Постанова 4857 № 380/3824/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 квітня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/3824/20 пров. № А/857/2318/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Кухтея Р.В., Онишкевича Т.В., секретаря судового засідання Гром І.І., розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Лунь З.І.), ухвалене у відкритому судовому засіданні в м.Львові о 12 год. 17 хв. 16 грудня 2020 року, повне судове рішення складено 18 грудня 2020 року, у справі №380/3824/20 за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, В С Т А Н О В И В: 21.05.2020 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби, просив: - визнати протиправним та скасувати наказ Львівської митниці ДФС «Про звільнення ОСОБА_1 » №189-о від 17.04.2020 із займаної посади; - поновити на посаді головного державного інспектора відділу оперативного реагування управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії Галицької митниці Держмитслужби або на іншу рівнозначну посаду у Галицькій митниці Держмитслужби; - стягнути з Галицької митниці Держмитслужби на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17.04.2020 по день ухвалення судового рішення. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ в.о. начальника Львівської митниці ДФС, Голови комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Романа Антоняка від 17.04.2020 №189-о «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу оперативного реагування управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії Львівської митниці ДФС з 23.04.2020; стягнено з Галицької митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 70625 (сімдесят тисяч шістсот двадцять п`ять) грн. 52 коп. з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 8937(вісім тисяч дев`ятсот тридцять сім) грн. 19 коп. з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів допущено до негайного виконання. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в результаті реорганізації Львівської митниці ДФС не відбулось скорочення штатної чисельності працівників, при цьому у штатному розписі Галицької митниці Держмитслужби збільшено штатні одиниці. Суд першої інстанції вказав, що сам факт реорганізації державного органу, що фактично не потягнув зміни в організації праці, не може бути підставою для беззаперечного звільнення працівника з роботи. Суд першої інстанції зазначив, що відповідач не навів жодного аргументу, що саме факт реорганізації став єдиною і безумовною підставою для звільнення позивача з посади. Суд першої інстанції вказав, що на момент початку процедури реорганізації Львівської митниці ДФС діяли загальні норми щодо порядку припинення трудового договору з ініціативи власника у зв`язку з реорганізацією підприємства, установи, організації, що визначені КЗпП України. Суд першої інстанції дійшов висновку, що станом на дату початку процедури реорганізації Львівської митниці ДФС, законодавством був визначений обов`язок Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС попередити працівників про наступне звільнення не пізніше ніж за два місяці до звільнення. Суд першої інстанції вказав, що позивач, не був попереджений про наступне вивільнення та йому не було запропоновано вакантні посади для переведення до новоствореного митного органу. Суд першої інстанції зазначив, що відповідач не обґрунтував своєї бездіяльності щодо ненадання пропозиції позивачу зайняття вакантної посади у Галицькій митниці Держмитслужби та причин відмови у задоволенні його заяви про переведення до новоствореного органу. Суд першої інстанції вказав, що наказ відповідача про звільнення позивача прийнято без конкретизації причин та підстав, а лише містить формальний перелік пунктів передбачених частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу», які по своїй юридичні природі є різними, а тому потребують чіткого правового визначення та диференціації, оскільки відсутність чіткої та однозначної причини звільнення призводить до порушення принципу «правової визначеності», адже загальні формулювання унеможливлюють чітке розуміння підставності звільнення. Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуваний позивачем наказ є таким, що прийнятий не у відповідності до закону, безпідставно, не у спосіб, визначений законом, без урахування всіх обставин, що мають значення для справи, відтак є протиправним та підлягає скасуванню, а позивач підлягає поновленню на займаній до звільнення посаді з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Галицька митниця Держмитслужби подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд не зазначає порушення митним органом будь-яких норм законодавства чи вимог наказу від 25.11.2019 №30-рг та не зазначає, яким чином ця обставина вплинула на правомірність оскаржуваного наказу. Скаржник зазначає, що строк реорганізації юридичної особи законодавством не визначений, а пункт 1 наказу від 25.11.2019 №30-рг, яким розпочато реорганізацію митниць ДФС, не скасовувався і не відмінявся. Скаржник зазначає, що скерування позивачу попередження 11.03.2020 відбулось повноважною особою та в межах процедури реорганізації, а саме реорганізація є підставою припинення державної служби з ініціативи суб`єкта призначення. Закон України №440-ІХ набрав чинності 13.02.2020, тобто майже за місяць до звільнення позивача. Скаржник зазначає, що оскаржуваний наказ про звільнення виданий відповідно до вимог Типової інструкції з діловодства, а звільнення позивача відбулось відповідно до норм Закону України «Про державну службу». Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, вказавши, що відповідачами при звільненні позивача порушені норми матеріального права, не забезпечено права позивача на належне повідомлення про наступне звільнення, на переведення в іншу установу, не дотримано принципу «правової визначеності та правового очікування». Вважає, що аргументи апеляційної скарги є безпідставними. В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, представник позивача щодо апеляційної скарги заперечив, просив залишити в силі рішення суду першої інстанції. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає частково. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працював у митних органах України з 1998 року, з 24.10.2017, відповідно до наказу від 23.10.2017, обіймав посаду головного державного інспектора відділу оперативного реагування управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії Львівської митниці ДФС. Наказом Львівської митниці ДФС від 17.04.2020 №189-о ОСОБА_1 звільнено 22.04.2020 із займаної посади головного державного інспектора відділу оперативного реагування управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії Львівської митниці ДФС відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу», пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України. Підстава: попередження про наступне вивільнення від 11.03.2020. Вважаючи вказаний наказ протиправним, прийнятим з порушенням норм права, ОСОБА_1 звернувся із позовом до суду. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до статті 569 Митного кодексу України працівники митних органів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи митних органів є державними службовцями. Правове становище посадових осіб митних органів визначається цим Кодексом, а в частині, не врегульованій ним, - законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон №889-VIII) державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону). Пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII встановлено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 №858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» утворено Галицьку митницю Держмитслужби та реорганізовано Львівську митницю ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби. Згідно з Наказом ДФС України від 25.11.2019 №30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС» розпочато процедуру реорганізації Львівської митниці ДФС, а саме: утворено комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС та встановлено тримісячний строк проведення реорганізації митниць ДФС з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи. В подальшому, 24.04.2020 Наказом ДФС України внесено зміни до пункту 4, зокрема, Наказу ДФС України від 25.11.2019 №30-рг, в якому слова «три місяці» замінено на «шість місяців». 14.11.2019 проведена державна реєстрація як юридичної особи - Галицької митниці Держмитслужби. 28.11.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено інформацію про рішення щодо припинення юридичної особи - Львівської митниці ДФС. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України про початок роботи Державної митної служби України повноваження Львівської митниці ДФС перейшли до Галицької митниці Держмитслужби з 00.00 год. 08.12.2019. 21.12.2019 керівником комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС прийнято Наказ №666 «Про попередження про наступне вивільнення», яким наказано письмово попередити про наступне вивільнення із займаних посад працівників Львівської митниці ДФС відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу» згідно зі списком, в який був включений позивач. Вручення попереджень про наступне вивільнення працівників доручено члену Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Дацій Т.М. 07.02.2020 Наказом Львівської митниці ДФС №03 скасовано Наказ №666 від 21.12.2020, як такий, що не реалізований з причин відсутності на роботі члена Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, на якого покладено обов`язок вжиття заходів щодо вручення попереджень про наступне вивільнення, які не були вручені. 10.03.2020 наказом Львівської митниці ДФС №07 «Про попередження про наступне вивільнення» зобов`язано Комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС письмово попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад на підставі пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VІІІ «Про державну службу», зі змінами, у пункті 46 додатку до якого зазначено позивача. Відповідно до частини 3 статті 5 Закону №889-VIII дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Згідно з частиною 6 статті 49-2 КЗпП України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини 2 статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень. Частиною такого змісту статтю 49-2 КЗпП України доповнено Законом України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12.12.2019 № 378-IX, який набрав чинності 02.02.2020. З аналізу вказаних положень статті 49-2 КЗпП України вбачається персоналізований характер попередження працівників про наступне вивільнення, що зумовлено необхідністю забезпечення правового захисту працівників. При цьому, законодавцем не передбачена форма та спосіб повідомлення працівника про наступне вивільнення, однак таке попередження має бути адресована саме конкретному працівнику та мати певну документальну форму вираження, що виключатиме, в подальшому, будь-які спори щодо недотримання процедури вивільнення працівника та переліку пропонованих йому посад. Водночас, пункт 20 Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затверджений Постановою від 20 жовтня 2011 року №1074, дотримання порядку звільнення працівників пов`язує з письмовим попередженням про таке звільнення працівників, що покладається як обов`язок на Голову комісії з припинення органу виконавчої влади або територіального органу Таким документом-повідомленням працівника про наступне вивільнення може бути наказ про попередження про звільнення у зв`язку із реорганізацією. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що Наказ №666 від 21.12.2019 «Про попередження про наступне вивільнення», яким зобов`язувалось Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС (Дацій Т.М.) письмово попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад та надати до Львівського обласного центру зайнятості населення у встановлені законодавством строки звіт про заплановане вивільнення працівників Львівської митниці ДФС не реалізований, попередження про наступне звільнення працівникам Львівської митниці ДФС не надсилалися. Проте, 11.03.2020 Наказом Львівської митниці ДФС №08 «Про попередження про наступне вивільнення» зобов`язано Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС скерувати відповідно до статті 9-1 Закону України «Про державну службу» попередження про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад згідно з списку, що додається, та в якому зазначений ОСОБА_1 . Як вказує скаржник в апеляційній скарзі, 11.03.2020 ОСОБА_1 на електронну скриньку, яка вказана в особовій справі, направлено попередження про наступне вивільнення. Відповідно до Протоколу про доведення інформації або документів до відома державного службовця, складеного 11.03.2020 о 16:45 год., попередження про наступне вивільнення ОСОБА_1 направлено з використанням електронної пошти 11.03.2020 о 16:44 год. на електронну скриньку: ІНФОРМАЦІЯ_1 Відповідно до статті 9-1 Закону №889-VIII, доведення інформації або документів до відома державного службовця відповідно до вимог цього Закону здійснюється шляхом її вручення або надсилання поштою, в тому числі з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку. У разі доведення інформації або документів шляхом використання інших засобів телекомунікаційного зв`язку такий спосіб фіксується протоколом у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інформація або документи надсилаються державному службовцеві за адресою місця проживання/перебування або на його адресу електронної пошти чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку за наявними в особовій справі контактними даними. Державний службовець при вступі чи проходженні державної служби зобов`язаний повідомити службу управління персоналом про його засоби електронної пошти чи інші засоби телекомунікаційного зв`язку з ним з метою їх використання для доведення до відома державного службовця інформації або документів. Інформація або документи, надіслані поштою, в тому числі електронною, чи шляхом передачі з використанням інших засобів зв`язку вважаються такими, що доведені до відома державного службовця на п`ятий календарний день з моменту їх відправлення. З матеріалів справи вбачається, що в особовій справі позивача вказана адреса електронної скриньки - Novosad1975@ukr.net. Так, основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів визначені Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22.05.2003 № 851-IV (далі - Закон № 851-IV), статтею 5 якого встановлено, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа (стаття 6 вказаного Закону). Відповідно до статті 7 Закону № 851-IV оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». У разі надсилання електронного документа кільком адресатам або його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа. Якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу. Перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом перевірки електронного цифрового підпису (стаття 12 Закону № 851-IV). Статтею 11 Закону № 851-IV електронний документ вважається одержаним адресатом з часу надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього електронного документа автора, якщо інше не передбачено законодавством або попередньою домовленістю між суб`єктами електронного документообігу. Якщо попередньою домовленістю між суб`єктами електронного документообігу не визначено порядок підтвердження факту одержання електронного документа, таке підтвердження може бути здійснено в будь-якому порядку автоматизованим чи іншим способом в електронній формі або у формі документа на папері. Зазначене підтвердження повинно містити дані про факт і час одержання електронного документа та про відправника цього підтвердження. У разі ненадходження до автора підтвердження про факт одержання цього електронного документа вважається, що електронний документ не одержано адресатом. З долученого до матеріалів справи копії знімку екрану (скріншоту) про скерування документа (попередження про наступне вивільнення від 11.03.2020) не вбачається, що скерований позивачу документ підписано електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги», а також, що зазначена відповідачем адреса електронної скриньки ідентична вказаній в особовій справі позивача. Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідачами належними та допустимими доказами у справі не підтверджено ні факт належного (коректного) відправлення електронного документа, ні факт одержання такого позивачем як адресатом, тоді як останнім одержання цього електронного документа заперечується. Таким чином, з матеріалів справи судом апеляційної інстанції не встановлено, а скаржником належними та допустимими доказами не підтверджено дотримання Львівською митницею ДФС зазначених законодавчих вимог щодо належного повідомлення (попередження) позивача про наступне вивільнення, у зв`язку з реорганізацією, тоді як сам факт обізнаності позивача про реорганізацію не вказує на дотримання Львівською митницею ДФС порядку вивільнення працівника. На необхідність дотримання порядку попередження працівника про наступне вивільнення з державної служби у зв`язку з реорганізацією вказано у постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року (справа № 826/7878/18). Отже, надаючи правову оцінку аргументам сторін, судом апеляційної інстанції встановлено, що звільнення позивача відбулось із порушенням установленого законом порядку, зокрема, в частині дотримання строку попередження позивача про наступне вивільнення з державної служби у зв`язку з реорганізацією, що є самодостатньою підставою для задоволення заявлених позовних вимог. Інші обставини та мотиви, з яких виходив суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, не можуть слугувати підставою задоволення позову, оскільки до предмета доказування за вище встановлених судом обставин, на переконання суду апеляційної інстанції, не входять. В апеляційній скарзі апелянт не виклав жодних мотивів щодо стягненого за рішенням суду першої інстанції на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Проте, суд апеляційної інстанції зауважує, що задовольняючи позов частково та поновляючи позивача на посаді у Львівській митниці ДФС - в органі, з якого його було протиправно звільнено, суд стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу з Галицької митниці Держмитслужби - з органу, з яким позивач не перебував у трудових відносинах, що на переконання суду апеляційної інстанції є опискою, яка підлягає виправленню судом першої інстанції. Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції слід змінити в частині мотивів задоволення позову, а в іншій частині судове рішення слід залишити без змін. Водночас, суд апеляційної інстанції не може залишити поза увагою недотримання судом першої інстанції, встановлених нормами КАС України розумних строків розгляду справи. Як це зазначено у практиці ЄСПЛ, судовий розгляд справи повинен відповідати вимозі «розумного строку» в розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Обґрунтованість тривалості провадження має оцінюватися з урахуванням конкретних обставин справи та з урахуванням критеріїв, викладених у прецедентній практиці Суду, зокрема, складності справи та поведінку заявника та відповідних органів. (п.41 рішення ЄСПЛ у справі «Зяя проти Польщі» (заява №45751/10)). Суд апеляційної інстанції за наслідком апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції не знайшов обґрунтування затримки у розгляді даної справи з 25.05.2020 по 16.12.2020. Керуючись статтями 229, 241, 243, 308, 310, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби задовольнити частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року у справі №380/3824/20 змінити, в частині мотивів задоволення позову. В решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року у справі №380/3824/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді Р. В. Кухтей Т. В. Онишкевич Повне судове рішення оформлене суддею-доповідачем 28.04.2021 згідно з ч.3 ст.321 КАС України.