Постанова 4815 № 570/160/21

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 липня 2021 року м. Рівне Справа № 570/160/21 Провадження № 22-ц/4815/917/21 Головуючий у Рівненському районному суді Рівненської області: суддя Красовський О.О. Заочне рішення суду першої інстанції ухвалено 30 березня 2021 року, Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючий: суддя Хилевич С.В. судді: Боймиструк С.В., Ковальчук Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного Банку "ПриватБанк" на заочне рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 30 березня 2021 року в цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційного Банку "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в : У січні 2021 року в суд звернулося Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк" або банк) з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Мотивуючи свої вимоги, покликалося на укладений між сторонами 04 травня 2011 року кредитний договір б/н, відповідно до якого відповідач отримав кредит в розмірі у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Проте у зв`язку із тим, що позичальник порушував взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, утворилась заборгованість, яка станом на 27 грудня 2020 року складалась з: 0 гривень тіло кредиту; 18 748,34 гривень прострочене тіло кредиту; 4 551,38 гривень заборгованість за простроченими відсотками. З наведених підстав просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 23 299,72 гривень за кредитним договором №б/н від 04 травня 2011 року станом на 27 грудня 2020 року. Заочним рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 30 березня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" 18 748, 34 гривень заборгованості за простроченим тілом кредиту правочину № б/н від 04 травня 2011 року та 2 270 гривень судових витрат (судового збору). В задоволенні решти заявлених позовних вимог відмовлено. На рішення суду банком подано апеляційну скаргу, де покликалось на його незаконність в і необґрунтованість у частині відмовлених позовних вимог, які полягали в порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права. В обґрунтування апеляційної скарги банк покликався на те, що у день підписання анкети-заяви, відповідач також підписав й довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду". В цій довідці було визначено базову відсоткову ставка за користування кредитом - 2,5 %, розмір щомісячних платежів у розмірі 7% від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів, порядок нарахування пені за невчасне погашення заборгованості, розмір штрафів при порушенні термінів платежів по будь-якому з грошових зобов`язань. Тобто сторонами при укладенні кредитного договору були досягнути усі його істотні умови, в т.ч. щодо сплати відсотків, пені та штрафів. Для повного та всебічного встановлення обставин справи банк просив врахувати дану довідку при перегляді оскаржуваного судового рішення в апеляційному порядку. Щодо неподання цього доказу до суду попередньої інстанції, то банк вважав, що на стадії пред`явлення позову ним були подані усі необхідні документи на підтвердження його вимог, а саме виписку по рахунку боржника, заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, витяг з тарифів та розрахунок заборгованості. На переконання банку, надані ним докази підтверджували пред`явлені вимоги та спонукали до їхнього повного задоволення. З викладених міркувань просив скасувати оскаржуване рішення в частині відмовлених позовних вимог та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити. Відзиву на апеляційну скаргу подано не було. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи АТ КБ "Приватбанк", колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення. Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Тому з огляду на те, що позивачем фактично оскаржуються рішення суду в частині незадоволених вимог, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, апеляційний суд не перевіряє законність рішення в частині, яка не оскаржується. Матеріалами справи з`ясовано, що 04 травня 2011 року відповідач підписав анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ "Приватбанк", в якій, зокрема, зазначено, що вказана заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами, складають між позичальником та банком договір про надання банківських послуг. Умови та правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті банку. Пред`являючи позов, як на підставу для його задоволення банк посилався на те, що в порушення умов кредитного договору та положень ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України відповідач свої зобов`язання за договором не виконав, тому станом на 27 грудня 2020 року має заборгованість, яку визначив у загальному розмірі 23 299,72 гривень, з яких: 0 гривень тіло кредиту; 18 748,34 гривень прострочене тіло кредиту; 4 551,38 гривень заборгованість за простроченими відсотками. На підтвердження узгодження умов договору АТ КБ "Приватбанк" додано до позовної заяви копію цієї анкети-заяви відповідача, розрахунок заборгованості, витяг з Умов та правил надання банківських послуг та тарифів, виписку по рахунку, а також довідки про видані кредитні картки та зміну умови кредитування. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Крім того, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Між тим, матеріали справи не містять доказів, що відповідач розумів, ознайомився та погодився з Умовами та правилами, а також Тарифами банківських послуг, підписуючи анкету-заяву про надання банківських послуг, і, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами саме у нарахованих банком порядку і розмірі. Анкета-заява про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, окрім особистих даних відповідача, не містить жодної інформації щодо умов кредитування. Отже, неможливо застосувати до спірних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача, неодноразово ним змінювались, тобто кредитор міг додати до позовної заяви документи, що найбільш є вигідними для нього і тому сприятливі для задоволення позову. Відтак й відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем банк дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими позивач. Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину чи заперечень щодо його умов не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором. Тому правильним є використання при вирішенні спору висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19), які в т.ч. викладені щодо правильного застосування норм права, порушених в апеляційній скарзі. Вирішуючи ж питання щодо дослідження доказів, які не подавалися до суду першої інстанції, а саме довідки про умови кредитування з використанням кредитної картки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду", апеляційний суд враховує як вимоги ч. 1 ст. 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Проте позивач не довів об`єктивну неможливість її неподання до суду місцевого з причин, що не залежали від нього, хоча сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції до суду першої інстанції, а не зволікати з цими процесуальними обов`язками до того часу, коли їм буде відмовлено в задоволенні позовних вимог за недоведеністю, а потім вишукувати нові засоби доказування й вимагати долучити їх до апеляційної скарги. Виключного значення для правильного вирішення справи подані до апеляційної скарги докази також не мають, висновків суду попередньої інстанції вони не спростовують, адже такі обставини як підписання анкети-заяви, отримання та використання позичальником кредитних грошей сторонами не заперечуються. Між тим, ці документи не стверджують про факт погодження між сторонами умов кредитного договору, на підставі яких належить стягнути заявлену банком суму заборгованості. Довідка про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду" хоча і підписана позичальником, але не містить чіткої інформації щодо відсоткової ставки та можливості її збільшення, розміру та строків періодичних платежів на погашення кредиту тощо, тому не може бути належним доказом погодження сторонами саме тих умов кредитного договору на підставі яких банк просить стягнути заборгованість. Дослідивши розрахунок, наданий АТ КБ "Приватбанк", встановлено, що визначений позивачем розмір заборгованості суперечить умовам кредитування, на які покликається позивач в апеляційній скарзі, позаяк з розрахунку видно неправомірні нарахування заборгованості, здійснені на підставі не погоджених між сторонами умовами, а не довідки, яку просить врахувати позивач. Щодо посилань банку на те, що подані ним до суду попередньої інстанції документи спонукали до повного задоволення вимог, а також, що у наданні інших доказів, які підтверджували би узгодження сторонами певних умов кредитного договору, не було потреби, то колегія суддів визнає їх необґрунтованими. Банк, будучи обізнаний з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка викладена в постанові від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17 та регулює спірні правовідносини, був зобов`язаний надати до суду першої інстанції усі наявні в нього документи, що підтверджували б узгодження між сторонами істотних умов кредитного договору, зокрема, порядок та розмір нарахування відсотків за користування наданим кредитом. З урахуванням викладеного апеляційний суд вважає, що передбачених законом підстав для скасування рішення суду в частині незадоволених вимог заявника, яка є предметом апеляційного оскарження не встановлено. Як зазначалося, в решті рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалось, відтак колегією суддів не переглядалось. Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України", § 23). Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні. Справедливість, добросовісність та розумність згідно із пунктом 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003). Судовий збір, що понесений позивачем при поданні апеляційної скарги, відповідно до ст. 141 ЦПК України необхідно віднести на його ж рахунок. Керуючись ст.ст. 374-375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" залишити без задоволення, а заочне рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 30 березня 2021 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий: С.В. Хилевич Судді: С.В. Боймиструк Н.М. Ковальчук