Постанова 4815 № 569/2847/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 вересня 2020 року м. Рівне Справа № 569/2847/20 Провадження № 22-ц/4815/788/20 Головуючий у Рівненському міському суді Рівненської області: суддя Кучина Н.Г. Заочне рішення суду першої інстанції ухвалено в м. Рівне 04 травня 2020 року Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючий: суддя Хилевич С.В. судді: Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 травня 2020 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в : У лютому 2020 року в суд звернулося Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк" або банк) з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Мотивуючи свої вимоги, покликалося на укладений між сторонами 20 січня 2011 року кредитний договір б/н, відповідно до якого відповідач отримала кредит в розмірі 2 100 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Проте у зв`язку із тим, що позичальник порушувала взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, утворилась заборгованість, яка станом на 12 грудня 2019 року складалась з: 0 гривень - тіло кредиту; 2 774,17 гривень - прострочене тіло кредиту; 465,74 - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625; 11 715,15 гривень - пеня; а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 гривень - фіксована частина; 747,75 гривень - процентна складова. З наведених підстав просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 16 202,81 гривень за кредитним договором №б/н від 20 січня 2011 року. Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 04 травня 2020 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором б/н від 20 січня 2011 року, яка станом на 12 грудня 2019 року становила 2 100 гривень. У задоволенні решти позову відмовлено. На рішення суду позивачем подано апеляційну скаргу, де покликалось на його незаконність і необґрунтованість в частині незадоволених позовних вимог, які полягали в неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності викладених висновків у рішенні суду обставинам справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права. На її обґрунтування зазначалося, що підписавши анкету-заяву, відповідач погодилась з тим, що відповідно до ст. 634 ЦК України вона приєдналася до Умов і правил надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті банку та разом з пам`яткою клієнта і тарифами становлять договір про надання банківських послуг. Відсутність же підпису позичальника на відповідних тарифах, умовах та правилах не вказує на неукладеність договору, оскільки сама суть такого договору полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них. На підставі анкети-заяви ОСОБА_1 було відкрито картковий рахунок та видану кредитну картку із лімітом в сумі 2 100 гривень. В подальшому банк встановлював та змінював кредитний ліміт, керуючись умовами та правилами надання банківських послуг. Відповідач після отримання картки активувала її та користувалась нею, що, на думку банку, доводить факт укладення кредитного договору. Крім того, в день підписання анкети-заяви, відповідач також підписала й довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду", на необхідність врахування якої при апеляційному перегляді покликався банк. В цій довідці було визначено базову відсоткову ставка за користування кредитом (2,5 %), розмір щомісячних платежів у розмірі 7% від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів, порядок нарахування пені за невчасне погашення заборгованості, розмір штрафів при порушенні термінів платежів по будь-якому з грошових зобов`язань. Тобто сторонами при укладенні кредитного договору були досягнути усі його істотні умови, в т.ч. щодо сплати відсотків, пені та штрафів. Для повного та всебічного встановлення обставин справи, кредитодавець просив врахувати при перегляді оскаржуваного судового рішення в апеляційному порядку виписку по рахунках відповідача, довідки про видані картки та зміну умов кредитування, які суд попередньої інстанції не пропонував позивачу надати. На думку банку, суд безпідставно зменшив суму заборгованості за тілом кредиту, яка складалась з двох складових: 0 гривень заборгованості за поточним тілом кредиту; 2 774,17 гривень за простроченим тілом кредиту, оскільки судом не були враховані фактичні витрати кредитних коштів відповідачем і стягнуто лише суму в розмірі кредитного ліміту. Хоча платіж за умовами договору включав плату за користування кредитом, передбачену Тарифами, та чистину заборгованості за кредитом. Так, у разі несвоєчасного або за неповного внесення щомісячного мінімального платежу сума кредиту вважається простроченою. Позичальник користувалася поновлювальною кредитною лінією, а тому сума заборгованості за тілом та простроченим тілом кредиту постійно змінювалась в залежності від використання кредитних коштів. Також кредитодавець стверджував, що ним були заявлені вимоги в порядку ст. 625 ЦК України, можливість пред`явленням яких узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17, проте місцевий суд безпідставно відмовив у стягненні неустойки. З викладених міркувань просило скасувати оскаржуване рішення в частині позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, та прийняти нове, яким їх задовольнити. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи АТ КБ "Приватбанк", колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення. Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Тому з огляду на те, що позивачем фактично оскаржується рішення суду в частині незадоволених вимог та враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, апеляційний суд не перевіряє законність рішення в частині, яка не оскаржується. Матеріалами справи з`ясовано, що 20 січня 2011 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ "Приватбанк", де, зокрема, зазначено, що вказана заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами, складають між позичальником та банком договір про надання банківських послуг. Умови та правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті банку. Звертаючись до суду з позовом, як на підставу для його задоволення банк посилався на те, що в порушення умов договору від 20 січня 2011 року та положень ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України відповідач свої зобов`язання за договором не виконала, тому станом на 12 грудня 2019 року має заборгованість, яку визначено у загальному розмірі 16 202,81 гривень, з яких: 0 гривень - тіло кредиту; 2 774,17 гривень - прострочене тіло кредиту; 465,74 - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 11 715,15 гривень - пеня; а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 гривень - фіксована частина; 747,75 гривень - процентна складова. В позовній заяві АТ КБ "Приватбанк" свої вимоги обґрунтовувало тим, що при укладенні договору сторони керувались ст. 634 ЦК України і відповідач погодилась на прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та зміну тарифів банку. Тому банк, використавши своє право на зміну умов договору, упровадив відсоткову ставку з 01 вересня 2014 року в розміру 34,8% річних, з 01 квітня 2015 року до розміру 43,2% річних, які застосовуються до майбутніх операцій з використання коштів, списання процентів та мінімального обов`язкового платежу з рахунку, в т.ч. за рахунок кредитного ліміту за умови наявності невикористаного кредитного ліміту, а з 01 квітня 2019 року у разі порушення зобов`язань щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування ним неустойки, починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов`язань, клієнт зобов`язується сплатити на користь банку заборгованість по кредиту, процентах, які відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін в розмірі 86,4% для картки "Універсальна" та 86,0 % для картки "Універсальна голд" від простроченої суми заборгованості. На підтвердження узгодження умов договору АТ КБ "Приватбанк" додано до позовної заяви копію цієї анкети-заяви відповідача, розрахунок заборгованості, витяг з Умов та правил надання банківських послуг. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Положеннями ч. 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Крім того, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Між тим, матеріали справи не містять доказів, що відповідач розуміла, ознайомилися та погодилася з Умовами та правилами, а також Тарифами банківських послуг, підписуючи 20 січня 2011 року анкету-заяву про надання банківських послуг, і, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів, неустойки, штрафів за користування кредитними коштами саме у нарахованих банком порядку і розмірі. Анкета-заява про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, окрім особистих даних відповідача, не містить жодної інформації щодо умов кредитування. Отже, неможливо застосувати до спірних правовідносин норми ч. 1 ст. 634 ЦК України, адже неодноразово ним змінювались, тобто кредитор міг додати до позовної документи, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Відтак й відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем банк дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими позивач. Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину чи заперечень щодо його умов не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором. Тому правильним є використання при вирішенні спору висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17, провадження №14-131цс19, які в т.ч. викладені щодо правильного застосування норм права, порушених в апеляційній скарзі. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд враховує як вимоги ч. 1 ст. 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Проте позивач у силу ч. 3 ст. 367 ЦПК України не довів неможливість їх подання раніше з причин, що об`єктивно не залежали від нього, хоча сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції до суду першої інстанції, а не зволікати, коли буде відмовлено в задоволенні позовних вимог та потім вишукувати нові засоби доказування й долучати їх до апеляційної скарги. При цьому колегія суддів зважає, що виняткового значення для правильного вирішення справи додані до апеляційної скарги докази також не мають, висновків суду попередньої інстанції не спростовують, адже такі обставини, як підписання анкети-заяви, отримання та використання позичальником кредитних грошей, не заперечуються. Проте ці документи не підтверджують факту погодження між сторонами умов кредитного договору, на підставі яких належить стягнути бажану банком суму заборгованості. Довідка про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду", хоча і підписана позичальником, але не містить чіткої інформації щодо відсоткової ставки та можливості її збільшення, розміру та строків періодичних платежів на погашення кредиту тощо, а тому не може бути належним доказом погодження сторонами саме тих умов кредитного договору, на підставі яких банк просить задовольнити позов повністю. Підписавши вказану довідку, відповідач лише підтвердила ознайомлення із викладеними в ній умовами кредитування, а будь-які дані про погодження з ними у довідці відсутні. Крім цього, анкетою-заявою від 20 січня 2011 року не передбачено, що довідка про умови кредитування є складовою договору про надання банківських послуг. Дослідивши розрахунок, наданий АТ КБ "Приватбанк", встановлено, що визначений позивачем розмір заборгованості суперечить умовам кредитування, на які покликається позивач в апеляційній скарзі, позаяк з розрахунку видно неправомірні нарахування заборгованості, здійснені на підставі не погоджених між сторонами умовами. Так, відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" роз`яснив судам, що в мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Належним чином дослідити поданий стороною розрахунок заборгованості за кредитним договором як доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, зокрема, зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. Однак, виходячи із того, що позичальник періодично здійснював погашення за наданим кредитом, у т.ч. й за неправомірних нарахувань, колегія суддів позбавлена можливості встановити дійсний розмір заборгованості. Неправильність розрахунку позивача полягає не в арифметичних діях, а в принципах та підставах нарахування боргу, що безумовно впливає на його розмір, який не може ґрунтуватися на припущеннях. Поготів, з системного аналізу положень Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку та ч.1 ст. 1054 ЦК України видно, що за своєю суттю прострочене тіло кредиту, на яке вказує позивач у своїй позовній заяві, фактично, зокрема, є й завуальованими відсотками за користування кредитними коштами, адже до нього входить і плата за користування кредитом, а не, власне, лише надані позичальнику в користування кошти. Безпідставно нараховуючи проценти на заборгованість по тілу кредиту у збільшеному розмірі, застосовуючи подвійний коефіцієнт, погашаючи заборгованість за рахунок овердрафту, банк незаконно збільшував суму заборгованості та нараховував проценти на проценти у подвійному розмірі. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема, ст.ст. 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив. Хоча позивач й зазначав, що просить стягнути заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно з ст. 625 ЦК України, однак, фактично, такі нарахування здійснено на підставі п.2.1.1.2.12 Умов та правил надання банківських послуг, які були впровадженні ним із 01 квітня 2019 року, однак погодженими між сторонами не були. З урахуванням викладеного апеляційний суд вважає, що передбачених законом підстав для скасування рішення суду в частині незадоволених вимог заявника, яка є предметом апеляційного оскарження, не вбачається. Як зазначалося, в іншій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалось, відтак колегією суддів не переглядалось. Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України"). Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні. Справедливість, добросовісність та розумність згідно із пунктом 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003). Судовий збір, що понесений позивачем при поданні апеляційної скарги, відповідно до ст. 141 ЦПК країни необхідно віднести на його ж рахунок. Керуючись ст.ст. 374-375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" залишити без задоволення, а заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21 травня 2020 року - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий: С.В. Хилевич Судді: С.О.Гордійчук Н.М. Ковальчук