Постанова 4854 № 420/603/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД _______________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 жовтня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/603/20 Головуючий в 1 інстанції: Потоцька Н.В. Дата і місце ухвалення: 31.03.2020р., м.Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді : Бойка А.В., суддів: Єщенка О.В., Федусика А.Г., за участю секретаря: Андрушкевич М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Президента України, Офісу Президента України про визнання протиправними дій щодо неналежного та неповного надання відповіді на інформацію, ВСТАНОВИВ: В січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Адміністрації Президента України, Офісу Президента України, в якому просив суд: - визнати протиправними дії та бездіяльність відповідачів, які полягають у неналежному, невірному та неповному наданні позивачу листами Департаменту доступу до публічної інформації Офісу Президента України від 28 грудня 2019 року №12-09/6301 та від 30 січня 2020 року №12-09/470, публічної інформації на отримані цими органами запити про доступ до публічної інформації ОСОБА_1 від 20 грудня 2019 року, від 28 грудня 2019 року та від 10 січня 2020 року щодо питань, пов`язаних із звільненням з посади Представника ОСОБА_2 та пов`язаних із призначенням на цю посаду ОСОБА_1 та звільненням з цієї посади ОСОБА_1 ; - зобов`язати Адміністрацію Президента України та Офіс Президента України надати ОСОБА_1 витребувану в цих запитах про доступ до публічної інформації інформацію та відомості, а саме: яка посадова (службова) особа (особи) АПУ була уповноважена на проведення дисциплінарного провадження щодо ОСОБА_2 , що призвело до встановлення факту одноразового грубого порушення трудових обов`язків ОСОБА_2 ; чи виконувала АПУ функції роботодавця або правомірного представника роботодавця з будь-яких питань стосовно ОСОБА_2 та, відповідно, стосовно ОСОБА_1 як Представників; чи перебували на території АПУ (Київ, вул. Банкова, 11) ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в період з 14 до 18 серпня 2017 року і якщо так, то коли саме; чи зустрічалися ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в період з 14 до 18 серпня 2017 року зі службовими особами АПУ в рамках виконання ними їх обов`язків і якщо так, то з ким саме, чи було забезпечено зустріч ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в АПУ в ці дати; які посадові (службові) особи АПУ були відповідальні за виконання Указу Президента України №218 від 15 серпня 2017 року щодо звільнення ОСОБА_2 та яким чином вони забезпечили його виконання; які посадові (службові) особи АПУ були відповідальні за виконання Указу Президента України №220 від 17 серпня 2017 року щодо призначення ОСОБА_1 та яким чином вони забезпечили його виконання; чи зверталася ОСОБА_2 до Президента України, зокрема через АПУ або до АПУ з питання власних відпусток у 2014-2017 роках, чи погоджувалися відпустки ОСОБА_2 за її зверненнями; чи зверталася ОСОБА_2 , її законні представники чи представники до Президента України, зокрема через АПУ або до АПУ у 2017-2019 роках із зверненнями та запитами (адвокатськими, на отримання публічної інформації) з будь-яких питань, і якщо зверталася, надати позивачу, ОСОБА_1 , копії усіх цих звернень та відповідей на них, зокрема із забезпеченням збереження відповідних персональних даних (знеособлення); які конкретно посадові (службові) особи АПУ виконували стосовно ОСОБА_1 повноваження АПУ із опрацювання пропозицій щодо звільнення ОСОБА_1 з посади Представника згідно з поданою ним заявою; яка посадова (службова) особа (особи) АПУ була уповноважена на підготовку проекту Указу №405, зокрема, у вимірі визначення дня підписання та оприлюднення цього Указу №405, звільнення та підстав звільнення ОСОБА_1 з посади Представника згідно з нормами Кодексу законів України про працю; якими є точна дата та підстави звільнення ОСОБА_1 з посади Представника згідно з змістом Указу №405, нормами Кодексу законів України про працю зокрема - якою є конкретна норма цього Кодексу про звільнення, застосована щодо ОСОБА_1 в Указі №405; які посадові (службові) особи АПУ були відповідальні за виконання Указу №405 щодо звільнення ОСОБА_1 та яким чином вони забезпечили його виконання; якими актами законодавства та якими актами Глави АПУ та керівника апарату АПУ, які не оприлюднені офіційно та не перебувають у відкритому доступі, було визначено вищенаведені повноваження посадових (службових) осіб АПУ із опрацювання пропозицій щодо звільнення ОСОБА_1 ; - визнати протиправним застосування Адміністрацією Президента України та Офісом Президента України під час призначення на посаду Представника та звільнення з цієї посади, зокрема, стосовно ОСОБА_1 , норм Порядку 2012 р., зокрема, його пункту 15, як це визначено у листі Департаменту доступу до публічної інформації Офісу Президента України від 28 грудня 2019 р. № 12-09/6301; - визнати протиправним ухилення Адміністрації Президента України та Офісу Президента України під час звільнення з посади Представника, зокрема, стосовно ОСОБА_1 , від визначення точної дати звільнення та точних підстав звільнення згідно законодавства України. Також, позивач просив: встановити судовий контроль за виконанням судового рішення в адміністративній справі та зобов`язати Адміністрацію Президента України і Офіс Президента України у місячний строк з дня набрання рішенням суду законної сили подати до суду звіт про його виконання; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів судові витрати, понесені ОСОБА_1 , зокрема у зв`язку зі сплатою судового збору у цій справі, та моральну шкоду, заподіяну ОСОБА_1 через незаконну бездіяльність суб`єктів владних повноважень, у розмірі 17000,00 грн. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 24.04.2020 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, обґрунтовану посиланням на не правильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, в апеляційній скарзі апелянт зазначає, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні некоректно та невірно вжитий термін «готовий продукт інформації», оскільки такого терміну не містить ні Закон України «Про доступ до публічної інформації», а ні Закон України «Про інформацію». Інформація щодо фактів відвідувань Адміністрації Президента України ОСОБА_1 та ОСОБА_2 була вчасно опрацьована відповідачами, оскільки Режимно-секретний департамент ОПУ мав повноваження збирати інформацію про відвідування будівлі АПУ, як режимного об`єкта, але або не зібрав таку інформацію належним чином, або не надав її за запитом позивача. Відповідна запитувана інформація, за твердженнями апелянта, безумовно становила «готовий інформаційний продукт», тобто була у розпорядженні відповідачів, однак не надана за запитом позивача. Також, апелянт посилається на те, що при вирішенні спору судом першої інстанції не враховано положення ч.5 ст.6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», якою передбачено, що не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами. При цьому, всі запити ОСОБА_1 стосувалися розпорядження бюджетними коштами, зокрема, питань відпусток ОСОБА_2 , яка отримує заробітну плату з Державного бюджету України. Посилається апелянт і на те, що частина запитуваної ним інформації стосувалася особисто ОСОБА_1 , його трудових, соціальних та інших прав, в той час як чинним законодавством не передбачено жодних обмежень на видачу такої інформації. Відповідна інформація мала бути надана з боку Адміністрації Президента України, Офісу Президента України безумовно та беззастережно. Апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції і про те, що його запити носили ознаки звернення громадян та зазначає, що навіть у такому разі розпорядник повинен був повідомити запитувача інформації у п`ятиденний строк про те, що його запит на інформацію буде розглядатися як звернення у порядку, встановленому Законом України «Про звернення громадян». Жодних повідомлень щодо запитів ОСОБА_1 відповідачі не надсилали. Обґрунтовуючи свої посилання на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, ОСОБА_1 зазначає, що всупереч вимогам ст.ст.163, 164 КАС України судом не встановлено позивачу строку на надання відповіді на відзив, а відповідачам для надання заперечень на відповідь на відзив. Також, апелянт стверджує, що справу розглянуто неналежним складом суду, оскільки усі три справи, подані ним до Одеського окружного адміністративного суду, передані на розгляд судді ОСОБА_3 , що ставить під сумнів здійснення автоматичного розподілу судових справ без втручання сторонніх осіб. У зв`язку з цим, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про скасування рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 року з прийняттям нового рішення про задоволення поданого ним позову у повному обсязі. Представник Адміністрації Президента України та Офісу Президента України подав письмовий відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. Відповідачі зазначають, що наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів та особистого тлумачення ОСОБА_1 норм матеріального та процесуального права, однак не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та законність оскаржуваного судового рішення. Також, до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_1 надійшли письмові заперечення на відзив на апеляційну скаргу Адміністрації Президента України та Офісу Президента України. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що Указом Президента України від 17.08.2017р. №220/2017 ОСОБА_1 призначений на посаду Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим. Указом від 02.12.2018р. №408/2018 позивач звільнений із займаної посади. Призначенню позивача на посаду Представника передувало звільнення з посади Представника ОСОБА_2 Указом Президента України від 15.08.2017р. №218/2017 за одноразове грубе порушення трудових обов`язків. ОСОБА_2 оскаржувала власне звільнення в судовому порядку та рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25.11.2019р. у справі №320/5531/18 її позов задоволено. Зокрема, скасовано розпорядження Представника Президента України в Автономній Республіці Крим від 18.08.2017р. № 12-к, від 15.09.2017р. №21-к; визначено датою звільнення ОСОБА_2 з посади Представника 16 лютого 2019 року; зобов`язано Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим внести відповідний запис до трудової книжки ОСОБА_2 ; стягнуто з Представництва на користь ОСОБА_2 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 18.08.2017р. до 16.02.2019р. із розрахунку середньоденної заробітної плати, яка складала на 18 серпня 2017 року 2015,41 грн.; стягнуто з Представництва на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 10 000 грн. На час звернення ОСОБА_2 з позовом до суду ОСОБА_1 був Постійним Представником Президента України в Автономній Республіці Крим, а тому вважав, що судовим рішенням по справі №320/5531/18 порушено його права, а тому він набув право на апеляційне оскарження судового рішення у вказаній справі. При підготовці апеляційної скарги на судове рішення по справі №320/5531/18, з метою захисту своїх прав та отримання для цього необхідної публічної інформації, розпорядником якої є Офіс Президента України (Адміністрація Президента України), 20.12.2019р. ОСОБА_1 звернувся Офісу Президента України (Адміністрації Президента України) із запитом на отримання публічної інформації, в якому просив надати йому наступну публічну інформацію: - якій підрозділ (відділ, департамент тощо) АПУ та які посадові (службові) особи АПУ виконували стосовно ОСОБА_2 вищевказані повноваження АПУ із опрацювання пропозицій щодо притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності та звільнення ОСОБА_2 , від кого були отримані відповідні пропозиції та у чому конкретно полягав зміст вищевказаного одноразового грубого порушення трудових обов`язків ОСОБА_2 ; - яка посадова (службова) особа (особи) АПУ була уповноважена на проведення дисциплінарного провадження щодо ОСОБА_2 , що призвело до встановлення факту вищевказаного одноразового грубого порушення трудових обов`язків ОСОБА_2 ; - чи виконувала АПУ функції роботодавця або правомірного представника роботодавця з будь-яких питань стосовно ОСОБА_2 та відповідно стосовно ОСОБА_1 як Представників, у якому підрозділі АПУ перебувала та перебуває особова справа та інші документи ОСОБА_2 ; - чи перебувала на території АПУ (Київ, вул. Банкова, 11) ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в період з 14 до 18 серпня 2017 р. і якщо так то коли саме; чи зустрічалися ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в період з 14 до 18 серпня 2017 р. зі службовими особами АПУ в рамках виконання ними їх обов`язків і якщо так то з ким саме, чи було забезпечено зустріч ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в АПУ в ці дати; - який підрозділ та які посадові (службові) особи АПУ були відповідальні за виконання Указу №218 щодо звільнення ОСОБА_2 та яким чином вони забезпечили його виконання; - який підрозділ та які посадові (службові) особи АПУ були відповідальні за виконання Указу № 220 щодо призначення ОСОБА_1 та яким чином вони забезпечили його виконання; - чи зверталася ОСОБА_2 до Президента України, зокрема через АПУ або до АПУ з питання власних відпусток у 2014-2017 роках, чи погоджувалися відпустки ОСОБА_2 за її зверненнями; - чи зверталася ОСОБА_2 , її законні представники чи представники до Президента України, зокрема через АПУ або до АПУ у 2017-2019 роках із зверненнями та запитами адвокатськими, на отримання публічної інформації) з будь-яких питань, і якщо зверталася, прошу надати мені копії усіх цих звернень та відповідей на них, зокрема із забезпеченням збереження відповідних персональних даних (знеособлення). Відповідь на поданий запит ОСОБА_1 просив надати письмово за вказаною ним адресою або шляхом надіслання відповіді на його електронну адресу. (т.І а.с.21) Листом від 28.12.2019р. №12-09/6301, за підписом керівника Департаменту доступу до публічної інформації Офісу Президента України, ОСОБА_1 повідомлено про результати розгляду його запиту про надання публічної інформації від 20.12.2019р. Зокрема, у вказаному листі відповідач зазначив, що «…за інформацією, наданою Головним управлінням з питань регіональної політики та децентралізації Директорату з питань регіональної політики та децентралізації Офісу Президента України, відповідно до пункту 15 Порядку розгляду питань, пов`язаних з підготовкою і внесенням подань щодо осіб, призначення на посаду та звільнення з посади яких здійснюється Верховною Радою України, Президентом України або Кабінетом Міністрів України чи погоджується з Кабінетом Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року №298, на підставі акта Президента України або Кабінету Міністрів України щодо призначення на посаду чи звільнення з посади особи в установленому порядку відповідним органом або підприємством у триденний строк видається наказ (розпорядження) за місцем її роботи, в якому зазначається дата початку роботи на відповідній посаді або припинення роботи. Копія зазначеного наказу (розпорядження) надсилається у триденний строк після його видання до Адміністрації Президента України та Секретаріату Кабінету Міністрів України. З огляду на зазначене, безпосереднє виконання відповідних актів Глави держави здійснювалося в Представництві Президента України в Автономній Республіці Крим. За інформацією Режимно-секретного департаменту Офісу Президента України відсутні відомості щодо перебування на території Адміністрації Президента України Вас і ОСОБА_4 у період з 14 до 18 серпня 2017 року. Водночас зазначаємо, що запитувана Вами інформація стосовно ОСОБА_5 не може бути надана з таких підстав. Відповідно до статті 31 Конституції України кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з`ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо. Згідно зі статтею 10 Закону України «Про доступ до публічної інформації» обсяг інформації про особу, що збирається, зберігається і використовується розпорядниками інформації, має бути максимально обмеженим і використовуватися лише з метою та у спосіб, визначений законом. Розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов`язані використовувати її лише з метою та у спосіб, визначений законом, а також вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу д о неї інших осіб. Відповідні застереження містить також частина перша статті 10 Закону України «Про звернення громадян»: не допускається розголошення одержаних із звернень відомостей про особисте життя громадян без їх згоди. Статтею 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено право запитувача інформації на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України…». (т.І а.с.22-24) 28.12.2019р. ОСОБА_1 направив до Офісу Президента України (Адміністрації Президента України) повторний запит на отримання публічної інформації, в якому заявник зазначив, що 28.12.2019р. ним отримано сканкопію листа Департаменту доступу до публічної інформації Офісу Президента України від 28.12.2019р., згідно якого запитувана інформація щодо ОСОБА_2 не може бути надана з підстав, гарантованих ст.31 Конституції України, ст.10 Закону України «Про доступ до публічної інформації» та ст.10 Закону України «Про звернення громадян». ОСОБА_1 зазначив, що запитувані ним відомості не стосуються особистого життя ОСОБА_2 , а стосуються виключно аспектів діяльності посадової особи ОСОБА_2 , як Представника, зокрема, питань відпусток, притягнення її до дисциплінарної відповідальності та звільнення із займаної посади. Крім того, більшість поставлених в запиті питань стосуються інформації щодо діяльності АПУ, а не ОСОБА_2 . У зв`язку з цим, ОСОБА_1 повторно просив Офіс Президента України надати йому публічну інформацію відображену у його запиті від 20.12.2019р. із додатковим наданням йому інформації про номер листа ОПУ, як відповіді на запит від 28.12.2019р., та про усіх службових осіб (посада, прізвище, ініціали), залучених до опрацювання цього документу. (т.І а.с.26-27) Зазначений запит ОСОБА_1 надійшов на адресу Офісу Президента України 02.01.2020р., що підтверджується копією наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення. (т.І а.с.28) Листом від 10.01.2020р. №12-09/106 Офіс Президента України повідомив ОСОБА_1 , що на підставі п.4 ст.20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» строк розгляду його запиту від 28.12.2019р. продовжено до 20 робочих днів з дня його надходження. (т.І а.с.29) 10.01.2020р. ОСОБА_1 втретє звернувся до Офісу Президента України із запитом на отримання публічної інформації, в якому просив надати йому відомості: 1) якій підрозділ (відділ, департамент тощо) АПУ та які конкретно посадові (службові) особи АПУ виконували стосовно ОСОБА_1 повноваження АПУ із опрацювання пропозицій щодо звільнення ОСОБА_1 з посади Представника згідно з поданою ним заявою; 2) яка посадова (службова) особа (особи) АПУ була уповноважена на підготовку проекту Указу № 405, зокрема у вимірі визначення дня підписання та оприлюднення цього Указу № 405, звільнення та підстав звільнення ОСОБА_1 з посади Представника згідно з нормами Кодексу законів України про працю; 3) якими є день звільнення ОСОБА_1 та підстави звільнення ОСОБА_1 з посади Представника згідно з змістом Указу №405, нормами Кодексу законів України про працю зокрема - якою є конкретна норма цього Кодексу про звільнення, застосована щодо ОСОБА_1 в Указі №405; 4) чи виконувала АПУ функції роботодавця або правомірного представника роботодавця з будь-яких питань стосовно ОСОБА_1 як Представника, зокрема з питань звільнення ОСОБА_1 з посади Представника, у якому підрозділі АПУ перебувала та перебуває особова справа та інші документи ОСОБА_1 пов`язані із його звільненням з посади Представника; 5) який підрозділ та які посадові (службові) особи АПУ були відповідальні за виконання Указу №405 щодо звільнення ОСОБА_1 та яким чином вони забезпечили його виконання, зокрема у частині оформлення відповідних документів про звільнення ОСОБА_1 ; 6) якими актами законодавства та якими актами Глави АПУ та керівника апарату АПУ, які не оприлюднені офіційно та не перебувають у відкритому доступі, було визначено вищенаведені повноваження посадових (службових) осіб АПУ із опрацювання пропозицій щодо звільнення ОСОБА_1 (т.І а.с.48) 30.01.2020р. листом №12-09/470 Офіс Президента України повідомив ОСОБА_1 про результати розгляду його запиту про доступ до публічної інформації від 28.12.2019р., який надійшов до офісу 02.01.2020р., а також про результати розгляду запиту від 10.01.2020р. Вказаним листом відповідач надав інформацію наступного змісту: «…1. Щодо структурного підрозділу та посадових осіб Адміністрації Президента України, які опрацьовували пропозиції щодо звільнення ОСОБА_4 з посади Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим. За інформацією, наявною в автоматизованій системі контролю і організації діловодства, яка забезпечує єдину систему документообігу в Офісі Президента України, до листа Громадської ради з питань Криму щодо неналежного функціонування Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим, Президентом України П.О. Порошенком було надано доручення Главі Адміністрації Президента України І.Л. Райніну розібратися, вжити заходів реагування та доповісти. Глава Адміністрації Президента України ОСОБА_6 надав відповідні доручення Першому заступнику Глави Адміністрації Президента України ОСОБА_7 . Перший заступник Глави Адміністрації Президента України ОСОБА_7 дав доручення Департаменту регіональної та кадрової політики (далі Департамент) опрацювати відповідні документи згідно з дорученням Президента У країни. За результатами опрацювання згаданого звернення та згідно з отриманими дорученнями. Департаментом було проведено перевірку діяльності Постійного Представника та Представництва. За підсумками перевірки Главою Адміністрації Президента України І. Л. Ранні ним було внесено пропозицію щодо звільнення ОСОБА_4 із займаної посади за одноразове грубе порушення трудових обов`язків (пункт 1 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України). Серед іншого причинами було визнано допущення ОСОБА_4 грубого порушення права громадян на особисте звернення до органів державної влади, їх посадових і службових осіб, передбаченого статтею 40 Конституції України та Законом України «Про звернення громадян», не забезпечення особистого прийому громадян в Представництві відповідно до статті 22 Закону України «Про звернення громадян».

2. Щодо особової справи осіб, які займають (займали) посади Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, Першого заступника Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, заступника Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, а також підготовки проектів актів Президента України щодо призначення на посаду/звільнення з посади відповідних осіб зазначаємо таке. Згідно з Положенням про Головний департамент регіональної та кадрової політики Адміністрації Президента України, затвердженим наказом Керівника Апарату Адміністрації Президента України від 29 серпня 2016 року № 6 (далі - Положення) підготовка для подання на розгляд Президентові України пропозицій з питань кадрової політики, опрацювання внесених в установленому порядку пропозицій з кадрових питань, що належать до повноважень Президента України, ведення обліку таких кадрів було віднесено до компетенції відповідного структурної-о підрозділу. Підготовка проектів указів Президента України «Про звільнення ОСОБА_8 з посади Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим» (згідно з поданою ним заявою), а також «Про звільнення ОСОБА_5 з посади Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим» (за одноразове грубе порушення трудових обов`язків) здійснювалося згаданим Департаментом.

3. Стосовно дня звільнення ОСОБА_1 із займаної посади та забезпечення виконання Указу Президента України від 2 грудня 2018 року № 405 «Про звільнення ОСОБА_9 з посади Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим» інформуємо про таке. Копія зазначеного акта Президента України згідно з покажчиком розсилки надіслана до Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим (аналогічні дії були вжиті по виконанню Указу Президента України від 15 серпня 2017 року № 218). Після призначення на посаду, з метою визначання конкретної дати початку виконання посадових обов`язків Постійний Представник, на підставі статті 13 Закону України «Про Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим», видає розпорядження «Про повноваження», яким визначає конкретну дату початку виконання повноважень Постійного Представника. Постійний Представник звільняється з посади Президентом України (стаття 9 Закону України «Про Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим»). Оскільки Указом Президента не визначається конкретна дата звільнення особи з посади Постійного Представника, Постійний Представник з дня оприлюднення Указу Президента про його звільнення, але не пізніше останнього дня виконання ним повноважень видає розпорядження Постійного Представника, яким визначає відповідним структурним підрозділам (службі управління персоналом, документального забезпечення та контролю, службі фінансового та матеріально-технічного забезпечення) видати в останній робочий день належно оформлену трудову книжку та провести кінцевий розрахунок відповідно. Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання; за порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність (пункт 4). Згідно з Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110) заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу (пункт 2.2 глави 2); записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3 глави 2). Усі записи у трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження) (пункт 4.4.).

4. Щодо перебування на території Адміністрації Президента України громадян ОСОБА_8 та ОСОБА_4 у період з 14 до 18 серпня 2017 року повідомляємо, що в Режимно-секретному департаменті та в Директораті з питань регіональної політики та децентралізації Офісу Президента України відсутня відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що свідчить про відповідне перебування…». (т.І а.с.49-51) Додатково на адресу ОСОБА_1 . Офісом Президента України надіслано лист від 05.02.2020р. за №12-09/589, в якому у відповідь на питання позивача у його запиті від 10.01.2020р. щодо того «який підрозділ (відділ, департамент тощо) АПУ та які конкретно посадові (службові) особи АПУ виконували стосовно ОСОБА_1 повноваження АПУ із опрацювання пропозицій щодо звільнення ОСОБА_1 з посади Представника згідно з поданою ним заявою» та щодо дня звільнення ОСОБА_1 із займаної посади надано інформацію наступного змісту: «… за інформацією, наявною в автоматизованій системі контролю обігу документів в Офісі Президента України, доручення щодо опрацювання відповідних документів були надані Главою Адміністрації Президента України ОСОБА_10 . Першому заступнику Глави Адміністрації Президента України ОСОБА_11 . Першим заступником Глави Адміністрації Президента України ОСОБА_11 опрацювання відповідних документів було доручено Департаменту регіональної та кадрової політики. Відповідно до Положення про Головний департамент регіональної та кадрової політики Адміністрації Президента України, затвердженого наказом Керівника Апарату Адміністрації Президента України від 29 серпня 2016 року №6 (далі - Положення), підготовка для подання на розгляд Президентові України пропозицій з питань кадрової політики, опрацювання внесених в установленому порядку пропозицій з кадрових питань, що належать до повноважень Президента України, ведення обліку таких кадрів - було віднесено до компетенції відповідного структурного підрозділу. З огляду на зазначене, ведення особової справи осіб, які займають (займали) посади Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, Першого заступника Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, заступника Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, а також підготовка проектів актів Президента України щодо призначення на посаду/звільнення з посади відповідних осіб, у тому числі підготовка проекту указу Президента України «Про звільнення ОСОБА_9 з посади Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим» (згідно з поданою ним заявою), належало до компетенції відповідного Департаменту...» Стосовно дня звільнення позивача із займаної посади, то у листі від 05.02.2020р. відповідач зазначив, що оскільки Указом Президента не визначається конкретна дата звільнення особи з посади Постійного Представника, Постійний Представник з дня оприлюднення Указу Президента про його звільнення, але не пізніше останнього дня виконання ним повноважень видає розпорядження Постійного Представника, яким визначає відповідним структурним підрозділам (службі управління персоналом, документального забезпечення та контролю і службі і фінансового та матеріально-технічного забезпечення) видати в останній робочий день належно оформлену трудову книжку та провести кінцевий розрахунок відповідно. Водночас, ОСОБА_12 проінформовано, що його запит, відповідно до ч.3 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», надіслано для розгляду до належного розпорядника інформації - Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим. (т.І а.с.123-125) Листом від 20.02.2020р. Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим повідомило позивача, що у володінні Представництва відсутня запитувана ОСОБА_12 інформація у запиті від 10.01.2020р. Крім того, зазначило, що згідно наявної у Представництві копії трудової книжки ОСОБА_1 останнім днем його роботи на посаді Постійного Представника та, відповідно, днем звільнення є 07.12.2018р., підстава ст.38 КЗпП України. Враховуючи викладене, на підставі ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», Представництво направило для розгляду запит ОСОБА_1 за належністю до Офісу Президента України. (т.І а.с.126) ОСОБА_1 , вважаючи протиправною бездіяльність Офісу Президента України (Адміністрації Президента України) щодо неналежного, невірного та неповного надання публічної інформації на отримані запити про доступ до публічної інформації від 20.12.2019р., від 28.12.2019р. та від 10.01.2020р. щодо питань, пов`язаних із звільненням з посади Представника ОСОБА_2 та пов`язаних із призначенням на цю посаду і звільненням з неї ОСОБА_1 , звернувся з даним позовом до суду. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , виходив з того, що Офісом Президента України надано відповіді на запити позивача про доступ до публічної інформації від 20.12.2019р., від 28.12.2019р. та від 10.01.2020р. У зв`язку з цим, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відсутня бездіяльність відповідача, що полягає у невиконанні ним тих дій, які він повинен були і міг вчинити відповідно до покладених на нього обов`язків (завдань) згідно із чинним законодавством. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що законами чи підзаконним нормативно-правовими актами України не передбачено оброблення та узагальнення відомостей, які просив надати позивач, щодо: посадової особи АПУ, уповноваженої на проведення дисциплінарного провадження щодо ОСОБА_2 ; перебування на території АПУ Попович Н.К. та ОСОБА_1 в період з 14 до 18 серпня 2017 р.; зустрічі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в період з 14 до 18 серпня 2017 р. зі службовими особами АПУ в рамках виконання ними їх обов`язків; посадових осіб АПУ, які були відповідальні за виконання Указу Президента України №218 від 15 серпня 2017 року щодо звільнення ОСОБА_2 та яким чином вони забезпечили його виконання; посадових осіб АПУ, які були відповідальні за виконання Указу Президента України №220 від 17 серпня 2017 року щодо призначення ОСОБА_1 та яким чином вони забезпечили його виконання; звернення ОСОБА_2 до Президента України, зокрема через АПУ або до АПУ з питання власних відпусток у 2014-2017 роках, чи погоджувалися відпустки ОСОБА_2 за її зверненнями; звернення ОСОБА_2 , її законних представників чи представників до Президента України, зокрема через АПУ або до АПУ у 2017-2019 роках із зверненнями та запитами (адвокатськими, на отримання публічної інформації) з будь-яких питань; посадових осіб АПУ, які виконували стосовно ОСОБА_1 повноваження АПУ із опрацювання пропозицій щодо звільнення ОСОБА_1 з посади Представника згідно з поданою ним заявою; посадових осіб АПУ, які були уповноважені на підготовку проекту Указу №405, зокрема, у вимірі визначення дня підписання та оприлюднення цього Указу №405, звільнення та підстав звільнення ОСОБА_1 з посади Представника згідно з нормами Кодексу законів України про працю; посадових осіб АПУ, які були відповідальні за виконання Указу №405 щодо звільнення ОСОБА_1 , та яким чином вони забезпечили його виконання. Крім того, за висновками суду першої інстанції, позивач просив розпорядника «обробити та узагальнити інформацію з використанням конкретних параметрів», що не відповідає критерію «готовність і доступність» інформації в розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації». Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного. Згідно ч.2 ст.34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Відповідно до ст.40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Закон України «Про інформацію» визначає, що кожен має право на вільне одержання, використання, поширення, зберігання та захист інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Статтею 1 Закону України «Про інформацію» визначено, що інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. У свою чергу, порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес, визначено Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року №2939-VI. (далі Закон №2939-VI) При цьому, колегія суддів враховує, що інформаційні запити ОСОБА_1 від 20.12.2019р., від 28.12.2019р. та від 10.01.2020р. були ним подані саме в порядку, визначеному цим Законом, а тому суд надає оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами у зв`язку з поданням та розглядом таких запитів саме з урахуванням вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації». Варто зазначити, що право доступу до інформації є необхідним елементом демократичної форми правління, яка ґрунтується, серед іншого, на вимогах прозорості, гласності та підзвітності в діяльності владних органів і службових осіб, яких народ уповноважив виконувати функції держави. Орган влади не має виключного права (повноваження) розпоряджатися наявною в нього інформацією на власний розсуд без жодних обмежень - він може збирати та використовувати інформацію лише відповідно та в спосіб, визначений законом у межах своїх повноважень. Право на доступ до інформації є правом інструментальним, тобто таким, що необхідне для реалізації інших прав і свобод людини. Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2939-VI, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 3 Закону №2939-VI, право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом. Статтею 12 Закону №2939-VI визначено, що суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 13 Закону №2939-VI, розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання. У розумінні Конституції України Президент України є органом, що виконує делеговані державою повноваження, а тому відповідно до пункту 3 частини першої статті 13 Закону №2939-VI є розпорядником інформації, пов`язаної з виконанням цих повноважень. При цьому, відповідно до Положення про Офіс Президента України, затвердженого Указом Президента України від 25 червня 2019 року №436/2019 (далі - Положення), Офіс Президента України (далі - Офіс) є постійно діючим допоміжним органом, утвореним Президентом України відповідно до пункту 28 частини першої статті 106 Конституції України. Основними завданнями Офісу є організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне та інше забезпечення здійснення Президентом України визначених Конституцією України повноважень. Зокрема, відповідно до підпункту 21 пункту 4 Положення, Офіс забезпечує в установленому порядку доступ до публічної інформації, розгляд, опрацювання, облік, систематизацію, аналізування та надання відповідей на запити на інформацію, що надходять до Президента України та Офісу, консультацій під час оформлення запитів. У пункті 6 частини першої статті 14 Закону №2939-VI визначено, що розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію. За змістом частини першої статті 5 Закону №2939-VI, доступ до інформації забезпечується шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації та надання інформації за запитами на інформацію. За приписами частини першої статті 18 Закону №2939-VI, для забезпечення збереження та доступу до публічної інформації документи, що знаходяться у суб`єктів владних повноважень, підлягають обов`язковій реєстрації в системі обліку, що має містити: назву документа; дату створення документа; дату надходження документа; джерело інформації (автор, відповідний підрозділ); передбачену законом підставу віднесення інформації до категорії з обмеженим доступом; строк обмеження доступу до інформації, у разі якщо вона віднесена до інформації з обмеженим доступом; галузь; ключові слова; тип, носій (текстовий документ, електронний документ, плівки, відеозаписи, аудіозаписи тощо); вид (нормативні акти, угоди, рішення, протоколи, звіти, прес-релізи); проекти рішень (доповідні записки, звернення, заяви, подання, пропозиції, листи тощо); форму та місце зберігання документа тощо. Відповідно до частини першої статті 19 Закону №2939-VI, запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Згідно із частиною першою статті 20 Закону №2939-VI, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. Відповідно до частини першої статті 22 Закону №2939-VI, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону. Положеннями статті 23 Закону №2939-VI передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до КАС України. Аналізуючи наведені положення Закону №2939-VI та встановлені у справі обставини, колегія суддів у контексті цього спору, насамперед зауважує, що розпорядник публічної інформації може (і має своїм обов`язком) надати тільки ту публічну інформацію, яку він, з огляду на свій правовий статус, створив та яка певним чином задокументована/відображена на матеріальних носіях інформації і якою він (розпорядник) володіє. Тобто, розпорядник може надати ту інформацію, яка вже існує і заздалегідь зафіксована на будь-яких носіях. Вжиття заходів для того, щоб створити інформацію, якої у володінні розпорядника немає, але щодо якої подано інформаційний запит, не охоплюється поняттям доступу до публічної інформації, а тому не покладає на розпорядника (додаткових) зобов`язань та/або відповідальності за надання/ненадання запитувачу такої інформації. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі №9901/925/18. Відтак, праву позивача звертатись із інформаційними запитами та отримати інформацію кореспондує обов`язок відповідача, який володіє статусом розпорядника публічної інформації, розглянути запит та надати достовірну, точну та повну інформацію у встановлені Законом строки, а у випадку відсутності відповідної інформації повідомити про це заявника. Як вбачається з матеріалів справи на запит ОСОБА_1 від 20.12.2019р. Офіс Президента України (Адміністрація Президента України) у листі від 28.12.2019р. фактично не надав відповіді по суті поставлених питань, з посиланням на ст.31 Конституції України, ст.10 Закону України «Про доступ до публічної інформації» та ст.10 Закону України «Про звернення громадян». Однак, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи позивача, що у запиті від 20.12.2019р. ОСОБА_12 не просив надати відомості, які стосуються особистого життя ОСОБА_2 , а стосуються виключно аспектів діяльності посадової особи Попович Н.К. як Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, зокрема, питань відпусток, притягнення її до дисциплінарної відповідальності та звільнення із займаної посади. Крім того, частина поставлених в запиті питань стосувалися інформації щодо діяльності Офісу Президента України (Адміністрації Президента України). Однак, у листі від 28.12.2019р. відповідач не зазначив підстав для відмови у наданні запитуваної позивачем інформації, в тому числі і з посиланням на те, що запитувана позивачем інформація не відноситься до публічної в розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації», або відповідна інформація відсутня у володінні Офісу. Зазначене, на думку колегії суддів, дає цілком обґрунтовані підстави для висновку, що запит ОСОБА_12 про надання публічної інформації від 20.12.2019р. належним чином не був розглянутий відповідачем, що свідчить про протиправну бездіяльність Офісу Президента України (Адміністрації Президента України). Бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є саме пасивна поведінка відповідного суб`єкта, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи. Як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та (або) іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Про результати розгляду запитів ОСОБА_1 від 28.12.2019р. (надійшов до Офісу Президенту України 02.01.2020р.) та від 10.01.2020р. відповідачем повідомлено позивача листами від 30.01.2020р. та від 05.02.2020р. Дослідивши зміст вказаних листів-відповідей колегія суддів встановила, що в них відсутня інформація щодо всіх поставлених ОСОБА_1 питань, як і відсутні посилання на причини ненадання відповіді на те чи інше питання (в тому числі зазначення, що: запитувана інформація не відноситься до публічної; відповідач не володіє запитуваною інформацією (не є розпорядником) та хто такою інформацією володіє; інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом; запит не відповідає вимогам Закону тощо). Колегія суддів вважає необґрунтованим посилання суду першої інстанції на те, що законами та підзаконним нормативно-правовими актами України не передбачено оброблення та узагальнення відомостей, які просив надати позивач (зокрема, щодо: посадової особи АПУ, уповноваженої на проведення дисциплінарного провадження щодо ОСОБА_2 ; перебування на території АПУ Попович Н.К. та ОСОБА_1 в період з 14 до 18 серпня 2017 р.; зустрічі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в період з 14 до 18 серпня 2017 р. зі службовими особами АПУ в рамках виконання ними їх обов`язків; посадових осіб АПУ, які були відповідальні за виконання Указу Президента України №218 від 15 серпня 2017 року щодо звільнення ОСОБА_2 та яким чином вони забезпечили його виконання; посадових осіб АПУ, які були відповідальні за виконання Указу Президента України №220 від 17 серпня 2017 року щодо призначення ОСОБА_1 та яким чином вони забезпечили його виконання; звернення ОСОБА_2 до Президента України, зокрема через АПУ або до АПУ з питання власних відпусток у 2014-2017 роках, чи погоджувалися відпустки ОСОБА_2 за її зверненнями; звернення ОСОБА_2 , її законних представників чи представників до Президента України, зокрема через АПУ або до АПУ у 2017-2019 роках із зверненнями та запитами (адвокатськими, на отримання публічної інформації) з будь-яких питань; посадових осіб АПУ, які виконували стосовно ОСОБА_1 повноваження АПУ із опрацювання пропозицій щодо звільнення ОСОБА_1 з посади Представника згідно з поданою ним заявою; посадових осіб АПУ, які були уповноважені на підготовку проекту Указу №405, зокрема, у вимірі визначення дня підписання та оприлюднення цього Указу №405, звільнення та підстав звільнення ОСОБА_1 з посади Представника згідно з нормами Кодексу законів України про працю; посадових осіб АПУ, які були відповідальні за виконання Указу №405 щодо звільнення ОСОБА_1 , та яким чином вони забезпечили його виконання), оскільки на вказану обставину Офіс Президента України не посилався у листах, надісланих ОСОБА_12 у відповідь на його запити про доступ до публічної інформації. Зі змісту наявних в матеріалах справи письмових відповідей від 28.12.2019р., від 30.01.2020р. та від 05.02.2020р. на інформаційні запити ОСОБА_1 від 20.12.2019р., від 28.12.2019р. та від 10.01.2020р. вбачається, що відповідачем не надано належної відповіді по суті з приводу кожного з порушених питань, або належної відмови в її наданні, що на думку колегії суддів вказує на те, що Офісом Президента України не було належним чином розглянуто запити на публічну інформацію позивача. За чинним законодавством, надання на інформаційний запит неповної відповіді, яка задовольняє лише частину запиту (або надання інформації не на всі питання запиту, надання документу, що не містить всіх сторінок, надання документів без додатку, що є його невід`ємною частиною, надання відповіді із упущенням інформації, яка за законом є відкритою тощо), без належно оформленої відмови у задоволенні решти запиту відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації», є протиправними діями/бездіяльністю розпорядника інформації, і не є відмовою у розумінні статті 22 Закону №2939-VI. На підставі викладеного, колегія суддів доходить висновку про наявність у спірних правовідносинах ознак протиправної бездіяльності Офісу Президента України щодо належного розгляду та надання відповіді на запити ОСОБА_1 на отримання публічної інформації від 20 грудня 2019 року, від 28 грудня 2019 року та від 10 січня 2020 року. А відтак, на думку колегії суддів, належним способом захисту прав позивача буде зобов`язання Офісу Президента України повторно розглянути запити ОСОБА_1 на отримання публічної інформації від 20 грудня 2019 року, від 28 грудня 2019 року та від 10 січня 2020 року. Що ж до вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним застосування Адміністрацією Президента України та Офісом Президента України під час призначення на посаду Представника та звільнення з цієї посади, зокрема, стосовно ОСОБА_1 , норм Порядку 2012 року, зокрема, його пункту 15, як це визначено у листі Департаменту доступу до публічної інформації ОПУ від 28 грудня 2019 року №12-09/6301, то колегія суддів не вбачає підстав для їх задоволення, оскільки як вбачається з матеріалів справи, звернення до суду із даним позовом спрямоване на захист порушеного права позивача на отримання публічної інформації в порядку, визначеному Законом України «Про доступ до публічної інформації». Однак, заявляючи вказані позовні вимоги ОСОБА_1 фактично просить надати правову оцінку діям ОПУ та АПУ щодо регулювання трудових відносин позивача з останніми, що виходить за межі регулювання положень Закону №2939-VI. Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди в сумі 17 000 грн., колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про доступ до публічної інформації» особи, на думку яких їхні права та законні інтереси порушені розпорядниками інформації, мають право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди в порядку, визначеному законом. Згідно ч.1 та ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Відповідно до п.3 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995р. під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (абз.2 п.5 Постанови). Позивач стверджує, що надання відповідачем неналежної відповіді на його запити про отримання публічної інформації спричинило негативні наслідки для захисту його прав під час розгляду судової справи 3320/5531/18, що мало безпосередній вплив на реалізацію трудових прав ОСОБА_1 . На думку колегії суддів, позивач не надав належних доказів та не навів достатніх та обґрунтованих обставин, які підтвердили б спричинення протиправною бездіяльністю відповідача йому моральних страждань, не зазначив, в чому конкретно полягають його страждання. Таким чином, колегія суддів вважає, що вимога позивача щодо стягнення з Офісу Президента України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 17000 грн. є необґрунтованою, а відтак у її задоволенні слід відмовити. Також, при зверненні до суду першої інстанції ОСОБА_1 заявляв клопотання про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання Офісу Президента України (Адміністрації Президента України) у місячний строк з дня набрання рішенням суду законної сили подати до суду звіт про його виконання. Відповідно до ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Колегія суддів зазначає, що інститут судового контролю за виконанням судового рішення спрямований на забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві. Згідно ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. При цьому, колегія суддів враховує, що положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. За своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб`єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб. За таких обставин, на думку колегії суддів, відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст.317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, не повне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на зазначене у сукупності колегія суддів приходить до висновку, що постановлене Одеським окружним адміністративним судом рішення від 31.03.2020р. підлягає скасуванню, з прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 . Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Частиною 6 статті 139 Кодексу передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. При зверненні з позовом до суду першої інстанції позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 841,00 грн., що підтверджується квитанцією №ПН2145 від 27.01.2020р. При зверненні до суду апеляційної інстанції позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1262,00 грн., що підтверджується квитанцією №ПН1872 від 07.05.2020р. З огляду на висновок суду про наявність підстав для часткового задоволення позову, колегія суддів вважає, що стягненню на користь ОСОБА_1 з Офісу Президента України (за рахунок бюджетних асигнувань вказаного суб`єкта владних повноважень) підлягає сума сплачених позивачем судових витрат пропорційно задоволеним позовних вимогам в розмірі 1051,00 грн. Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності. Частиною статті 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Згідно пункту 2 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію. Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 139, 308, 310, п.2 ч.1 ст.315, ст.ст. 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд апеляційної інстанції ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 року скасувати. Прийняти у справі нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність Офісу Президента України щодо належного розгляду та надання відповіді на запити ОСОБА_1 на отримання публічної інформації від 20 грудня 2019 року, від 28 грудня 2019 року та від 10 січня 2020 року. Зобов`язати Офіс Президента України повторно розглянути запити ОСОБА_1 на отримання публічної інформації від 20 грудня 2019 року, від 28 грудня 2019 року та від 10 січня 2020 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути з Офісу Президента України (01220, м.Київ, вул.Банкова, 11) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 1051 (одна тисяча п`ятдесят один) грн. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, не підлягає. Повний текст судового рішення виготовлено колегією суддів 19.10.2020р. Головуючий суддя Бойко А.В. Судді Єщенко О.В. Федусик А.Г.