Постанова 4815 № 565/1316/23

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 червня 2024 року м. Рівне Справа № 565/1316/23 Провадження № 22-ц/4815/708/24 Головуючий Кузнецовському міському суді Рівненської області: суддя Демчина Т.Ю. Рішення суду першої інстанції ухвалено повним текстом 02 квітня 2024 року в м. Вараш Вараського району Рівненської області Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючий: суддя Хилевич С.В. судді: Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на заочне рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 02 квітня 2024 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в : У серпні 2023 року в суд звернулося Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк" або банк) з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 92 512,34 гривень заборгованості за кредитним договором. Мотивуючи свої вимоги, банк покликався на укладений між сторонами 10 червня 2016 року кредитний договір б/н, відповідно до якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Проте у зв`язку із тим, що позичальник порушував набуті зобов`язання за кредитним договором утворилась заборгованість, яка станом 17 липня 2023 року складалась із 73 887,40 гривень заборгованості за тілом кредиту та 18 624,94 гривень відсотків за користування кредитом. Заочним рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 02 квітня 2024 року АТ КБ "Приватбанк" в задоволенні позову до ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалюючи рішення, суд попередньої інстанції, взявши до уваги постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц, вказував на безпідставність вимог банку щодо стягнення процентів, неустойки та штрафів, оскільки через відсутність підпису позичальника Умови та правила надання банківських послуг не можуть вважатися складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору. При цьому обрахував, що фактично позичальником було використано 1 972 057,97 гривень за час кредитних відносин сторін, тоді як на погашення заборгованості сплачено 2 105 324,65 гривень, а тому дійшов висновку про відсутність боргу. З огляду на ці обставини у задоволенні вимог позивачу відмовлено. На рішення суду банком подано апеляційну скаргу, де покликався на його незаконність та необґрунтованість, які полягали у невідповідності викладених у ньому висновків обставинам справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права. На обґрунтування апеляційної скарги зазначалось, що, підписавши анкету-заяву, відповідач погодився, що заява, разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами, складає між ним та банком договір про надання банківських послу. При цьому відсутність підпису на решті складових договору не вказує на неузгодженість наведених в них умов кредитування, адже сторони уклали договір приєднання відповідно до ст. 634 ЦК України. Отже, жодного підпису відповідача під публічно розміщеними Умовами та правилами не вимагається. Разом з тим позовні вимоги підтверджуються належними, допустимими та достатніми доказами, зокрема, наявними в матеріалах справи розрахунком заборгованості, випискою по рахункам відповідача, довідками банку про зміну умов кредитування та про видані картки. У виписці по руху коштів чітко простежується, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт, а також факти використання відповідачем грошей, отримання ним коштів через банкомати, а, отже, й отримання кредитної картки, оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки. Встановивши, що кредитодавець надав відповідачу кредит, а позичальник його не повернув, місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту. В свою чергу у разі незгоди з наданим банком розрахунком заборгованості він повинен був встановити дійсний розмір заборгованості, у т.ч. за процентами, з урахуванням умов договору та імперативних норм матеріального права щодо платності кредитного договору. Отже, висновки суду щодо погашення заборгованості за кредитом суперечать як умовам договору, так і ст.ст. 534, 1048 ЦК України, адже факт погашення заборгованості за процентами не доводився відповідачем. Принаймні, суд, зважаючи на те, що, на його думку, договором не було встановлено розміру процентів за користування кредитом, мав визначити самостійно їх розмір на рівні облікової ставки Національного банку України в порядку ст.1048 ЦК України. З наведених підстав просив скасувати заочне рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, стягнувши з відповідача заборгованість в сумі 92512,34 гривень, з яких: 73 887,40 гривень склала заборгованість за кредитом, а 18 624, 94 гривень - заборгованість за відсотками за користування кредитом. Відзиву на апеляційну скаргу не надано, хоча про таке право учасникам справи роз`яснювалося ухвалою Рівненського апеляційного суду від 14 травня 2024 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення. Матеріалами справи встановлено, що 10 червня 2016 року ОСОБА_1 підписав заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ "Приватбанк", в якій зазначено, що ця заява разом Умовами та Правилами надання банківських послуг, тарифами, правилами користування, умовами обслуговування і кредитування, розташованими в рекламному буклеті, становить укладений з банком договір про надання банківських послуг (а.с. 21). Разом з тим, звертаючись до суду з позовом, АТ КБ "Приватбанк" посилалось на те, що в порушення умов договору №б/н від 10 червня 2016 року та положень ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України відповідач своїх зобов`язань не виконав, а тому станом на 17 липня 2023 року існувала заборгованість, яку визначено у загальному розмірі 92 512,34 гривень, з яких: 73 887,40 гривень склала заборгованість за кредитом та 18 624,94 гривень - за відсотками за користування кредитом. На підтвердження погодження умов договору АТ КБ "Приватбанк" додано до позовної заяви копію цієї заяви відповідача, розрахунок заборгованості, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" і витяг з Умов та правил надання банківських послуг, довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти, видані картки, виписку за кредитним договором. Так, статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною першою ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Крім того, згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Між тим, матеріали справи не містять доказів, що відповідач розумів, ознайомився та погодився з Умовами і правилами, тарифами банківських послуг, підписуючи анкету-заяву про надання банківських послуг банку. Анкета-заява про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, окрім особистих даних позичальника, не містить жодних даних щодо умов кредитування. Тому неможливо застосувати до спірних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово ним змінювались, тобто кредитор міг додати до позовної документи, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Отже, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 банк дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" про повідомлення споживача щодо кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які банк вважав погодженими. Рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) визначено, що держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних відносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Повно і правильно з`ясувавши обставини справи, оцінивши наявні докази у їх сукупності та застосувавши при вирішенні спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив банку в задоволенні позову. Правильним є й використання при вирішенні спору висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19), які в т.ч. викладені щодо правильного застосування норм права, порушених в апеляційній скарзі. За правилами ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Водночас відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину чи заперечень щодо його умов не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до нього про стягнення заборгованості за кредитним договором. Оскільки підстави для здійснення передбачених Тарифами і Умовами та правилами надання банківських послуг нарахувань відсутні через те, що вони не містили підпису позичальника, тобто непогоджені контрагентами кредитного договору, то внесені ОСОБА_1 грошові кошти повинні спрямовуватись на погашення фактично отриманих від банку сум кредиту. Суд попередньої інстанції з огляду на неузгодженість істотних умов кредитування здійснив власний розрахунок та встановив відсутність заборгованості за тілом кредиту, що при вирішенні спору є єдиною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову. Колегія суддів з проведеним судом розрахунком погоджується та не вбачає підстав для повторного перерахунку заборгованості, оскільки автор апеляційної скарги правильності обрахувань не спростував, а його доводи неспроможні для виклику сумнівів у обрахунках. При цьому звертається увага, що фактично банк наполягає на розрахунку, який проведений на підставі неузгоджених між сторонами умовами кредитного договору, однак такі нарахування є помилковими. Незважаючи на те, що у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються також на встановлені законом, проте вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених законодавством, зокрема, ст.625, 1048 ЦК України, позивач не пред`являв. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до Цивільного процесуального кодексу України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.13 ЦПК України). Решта доводів апеляційної скарги є необґрунтовані та зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів і тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, зокрема, такі доводи суперечать встановленій практиці Великої Палати Верховного Суду. Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Тому питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України § 23). Підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення суду - без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Справедливість, добросовісність та розумність згідно із пунктом 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003). Судовий збір, що понесений позивачем при поданні апеляційної скарги, відповідно до ст. 141 ЦПК України необхідно віднести на його ж рахунок. Керуючись ст.ст. 374-375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" залишити без задоволення, а заочне рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 02 квітня 2024 року - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий: С.В. Хилевич Судді: С.О.Гордійчук Н.М.Ковальчук