарифами банківських послуг, підписуючи заяву про надання банківських послуг банку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів та штрафів за користування кредитними коштами саме у нарахованих банком порядку і розмірі. Тому неможливо застосувати до спірних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, адже Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача, неодноразово ним змінювались, тобто кредитор міг додати до позовної заяви документи, які свідчили би про обставини, найбільш сприятливі для її задоволення. Відтак відсутні й підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем банк дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими позивач. Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину чи заперечень щодо його умов не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором. Тому вірним є використання при вирішенні спору висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17, провадження №14-131цс19, які в т.ч. викладені щодо правильного застосування норм права, порушених в апеляційній скарзі. Рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) визначено, що держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну, рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних відносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Інше не відповідало б принципу справедливості, добросовісності, розумності та уможливило покладання на слабшу сторону невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Так, у підписаних відповідачем довідці про умови кредитування з використанням кредитної картки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду" зазначено, що розмір відсоткової ставки становить 2,5 % на місяць із розрахунку 360 днів в році. В тому числі довідкою про умови кредитування визначені пільговий період, розмір та строк внесення щомісячних платежів, розмір та порядок нарахування пені за невчасне погашення заборгованості, розмір штрафів при порушенні термінів платежів по будь-якому з грошових зобов`язань. Проте визначений позивачем розмір заборгованості суперечить умовам кредитування про які йдеться в підписаній довідці, адже згідно з розрахунком заборгованості позивачем нараховувались відсотки у підвищеному розмірі, а саме 3,6 відсотки на місяць із застосуванням подвійного коефіцієнту. Виходячи із взаємозв`язку наданої банком роздруківки про Умови та правила надання банківських послуг та норми ч.1 ст. 1054 ЦК України, за своєю суттю, прострочене тіло кредиту, на яке вказує позивач у своїй позовній заяві, фактично є завуальованими відсотками за користування кредитними коштами, адже до нього, в т.ч. входить і плата за користування кредитом, а не, власне, лише надані позичальнику в користування кошти. Також банк неправомірно здійснював автоматичне погашення простроченої заборгованості, адже згоди на списання цих грошових коштів позичальник не надавала, Умови та правила надання банківських послуг нею не підписані і довідкою про умови кредитування такої кредитної операції не передбачено. Відповідно до пункту 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (далі - Інструкція), кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції. Банк обумовлює своє право на здійснення договірного списання за дорученням платника з його рахунку в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг (пункт 6.1 Інструкції). Отже, безпідставно нараховуючи відсотки за користування кредитом, погашаючи їх та тіло кредиту за рахунок непогодженого сторонами овердрафту, нараховуючи за це перевищення кредиту (овердрафт) і його прострочення відсотки, а згодом відносячи цю заборгованість до простроченого кредиту та повторно нараховуючи відсотки, банк незаконно та штучно збільшував суму заборгованості. Відповідач же цю неправомірно нараховану заборгованість погашав, що також простежується з виписки по рахунку, хоча справедливість, добросовісність та розумність згідно із пунктом 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. Так, належним чином дослідити поданий стороною розрахунок заборгованості за кредитним договором як доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, зокрема, зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. Однак, виходячи із того, що позичальник періодично здійснював погашення за наданим кредитом, у т.ч. й за неправомірних нарахувань, колегія суддів позбавлена можливості встановити дійсний розмір заборгованості. Неправильність розрахунку позивача полягає не в арифметичних діях, а в принципах та підставах нарахування боргу, що безумовно впливає на його розмір, який не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Водночас кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Тому доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а відтак не можуть бути підставою для скасування рішення суду в оскаржуваній частині, позаяк зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд. Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України § 23). Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003). Судовий збір, що понесений позивачем при поданні апеляційної скарги, відповідно до ст. 141 ЦПК України необхідно віднести на його ж рахунок. Керуючись ст.ст. 374-375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" залишити без задоволення, а рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 10 лютого 2021 року - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий: С.В. Хилевич Судді: Н.М. Ковальчук С.С. Шимків