Постанова 4857 № 380/3574/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 квітня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/3574/20 пров. № А/857/2270/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Обрізка І.М., Шевчук С.М., секретаря судового засідання Лутчин А.М., розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Качур Р.П.), ухвалене у відкритому судовому засіданні в м.Львові о 15 год. 21 хв. 24 грудня 2020 року, повне судове рішення складено 24 грудня 2020 року, у справі №380/3574/20 за позовом ОСОБА_1 до Галицької митниці Держмитслужби, Львівської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, В С Т А Н О В И В: 13.05.2020 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Галицької митниці Держмитслужби, Львівської митниці ДФС, просив: - визнати протиправним рішення суб`єкта владних повноважень та скасувати наказ Львівської митниці ДФС України «Про звільнення ОСОБА_1 » № 121-о від 13.04.2020, начальника відділу митного оформлення № 2 митного поста «Грушів» Львівської митниці ДФС; - поновити позивача на посаді начальника відділу митного оформлення № 2 митного поста «Грушів» Львівської митниці ДФС; - стягнути з Галицької митниці ДФС на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2020 року позов задоволено. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що рішення відповідача про звільнення позивача прийнято без конкретизації причин та підстав, натомість містить лише формальний перелік пунктів, передбачених ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VІІІ, які по своїй юридичні природі є різними, а тому потребують чіткого правового визначення та диференціації, оскільки відсутність чіткої та однозначної причини звільнення призводить до порушення принципу «правової визначеності», адже загальні формулювання унеможливлюють чітке розуміння підставності звільнення. Суд першої інстанції вказав, що станом на 08.12.2019 штат Галицької митниці Держмитслужби був заповнений на понад 30 відсотків за рахунок переведення працівників з інших митниць та призначення нових працівників. Суд першої інстанції зазначив, що на момент попередження позивача про наступне звільнення, а також винесення наказу про звільнення позивача з посади, у Галицькій митниці Держмитслужби було вакантними 250 посад, у тому числі вакантною була посада начальника відділу митного оформлення № 2 митного поста «Грушів» Львівської митниці ДФС. Суд першої інстанції вказав, що сам факт реорганізації державного органу, що фактично не потягнув зміни в організації праці, не може бути підставою для беззаперечного звільнення працівника з роботи. Суд першої інстанції зазначив, що під час звільнення ОСОБА_1 Львівською митницею ДФС було порушено порядок, передбачений чинним законодавством, оскаржуваний наказ не відповідає критерію законності, визначеному п. 1 ч. 2 ст. 2 КАС України. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Галицької митниці Держмитслужби подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2020 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що 10.03.2020 позивача попереджено про наступне вивільнення, у наказі №121-0 від 13.04.2020 чітко зазначено причини та підстави звільнення, такий видано відповідно до Типової інструкції з діловодства. Скаржник зазначає, що на позивача поширюються норми спеціального законодавства та не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язкову суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу профспілки на звільнення, а також щодо необхідності враховувати переважне право на залишення на роботі. Скаржник вказує, що строк попередження Львівською митницею ДФС дотримано. Вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим. В судовому засіданні 29.04.2021 представник скаржника апеляційну скаргу підтримав, представник позивача та позивач щодо апеляційної скарги заперечили, просили залишити в силі рішення суду першої інстанції. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуване рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України не відповідає. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що Наказом Львівської митниці ДФС «Про звільнення ОСОБА_1 » №121-о від 13.04.2020 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади начальника відділу митного оформлення №2 митного поста «Грушів» Львівської митниці ДФС відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015 із змінами, пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України. Підстава: попередження про наступне вивільнення від 10.03.2020. Вважаючи вказаний наказ протиправним, таким, що суперечить вимогам чинного законодавства, ОСОБА_1 звернувся із позовом до суду. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Згідно з статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Відповідно до статті 569 Митного кодексу України працівники митних органів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи митних органів є державними службовцями. Правове становище посадових осіб митних органів визначається цим Кодексом, а в частині, не врегульованій ним, - законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон №889-VIII) державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону). Пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII встановлено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 №858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» утворено Галицьку митницю Держмитслужби та реорганізовано Львівську митницю ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби. Згідно з Наказом ДФС України від 25.11.2019 №30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС» розпочато процедуру реорганізації Львівської митниці ДФС, а саме: утворено комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС та встановлено тримісячний строк проведення реорганізації митниць ДФС з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи. В подальшому, 24.03.2020 Наказом ДФС України внесено зміни до пункту 4, зокрема, Наказу ДФС України від 25.11.2019 №30-рг, в якому слова «три місяці» замінено на «шість місяців». 14.11.2019 проведена державна реєстрація як юридичної особи - Галицької митниці Держмитслужби. 28.11.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено інформацію про рішення щодо припинення юридичної особи - Львівської митниці ДФС. Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Питання Державної митної служби» №1217-р від 04.12.2019 (далі - Розпорядження № 1217-р) погоджено пропозицію Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення з 08.12.2019 Державною митною службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» № 227 від 06.12.2019, функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України про початок роботи Державної митної служби України повноваження Львівської митниці ДФС перейшли до Галицької митниці Держмитслужби з 00.00 год. 08.12.2019. Керівником комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС 21.12.2019 прийнято наказ №666 «Про попередження про наступне вивільнення» (далі - Наказ № 666), яким наказано письмово попередити про наступне вивільнення із займаних посад працівників Львівської митниці ДФС відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» №889-VШ від 10.12.2015 згідно зі списком, до якого включено позивача. Наказом Львівської митниці ДФС «Про скасування наказу Львівської митниці ДФС від 21.12.2019 року № 666 «Про попередження про наступне вивільнення» №03 від 07.02.2020 скасовано Наказ № 666 як такий, що не реалізований з причин відсутності на роботі члена Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, на якого було покладено обов`язок вжиття заходів щодо вручення попереджень про наступне вивільнення, які не було вручено (т.1 а.с.103). Наказом Львівської митниці ДФС «Про попередження про наступне вивільнення» №07 від 10.03.2020 (далі - Наказ № 07) наказано Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС письмово попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад на підставі пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VІІ та пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України згідно з списком, що додається, та в який включено начальник відділу митного оформлення №2 митного поста «Грушів» Львівської митниці ДФС ОСОБА_1 . Із попередженням про наступне вивільнення позивача ознайомлено особисто 10.03.2020 під підпис повноважною на те особою (т.1 а. с. 34). Як встановлено судом апеляційної інстанції, позивач до моменту звільнення його з митних органів не подавав заяви про переведення його у новостворені територіальні органи Державної митної служби. Відповідно до частини 3 статті 5 Закону №889-VIII дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Згідно з частиною 6 статті 49-2 КЗпП України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини 2 статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень. Частиною такого змісту статтю 49-2 КЗпП України доповнено Законом України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12.12.2019 № 378-IX, який набрав чинності 02.02.2020. Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 № 440-IX, який набрав чинності 13.02.2020, у статті 87 Закону №889-VІІІ частину третю доповнено новим абзацом першим такого змісту: «

3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення». Отже, у відповідності до частини 3 статті 87 Закону №889-VІІІ, частини 6 статті 49-2 КЗпП України, в редакціях, чинних на час попередження позивача про вивільнення та подальшого звільнення, працівника, який має статус державного службовця, керівник державної служби (суб`єкт призначення) при зміні в організації виробництва і праці, в тому числі реорганізації, попереджає письмово про наступне звільнення не пізніше ніж за 30 календарних днів. При звільненні не застосовується так звані «захищені статті» КЗпП України щодо звільнення працівника лише у випадках неможливості переведення, за його згодою, на іншу роботу та переважності права залишення на роботі. Не потрібно також отримання згоди від профспілок. При цьому, положеннями частини 3 статті 87 Закону №889-VІІІ, законодавець закріпив саме право керівника державної служби (суб`єкта призначення) запропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду у тому самому державному органі (за наявності). Правомірними підставами для припинення державної служби та звільнення державного службовця відповідно до вказаних положень є: - скорочення чисельності або штату державних службовців; - скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців; - реорганізація державного органу; - ліквідація державного органу. Тобто, при наявності будь-якої з цих обставин у керівника, суб`єкта призначення виникає право звільнити державного службовця, і, в тому числі, це право не поставлено в залежність від того, чи відбувається реальне зменшення чисельності або штату державних службовців. Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Суд апеляційної інстанції враховує, що Наказ Львівської митниці ДФС від 21.12.2019 №666 «Про попередження про наступне вивільнення» скасований Наказом Львівської митниці ДФС №03 від 07.02.2020 як такий, що не реалізований з причин відсутності на роботі члена Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, на якого було покладено обов`язок вжиття заходів щодо вручення попереджень про наступне вивільнення, які не було вручено (т.1 а.с.103), а тому до спірних правовідносин слід застосовувати норми, які існували на час винесення та реалізації наказу від 10.03.2020 №07, та який слугував передумовою для подальшого звільнення позивача. При цьому, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими аргументи скаржника щодо розмежування правовідносин з питань припинення юридичної особи та правовідносин, пов`язаних із припиненням державної служби, адже такі врегульовані різними нормативно-правовими актами та починаються в різні моменти. Визначальним моментом встановлення події з якої слід визначати початок настання правовідносин, пов`язаних із припиненням державної служби, є вручення працівнику попередження про наступне вивільнення, адже саме на етапі, коли особі вручення попередження про наступне вивільнення, і виникають правовідносини, пов`язані із припиненням державної служби. Відповідно до рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 справа № 1-7/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. В межах спірних правовідносин саме вручення попередження про наступне вивільнення є подією/фактом, на момент вчинення яких повинен застосовуватися закон, під час дії якого вони настали або мали місце. При цьому, листи міністерств, інших органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами у розумінні статті 117 Конституції України, а отже не є джерелом права відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України. Отже, внаслідок набрання чинності змін, внесених Законом України від 19 вересня 2019 року №117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» та Закону України від 12 грудня 2019 року№ 378-IX «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України», на час попередження позивача про наступне звільнення відбулась суттєва зміна правового регулювання процедури припинення державної служби внаслідок реорганізації державного органу і така процедура, на переконання суду апеляційної інстанції, при звільненні позивача дотримана, а тому висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу не відповідають фактичним обставинам справи. Також, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними висновки суду першої інстанції щодо не зазначення у оскаржуваному наказі конкретної причини та підстав звільнення, оскільки 10.03.2020 позивача попереджено у письмовій формі про наступне вивільнення відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону № 889-VIII, пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку з реорганізацією Львівської митниці ДФС. Із змісту оскаржуваного наказу Львівської митниці ДФС №121-о від 13.04.2020 вбачається, що підставою для видачі такого слугувало попередження позивача про наступне вивільнення від 10.03.2020. Вказаний наказ про звільнення відповідає вимогам, визначеним Типовою інструкцією з документування управлінської інформації в електронній формі та організації роботи з електронними документами в діловодстві, електронного міжвідомчого обміну, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 №55, містить зазначення обов`язкових реквізитів, вказівку на підставу його видання «попередження про наступне вивільнення від 10.03.2020», в якому містяться причини та підстави звільнення (у зв`язку з реорганізацією Львівської митниці ДФС), та прийнятий повноважною особою. Обставини щодо фактичної реорганізації Львівської митниці ДФС учасниками справи не заперечується. Так, відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на час розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції Львівська митниця ДФС як юридична особа перебуває в стані припинення. Галицька митниця Держмитслужби як орган, який виконує повноваження Львівської митниці ДФС - територіального органу Державної митної служби що реорганізовується, розпочала роботу з 08.12.2019. Суд апеляційної інстанції, приймаючи до уваги аргументи апелянта щодо відсутності законодавчого врегулювання строку реорганізації юридичної особи, вважає за необхідне зауважити, що визначення в розпорядчих наказах суб`єкта владних повноважень строку реорганізації, а згодом зміна такого строку чи його продовження, не може слугувати підставою протиправності дій/рішень, які прийняті після зміни строку чи його продовження, оскільки визначення строку є інструментом швидкої і якісної реалізації розпорядчих рішень, який регулюється у відповідності до фактичних обставин. Пункт 1 наказу №30-рг від 25.11.2019, яким розпочато реорганізацію митниць ДФС не скасовувався і не відмінявся. Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. З огляду на викладене, надаючи правову оцінку аргументам сторін, встановленим обставинам справи, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що оскільки повноважна на те особа суб`єкта призначення на час попередження позивача про наступне вивільнення не була зобов`язана як пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, так і в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі, беручи до уваги, що реорганізація державного органу відбулась з дотриманням законодавчих процедур, і така стала самостійною підставою припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, враховуючи відсутність заяви позивача про переведення його у новостворені територіальні органи Державної митної служби як необхідну підставу, передбачену законодавством, а тому звільнення позивача відбулось із дотриманням установленого законом порядку. Враховуючи, що вимоги позивача щодо його поновлення на посаді та стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимоги про визнання протиправними та скасування наказу про звільнення, підстави для задоволення якої відсутні, вказані вимоги задоволенню також не підлягають. Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, що має наслідком скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового, яким в задоволенні позову слід відмовити. Водночас, суд апеляційної інстанції не може залишити поза увагою недотримання судом першої інстанції, встановлених нормами КАС України розумних строків розгляду справи. Як це зазначено у практиці ЄСПЛ, судовий розгляд справи повинен відповідати вимозі «розумного строку» в розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Обґрунтованість тривалості провадження має оцінюватися з урахуванням конкретних обставин справи та з урахуванням критеріїв, викладених у прецедентній практиці Суду, зокрема, складності справи та поведінку заявника та відповідних органів. (п.41 рішення ЄСПЛ у справі «Зяя проти Польщі» (заява №45751/10)). Суд апеляційної інстанції за наслідком апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції не знайшов обґрунтування затримки у розгляді даної справи з 18.05.2020 по 24.12.2020. Керуючись статтями 229, 241, 243, 308, 310, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби задовольнити. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2020 року у справі №380/3574/20 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до Галицької митниці Держмитслужби, Львівської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді І. М. Обрізко С. М. Шевчук Повне судове рішення оформлене суддею-доповідачем 11.05.2021 згідно з ч.3 ст.321 КАС України