Постанова 4815 № 569/11058/19

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 лютого 2020 року м. Рівне Справа № 569/11058/19 Провадження № 22-ц/4815/142/20 Головуючий у суді першої інстанції: Кучина Н.Г. Рішення Рівненського міського суду ухвалено повним текстом 09 жовтня 2019 року в м. Рівне Рівненської області Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючий суддя: Хилевич С.В. судді: Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 жовтня 2019 року в цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в : У червні 2019 року в суд звернулося Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк" або банк) з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Мотивуючи свої вимоги, покликалося на укладений між сторонами 21 серпня 2008 року кредитний договір б/н, відповідно до якого відповідач отримала кредит в сумі 6 400 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Проте у зв`язку із тим, що остання порушувала взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, утворилась заборгованість, яка станом на 30 квітня 2019 року складалась з: 12 597,60 гривень - заборгованості за кредитом, 319 757,57 гривень - заборгованості по процентам за користування кредитом; 3 982 гривень - заборгованість за пенею та комісією. Враховуючи можливість кредитодавця на свій розсуд вимагати від боржника будь-яку частину заборгованості за кредитом, банк визначив бажану до стягнення суму на власний розсуд. З наведених міркувань просило стягнути на свою користь з ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 122 725, 98 гривень та судові витрати в сумі 1 921 гривні. Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 19 червня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження та призначено судове засідання. Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 02 вересня 2019 року вирішено здійснити розгляд справи в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Рішенням Рівненського міського суду від 09 жовтня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором б/н від 21 серпня 2008 року в сумі 6 101,69 гривні та 1 921 гривню судового збору. На рішення суду позивачем подано апеляційну скаргу, де покликалось на його незаконність та необґрунтованість, які полягали у невідповідності викладених у ньому висновків обставинам справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права. На її обґрунтування зазначалося, що суд, відмовляючи у задоволені частини позовних вимог щодо стягнення заборгованості за частиною тіла та процентами, виходив з того, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ "ПриватБанк" дотримав вимог про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Проте незважаючи на відсутність підпису позичальника у кредитному договорі, суд не звернув уваги на те, що у поданій банку заяві відповідач підтвердив згоду на оформлення кредитного договору та ознайомився з усіма умовами такого кредитного договору. Звертав увагу на те, що разом із позовною заявою було надано до суду копію довідки про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 30 днів пільгового періоду", особисто підписану відповідачем. Крім того, й при укладенні договору була визначена відсоткова ставка на 3%, про що зазначено у анкеті-заяві. Відтак, при укладенні кредитного договору сторонами були досягнуті усі його істотні умови. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту. Вважало безпідставними посилання суду на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17. Тому суд порушив порядок, встановлений для вирішення питання, допустив однобічність та неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, не встановив дійсних прав та обов`язків сторін, які випливають з кредитного договору, не перевірив розрахунок заборгованості за кредитним договором та заяву позичальника, підписану відповідачем особисто. З викладених спонукань просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення процентів, пені та задовольнити вимоги банку у цій частині. Відзиву на апеляційну скаргу відповідачем подано не було. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи особи, що подала апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення. Матеріалами справи встановлено, що 21 серпня 2008 року ОСОБА_1 підписала заяву, в якій зазначено, що ознайомившись з Умовами та Правилами банківських послуг, тарифами Приватбанку, просила відкрити рахунок і надати перераховані послуги. Тобто виявила бажання оформити на своє ім`я кредитну карту "Універсальна 30 днів пільгового періоду" з кредитним лімітом 500 гривень, базовою процентною ставкою за кредитом 3% на місяць на залишок заборгованості з щомісячною комісією 0%. Повний перелік оплачуваних банком послуг і умови їх надання та оплати визначаються або правилами, розміщеними на www.privatbank.ua, або окремо підписаною угодою між клієнтом і банком (а.с.11). Разом з тим, звертаючись до суду з позовом, позивач, як на підставу для його задоволення, посилався на те, що в порушення умов договору №б/н від 21 серпня 2008 року та положень ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач своїх зобов`язань не виконала, а тому станом на 30 квітня 2019 року існувала заборгованість, яку визначено у загальному розмірі 336 337,17 гривень, з яких: 12 597,60 гривень - заборгованості за кредитом, 319 757,57 гривень - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3 982 гривень - заборгованість за пенею та комісією. При цьому на підтвердження погодження умов договору АТ КБ "Приватбанк" додано до позовної заяви копію цієї заяви відповідача, довідку про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" та Витяг з умов та правил надання банківських послуг. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Окрім того, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Проте Умови і правила надання банківських послуг з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений. Роздруківка ж із сайту банку не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. У справах споживачів кредитних послуг держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну, рівність сторін у цивільно-правових відносинах шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Отже, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем банк дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину чи заперечень щодо його умов не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором. Щодо посилань банку на досягнення при укладенні кредитного договору всіх його істотних умов, зокрема через підписання відповідачем особисто довідки про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 30 днів пільгового періоду", а також те, що відсоткова ставка в розмірі 3% була вказана в заяві від 21 серпня 2008 року, то колегія суддів зазначає таке. Дослідивши розрахунок, наданий АТ КБ "Приватбанк" встановлено, що визначений позивачем розмір заборгованості за процентами за користування кредитом у сумі 319 757,57 гривень суперечить умовам кредитування, на які покликається позивач в апеляційній скарзі. Так, базова ставка за процентами за користування кредитними коштами, зазначена у заяві та довідці становить 3 % на місяць, тобто 36% річних. Проте із розрахунку вбачається, що позивачем нараховувались відсотки як у передбаченому розмірі, так і у підвищеному розмірі, а саме: з 21 серпня 2008 року по 31 грудня 2012 року розрахунки проводились за відсотковою ставкою у розмірі 36% річних на поточну заборгованість та 72% річних на прострочену заборгованість; з 01 січня 2013 року по 29 серпня 2014 року відсоткову ставку на поточну та прострочену заборгованість визначено у розмірі 30% річних; з 01 вересня 2014 року по 31 березня 2015 року - 34,80%; а з 01 квітня 2015 року по 30 квітня 2019 року нарахування відбувалось за відсотковою ставкою у розмірі 43.20 % річних, з 01 квітня 2015 року по 28 лютого 2019 року в розмірі 43,20 % річних на обидві заборгованості. Тобто з розрахунку видно й інші неправомірні нарахування заборгованості, здійснені на підставі умов, які відсутні в заяві та довідці про умови кредитування, що підписані відповідачем. Зокрема у графі 10 відображено нарахування процентів на прострочену заборгованість, що не передбачено договором, оскільки сторони узгодили нарахування базової відсоткової ставки щомісячно саме на залишок непростроченої заборгованості. Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" роз`яснив судам, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Між тим, належним чином дослідити поданий стороною доказ - розрахунок заборгованості за кредитним договором, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, зокрема, зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. Проте враховуючи, що ОСОБА_1 періодично здійснювала погашення за наданим кредитом, у т.ч. й за неправомірно підвищених відсоткових ставок та нарахованих відсотків на прострочену заборгованість, колегія суддів позбавлена можливості встановити дійсний розмір заборгованості, оскільки вказані зарахування також впливають на дійсний розмір тіла кредиту в відповідні періоди, на яке за умовами відбувалось нарахування відсотків. Неправильність розрахунку позивача полягає не в арифметичних діях, а в принципах та підставах нарахування боргу, що безумовно впливає на його розмір, який не може ґрунтуватися на припущеннях. Поготів, підписавши вказану довідку, відповідач лише підтвердила ознайомлення із викладеними в ній умовами кредитування, а будь-які дані про його погодження з ними у довідці відсутні. Крім цього, заявою від 21 серпня 2008 року не передбачено, що довідка про умови кредитування є складовою договору про надання банківських послуг. Хоча й у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються також на встановлені законом, проте вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених законодавством, зокрема, ст.ст. 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій ( ст. 12 ЦПК України ). Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Частинами 1, 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Іншого розрахунку заборгованості за кредитним договором з урахуванням підписаних відповідачем заяви і довідки позивач до суду не надав. При цьому позивачем не було надано суду виписки по відкритому на ім`я відповідача рахунку, який і мав би підтвердити рух грошових коштів та заборгованості. За таких обставин апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, або ж його зміни. В іншій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалось та апеляційним судом не переглядалось. Покликання на безпідставність та неможливість застосування до виниклих правовідносин висновків Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в цивільній справі №342/180/17, є голослівними та необґрунтованими Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні. Справедливість, добросовісність та розумність згідно із пунктом 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003). Судовий збір, що понесений позивачем при поданні апеляційної скарги, відповідно до ст. 141 ЦПК України необхідно віднести на його ж рахунок. Керуючись ст.ст. 374-375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 жовтня 2019 року - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий: С.В. Хилевич Судді: С.О.Гордійчук Н.В. Ковальчук