Постанова 4855 № 640/8444/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/8444/20 Суддя (судді) першої інстанції: Маруліна Л.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 липня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі судді-доповідача Черпіцької Л.Т. та суддів Пилипенко О.Є., Собківа Я.М., за участю секретаря Зуєнка Д.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за апеляційною скаргою Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про визнання наказу про звільнення незаконним та скасування його, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі по тексту також - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (далі по тексту також - відповідач), в якому просив: - визнати незаконним та скасувати наказ відповідача від 18.03.2020 №603-к щодо звільнення позивача за п. 1 ч.1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" № 889-VIII ( далі по тексту Закон № 889-VIII ); - поновити його на роботі з подальшим переведенням у нову структуру Мінекономіки на відповідну, рівнозначну посаду; - стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу; - стягнути моральну шкоду в розмірі п`ятнадцять тисяч гривень 00 копійок (15000 грн.). В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що в червні наказом від 08.06.2018 року №332 його, за згодою сторін, було переведено на безстрокову посаду головного спеціаліста відділу ринкового нагляду управління контролю та захисту прав споживачів департаменту розвитку підприємництва та регуляторної політики Міністерства економічного розвитку і торгівлі України. 19.03.2020 року позивач одержав Наказ про звільнення з посади №630-к, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу». На думку позивача, його звільнили з посади державної служби незаконно, оскільки аналогічна посада є в новій структурі Міністерства відповідно до внутрішнього наказу Міністерства від 05.11.2019 року №322. Позивач вказує, що при прийнятті оскаржуваного наказу відповідачем порушено норми статті 40 Кодексу законів про працю України, його було звільнено під час перебування на лікарняному. Крім того, зазначено, що у зв`язку із вчиненням відповідачем протиправного та безпідставного звільнення позивача з посади державної служби, тривалого стресу в ситуації невизначеності, не переведення у нову структуру Міністерства та тиску, в якому перебував позивач та його сім`я з грудня 2019 року, позивачу та його хворій матері завдано моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню відповідно до статей 23, 216 Цивільного Кодексу України. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березн 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано пункт 1 наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 18.03.2020 №603-к. Поновлено ОСОБА_1 з 27.03.2020 року на посаді в Міністерстві розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, яка за своїми умовами праці, функціональними обов`язками та повноваженнями відповідає або є рівнозначною посаді, яку він обіймав станом на день звільнення. Стягнуто з Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 322 473, 77 (триста двадцять дві тисячі чотириста сімдесят три) гривні 77 (сімдесят сім) копійок. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 з 27.03.2020 року на посаді та в частині стягнення з Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на його користь середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць, що становить 29 100 (двадцять дев`ять тисяч сто) гривень 00 копійок допущено до негайного виконання. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Суд першої інстанції, задовольняючи позов про поновлення на роботі , виходив з того, що внесені Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX зміни та доповнення до Законів України « Про центральні органи виконавчої влади» від 17.03.2011 року № 3166-VI та № 889-VIII (зокрема статей 83 та 87-1) значно розширили повноваження суб`єктів призначення в частині звільнення державних службовців (підстав такого звільнення). На думку суду, такі зміни поставили під загрозу гарантовані конституційні права на працю відповідної категорії осіб, які були призначені за процедурами та у порядку, що діяли до набрання чинності відповідними змінами у законодавстві. Суд зазначив, що внаслідок зміни структури та штатного розпису Міністерства відбулося лише перейменування структурного підрозділу у складі Міністерства, а саме Департаменту розвитку підприємництва та регуляторної політики на Департамент регуляторної політики та підприємництва, яке не призвело до змін структури або штатного розпису відділу, як і самого управління, а також не призвело до скорочення чи зміни посади, яку обіймав Позивач. Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки спеціальним Законом № 889-VIII не врегульовано процедуру звільнення внаслідок скорочення посад державної служби у зв`язку зі змінами структури або штатного розпису державного органу (зокрема щодо попередження державного службовця про вивільнення), а право на працю та захист від незаконного звільнення забезпечуються Конституцією України, то в межах спірних правовідносин мають також застосовуватись положення загального законодавства про працю, а саме Кодексу законів про працю України, у відповідності до частини третьої статті 5 Закону № 889-VIII. Суд першої інстанції вважав наявними всі підстави для висновку про допущення відповідачем протиправної бездіяльності під час процедури вивільнення позивача (попередження про вивільнення та наступне звільнення) у вигляді не пропонування іншої рівноцінної (рівнозначної) посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі, тоді як встановлені обставини в ході розгляду справи свідчать про їх наявність. Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України подало апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. У відзиві на апеляційну скаргу позивач, вважаючи рішення суду першої інстанції законним і обгрунтованим, просить залишити його без змін. У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно з ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення зміні з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено наступне. 11.04.2017 року ОСОБА_1 відповідно до наказу від 07.04.2017 року №286-к призначений на посаду головного спеціаліста відділу державної політики у сфері захисту прав споживачів управління контролю та захисту прав споживачів департаменту розвитку підприємництва та регуляторної політики. 18.06.2018 року позивач відповідно до наказу від 08.06.2018 року №332-к переведений на посаду головного спеціаліста відділу державного ринкового нагляду управління контролю та захисту прав споживачів департаменту розвитку підприємництва та регуляторної політики. Постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2019 року № 859 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» Міністерство економічного розвитку і торгівлі перейменовано на Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України. Наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 05.11.2019 року № 322 «Про внесення змін до структури апарату Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України» унесено зміни до структури апарату Міністерства, затвердженої наказом від 18.09.2019 року № 26, відповідно до якої, зокрема, на зміну Департаменту розвитку підприємництва та регуляторної політики створено Департамент регуляторної політики та підприємництва із іншим функціональним спрямуванням. 24.02.2020 року ОСОБА_1 попереджено про наступне вивільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», з яким позивач відмовився ознайомлюватись, про що складено акт від 24.02.2020 року. Наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 18.03.2020 року №603-к позивача звільнено з посади головного спеціаліста відділу державного ринкового нагляду управління контролю та захисту прав споживачів департаменту розвитку підприємництва та регуляторної політики 27.03.2020 року у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України без скорочення чисельності або штату державних службовців пункт 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» (пункт 2 зазначеного наказу). Також, наказано Департаменту фінансової роботи та господарського забезпечення виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат та компенсацію за шість календарних днів щорічної відпустки за період роботи з 11.04.2019 року по 27.03.2020 року. Вважаючи, що звільнення відбулось з порушенням його прав, позивач звернувся до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне. Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях врегульовані Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин . Спір між сторонами виник з приводу правомірності/протиправності звільнення позивача з державної служби з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889-VІІІ, у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису державного органу. Відповідно до пункта 4 частини 1 статті 83 Закону України №889-VIII ( на час виникнення спірних правовідносин) державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87, 87-1 цього Закону). Підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. (пункт 1 частини 1 статті 87 Закону України №889-VIII). Колегія суддів, проаналізувавши обставини справи, які стосуються процедури змін структури державного органу та скорочення посади позивача, які слугували підставою для його звільнення, погоджується з висновком суду першої інстанції, про те що такі зміни фактично не відбулися, а мало місце переіменування структурного підрозділу, в якому працював ОСОБА_1 . Так само не претерпіли змін і функціональні обовязки на займаній державним службовцем посаді та введеній посаді в результаті зміни назви Департаменту. Так, наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 05.11.2019 року № 322 «Про внесення змін до структури апарату Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України» унесено зміни до структури апарату Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, затвердженої наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 18.09.2019 року № 26, відповідно до якої, зокрема, на зміну Департаменту розвитку підприємництва та регуляторної політики створено Департамент регуляторної політики та підприємництва, а відділ державного ринкового нагляду перейменовано у відділ удосконалення державного ринкового нагляду. Згідно витягу штатного розпису погодженого Мінфіном 11.11.2019 року, у новоствореному відділі удосконалення державного ринкового нагляду залишились чотири посади головного спеціаліста. Порівнюючи із попереднім штатним розписом від 04.09.2019 року усі посади у відділі збереглись. Тобто, окрім перестановки слів у назвах структурних підрозділів і виведення управління соціальної і гуманітарної сфери в окремий структурний підрозділ, жодних інших змін щодо штатної кількості працівників не відбулось. Наказом від 04.12.2019 року №557 затверджено Положення про відділ удосконалення державного ринкового нагляду управління реформування системи державного контролю та захисту прав споживачів департаменту регуляторної політики та підприємництва, відповідно до якого розподіл обов`язків між головними спеціалістами відділу удосконалення державного ринкового нагляду не змінився. Порівнюючи з попереднім положенням про відділ державного ринкового нагляду у складі управління контролю та захисту прав споживачів департаменту розвитку підприємництва та регуляторної політики, затвердженого наказом від 18.05.2018 року №691, крім зміни у назві структурного підрозділу змін не відбулось, а положення, завдання, функції, права та керівництво відділу залишилось таким самим. Враховуючи, що посада, яку обіймав позивач, не була скорочена, суд дійшов вірного висновку , що у відповідача не було правових підстав для звільнення останнього за пунктом 1 частини першої статті 87 Закону N 889-VIII. Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 № 440-IX, який набрав чинності 13.02.2020, у статті 87 Закону №889-VІІІ частину третю доповнено новим абзацом першим такого змісту: «

3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення». Відповідно до частини 3 статті 5 Закону №889-VIII дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Згідно з частиною 6 статті 49-2 КЗпП України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини 2 статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень. Частиною такого змісту статтю 49-2 КЗпП України доповнено Законом України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12.12.2019 № 378-IX, який набрав чинності 02.02.2020. Отже, у відповідності до частини 3 статті 87 Закону №889-VІІІ, частини 6 статті 49-2 КЗпП України, в редакціях, чинних на час попередження позивача про вивільнення та подальшого звільнення, працівника, який має статус державного службовця, керівник державної служби (суб`єкт призначення) при зміні в організації виробництва і праці, в тому числі реорганізації, попереджає письмово про наступне звільнення не пізніше ніж за 30 календарних днів. При звільненні не застосовується так звані «захищені статті» КЗпП України щодо звільнення працівника лише у випадках неможливості переведення, за його згодою, на іншу роботу та переважності права залишення на роботі. Не потрібно також отримання згоди від профспілок. Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що при звільненні державного службовця у зв`язку з скороченням його посади відповідно до статті 87 Закону України №889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби у разі ліквідації державного органа може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). Разом з тим, відповідач не навів обґрунтованих підстав, з огляду на які позивач не заслуговував на пропозицію йому посади у переіменованому органі. При цьому, відповідач не повідомив позивача про наявність вимог, яким не відповідав би позивач та/або не надав інших пояснень щодо того, чому позивачу не було запропоновано будь-які наявні посади. Враховуючи спрямованість Законів від 19 вересня 2019 року № 117-IX та від 14.01.2020 № 440-IX, якими вносилися зміни до статтей 83, 87, 87-1 Закону «Про державну службу» (у зв`язку з перезавантаженням влади, адміністративною реформою), та тим, що дія їх носила тимчасовий характер, у цій адміністративній справі не встановлено, що звільненню позивача з посади передувала будь-яка індивідуальна оцінка його роботи на посаді державного службовця. Також йому не інкриміновано жодних незаконних дій, прорахунків у роботі чи незадовільної поведінки, яка була б несумісна зі статусом державного службовця. Колегія суддів вважає, що відсутність обов`язку у державного органу пропонувати працівнику, посада якого підлягає скороченню, іншу роботу не є абсолютною. Рішення про звільнення працівника не може бути свавільним, дискримінаційним та не пропорційним. При цьому колегія суддів керується Конституцією України, Європейською Конвенцією з прав людини, загальними засадами Закону України «Про державну службу», КЗпП України. Відповідно до статті 38 Конституції України, громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування. Згідно з частиною першою та шостою статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Відповідно до статті 4 Закону України «Про державну службу» державна служба здійснюється з дотриманням, у тому числі, таких принципів: верховенства права - забезпечення пріоритету прав і свобод людини і громадянина відповідно до Конституції України, що визначають зміст та спрямованість діяльності державного службовця під час виконання завдань і функцій держави; забезпечення рівного доступу до державної служби - заборона всіх форм та проявів дискримінації, відсутність необґрунтованих обмежень або надання необґрунтованих переваг певним категоріям громадян під час вступу на державну службу та її проходження; прозорості - відкритість інформації про діяльність державного службовця, крім випадків, визначених Конституцією та законами України; стабільності - призначення державних службовців безстроково, крім випадків, визначених законом, незалежність персонального складу державної служби від змін політичного керівництва держави та державних органів. У частині другій статті 61 Конституції України зазначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Відповідно до частини першої статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Відповідно до статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини. Статтею 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Так, Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 N 475/97-ВР, який набрав чинності з 11.09.1997, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов`язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Статтею 8 Конвенції кожному гарантовано право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Європейський суд з прав людини у справі «Полях та інші проти України» від 17.02.2020 (набуло статусу остаточного 24.02.2020) визнав, що звільнення заявників становило втручання у їхнє право на повагу до приватного життя та наголосив, що таке втручання відбулось без жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наведених вище підстав. Проаналізувавши всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції . Разом з тим, мотивувальна частина рішення підлягає зміні та викладенню відповідно до цієї постанови. Суд першої інстанції помилково застосував норми Закону України «Про державну службу», без врахування змін, внесених Законом від 14.01.2020 № 440-IX, які діяли на час спірних правовідносин, і як наслідок, невірно застосував норми КЗпП України, які також не діяли на час попередження і звільнення позивача з служби. Окружний суд в мотивувальній частині рішення дійшов невірного висновку про те, що якщо Закон «Про державну службу» передбачає інші ніж в КЗпП України повноваження працедавця, то необхідно у спірних правовідносинах застосовувати норми КЗпП України. Відповідно до частини 3 статті 5 Закону України № 889-VІІІ дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Крім того, як зазначалося вище, норми законодавства про працю ідентично з Законом України № 889-VІІІ регулюють правовідносини щодо вивільнення державних службовців. Відповідно до пункта 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення. За змістом частини 4 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України задовольнити частково. Змінити мотивувальну частину рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2021 року , зазначивши, що підставами для задоволення позовних вимог є доводи, викладені у даній постанові Шостого апеляційного адміністративного суду. У решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 29 липня 2021 року. Головуючий суддяЛ.Т. Черпіцька Судді: О.Є. Пилипенко Я.М. Собків