Постанова 4854 № 815/5165/15

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 квітня 2021 р.м.ОдесаСправа № 815/5165/15 Головуючий в 1 інстанції:Токмілова М. Л.. Місце ухвалення рішення: м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Лук`янчук О.В. суддів Бітова А.І. Ступакової І.Г. розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 26 січня 2021 року по справі за позовом Непідприємницького товариства Відкритий недержавний пенсійний фонд"Перший національний відкритий пенсійний фонд" в особі ТОВ "Адміністратор недержавного пенсійного фонду"Пенсійне забезпечення" до Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "ІМЕКСБАНК" Северин Ю.П., Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, 3-тя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ПАТ "ІМЕКСБАНК" про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И Л А : Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2015 року частково задоволено позов ВНПФ "Перший національний відкритий пенсійний фонд" до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Імексбанк" Северина Ю.П., Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання дій протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії. Визнано протиправною бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо неповернення ВНПФ "Перший національний відкритий пенсійний фонд" пенсійних активів у розмірі 568127,27 грн., розміщених у АТ "Імексбанк" на поточних рахунках № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 згідно договору банківського рахунку №163 від 06.08.2010 р.; визнано протиправною бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо неповернення Непідприємницькому товариству Відкритий недержавний пенсійний фонд "Перший національний відкритий пенсійний фонд" пенсійних активів у розмірі 24 978 000,00 грн., що знаходяться на депозитному рахунку відкритому у АТ "Імексбанк" на підставі договору №27 від 02 червня 2011р. та нарахованих за цим договором відсотків у розмірі 17 792,57 грн.; визнано протиправною бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо неповернення ВНПФ "Перший національний відкритий пенсійний фонд" пенсійних активів у розмірі 1 475 592,93 грн., що знаходяться на депозитному рахунку відкритому у АТ "Імексбанк" на підставі договору №30 від 07 червня 2011р. та нарахованих за цим договором відсотків у розмірі 2 425,63 грн.; визнано протиправною бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо неповернення ВНПФ "Перший національний відкритий пенсійний фонд" пенсійних активів у розмірі 3 960 000,00 грн., що знаходяться на депозитному рахунку відкритому у АТ "Імексбанк" на підставі договору від 31 серпня 2012р. та нарахованих за цим договором відсотків у розмірі 16 924,95 грн.; зобов`язано Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повернути ВНПФ "Перший національний відкритий пенсійний фонд" пенсійні активи у розмірі 568127,27 грн., розміщених у АТ "Імексбанк" на поточних рахунках № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , згідно договору банківського рахунку №163 від 06.08.2010року; зобов`язано Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повернути ВНПФ "Перший національний відкритий пенсійний фонд" пенсійні активи у розмірі 30 450 736, 08 грн., розміщені на депозитних рахунках, а також нараховані, але не виплачені відсотки. Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишено без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2015 року без змін. 07.08.2017 року державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва ГТУЮ у м. Києві Байрамовим Т.Р. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 5444459 з примусового виконання виконавчого документу - виконавчого листа №815/5165/15, виданого Одеським окружним адміністративним судом. 02.06.2020 року ухвалою Одеського окружного адміністративного суду, яка залишена без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2020 року, замінено стягувача Непідприємницьке товариство Відкритий недержавний пенсійний фонд "Перший національний відкритий пенсійний фонд" на його процесуального правонаступника за договірним зобов`язанням Непідприємницьке товариство «Відкритий недержавний пенсійний фонд «ВСІ» в адміністративній справі №815/5165/15. 16.01.2021 року від представника Непідприємницького товариства «Відкритий недержавний пенсійний фонд «ВСІ» надійшла заява про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення. В обґрунтування зави представником заявника зазначено, що на даний час триває виконавче провадження та судове рішення не виконується відповідачем більше трьох років. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 26 січня 2021 року заяву Непідприємницького товариства «Відкритий недержавний пенсійний фонд «ВСІ» про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду задоволено. Встановлено строк подання звіту про виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 23.10.2015 року у справі №815/5165/15. Зобов`язано Фонд гарантування вкладів фізичних осіб протягом тридцяти днів з дня набрання даною ухвалою законної сили подати до Одеського окружного адміністративного суду звіт про виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 23.10.2015 року у справі №815/5165/15. Попереджено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про те, що в разі неподання звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно до ч. 2 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви. В своїй скарзі апелянт зазначає, що судом першої інстанції не надано належної оцінки доводам Фонду гарантування щодо об`єктивних обставин, що суттєво ускладнюють виконання рішення суду. Також вказує на неможливість звернення заявника з заявою про встановлення судового контролю, оскільки такий не є стороною по справі. Також вказує, що заявник звернувся з заявою після винесення постанови та набранням нею законної сили, тобто на стадії виконання судового рішення, а отже заява задоволенню не підлягає. Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Суд першої інстанції, приймаючи оскаржувану ухвалу, з урахуванням наданих доказів не виконання рішення суду від 23.10.2015 року у справі №815/5165/15, прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення, оскільки рішення у даній справі залишається невиконаним протягом тривалого часу. Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги колегія суддів виходить з наступного. Частиною 1 статті 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Відповідно до статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Відповідно до частини 1 статті 372 КАС України у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб`єктів владних повноважень можуть бути покладені обов`язки щодо забезпечення виконання рішення. Згідно ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч.2 ст.382 КАС України). Застосовуючи правові висновки Верховного Суду у справах №826/11347/14 та №800/592/17, ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 р. у справі №800/592/17 (провадження №11-21заі18), необхідно дійти висновку, що Кодекс адміністративного судочинства України не пов`язує встановлення судового контролю за виконанням рішення суду із встановленням у резолютивній частині рішення суду відповідачу - суб`єкту владних повноважень обов`язку подати звіт про виконання судового рішення. Таким чином, судовий контроль в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України може встановлюватись судом і після постановлення рішення по суті спору. В рішенні від 30.06.2009 року №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини). Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№29979/04) висловив правову позицію, відповідно до якої принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків. Європейський суд з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» (Case of Hornsby v. Greece, Страсбург, 19.03.1997 року) наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Для цілей статті 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду». Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у праві Скордіно проти Італії (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі Сіка проти Словаччини (Sika v. Slovaki), № 2132/02, пп. 24-27, від 13 червня 2006 року, пп. 18 рішення Ліпісвіцька проти України №11944/05 від 12 травня 2011 року). Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах Бурдов проти Росії від 07.05.2002 року, Ромашов проти України від 27.07.2004 року, Шаренок проти України від 22.02.2004 року зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов`язувальне рішення залишалося без дієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу. У пунктах 46, 51, 53, 54 рішення від 15.10.2009 року у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява № 40450/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі Сокур проти України (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26 квітня 2005 року, та у справі Крищук проти України (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19 лютого 2009 року). Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такого рішення суду та відновленню порушених прав особи позивача, а отже доводи апелянта, що заявник звернувся з заявою після винесення постанови та набранням нею законної сили, тобто на стадії виконання судового рішення, а отже заява задоволенню не підлягає є безпідставними. Щодо доводів апелянта про неможливість звернення заявника з заявою про встановлення судового контролю, оскільки такий не є стороною по справі, то колегія суддів також не приймає їх до уваги, оскільки Непідприємницьке товариство «Відкритий недержавний пенсійний фонд «ВСІ» є виключним правонаступником Непідприємницького товариства Відкритий недержавний пенсійний фонд "Перший національний відкритий пенсійний фонд" в адміністративній справі № 815/5165/15 та у виконавчому провадженні ВП 54444599, оскільки набув відповідного правового статусу шляхом укладення 27.10.2017 договору відступлення права вимоги № 1, а тому має право на звернення з заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду. Доводи апелянта що заявник НТ «ВНПФ «ВСІ» перебуває в процесуальному статусі сторони виконавчого провадження, а не позивача у справі, є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення, оскільки Непідприємницьке товариство «Відкритий недержавний пенсійний фонд «ВСІ» як стягувач має право на звернення до суду з відповідними заявами та клопотаннями на етапі виконання судового рішення. При цьому, доказів зворотного апелянтом до суду не надано. Також колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, що судом першої інстанції не надано належної оцінки доводам Фонду гарантування щодо об`єктивних обставин, що суттєво ускладнюють виконання рішення суду, оскільки таким доводам надається оцінка при розгляді звіту поданого на виконання рішення суду. При цьому, учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що постанова Одеського окружного адміністративного суду від 23.10.2015 року набрала законної сили 24.05.2017 року, водночас до теперішнього часу судове рішення не виконано, що підтверджено довідкою АТ "Ощадбанк" від 30.12.2020 року №16/2-10/6349, довідкою ВНПФ "Перший національний відкритий пенсійний фонд" №0000000001 від 04.01.2021 року, витягом із Автоматизованої системи виконавчого провадження, що свідчить про те, що відповідач ухиляється від виконання рішення. Доводи апелянта про передчасність звернення з заявою про встановлення судового контролю є безпідставними, з підстав викладених вище, а також того, що рішення у даній справі залишається невиконаним протягом тривалого часу що є підставою для встановлення судового контролю. Враховуючи вищевикладене, виходячи з системного аналізу вказаних правових норм, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, про наявність підстав для задоволення заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення, оскільки рішення у даній справі залишається невиконаним протягом тривалого часу. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду. Крім того, що у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Зокрема, у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). На підставі ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишити без задоволення. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 26 січня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Повний текст судового рішення виготовлений 20 квітня 2021 року. Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук Суддя: А.І. Бітов Суддя: І.Г. Ступакова