Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 826/11070/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/11070/17 Суддя (судді) першої інстанції: Арсірій Р.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 січня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Парінова А.Б., Ключковича В. Ю., розглянувши у порядку письмового провадження, у місті Києві апеляційну скаргу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 листопада 2020 року (місце ухвалення: місто Київ, час ухвалення: не зазначений, дата складання повного тексту: 03.11.2020) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про визнання протиправними та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 04.09.2017 року звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, в якому просив суд: - визнати незаконним наказ від 28.05.2015 №1312-к із змінами внесеними наказом від 15.06.2015 №1482-к та скасувати його, поновити ОСОБА_1 на роботі; - стягнути з Міністерства економічного розвитку і торгівлі України середній заробіток за час вимушеного прогулу. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 28.05.2015 №1312-к, поновлено позивача на посаді головного спеціаліста відділу економіки довкілля управління економіки довкілля, природних та енергетичних ресурсів департаменту промислової політики та розвитку ринків з 17.06.2015 року та присуджено до стягнення з Міністерства економічного розвитку і торгівлі України середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 235283,84 грн. В іншій частині позову відмовлено. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва, в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу економіки довкілля управління економіки довкілля, природних та енергетичних ресурсів департаменту промислової політики та розвитку ринків з 17.06.2015 та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 3773,06 грн допущено до негайного виконання. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції помилково застосовано до даних правовідносин норми Закону України «Про державну службу» в редакції, що не була чинною на час виникнення спірних взаємовідносин. Апелянтом зазначено, що звільнення позивача у 2015 році відбулось відповідно до норм чинного на той час законодавства. До Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив зареєстрований 31.12.2020 р. за вх. № 51000, у якому позивач наголошує, що в апеляційній скарзі відповідач не наводить жодних підстав та доводів для спростування висновків та позиції суду. У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне. Як вбачається із змісту заявленого позову, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просив суд скасувати наказ від 28.05.2015 №1312-к із змінами внесеними наказом від 15.06.2015 №1482-к та поновити його на посаді. Відповідно до наданих доказів, позивачу про винесення спірних наказів та про звільнення із займаної посади стало відомо 15.06.2015 року, однак із даним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 звернувся лише 04.09.2017 року, тобто понад два роки з моменту звільнення позивача із займаної посади. Як вбачається із змісту клопотання про визнання причин пропуску строку на звернення до суду з даним позовом, з чим погодився суд першої інстанції, позивачем зазначено, що пропуск строку на звернення до суду з даним позовом обумовлено важким захворюванням у дружини позивача, яке в подальшому призвело до її смерті. Колегія суддів не може залишити поза увагою тієї обставини, що позивачем пропущено строк на звернення до адміністративного суду, а судом першої інстанції не надано цьому належної оцінки. Статтею 122 КАС України встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. При цьому, частиною 5 цієї статті встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відтак, положення процесуального закону пов`язують початок перебігу строку звернення до суду або з дня, коли особа дізналася про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, або з дня, коли особа могла дізнатися їх порушення. Як вбачається з матерів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, позивача звільнено із займаної посади відповідно до наказу від 28.05.2015 №1312-к, натомість, у зв`язку із перебуванням позивача на лікарняному наказом від 15.06.2015 №1482-к внесено зміни до наказу від 28.05.2015 року в даті звільнення, після чого позивачу видано трудову книжку та здійснено повний розрахунок. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконання, що про порушення свої прав позивач повинен був дізнатись ще в червні 2015 року, однак з позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва позивач звернувся лише в вересні 2017 року. При цьому, колегія суддів критично оцінює доводи позивача, в обґрунтування поважності причин пропуску строку на звернення до суду з адміністративним позовом, оскільки надані докази хвороби та смерті дружини позивача в 2017 році не можуть свідчити про існування обставин, що позбавили позивача можливості звернутись до суду за захистом своїх прав з 15.06.2015 року. За таких обставин, колегія доходить висновку, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання щодо дотримання строків на звернення до адміністративного, як наслідок, неправильного вирішення справи. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно ч. ч. З, 4 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії"), Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28.10.1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. У рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000 року, пункт 33). Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами. За таких обставин, судова колегія приходить до висновку, що позивачами пропущено строк на звернення до адміністративного суду з позовом, не заявлено відповідне клопотання про поновлення такого строку, не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про існування об`єктивних та поважних причин, які зумовили несвоєчасне звернення до суду. Доводи апелянта про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, як і доводи позивача по суті спору, суд апеляційної інстанції у межах даного апеляційного перегляду не оцінює, позаяк розгляду справи по суті повинно передувати вирішення питання про дотримання особою строків звернення до адміністративного суду. Таким чином, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що суд першої інстанції не повністю встановив фактичні обставини справи та при ухваленні рішення допустив порушення норм процесуального права, помилково вирішивши по суті спір за позовної заявою, яка підлягала залишенню без розгляду у зв`язку з пропуском строків звернення до суду. У відповідності до пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. Статтею 319 КАС України встановлено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, позивачем пропущено строк звернення до суду та не наведено жодних доказів поважності причин такого пропуску, тому заявлений позов підлягає залишенню без розгляду. Керуючись ст.ст. 122, 123, 240, 308, 311, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про визнання протиправними та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 листопада 2020 року скасувати. Позов ОСОБА_1 залишити без розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України. Суддя-доповідач О. О. Беспалов Суддя В. Ю. Ключкович Суддя А.Б. Парінов (Повний постанови складено 26.01.2021р.)