Постанова 4855 № 320/5531/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/5531/18 Суддя (судді) першої інстанції: Терлецька О.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого-судді Парінова А.Б., суддів: Беспалова О.О., Ключковича В.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим та ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим про визнання протиправними та скасування розпоряджень, В С Т А Н О В И В: До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_2 з позовом до Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим в якому просила суд: - скасувати розпорядження Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим від 18.08.2017 №12-к; - скасувати розпорядження Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим (далі АРК) від 15.09.2017 №21-к; - визначити датою її звільнення з посади Постійного Представника Президента України в АРК 16.02.2019 та зобов`язати Представництво Президента України в АРК внести відповідний запис до трудової її книжки; - стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 18.08.2017 до 16.02.2019 із розрахунку середньоденної заробітної плати, яка складала на 18.08.2017 - 2015,41 грн.; - стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в сумі 10000 грн. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року позов задоволено. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідачем та особою, яка не брала участь у розгляді справи - ОСОБА_1 подано апеляційні скарги в яких, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні обставинам справи, а також порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просять суд, зокрема, Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим: скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким залишити позовну заяву ОСОБА_2 до Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим без розгляду. Вказані вимоги апеляційної скарги відповідач обґрунтовує, зокрема тим, що судом першої інстанції в порушення вимог КАС України не було вирішено питання про поновлення ОСОБА_2 строків на звернення до адміністративного суду чи повернення заяви у зв`язку з пропуском строку для її подання або залишення її без руху. За наведених обставин, відповідач стверджує, що судом при вирішенні питання про відкриття провадження по справі взагалі було проігноровано питання перевірки додержання позивачем строків звернення до суду. Разом з цим, відповідач вказує, що судом першої інстанції було проігноровано висновки Верховного Суду викладені у рішеннях по справі № 320/5531/18, а саме в частині строків звернення ОСОБА_2 до суду за аналогічним позовом. З огляду на зазначене, відповідач вважає, що рішення суду першої інстанції було прийнято з порушенням норм процесуального права у зв`язку з чим підлягає скасуванню, а позовні вимоги ОСОБА_2 залишенню без розгляду. Також, в апеляційній скарзі відповідач зазначає про порушення судом першої інстанції порядку розгляду заяви позивача про зміну позовних вимог, необґрунтованість висновків суду щодо неналежного виконання Представництвом функцій роботодавця в частині обґрунтованості підстави звільнення позивача, а також щодо зволікання з направленням належним чином оформленої трудової книжки позивачу. Також відповідач не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо визначення суми та періоду стягнення на користь позивача суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також щодо наявності підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди. Апелянт ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Крім того, апелянт просить постановити окрему ухвалу щодо ОСОБА_2 . Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує, зокрема тим, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права щодо не заявлення головуючим суддею самовідводу у справі, з огляду на його участь у розгляді справи № 826/17048/18. Разом з цим, ОСОБА_1 вказує на порушення судом першої інстанції правил підсудності, а також недотримання принципу змагальності сторін під час розгляду справи. Стверджуючи про необґрунтованість висновків суду обставинам справи апелянт вказує, що судом першої інстанції не було враховано наявність об`єктивних підстав затримки розрахунку, зумовлених поведінкою ОСОБА_2 , в тому числі і відмова останньої від використання основної щорічної відпустки протягом 2014 - 2017 років, що суперечить ч. 5 ст. 11 Закону України «Про відпустки». Натомість, обґрунтовуючи правомірність дій відповідача ОСОБА_1 зазначає, що дати та обставини отримання, ознайомлення ОСОБА_2 з Розпорядженнями № 12-к та № 21-к не мають жодного значення та впливу на захищені законодавством права позивача як звільненого працівника. Також, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 звертає увагу на те, що спірне рішення прямо стосується його прав та інтересів, зокрема, в частині ділової репутації, честі та гідності. З огляду на зазначене, ОСОБА_1 вважає, що прийняте судом першої інстанції рішення не відповідає вимогам КАС України, а тому має бути скасовано з підстав визначених ст.317 КАС України. Позивачем, у свою чергу, було подано відзив на апеляційну скаргу відповідача у якому позивач зазначає, що категорично не погоджується з доводами апелянта, вважає їх безпідставними та необґрунтованими. Так, зокрема, позивач звертає увагу суду апеляційної інстанції, що нею було вжито належних заходів для захисту своїх прав та інтересів як працівника, якого було неправомірно звільнено, без повідомлення в чому полягало одноразове грубе порушення трудових обов`язків. Разом з цим, позивач стверджує, що вона своєчасно вжила заходів, спрямованих на захист своїх порушених прав у судовому порядку, проте через об`єктивну складність правильного визначення підсудності її позову та помилковістю відповідних висновків Апеляційного суду м. Києва суду, викладених в ухвалі від 06 грудня 2017 року, даний позов нею було подано з пропуском визначеного КАС України строку. При цьому, посилаючись на практику Європейського Суду з прав людини позивач наголошує на тому, що особі має бути забезпечена можливість реалізувати право на судовий захист своїх порушених прав без будь-яких перепон. За наведених обставин позивач вважає, що строк звернення до суду нею було прощено з поважних причин. Разом з цим, позивач наполягає на тому, що відповідачем було порушено її права під час та після звільнення, зокрема, у зв`язку з неналежним повідомленням про факт звільнення, а також порушення вимог закону щодо видачі трудової книжки та здійснення розрахунку при звільненні. Натомість, позивач вважає, що судом першої інстанції було правильно визначено суму та період стягнення з відповідача на її користь суми заробітку за час вимушеного прогулу, а також правильними є висновки суду щодо наявності підстав для стягнення на її користь моральної шкоди. На підставі викладеного, позивач стверджує, що рішення суду першої інстанції прийнято з урахуванням всіх обставин, що мають значення для її вирішення, а також з дослідженням всіх наданих сторонами доказів у відповідності до норм матеріального права, та з дотриманням норм процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні. Крім того, позивач, вважаючи, що відповідачами в апеляційних скаргах наведено недостовірні відомості щодо фактичних обставин справи, надала до суду додаткові пояснення. При цьому, у вказаних поясненнях позивач наголошує, що оскільки її було протиправно звільнено у спосіб не передбачений законом та порушено її право на працю, суд першої інстанції правильно застосував норми Конституції України як норми прямої дії та задовольнив її позовні вимоги. Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце апеляційного розгляду справи у судове засідання не з`явились та явку уповноважених представників до суду не забезпечили. Натомість, надали до суду клопотання про відкладення апеляційного розгляду внаслідок введених заходів (обмежень) з метою запобіганню поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19. Розглянувши вказані клопотання учасників справи, колегія суддів, керуючись приписами п. 2 ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України дійшла висновку, що необхідність у відкладенні апеляційного розгляду справи відсутня, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення даної справи. За наведених обставин, судова колегія вирішила розглянути справу у порядку письмового провадження. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 22 травня 2014 року Указом Президента України № 482/2014 ОСОБА_2 була призначена на посаду Постійного Представника Президента України в АРК та відповідно до розпорядження відповідача від 22 травня 2014 року №1, - приступила до виконання службових обов`язків. 15 серпня 2017 року Президентом України було видано Указ № 218/2017 про звільнення ОСОБА_2 з посади Постійного представника Президента України в Автономній Республіці Крим за одноразове грубе порушення трудових обов`язків. Надалі, а саме, 17 серпня 2017 року Президентом України було видано Указ № 220/2017 про призначення ОСОБА_1 Постійним Представником Президента України в АРК. На підставі Указу Президента № 218/2017 від 15 серпня 2017 року, Постійним Представником Президента України в АРК ОСОБА_1 , 18 серпня 2018 року було видано розпорядження № 12-к про звільнення ОСОБА_2 . Як вбачається зі змісту вказаного Розпорядження у ньому зазначається про необхідність службі фінансового та матеріально-технічного забезпечення здійснити розрахунки та виплату належних ОСОБА_2 сум, відповідно до вимог чинного законодавства, а саме: заробітну плату за фактично відпрацьовані дні у серпні 2017 року та грошову компенсацію за 85 календарних днів невикористаної щорічної відпустки. Разом з цим, як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 18 серпня 2017 року трудовим колективом Представництва Президента України в АРК було складено Акт про відсутність у приміщенні Представництва Президента України в АРК ОСОБА_2 . Також, з матеріалів справи, зокрема, листа № 05/214/05-03/1 вбачається, що 18 серпня 2017 року Постійним Представником Президента України в АРК ОСОБА_1 було повідомлено позивача про необхідність отримання нею трудової книжки у зв`язку з її звільненням з посади на підставі Указу Президента № 218/2017 від 15 серпня 2017 року. 15 вересня 2017 року Постійним Представником Президента України в АРК ОСОБА_1 було видано Розпорядження № 21-к про зміну останнього дня роботи ОСОБА_2 та внесення змін до розпорядження від 18 серпня 2017 року № 12-к. 03 жовтня 2017 року, у відповідь на звернення позивача від 01 вересня 2017 року, Представництвом президента України в АРК було направлено на адресу ОСОБА_2 лист № 01/354/01-10, дублікат трудової книжки на ім`я позивача, а також довідку про період її роботи. З матеріалів справи вбачається, що вказаний лист разом з додатками було отримано позивачем 01 листопада 2017 року. Вважаючи розпорядження Постійного Представника Президента України в АРК від 18 серпня 2018 року № 12-к протиправним, позивач 18 жовтня 2018 року звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом про скасування зазначеного рішення, поновлення її на роботі на посаді Постійного Представника Президента України в АРК, а також стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з 18 серпня 2017 року до дня поновлення на посаді з розрахунку середньоденної заробітної плати, а також стягнення на її користь моральної шкоди. Судовою колегією також встановлено, що 18 жовтня 2019 року ОСОБА_2 , посилаючись на те, що 16 лютого 2019 року їй стало відомо про існування розпорядження відповідача № 21-к від 15 вересня 2017 року подала до суду нову редакцію позовної заяви, відповідно до змісту якої, крім іншого, просила суд скасувати розпорядження Постійного Представника Президента України в АРК від 15 вересня 2018 року № 21-к, визначити датою її звільнення з посади 16 лютого 2019 року та зобов`язати відповідача внести відповідний запис до її трудової книжки. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач протиправно звільнив ОСОБА_2 з публічної служби, у спосіб не передбачений законом, чим порушив право позивача на працю. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що оскільки відповідачем не було спростовано жодними доказами факт спричинення позивачу моральної шкоди або розмір заявленої позивачем до відшкодування суми, то така позовна вимога підлягає задоволенню в повному обсязі. Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Приписами ч. 2 вказаної норми встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У свою чергу, положеннями ч. 3 наведеної норми, регламентовано для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Так, зокрема, у ч. 5 ст. 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. При цьому, з аналізу наведених норм законодавства вбачається, що при визначенні початку перебігу строку на звернення до суду, суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням. Правовий припис "в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом" означає, що позов має подаватися лише в тих межах часу, який встановлений законом. Крім того, можливість захисту прав та інтересів залежить від дотримання строків, встановлених на цей випадок законом. Тобто, чинне законодавство обмежує право особи на звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів певним строком. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, що розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Разом з цим, колегія суддів зауважує, що Конституційний Суд України у рішенні від 13 грудня 2011 року № 17-рп/201 зазначив, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Отже, враховуючи вказані норми процесуального законодавства, колегія суддів зазначає наступне. Як встановлено судом та не заперечується учасниками справи 15 серпня 2017 року позивач була ознайомлена з Указом Президента України № 218/2017 про звільнення її з посади Постійного представника Президента України в Автономній Республіці Крим за одноразове грубе порушення трудових обов`язків. 01 листопада 2017 року позивач отримала трудову книжку з відміткою про те, що її звільнено з займаної посади 17 серпня 2017 року за одноразове грубе порушення трудових обов`язків згідно з пунктом 1 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) на підставі Указу Президента України № 218/2017 та розпорядження Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим від 18 серпня 2017 року № 12-к. Тобто, з наведеного слідує, що починаючи з 15 серпня 2017 року позивачу було відомо про звільнення її з посади Указом Президента України, а з 01 листопада 2017 року - про існування оскаржуваного розпорядження № 12 від 18 серпня 2017 року. Таким чином, за наведених обставин та з урахуванням того, що спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу звільнення позивача з публічної служби, останнім днем для звернення позивача до суду з даним позовом, зокрема, про скасування розпорядження постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим від 18 серпня 2017 № 12-к, є 01 грудня 2017 року. Водночас, з матеріалів справи вбачається, що до суду з відповідним позовом позивач звернулась лише 18 жовтня 2018 року, тобто майже через десять місяців після закінчення встановленого КАС України строку на звернення до суду з відповідним позовом. Приписами ч. 1 ст. 121 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Судовою колегією встановлено, що позивачем разом з позовною заявою було подано до суду клопотання про поновлення строків, обґрунтоване тим, що право на звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав їй було роз`яснено лише 03 жовтня 2018 року в ухвалі Касаційного адміністративного суду, у зв`язку з чим, вважає, що строк звернення до суду нею було пропущено з поважних причин. Частинами 3 та 6 ст. 121 КАС України визначено, що заява про поновлення процесуального строку розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк. Про поновлення процесуального строку або відмову у його поновленні суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою. При цьому, судова колегія зауважує, що відповідно до приписів п. 5 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними). Водночас, судовою колегією встановлено, що питання про поновлення позивачу строку звернення до суду з даним позовом судом першої інстанції не вирішувалось та відповідної ухвали судом не приймалось. Отже, вирішуючи питання про наявність підстав для поновлення позивачу строку звернення до суду з даним позовом, колегія суддів виходить з наступного. Як стверджує позивач та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, 01 листопада 2017 року ОСОБА_2 дізналась про оскаржуване розпорядження відповідача № 12-к від 18 серпня 2017 року та 30 листопада 2017 року вона звернулась до Апеляційного суду міста Києва з клопотанням про визначення підсудності справи за її позовною заявою на підставі статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», якою визначено що у зв`язку з неможливістю здійснювати правосуддя судами Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на тимчасово окупованих територіях, змінити територіальну підсудність судових справ, підсудних розташованим на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя судам, та забезпечити розгляд цивільних справ, підсудних місцевим загальним судам, розташованим на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, - місцевими загальними судами міста Києва, що визначаються Апеляційним судом міста Києва. Тобто, вказаною нормою передбачено, що Апеляційний суд міста Києва визначає місцевий загальний суд м.Києва, який уповноважений розглядати цивільну справу за територіальною підсудністю, замість місцевого загального суду, розташованого на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя судам у зв`язку з неможливістю здійснювати правосуддя останніми. Таким чином, вказаною нормою передбачено право звернення особи до Апеляційного суду міста Києва виключно за роз`ясненням який загальний місцевий суд м.Києва за територіальною підсудністю уповноважений вирішувати цивільну справу цієї особи. Отже, розглянувши вказане клопотання позивача про визначення територіальної підсудності, Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 06 грудня 2017 року роз`яснив, що підсудність позовної заяви ОСОБА_2 до Президента України Порошенка Петра Олексійовича, Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим про визнання протиправним та скасування указу та розпорядження про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди визначити Печерському районному суду м. Києва. У подальшому, позивач звернулась до Печерського районного суду м.Києва з позовною заявою до Президента України Порошенка Петра Олексійовича, представництва Президента України в Автономній Республіці Крим про визнання протиправним та скасування указу, скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Ухвалою від 13 грудня 2017 року у справі № 757/74892/17-ц Печерський районний суд відмовив ОСОБА_2 у відкритті провадження у справі за її позовом з тих підстав, що позивач звернулась до суду з вимогами, які не можуть бути розглянуті в порядку цивільного судочинства. При цьому, у вказаній ухвалі позивачу було роз`яснено, що справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, їх посадова чи службова особа підсудні окружним адміністративним судам. Одночасно позивач звернулась до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовною заявою до Президента України Порошенка Петра Олексійовича та Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим, в якому просила суд: визнати протиправним та скасувати указ Президента України від 15.08.2017 № 218/2017 «Про звільнення ОСОБА_3 з посади Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим»; скасувати розпорядження Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим № 12-к від 18.08.2018 року щодо звільнення позивача за п. 1 ст. 41 КЗпП України; поновити ОСОБА_2 на роботі на посаді Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим; стягнути з Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18.08.2017 року до дня поновлення на посаді із розрахунку середньоденної заробітної плати; стягнути з Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим на користь позивача моральну шкоду в сумі 10 000 грн. Ухвалою Окружного адміністративного суду від 08 грудня 2017 року у справі № 826/15787/17 позовну заяву ОСОБА_2 було повернуто позивачу, оскільки позовна вимога ОСОБА_2 до Президента України, а також решта позовних вимог, - як такі, що похідні від першої позовної вимоги, - підсудні Вищому адміністративному суду України, як суду першої інстанції. У постанові від 18 вересня 2018 року Апеляційний суд м.Києва за результатом розгляду скарги ОСОБА_3 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 13 грудня 2017 року у справі № 757/74892/17-ц також вказав позивачу про те, що справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Президента України підсудні Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції. Судом встановлено, що 28 вересня 2018 року позивач звернулась до Верховного Суду, як суду першої інстанції з позовною заявою до Президента України, Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим в особі Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим Бабіна Бориса Володимировича та просила суд: визнати протиправним та нечинним Указ Президента України від 15.08.2017р. № 218/2017 «Про звільнення ОСОБА_3 з посади Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим»; скасувати розпорядження Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим №12-к від 18.08.2017р. щодо звільнення ОСОБА_2 ; зобов`язати Президента України Порошенка П.О. поновити ОСОБА_2 на посаді Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим; стягнути з Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим на користь ОСОБА_2 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 18.08.2017р. до дня поновлення на посаді із розрахунку середньоденної заробітної плати; стягнути з Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 10000 грн. Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 03 жовтня 2018 року по справі № 9901/795/18 вказану позовну заяву було повернуто ОСОБА_2 , оскільки останньою було порушено правила об`єднання позовних вимог, а саме: позивачем об`єднано позовні вимоги як до Президента України, які підсудні Верховному Суду як суду першої інстанції, так і до Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим в особі Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим ОСОБА_1, в той час як останні підсудні виключно адміністративним судам і альтернативна підсудність для такої категорії справ не передбачена. 17 жовтня 2018 року ОСОБА_2 звернулась до Верховного Суду, як суду першої інстанції, з позовною заявою, в якій просила: визнати протиправним та нечинним Указ Президента України від 15.08.2017р. №218/2017 «Про звільнення ОСОБА_3 з посади Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим»; зобов`язати Президента України поновити ОСОБА_2 на роботі на посаді Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим. Разом з цим, як вже зазначалось 18 жовтня 2018 року ОСОБА_2 звернулась до Київського оружного адміністративного суду з даним позовом та клопотанням про поновлення строку звернення до суду, посилаючись на те, що строк нею було пропущено з поважних причин. Положеннями КАС України регламентовано, що суд за заявою учасника справи може поновити пропущений процесуальний строк, встановлений законом, лише у випадку, якщо визнає причини його пропуску поважними. Разом з цим, судова колегія зазначає, що поважними причинами пропуску строку на апеляційне оскарження можуть бути визнані лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами справи певних процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами. Водночас, з огляду на викладені позивачем у клопотанні доводи та встановлені обставини справи, колегією суддів не встановлено об`єктивно непереборних обставин, які перешкоджали позивачу своєчасному зверненню до суду. Так, зокрема, судова колегія не приймає до уваги посилання позивача про те, що даний позов нею було подано з пропуском визначеного КАС України строку через об`єктивну складність правильного визначення підсудності її позову та помилковістю відповідних висновків Апеляційного суду м. Києва суду, викладених в ухвалі від 06 грудня 2017 року. Колегія суддів зауважує, що жодною нормою законодавства не передбачено право звернення особи до суду за роз`ясненням безпосередньої юрисдикції його позову (спору), а Апеляційний суд м. Києва в ухвалі від 06 грудня 2017 року роз`яснив позивачу заявлені неї у клопотанні питання у відповідності до ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», що вказує про безпідставність доводів позивача про помилковість висновків зазначеного суду. Безпідставними та необґрунтованими є також посилання позивача щодо об`єктивної складності правильного визначення підсудності її позову, оскільки нормами процесуального законодавства, зокрема, приписами КАС України чітко регламентовано, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (п. 2 ч. 1 ст. 19 КАС України). При цьому, положеннями ст. 21 КАС України визначено правила предметної юрисдикції адміністративних судів (тобто у вказаній нормі законодавством чітко визначено, які спори підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам та при цьому, вказано, що всі інші спори підсудні Окружним адміністративним судам), а ст. 22 КАС України встановлено правила інстанційної підсудності, де вказано, що місцеві адміністративні суди (місцеві загальні суди як адміністративні суди та окружні адміністративні суди) вирішують адміністративні справи як суди першої інстанції, крім випадку, зокрема, коли, предметом спору є оскарження актів, дій чи бездіяльності Президента України, які підсудні Верховному Суду як суду першої інстанції. Відповідні норми неодноразово роз`яснювались позивачу і судами у зазначених вище судових рішеннях. Крім того, відповідно до приписів ч. 5 ст. 242 КАС України судова колегія враховує також висновки Верховного Суду, викладені в ухвалі від 17 січня 2019 року у справі № 9901/821/18, якою позовну заяву ОСОБА_2 до Президента України про скасування Указу та зобов`язання вчинити дії було залишено без розгляду, а також Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 25 червня 2019 року, якою вказану ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду було залишено без змін. Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що щонайпізніше ОСОБА_2 повинна була дізнатись про належну підсудність її справи в частині вимог до Президента України саме зі змісту ухвали Окружного адміністративного суду м.Києва від 08 грудня 2017 року. Разом з тим, Великою Палатою Верховного Суду було встановлено, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження існування обставин, які перешкоджали зверненню або унеможливили звернення ОСОБА_2 до Вищого адміністративного суду України із зазначеним позовом після наданих Окружним адміністративним судом міста Києва роз`яснень. Той факт, що ОСОБА_2 вирішила звернутися з апеляційною скаргою на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 13 грудня 2017 року жодним чином не свідчить на користь висновку про неможливість одночасного звернення до Вищого адміністративного суду України. Щодо посилання ОСОБА_2 на невизначеність суду, уповноваженого розглядати її спір, Велика Палата Верховного Суду з урахуванням установлених у справі фактичних обставин, часу, що минув, а також приписів пропорційності та юридичної визначеності вказала, що зазначені обґрунтування не дозволяють зробити висновок про поважність причин пропуску строку звернення до суду. Крім того, Великою Палатою Верховного Суду було також зазначено, що обіймаючи посаду Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, позивач мала достатній життєвий і професійний досвід, значну юридичну обізнаність, досвід правотлумачення та правозастосування. З цього приводу суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що ОСОБА_2 обіймала керівну посаду у державному органі обласного рівня, а отже, мала вирішувати кадрові питання, питання державної служби, приймати рішення у трудових правовідносинах, у тому числі, рішення щодо прийняття та звільнення з роботи підлеглих державних службовців. Також, за своїми повноваженнями позивач мала представляти інтереси органу, який вона очолювала в суді, зокрема і в трудових спорах, керувати претензійно-позовною роботою державного органу. Отже, позивач повинна була знати про те, що спір, який виник з приводу припинення проходження публічної служби, є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. З урахуванням наведеного, Великою Палатою Верховного Суду було відхилено посилання позивача на невизначеність у тому, до якого суду потрібно звертатися для захисту своїх прав як на поважну причину пропуску строку звернення до суду. Аналогічно, судова колегія зазначає, що позивач повинна були бути обізнаною до якого суду їй необхідно звертатись за захистом своїх прав, свобод та інтересів, пов`язаних з проходженням нею публічної служби, від порушень з боку суб`єкта владних повноважень - Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим. Разом з цим, колегія суддів враховує, що позивач не була позбавлена можливості звертатись одночасно до декількох судів з відповідними позовними вимогами, у разі наявності сумнівів відносно того, який конкретно суд уповноважений розглядати її спір. Отже, зважаючи на встановлені фактичні обставини справи, зокрема непропорційно великий період пропуску установленого процесуальним законом строку звернення до суду та недоведеність обставин, які б безумовно свідчили про об`єктивну неможливість вчасного оскарження розпорядження відповідача № 12-к від 18 серпня 2017 року, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для поновлення ОСОБА_2 строку звернення до суду з відповідним позовом. Що стосується розпорядження Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим (далі АРК) від 15.09.2017 №21-к, то як стверджує позивач зі змістом вказаного рішення вона ознайомилась 16 лютого 2019 року, проте до суду з новою редакцією позовної заяви позивач звернулась до Київського окружного адміністративного суду лише 18 жовтня 2019 року, тобто через сім місяців після спливу визначеного ч. 5 ст. 122 КАС України строку на звернення до адміністративного суду. При цьому, позивачем не зазначено жодних причин пропуску строку на звернення до суду з відповідними позовними вимогами (подання позовної заяви у новій редакції), а тому у суду також відсутні правові підстави для його поновлення позивачу. Інші позовні вимоги, на переконання колегії суддів є похідними від вимог позивача про скасування розпоряджень Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим від 18.08.2017 № 12-к та від 15.09.2017 № 21-к. Відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Статтею 240 КАС України передбачено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. Положеннями ст. 315 КАС України передбачено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково. Згідно із ст. 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем пропущено строк звернення до суду та не наведено поважних причин такого пропуску, тому заявлений позов підлягає залишенню без розгляду. Керуючись статтями 122, 123, 240, 311, 313, 315, 319, 321-322, 325, 328-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим задовольнити. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково Рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року скасувати та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_2 залишити без розгляду. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді О.О. Беспалов В.Ю. Ключкович