Постанова 4823 № 750/5860/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 21 жовтня 2020 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 750/5860/20 Головуючий у першій інстанції Коверзнев В. О. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1191/20 Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової плати з розгляду цивільних справ: головуючого судді БечкаЄ.М., суддів Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 10 серпня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу, дата складання повного тексту рішення, місце його ухвалення 10 серпня 2020 року м.Чернігів, В С Т А Н О В И В: В липні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 23205 грн 02 коп., станом на 02 червня 2020 року, за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 21 лютого 2011 року та судових витрат. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ОСОБА_1 звернувся до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Заяву №б/н від 21 лютого 2011 року. Підписуючи заяву ОСОБА_1 погодився, що дана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами, які викладені на банківському сайті, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Згідно даного договору відповідачу відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, та який було збільшено до 15000 грн. Зміна кредитного ліміту визначена п.2.1.1.2.3, п.2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг, а пунктами 1.1.3.2.3 передбачена можливість зміни Тарифів. Також в позові зазначається, що банк свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, а відповідач зобов`язання належним чином не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 02 червня 2020 року становить 23205 грн 02 коп. і складається з наступного: 15358 грн 65 коп. заборгованість за тілом кредиту; 6265 грн 18 коп. заборгованість за простроченими відсотками; а також штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн штраф (фіксована частина), 1081 грн 19 коп. штраф (процентна складова). Банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому Тарифами Банку, що діють на дату нарахування та викладені на банківському сайті. Також позивач вказує, що умовами договору передбачено нарахування відсотків у подвійному розмірі у разі прострочення зобов`язання, а також пеню та штрафи. Договір діє на протязі 12 місяців з моменту його підписання. Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 серпня 2020 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість у сумі 15358 грн 65 коп. і 1391 грн 52 коп. у відшкодування судових витрат, а всього 16750 грн 17 коп. Суд першої інстанції виходив з того, що у Заяві від 21 лютого 2011 року процентна ставка і комісія не зазначені; відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру; матеріали справи не містять підтверджень того, що саме з цими Витягом з Тарифів та Витягом з Умов було ознайомлено відповідача; роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки зміст цього документа повністю залежить від волевиявлення і дій лише однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа №342/180/17). Водночас, враховуючи, що фактично отримані та використані надані позивачем грошові кошти в добровільному порядку відповідачем не повернуті кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, тому суд стягнув з відповідача фактично отриману суму грошових коштів у розмірі 15358 грн 65 коп. Не погоджуючись з вказаним рішення АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні заборгованості з процентів та неустойки та ухвалити нове рішення, задовольнивши позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» в цій частині повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що договір, укладений між сторонами, у встановленому законом порядку відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним, як і не оспорювалося відповідачем укладення цього договору, тому вказані обставини свідчать про його згоду з усіма умовами цього договору. Суд не міг взяти до уваги позицію Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, оскільки матеріали справи містять витяг з Умов та Правил надання банківських послуг (в редакції, що діяла на момент підписання анкети-заяви) та наказ «Про актуалізацію Умов та Правил надання банківських послуг» від 06 березня 2010 року №СП-2010-256. Тобто, суду надано конкретну редакцію Умов та Правил надання банківських послуг. Крім того, відповідач погашав заборгованість до серпня 2019 року, отже приєднався до редакції Умов та правил від 01 березня 2019 року, а також послідуючих редакцій, а тому позивач має право на стягнення заборгованості по відсотками. Сторона позивача посилається на ту обставину, що не маючи жодних належних та допустимих доказів проти вимог позивача місцевий суд, замість посилань на факти, в обґрунтування оскарженого рішення послався на судову практику Верховного Суду, яка не є і не може бути доказовою базою по справі. На думку представника банку, якщо суд не погодився з наданим банком розрахунком заборгованості за процентами, він повинен був встановити дійсний розмір заборгованості, а не відмовляти у відповідних вимогах. Згідно приписів ч.1 ст.369 ЦПК України, справа за апеляційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» на заочне рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 серпня 2020 року, розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Учасники справи повідомлені про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення (виклику) сторін, у встановленому законом порядку. Відповідач повідомлений про розгляд справи через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України. Відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам рішення суду першої інстанції відповідає. Судом встановлено, що 21 лютого 2011 року ОСОБА_1 підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Відповідні відомості у даній анкеті-заяві щодо оформлення конкретної карти та суми бажаного кредитного ліміту не зазначені. Підписуючи дану заяву, як зазначено в бланку, ОСОБА_1 погодився, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг. ОСОБА_1 ознайомився і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також з Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому виді. Умови та правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті ПриватБанку. ОСОБА_1 зобов`язався виконувати Умови та Правила надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПриватБанку (а.с.26). Згідно довідки про зміну умов кредитування вбачається, що старт карткового рахунку по договору б/н відбувся 26 листопада 2014 року, картка НОМЕР_1 , та в той же день встановлено кредитний ліміт 0 грн. 24 листопада 2017 року кредитний ліміт збільшено до 6000 грн; 28 листопада 2017 року до 12000 грн, а також 28 листопада 2017 року кредитний ліміт збільшено до 15000 грн: 26 квітня 2019 року кредитний ліміт зменшено до 0 грн (а.с.24). Згідно довідки ПриватБанку на підставі укладеного кредитного договору №б/н видано шість кредитних карток. Зокрема 21 лютого 2011 року картку № НОМЕР_1 зі строком дії до 07/13, 10 липня 2013 року НОМЕР_2 зі строком дії до 09/16, 26 листопада 2014 року НОМЕР_3 зі строком дії до 11/17, 24 березня 2016 року НОМЕР_4 зі строком дії до 06/18, 13 квітня 2017 року НОМЕР_5 зі строком дії до 09/18, 12 вересня 2018 року НОМЕР_6 зі строком дії до 03/22 (а.с.25). Також позивачем наданий витяги з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», який містить різні умови надання послуг банком, зокрема вбачається, що позивачем оформлялись карти «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Contract», «Універсальна Gold» однак, встановити, яку саме картку було видано відповідачу, її номер, термін дії та умови, встановити неможливо за відсутністю будь-яких даних про це (а.с.27). Матеріали справи містять розрахунок заборгованості за договором №б/н від 21 лютого 2011 року, укладеним між ПриватБанком та ОСОБА_1 , станом на 31 травня 2015 року, з якого вбачається, що заборгованість на той період була відсутня (а.с.8-12). Згідно розрахунку заборгованості станом на 30 червня 2019 року вбачається, що ОСОБА_1 мав заборгованість за тілом кредиту в сумі 14809 грн 36 коп., нараховану пеню 711 грн 35 коп., а загальну заборгованість за наданим кредитом 15520 грн 71 коп. (а.с.13-21). В той же час, наступний розрахунок за наданим кредитом станом на 02 червня 2020 року починається з 01 липня 2019 року, при цьому загальна сума заборгованості 15520 грн 71 коп., яка була визначена в попередньому розрахунку, зазначена як тіло кредиту. З 01 липня 2019 року відповідачем сплачено 1480 грн 48 коп. заборгованості по тілу кредиту та 133 грн 81 коп. за процентами. Позивач розрахував заборгованість за простроченим тілом кредиту в сумі 15358 грн 65 коп., заборгованість за простроченими відсотками 6265 грн 18 коп. та по судовим штрафам 1581 грн 19 коп. (а.с.22-23). Також матеріали справи містять копію Умов та правил надання банківських послуг (а.с.28-51), копію наказу про затвердження Умов та Правил надання банківських послуг для ПриватБанку та всіх дочірніх банків від 06 березня 2010 року №906 (а.с.52-53), копію паспорту відповідача (а.с.54-55), виписку по карті ОСОБА_1 . Станом на 04 червня 2020 року вбачається, що відповідач користувався коштами та частково погашав картковий рахунок (а.с.62-108). Інших доказів, які б містили відомості щодо предмету доказування ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції надано не було. Враховуючи, що АТ КБ «ПриватБанк» оскаржує судове рішення лише в частині відмовлених позовних вимог та урахуванням правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №186/1743/15-ц, де визначено, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується, колегія суддів не переглядає судове рішення в частині задоволених позовних вимог. Переглядаючи рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення процентів та штрафів з огляду на наступне. Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно ст.ст.76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно з ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.207ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Велика Палата Верховного Суду вважає, що правила частини першої статті 634 ЦК України неможливо застосувати до спірних правовідносин, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. У заяві позичальника від 21 лютого 2011 року відсоткова ставка не зазначена. Вбачається, що на час підписання Анкети-заяви банк оформляв на ім`я клієнтів платіжну карту Кредитка «Універсальна», Зарплатна карта, Карта Gold, Пенсійна картка, Зберкнижка (депозит), Дебетова особиста картка та Ідентифікацію з паспортом. Проте встановити на які саме картки та на яких умовах підписав ОСОБА_1 Анкету-заяву, неможливо за відсутністю будь-яких доказів про це. Без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність пам`ятки клієнта, відсутність домовленості сторін про розмір відсотків за користування кредитними коштами та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Враховуючи викладене, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у стягненні відсотків за кредитним договором та штрафів. Доводи апеляційної скарги, що договір, укладений між сторонами, у встановленому законом порядку відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним, як і не оспорювалося відповідачем укладення цього договору, тому вказані обставини свідчать про його згоду з усіма умовами цього договору, не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки з підписаних відповідачем документів неможливо встановити розмір відсотків та штрафів, на які він погодився при укладенні даного договору. Доводи апеляційної скарги, що суд не міг взяти до уваги позицію Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, оскільки матеріали справи містять витягу з Умов та Правил надання банківських послуг та наказ «Про актуалізацію Умов та Правил надання банківських послуг» не приймаються до уваги, оскільки ні копія Умов та Правил, ні наказ про їх затвердження, не доводять розмір відсотків за користування кредитними коштами. Доводи апеляційної скарги, що відповідач погашав заборгованість до серпня 2019 року, отже приєднався до редакції Умов та правил від 01 березня 2019 року, не впливають на правильність висновку суду першої інстанції про відсутність доведеного розміру відсотків. Право на стягнення заборгованості по відсоткам ніким не оспорюється та не було підставою для відмови у стягненні відсотків, адже суд виходив саме з недоведеності розміру відсотків. Доводи апеляційної скарги, що посилання на судову практику Верховного Суду не є і не може бути доказовою базою не приймаються апеляційним судом, оскільки посилання на висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17 не є доказовою базою, а є обґрунтуванням підстав для відмови у задоволенні недоведених позовних вимог. Слід зазначити, що згідно ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Доводи, що не погоджуючись з наданим банком розрахунком заборгованості за процентами, суд повинен був встановити дійсний розмір заборгованості, а не відмовляти у відповідних вимогах, відхиляються апеляційним судом, оскільки матеріали справи не містять умов, на яких ним надано кредитні кошти ОСОБА_1 , тому стягнув лише заборгованість за тілом кредиту, визнаючи, що відповідач отримав та не повернув кредитні кошти. Аргументи апеляційної скарги на законність та обґрунтованість рішення суду в оскарженій частині не впливають, правильності висновків не спростовують. Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 «Проніна проти України (Pronina v. Ukraine)», § 23). Апеляційний суд констатує, що судом першої інстанції надано повну оцінку доказів, поданих стороною позивача при розгляді справи. Згідно ч.1ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Постановляючи рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків та штрафу, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, та дійшов правильного висновку в цій частині. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, тому, відповідно до положень ст.375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення, а заочне рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 10 серпня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч.3ст.389 ЦПК України. Головуючий: Судді: