Рішення КАС ВС № 9901/22/20

РІШЕННЯ Іменем України 02 квітня 2020 року Київ справа №9901/22/20 адміністративне провадження №П/9901/22/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Судді-доповідача: Білоуса О.В. суддів: Блажівської Н.Є., Гімона М.М., Гончарової І.А., Желтобрюх І.Л., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Президента України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Президента України про визнання протиправною відмови Президента України у наданні інформації на запит від 13 грудня 2019 року та зобов`язання Президента України надати публічну інформацію, зокрема, копії всіх роздруківок розмов громадських активістів - учасників акцій протесту, які є в розпорядженні Президента України і про які Президент України особисто згадував під час розмови з ветеранами 9 жовтня 2019 року в Офісі Президента України. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив що 13 грудня 2019 року звернувся до Президента України в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації» із запитом про отримання публічної інформації, у відповідь на який, листом від 19 грудня 2019 року Департаментом доступу до публічної інформації Офісу Президента України повідомлено, що надати запитувану інформацію не вбачається можливим. Оскільки позивач вважає бездіяльність Президента України, яка полягає у ненаданні йому запитуваної інформації протиправною, тому звернувся із цим позовом до суду. У судове засідання, призначене на 2 квітня 2020 року, позивач не прибув, однак у позовній заяві просив суд розглянути справу у порядку письмового провадження (без виклику сторін). Представник відповідача у судове засідання також не прибув. Направив на адресу суду відзив на позов, у якому просив у задоволенні позову відмовити, оскільки у Офісі Президента України відсутня запитувана позивачем інформація, то відповідач правомірно відмовив у її наданні. Враховуючи, що сторони у судове засідання не з`явились, а позивач просив проводити розгляд справи за його відсутності, колегія суддів вирішила продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження (частина дев`ята статті 205 КАС України). Суд, дослідивши надані сторонами докази на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог та заперечень, з`ясував наступне. Так, 13 грудня 2019 року ОСОБА_1 через спеціальну онлайн форму на офіційному веб-сайті Президента України надіслав запит про отримання публічної інформації, в якому просив надати копії всіх роздруківок розмов громадських активістів - учасників акцій протесту, які є в розпорядженні Президента України і про які Президент України особисто згадував під час розмови з ветеранами 9 жовтня 2019 року в Офісі Президента України (а.с.9). Листом від 19 грудня 2019 року №12-09/6117 Департаментом доступу до публічної інформації Офісу Президента України повідомлено, що надати запитувані у листі від 13 грудня 2019 року матеріали стосовно розповсюдженої у ЗМІ інформації щодо роздруківок розмов громадських активістів не вбачається можливим (а.с.10). Вважаючи таку відповідь відповідача такою, що обмежує його право на доступ до публічної інформації, ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом. Відповідно до статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Положеннями статті 34 Конституції України визначено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Закон України від 13 січня 2011 року №2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - Закон №2939-VI) установлює порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес. Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2939-VI, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 3 Закону №2939-VI, право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом. Статтею 12 Закону №2939-VI визначено, що суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 13 Закону №2939-VI, розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання. У розумінні Конституції України Президент України є органом, що виконує делеговані державою повноваження, а тому відповідно до пункту 3 частини першої статті 13 Закону №2939-VI є розпорядником інформації, пов`язаної з виконанням цих повноважень. При цьому, відповідно до Положення про Офіс Президента України, затвердженого Указом Президента України від 25 червня 2019 року №436/2019 (далі - Положення), Офіс Президента України (далі - Офіс) є постійно діючим допоміжним органом, утвореним Президентом України відповідно до пункту 28 частини першої статті 106 Конституції України. Основними завданнями Офісу є організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне та інше забезпечення здійснення Президентом України визначених Конституцією України повноважень. Зокрема, відповідно до підпункту 21 пункту 4 Положення, Офіс забезпечує в установленому порядку доступ до публічної інформації, розгляд, опрацювання, облік, систематизацію, аналізування та надання відповідей на запити на інформацію, що надходять до Президента України та Офісу, консультацій під час оформлення запитів. У пункті 6 частини першої статті 14 Закону №2939-VI визначено, що розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію. За змістом частини першої статті 5 Закону №2939-VI, доступ до інформації забезпечується шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації та надання інформації за запитами на інформацію. За приписами частини першої статті 18 Закону №2939-VI, для забезпечення збереження та доступу до публічної інформації документи, що знаходяться у суб`єктів владних повноважень, підлягають обов`язковій реєстрації в системі обліку, що має містити: назву документа; дату створення документа; дату надходження документа; джерело інформації (автор, відповідний підрозділ); передбачену законом підставу віднесення інформації до категорії з обмеженим доступом; строк обмеження доступу до інформації, у разі якщо вона віднесена до інформації з обмеженим доступом; галузь; ключові слова; тип, носій (текстовий документ, електронний документ, плівки, відеозаписи, аудіозаписи тощо); вид (нормативні акти, угоди, рішення, протоколи, звіти, прес-релізи); проекти рішень (доповідні записки, звернення, заяви, подання, пропозиції, листи тощо); форму та місце зберігання документа тощо. Відповідно до частини першої статті 19 Закону №2939-VI, запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Згідно із частиною першою статті 20 Закону №2939-VI, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. Відповідно до частини першої статті 22 Закону №2939-VI, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону. Положеннями статті 23 Закону №2939-VI передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до КАС України. Судом встановлено, що в матеріалах справи міститься доповідна записка за підписом Т.в.о. Керівника Департаменту доступу до публічної інформації Офісу Президента України від 6 лютого 2020 року, в якій зазначено, що під час опрацювання запитів ОСОБА_1 було враховано інформацію, отриману від Департаменту документального забезпечення та Директорату з питань інформаційної політики Офісу Президента України, проте, за результатами опрацювання реєстраційно-довідкової бази вхідної службової кореспонденції, запитувана інформація в Офісі Президента України відсутня. У зв`язку з цим запитувачу було надано відповідь про неможливість надання запитуваної інформації з огляду на її відсутність (а.с.36). Крім того, за інформацією, наданою заступником Керівника Офісу Президента України - Керівником Департаменту документального забезпечення, відповідно до вимог чинного законодавства Департамент забезпечує реєстрацію всіх документів, які надійшли на ім`я Президента України, керівництва Офісу Президента України, керівників структурних підрозділів, або створені у його структурних підрозділах. Реєстрація документів та ведення інформації про їх проходження, стан опрацювання здійснюються Департаментом в автоматизованій реєстраційно-довідковій базі «АСКОД». За результатами аналізу бази «АСКОД» за періодом, ключовими словами, адресатами, запитувана Сінченком Д.В. інформація не реєструвалася, а отже запитувані документи відсутні (а.с.37). Аналізуючи наведені положення Закону №2939-VI та встановлені у справі обставини, колегія суддів Верховного Суду у контексті цього спору, насамперед зауважує, що розпорядник публічної інформації може (і має своїм обов`язком) надати тільки ту публічну інформацію, яку він, з огляду на свій правовий статус, створив та яка певним чином задокументована/відображена на матеріальних носіях інформації і якою він (розпорядник) володіє. Тобто, розпорядник може надати ту інформацію, яка вже існує і заздалегідь зафіксована на будь-яких носіях. Вжиття заходів для того, щоб створити інформацію, якої у володінні розпорядника немає, але щодо якої подано інформаційний запит, не охоплюється поняттям доступу до публічної інформації, а тому не покладає на розпорядника (додаткових) зобов`язань та/або відповідальності за надання/ненадання запитувачу такої інформації. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі №9901/925/18. За вказаних обставин, враховуючи, що Президент України запитуваною позивачем інформацією не володіє і така в межах наданих Конституцією України повноважень не може бути ним створена, що підтверджується встановленими обставинними, колегія суддів приходить до висновку про правомірність наданої листом від 19 грудня 2019 року №12-09/6117 Департаментом доступу до публічної інформації Офісу Президента України відповіді про неможливість її надання. Крім того, суд враховує, що відповідь на запит ОСОБА_1 від 13 грудня 2019 року була надана в строки, передбачені частиною першою статті 20 Закону №2939-VI, тобто не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту (відповідь надана 19 грудня 2019 року). За встановлених у цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що оскаржувані дії Президента України відповідають критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, зокрема такі вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, пропорційно та своєчасно. Крім того, позивачем надіслано до суду клопотання про допит свідка ОСОБА_3 , який, як стверджує позивач, приймав участь у зустрічі 9 жовтня 2019 року Президента України з ветеранами і чув, як Президент України заявив, що йому на стіл кладуть записи розмов громадських активістів - учасників акцій протесту (а.с.46-47). Відповідно до частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Частинами першою та другою статті 73 КАС встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 74 КАС України). Так, за приписами частини першої статті 94 КАС України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет) (частина перша статті 99 КАС України). З у рахуванням вказаних вимог норм КАС України та обставин справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що покази свідка у цій справі не можуть підтвердити або спростувати факт володіння відповідачем запитуваною публічною інформацією. Такі обставини у цій справі можуть підтвердити або спростувати лише письмові або електронні докази. Отже, розглянувши вказане клопотання про виклик свідка, колегія суддів вважає, що у його задоволенні необхідно відмовити, оскільки обставини, які, як зазначає позивач, може підтвердити вказаний свідок, не можуть підтвердити або спростувати наявність чи відсутність у володінні відповідача запитуваної публічної інформації. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що на підставі статті 9 КАС України, судом вжито усіх необхідних заходів для з`ясування обставин у цій справі. За правилами статті 139 КАС України понесені позивачем витрати у виді судового збору за подання цього позову відшкодуванню не підлягають. Керуючись статтями 241-243, 246, 255, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ВИРІШИВ: У задоволенні позову ОСОБА_1 до Президента України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити. Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О.В.Білоус Судді Н.Є.Блажівська М.М.Гімон І.А.Гончарова І.Л.Желтобрюх