Постанова 4815 № 556/1089/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 грудня 2020 року м. Рівне Справа № 556/1089/20 Провадження № 22-ц/4815/1356/20 Головуючий у Володимирецькому районному суді Рівненської області: суддя Котик Л.О. Заочне рішення суду першої інстанції ухвалено 07 жовтня 2020 року в смт. Володимирець Рівненської області (фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось). Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючий: суддя Хилевич С.В. судді: Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на заочне рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 07 жовтня 2020 року цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в : У липні 2020 року в суд звернулося Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк" або банк) з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Мотивуючи свої вимоги, покликалося на укладений між сторонами 21 січня 2011 року кредитний договір б/н, відповідно до якого відповідачу було відкрито картковий рахунок із кредитним лімітом. Однак у зв`язку із тим, що позичальник порушувала взяті на себе зобов`язання за цим кредитним договором, утворилась заборгованість, яка станом на 31 травня 2020 року складалась з: 8 639,17 гривень прострочене тіло кредиту; 3 720,89 гривень прострочені відсотки; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 гривень фіксована частина; 618 гривень процентна складова. З наведених підстав просило стягнути на свою користь з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором б/н від 21 січня 2011 року в розмірі 13 478,06 гривень станом на 31 травня 2020 року. Заочним рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 07 жовтня 2020 року позов задоволено частково Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором № б/н від 21 січня 2011 року за тілом кредиту в сумі 8 639,17 гривень та судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 1 347,38 гривень. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено за їх безпідставністю. На рішення суду АТ КБ "Приватбанк" подано апеляційну скаргу, де покликалось на його незаконність та необґрунтованість в частині відмовлених позовних вимог, які полягали в неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права. На обґрунтування недотримання судом вказаних вимог зазначалось, що з моменту підписання відповідачем заяви між ним та банком був укладений договір в порядку ч.1 ст. 634 ЦК України шляхом приєднання клієнта до запропонованих умов. Відповідач надав згоду на те, що відповідна заява разом із умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами складає між сторонами договір про надання банківських послуг. Крім того, позичальником також підписано довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду", де зазначено тип кредитної лінії, базову відсоткову ставку, яка становить 2,5% в місяць, розмір та строк внесення періодичних платежів, розмір та порядок нарахування пені за несвоєчасне погашення заборгованості та штрафу при порушенні строків платежів по грошовим зобов`язанням. Отже, відповідач при укладенні кредитного договору був належним чином повідомлений про умови кредитування, в т.ч. щодо сплати відсотків. Позичальник після отримання картки здійснив дії щодо її активації, користувався нею, а також отримував кредитні кошти з власної ініціативи, що також доводить факт укладення сторонами кредитного договору. Ці обставини були підтверджені наявними в матеріалах справи, заяві, випискою по рахунку, довідками про умови кредитування, видані кредитні картки та зміну умов кредитування. Виписка по рахунку має статус первинного банківського документу відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року №578/5, а тому є належним доказом в справі. В свою чергу, позичальник розмір заборгованості не оспорював, з вимогою про розірвання кредитного договору не звертався. На переконання банку, суд не виконав свого обов`язку у разі незгоди із наданим йому розрахунком навести свій, чим ухилився від здійснення правосуддя. З викладених міркувань просило оскаржуване рішення суду скасувати в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Відзиву на апеляційну скаргу не подано. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи АТ КБ "Приватбанк", колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення. Матеріалами справи з`ясовано, що 21 січня 2011 року ОСОБА_1 підписала заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ "Приватбанк"де, зокрема, зазначено, що вказана заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, складають між позичальником та банком договір про надання банківських послуг. Звертаючись до суду з позовом, як на підставу для його задоволення банк посилався на те, що в порушення умов договору від 21 січня 2011 року та положень ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України відповідач свої зобов`язання за договором не виконала, тому станом на 31 травня 2020 року має заборгованість в розмірі 13 478,06 гривень, яка складається з: 8 639,17 гривень прострочене тіло кредиту; 3 720,89 гривень прострочені відсотки; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 гривень фіксована частина; 618 гривень процентна складова. На підтвердження узгодження умов договору АТ КБ "Приватбанк" додано до позовної заяви копію підписаної відповідачем анкети-заяви про приєднання до банківських послуг, розрахунок заборгованості, виписку по рахунку, довідки про зміну умов кредитування, видані картки, умови кредитування з використання кредитної картки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду", а також витяги з Умов та правил надання банківських послуг. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. За правилами ст. 10561 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно із ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Відповідно до з ч.1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України. Тобто у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами у самому договорі). Між тим, матеріали справи не містять доказів, що відповідач розуміла, ознайомилася та погодилася з Умовами, Правилами, Тарифами банківських послуг, підписуючи заяву про надання банківських послуг банку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів та штрафів за користування кредитними коштами саме у нарахованих банком порядку і розмірі. Отже, неможливо застосувати до спірних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, адже Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача, неодноразово ним змінювались, тобто кредитор міг додати до позовної заяви документи, які свідчили би про обставини, найбільш сприятливі для її задоволення. Відтак відсутні й підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем банк дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими позивач. Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину чи заперечень щодо його умов не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором. Тому вірним є використання при вирішенні спору висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17, провадження №14-131цс19, які в т.ч. викладені щодо правильного застосування норм права, порушених в апеляційній скарзі. Рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) визначено, що держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних відносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Інше не відповідало б принципу справедливості, добросовісності, розумності та уможливило покладання на слабшу сторону невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Так, у підписаних відповідачем заяві та довідці про умовах кредитування з використанням кредитної картки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду" від 21 січня 2011 року зазначено, що розмір відсоткової ставки становить 2,5 % на місяць із розрахунку 360 днів в році. В тому числі довідкою про умови кредитування визначені пільговий період, розмір та строк внесення щомісячних платежів, розмір та порядок нарахування пені за невчасне погашення заборгованості, розмір штрафів при порушенні термінів платежів по будь-якому з грошових зобов`язань. Проте визначений позивачем розмір заборгованості суперечить умовам кредитування про які йдеться в підписаних заяві та довідці, адже згідно з розрахунком заборгованості позивачем нараховувались відсотки як у передбаченому довідкою розмірі, так і у підвищеному розмірі, а саме 2,9 та 3,6 відсотки на місяць із застосуванням подвійного коефіцієнту. З наданої банком виписки по рахунку відповідача видно, що загальна сума кредитних коштів, якими вона користувалась, становить 9 978,30 гривень, а внесено на картковий рахунок було 15 027,25 гривень. При цьому банком нараховувалася заборгованість за договорами страхування "Захист на кожен день" та "Страхування кредитного ліміту", хоча відносини страхування повинні бути врегульовані спеціальним законом, яким є Закон України "Про страхування", а також окремим договором і здійснення страхових платежів за таким договором жодним чином не може бути пов`язане із наявністю заборгованості за кредитним договором. Також банк неправомірно здійснював автоматичне погашення простроченої заборгованості, адже згоди на списання цих грошових коштів позичальник не надавала, Умови та правила надання банківських послуг нею не підписані і довідкою про умови кредитування такої кредитної операції не передбачено. Відповідно до пункту 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (далі Інструкція), кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції. Банк обумовлює своє право на здійснення договірного списання за дорученням платника з його рахунку в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг (пункт 6.1 Інструкції). Отже, безпідставно нараховуючи відсотки за користування кредитом, погашаючи їх та тіло кредиту за рахунок непогодженого сторонами овердрафту, нараховуючи за це перевищення кредиту (овердрафт) і його прострочення відсотки, а згодом відносячи цю заборгованість до простроченого кредиту та накладаючи за її несплату штрафи і повторно нараховуючи відсотки, банк незаконно та штучно збільшував суму заборгованості. Відповідач же цю неправомірно нараховану заборгованість погашала, що також простежується з виписки по рахунку. Справедливість, добросовісність та розумність згідно із пунктом 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. Тому доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а відтак не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду, позаяк зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, що, зокрема, суперечить встановленій практиці Верховного Суду. Повно і правильно встановивши обставини справи, оцінивши наявні докази у їх сукупності та застосувавши при вирішенні спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив банку в задоволенні вимог щодо стягнення заборгованості за простроченими відсотками та штрафами, адже правомірність нарахування цих сум банк не довів. Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003). Судовий збір, що понесений позивачем при поданні апеляційної скарги, відповідно до ст. 141 ЦПК України необхідно віднести на його ж рахунок. Керуючись ст.ст. 374-375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" залишити без задоволення, а заочне рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 07 жовтня 2020 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий: С.В. Хилевич Судді: С.О. Гордійчук Н.М. Ковальчук