Постанова 4855 № 640/19610/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/19610/20 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко А.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 квітня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Лічевецького І.О., суддів - Мельничука В.П., Оксененка О.М., при секретарі - Рейтаровській О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2021 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Президента України про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив: - визнати протиправним та скасувати наказ Офісу Президента України № 218-к від 21.02.2020 р. «Про звільнення ОСОБА_1 »; - поновити її на посаді керівника Департаменту доступу до публічної інформації Офісу Президента України; - cтягнути середній заробіток час вимушеного прогулу. На обгрунтування своїх вимог позивач зазначала, що її було звільнено без наявності передбачених законом підстав та з порушенням встановленого порядку. Так, ОСОБА_1 посилалась на те, що скорочення чисельності та штату працівників не відбулося, а також не було скорочено займану нею посаду. При цьому, її не було попереджено про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці, як це передбачено статтею 49-2 Кодексу законів про працю України (надалі за текстом - «КЗпП України»), не враховано її переважне право на залишення на роботі та не запропоновано іншої роботи одночасно із повідомленням про звільнення. При цьому, Міністерством внутрішніх справ України не було забезпечено і його працевлаштування. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи просить скасувати згадане судове рішення та ухвалити постанову про задоволення позову. Зокрема, ОСОБА_1 наголошує на тому, що Департамент доступу до публічної інформації не був ліквідований, а лише змінив свою назву на Управління доступу до публічної інформації в складі Департаменту з питань звернення громадян, що має наслідком зміну істотних умов служби. Також, позивач стверджує, що внесені до статті 49-2 КЗпП України є неконституційними, як такі, що обмежують її права. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач, наполягаючи на законності та обгрунтованості судового рішення, зазначає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню спеціальні норми спеціального закону, яким є Закон України «Про державну службу». Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Шостий апеляційний адміністративний суд дійшов наступного. Судом попередньої інстанції встановлено, що з травня 2007 р. ОСОБА_1 працювала в Секретаріаті Президента України та має третій ранг державного службовця. Розпорядженням № 308-к від 26.05.2010 р. позивача переведено на посаду головного консультанта відділу адміністрування офіційних сайтів управління офіційними сайтами Головного управління з питань комунікацій Адміністрації Президента України. Указом Президента України «Питання забезпечення діяльності Президента України» № 417/2019 від 20 червня 2019 р. утворено Офіс Президента України шляхом реорганізації та скорочення чисельності працівників Адміністрації Президента України. Цим же Указом визначено структуру Офісу Президента України до якої включено, зокрема, Департамент доступу до публічної інформації. Наказом № 15к від 21.07.2019 р. позивача, у порядку переведення, призначено на посаду керівника Департаменту доступу до публічної інформації Офісу Президента України. Згідно Указу Президента України «Про забезпечення доступу до публічної інформації в допоміжних органах, створених Президентом України» № 606/2019 від 20 серпня 2019 р. Департамент доступу до публічної інформації Офісу Президента України є спеціальним структурним підрозділом, який організовує в установленому порядку доступ до публічної інформації, відповідає за розгляд, опрацювання, облік, систематизацію, аналізування та надання відповідей на запити на інформацію, що надходять до Президента України, Офісу Президента України, а також надає консультації під час оформлення таких запитів. Указом Президента України «Про внесення змін до деяких Указів Президента України» № 54/2020 від 14 лютого 2020 р. внесено зміни до Указів № 417/2019 від 20 червня 2019 р. та № 606/2019 від 20 серпня 2019 р. Відповідно до цих змін у статті 2 Указу Президента України від 20 червня 2019 року « 417 «Питання забезпечення діяльності Президента України» виключено абзац «Департамент доступу до публічної інформації», а у статті 1 Указу Президента України від 20 серпня 2019 року № 606 «Про забезпечення доступу до публічної інформації в допоміжних органах, створених Президентом України» слова «Департамент доступу до публічної інформації» замінено словами «Департамент з питань звернень громадян». У зв`язку з наведеним, наказом Керівника Апарату Офісу Президента України № 216-к від 20.02.2020 р. внесено зміни до штатного розпису Офісу Президента України на 2020 р. та виведено зі штатного розпису Департамент з питань звернень громадян та Департамент доступу до публічної інформації і утворено Департамент з питань звернень громадян у складі якого передбачено Управління доступу до публічної інформації. Наказом № 218-к від 21.02.2020 р. «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача з 20.03.2020 р. звільнено із займаної посади у зв`язку зі зміною структури Офісу Президента України та скороченням посади керівника Департаменту доступу до публічної інформації на підставі пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу». Спеціальним Законом, який визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях є Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 р. № 889-VIII. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону) (тут та надалі норми у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин). Згідно пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. Відповідно до частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу. Таким чином, звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог законодавства, яке було чинним на момент видання наказу № 218-к від 21.02.2020 р. Помилковим є посилання позивача на те, що йому не було запропоновано іншу посаду. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Частиною 2 названої статті КЗпП України установлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Згідно частини 1 статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Відповідно до частини 3 статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників. В силу приписів частин 2, 3 статті 5 Закону України «Про державну службу» відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Враховуючи наведені вимоги законодавства, судова колегія перш за все звертає увагу позивача на те, що статтею 42 КЗпП України врегульовано питання залишення на роботі або працевлаштування працівників при скороченні чисельності чи штату. Водночас, у даній правовій ситуації мала місце зміна штатного розпису. Разом з тим, стаття 87 Закону України «Про державну службу» пов`язує припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення не лише із скороченням чисельності або штату державних службовців, а й із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців. При цьому, вжите у частині 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення. Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення наразі врегульована положеннями Закону України «Про державну службу». Колегія суддів також бере до уваги, що згідно пункту 3 частини 3 статті 13 Закону України «Про державну службу» Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби видає у випадках, встановлених законом, нормативно-правові акти з питань державної служби, надає роз`яснення з питань застосування цього Закону та інших нормативно-правових актів у сфері державної служби. За змістом роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби № 86р/з від 20.02.2020 р. при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком. Не грунтується на нормах чинного законодавства твердження скаржника про те, що у даному випадку мала місце зміна істотних умов служби. Так, відповідно до частини 3 статті 43 Закону України «Про державну службу» зміною істотних умов державної служби вважається зміна: належності посади державної служби до певної категорії посад; основних посадових обов`язків; умов (системи та розмірів) оплати праці або соціально-побутового забезпечення; режиму служби, встановлення або скасування неповного робочого часу; місця розташування державного органу (в разі його переміщення до іншого населеного пункту). Тобто, наведені випадки передбачають зміну істотних умов при збереженні посади державної служби. Водночас, у даній правовій ситуації мало місце скороченням посади державної служби. При цьому, той факт, що відповідачем не видавався окремий наказ про скорочення посади керівника Департаменту доступу до публічної інформації Офісу Президента України не має правового значення, оскільки скорочення відбулося внаслідок зміни штатного розпису державного органу. Необгрунтованим є твердження позивача про те, що Закон України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки внаслідок його прийняття відбулося звуження її прав.. Закон України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» набув чинності 02.02.2020 р., а наказ № 218-к «Про звільнення ОСОБА_1 » видано 21.02.2020 р. Таким чином, процедура звільнення ОСОБА_1 була розпочата і завершена під час дії названого закону. Пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 р. № 2136-VIII вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим віднесено до повноважень Конституційного Суду України. Водночас, Закон України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12 грудня 2019 р. № 378-IX органом конституційної юрисдикції неконституційним не визнавався. Враховуючи наведене, судова колегія не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів наведених в апеляційній скарзі. Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на постанову суду може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Постанова складена в повному обсязі 16 квітня 2021 р. Головуючий суддя І.О.Лічевецький суддя В.П.Мельничук суддя О.М.Оксененко