Постанова Тернопільський апеляційний суд № 596/818/20

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 596/818/20Головуючий у 1-й інстанції Митражик Е.М. Провадження № 22-ц/817/431/21 Доповідач - Парандюк Т.С. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 квітня 2021 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Парандюк Т.С. суддів - Щавурська Н. Б., Храпак Н. М., за участю секретаря: Боднар Р.В. та сторін: апелянта ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу № 596/818/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 18 лютого 2021 року, ухваленого суддею Митражик Е.М., повний текст якого складений 26 лютого 2021 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Львові, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: слідчий Другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань у місті Львові Янчак Юрій Ігорович про відшкодування моральної шкоди, - ВСТАНОВИВ: у червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Державної казначейської служби України, Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Львові, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: слідчий Другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань у місті Львові Янчак Юрій Ігорович про стягнення з Державної КСУ моральної шкоди завданої неправомірними діями слідчого Другого слідчого відділу ТУ ДБР Янчака Ю.І., які встановленні ухвалами слідчих суддів Личаківського районного суду м. Львова і мають преюдиційну силу, в розмірі 1 500 000 (один мільйон п`ятсот тисяч) гривень. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що 04 лютого 2020 року, на виконання ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва, за його заявою, Генеральною прокуратурою України внесено відповідні відомості до ЄРДР за №42020000000000205 за ст.367 КК України вчиненого працівниками правоохоронних органів Тернопільської і Львівської областей кримінального правопорушення та матеріали провадження направлені до Територіального управління ДБР у м. Львові для проведення досудового розслідування. Проте, при його зверненні до слідчого ТУ ДБР у м. Львові ОСОБА_2 із клопотанням про визнання його потерпілим у кримінальному провадженні №42020000000000205, останній постановою від 02 березня 2020 року відмовив у визнанні його потерпілим. Не погодившись із висновками слідчого, він оскаржив постанову про відмову у визнанні потерпілим до слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова. 19 березня 2020 року слідчий суддя Личаківського райсуду м. Львова, ухвалою скасував постанову слідчого ТУ ДБР Янчака Ю.І. від 02 березня 2020 року і зобов`язав слідчого повторно розглянути питання про визнання його потерпілим. 03 квітня 2020 року слідчий ТУ ДБР у м. Львові Янчак Ю.І., повторно, надіслав йому копію попередньої постанови про відмову у визнанні потерпілим змінивши тільки дату з 02 березня 2020 року на 03 квітня 2020 року. Оскарживши до слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова зазначену постанову, 21 квітня 2020 року слідчий суддя Личаківського райсуду м. Львова Мармаш В.Я. повторно скасовує постанову слідчого ТУ ДБР Янчака Ю.І. від 03 квітня 2020 року та зазначає, що оскільки постанова слідчого ТУ ДБР ОСОБА_2 скасована то в силу положення ч.2 ст.55 КПК України, він (позивач) набуває статусу потерпілого. Проте, при зверненні з клопотанням до слідчого ТУ ДБР ОСОБА_2 про зміну ст.367 КК України з частини першої на частину другу, слідчим не розглянуто його клопотання. Вважає, що такими неправомірними діями слідчий ДБР Янчак Ю.І. позбавляє його права користуватися правами потерпілого, оскаржувати бездіяльність слідства, заявляти клопотання і заявляти цивільний позов в кримінальному провадженні, чим спричинено йому моральну шкоду. Він вимушений повторно звертатися до слідчих суддів за захистом своїх прав, що призвело до втрати нормальних життєвих зв`язків і потребує додаткових зусиль для організації свого життя. Весь хід його звичайного життя повністю порушений, він позбавлений радості спілкування з своїми дітьми і внуками. Він вже п`ять років не може добитися розслідування злочину вчиненого проти нього злочинною організацією шахраїв, яку укривають правоохоронні органи і прокуратури Тернопільської і Львівської областей, а тепер слідчий ДБР ОСОБА_2 , намагається позбавити його прав потерпілого в даному кримінальному провадженні, залишаючи його один на один зі злочинцями і їхніми покровителями, що вселило в нього зневіру в справедливість і законність, створило небезпеку для нього і його рідні, через що він перебуває в постійній тривозі і страху. Неправомірність дій слідчого Другого слідчого відділу ТУ ДБР Янчака Ю.І. встановлені ухвалами слідчих суддів Личаківського районного суду м. Львова та мають преюдиційну силу. Рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області від 18 лютого 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 (жителя АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Державної казначейської служби України (адреса місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6, код ЄДРПОУ: 37567646), Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Львові (адреса: 79008, м. Львів, вул. Кривоноса, 6, E-mail: sdz@lv.dbr.gov.ua), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: слідчий Другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань у місті Львові Янчак Ю. І. (адреса: 79008, м. Львів, вул. Кривоноса, 6) про відшкодування моральної шкоди відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 18 лютого 2021 року та постановити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на те, що воно є незаконним, оскільки нічим не обґрунтоване, порушує норми процесуального права, а також норми матеріального права, що стосуються моральної шкоди та її відшкодування. В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначив, що суд безпідставно відмовив у взяті до уваги ухвали слідчого від 28 липня 2020 року і постанови слідчого ДБР Янчака Ю.І. про закриття кримінального провадження від 29 січня 2021 року мотивуючи тим, що вони змінюють підстави позову і подані після пред`явлення позовної заяви. Вказує, що ухвала слідчого судді від 29 липня 2020 року на пряму стосується підстав, більше того, вона тотожна і попереднім двом ухвалам слідчих суддів. Слідчий ДБР і дальше називає його свідком, а не потерпілим і тому постанова є істотним доказом для справедливого і законного вирішення справи. Внаслідок порушених його прав слідчим ДБР у м. Львові Янчаком Ю.І., йому нанесена моральна шкода, яка полягає в моральних стражданнях, а саме те, що він змушений був звертатись зі скаргами до Генеральної прокуратури і суду для захисту своїх прав. Це призвело до втрати нормальних життєвих зв`язків і потребує додаткових зусиль для організації свого життя. Посилається на те, що весь хід його звичайного життя повністю порушений, оскільки позбавлений радості спілкування зі своїми дітьми і онуками, вимушений в період епідемії коронавірусу ходити по судах і ризикувати піддатися зараженню небезпечною хворобою, і враховуючи вік 72 роки, який ставить останнього в небезпечні умови ризику, які створюють небезпеку не тільки для здоров`я, але і для життя. Відмовляючи визнати його потерпілим, слідчий ДБР залишив ОСОБА_1 наодинці зі злочинцями і тими, хто їх укриває, через що він перебуває в постійному стресі, тривозі і страху. Також посилається на Постанови ВС у справах №910/13862/15, №464/3789/17 та №818/607/17. Від Територіального управління Державного бюро розслідувань надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просять апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 18 лютого 2021 року без змін, посилаючись на те, що доводи та аргументи апелянта, що є ідентичним підставам звернення до суду, нічим не підтверджені та є власними судженнями і оцінкою подій позивача, вважають, що вимоги апеляційної скарги є надуманими та безпідставними, а оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. Вказують, доводи апеляційної скарги є ідентичним підставам позову та фактично зводяться до незгоди із рішенням суду першої інстанції та з процесуальними рішеннями слідчого у кримінальному провадженні. Також те, що апелянтом не надано доказів про наявність шкоди, протиправної поведінки та вини відповідача, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправною поведінкою відповідачів, не наведено доказів про істотність змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу ділової репутації, не надано доказів щодо обґрунтованості розміру шкоди, тяжкості вимушених змін та зусиль, які знадобилися для нормального життя. Оскільки, доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, зводяться до незгоди апелянта із рішенням суду та переоцінки доказів, а рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим, підстави для його зміни чи скасування відсутні. Відповідач Державна КСУ та третя особа своїм правом на відзив не скористалися. У судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на доводи, викладені в ній. Державна казначейська служба України, Слідче управління Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Львові, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: слідчий Другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань у місті Львові Янчак Юрій Ігорович в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про час, дату і місце проведення судового засідання, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення №4600115965923, №4600115965915. У відповідності до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України - неявка у судове засідання будь-якого учасника процесу за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутності учасників процесу. Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з таких мотивів. Згідно статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив із того, що враховуючи зміст вищевказаних норм ЦК України у цьому виді деліктних зобов`язань треба доводити як наявність шкоди, так і її заподіяння внаслідок протиправного рішення, дії або бездіяльності конкретно визначеної посадової особи. З мотивів невідповідності процесуальним нормам КПК України, постанови слідчого Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, Янчака Ю.І. про відмову у визнанні потерпілим від 03.04.2020 року в кримінальному провадженні №42020000000000205 від 04.02.2020 року та від 02 березня 2020 року, ухвалами слідчих суддів Личаківського районного суду м. Львова скасовані. Проте, скасування судом прийнятих слідчим ТУ ДБР Янчака Ю.І. процесуальних документів з підстав їх невідповідності процесуальним нормам КПК України, не свідчить про заподіяння моральної шкоди позивачу. Суд вважає, що позивачем не доведено що саме внаслідок прийнятих третьою особою слідчим Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові Янчаком Ю.І. постанов про відмову у визнанні потерпілим ОСОБА_1 від 02 березня 2020 року та 03 квітня 2020 року, які були скасовані ухвалами слідчих суддів Личаківського районного суду м. Львова, заподіяно моральну шкоду, яку просить стягнути з Державної казначейської служби України. Оскільки ухвала слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 28.07.2020 року, якою слідчий суддя скасував постанову слідчого ТУ ДБР Янчака Ю. про відмову у визнанні потерпілим від 10.07.2020 року і зобов`язав слідчого повторно вирішити питання про визнання його потерпілим та постанова про закриття кримінального провадження за відсутністю в діяннях працівників правоохоронних органів складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.367 КК України від 29 січня 2021 року слідчого Другого слідчого відділу у місті Львові Янчака Ю.І., на які в своїх поясненнях посилається позивач, були винесені вже після пред`явлення даного позовної заяви до суду, заяв про зміну підстав позову від позивача в порядку ст.49 ЦПК України не надходило, тому суд їх до уваги не бере. Колегія суддів, з даними висновками суду першої інстанції погоджується, виходячи з такого. Судом встановлено, що слідчий Другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань у місті Львові Янчак Ю.І., розглянувши матеріали досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42020000000000205 від 04.02.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.367 КК України, постановою про відмову у визнанні потерпілим від 02 березня 2020 року, відмовив у визнанні ОСОБА_1 потерпілим у даному кримінальному провадженні (а.с. 8-9). Згідно копії ухвали слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова Стрепко Н.Л. від 19 березня 2020 року (Справа №463/2133/20), розглядалась скарга ОСОБА_1 на постанову слідчого Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, Янчака Б.І. від 02.03.2020 року про відмову у визнанні потерпілим в кримінальному провадженні №42020000000000205 від 04.02.2020 року та зобов`язання слідчого визнати його потерпілим. За результатами розгляду скаргу задоволено частково та скасовано постанову слідчого Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, Янчака Ю.І. від 02.03.2020 року про відмову у визнанні потерпілим та зобов`язано слідчого повторно розглянути питання визнання ОСОБА_1 потерпілим в кримінальному провадженні №42020000000000205 від 04 лютого 2020 року. В задоволенні решти вимог відмовлено (а.с. 4) В ухвалі від 19 березня 2020 року слідчим суддею зазначено, що поза увагою слідчого залишились доводи заподіяння моральної шкоди. Оскаржувана постанова не містить будь-якого аналізу, чому слідчий відкидає доводи щодо заподіяння моральної шкоди. З оскаржуваної постанови не можливо встановити чи вживав слідчий заходів у відповідності до положень п.6 ч.2 ст.242 КПК України для встановлення розміру шкоди немайнового характеру, а також чи вживав слідчий будь-яких процесуальних дій щодо допиту ОСОБА_1 з приводу обставин вчинення кримінального правопорушення та заподіяння йому будь-якої шкоди. При цьому слідчий в постанові вказує про встановлення факту неправомірних дій працівників правоохоронних органів, однак не наводить жодних мотивів, що такими діями не спричинена шкода ОСОБА_1 . Крім того, слідчий суддя звертає увагу, що процесуальними умовами появи потерпілого як учасника кримінального провадження є необхідність подання заяви про вчинення щодо нього кримінального правопорушення або подання заяви про залучення до провадження як потерпілого, однак чинна норма ст. 55 КПК України наділяє слідчого правом, а не обов`язком, визнання особи потерпілою. Слідчий у відповідності до положень ч.5 ст.55 КПК України тільки за наявності очевидних та достатніх підстав може вважати, що особі не заподіяно шкоду та відмовити у визнанні особи потерпілою. Однак оскаржувана постанова не містить будь-яких відомостей, які б свідчили на підставі яких конкретно очевидних та достатніх підстав слідчий прийшов до висновку про не заподіяння скаржнику шкоди, в тому числі моральної. Постановою про відмову у визнанні потерпілим від 03 квітня 2020 року, слідчий Другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань у місті Львові Янчак Ю.І., розглянувши матеріали досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42020000000000205 від 04.02.2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.367 КК України, відмовив у визнанні ОСОБА_1 потерпілим у даному кримінальному провадженні (а.с. 10-11). Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова Мармаш В.Я. від 21 квітня 2020 року (справа №463/3142/20), за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 на постанову слідчого Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, Янчака Ю.І. від 03.04.2020 року про відмову у визнанні потерпілим в кримінальному провадженні №42020000000000205 від 04.02.2020 року та зобов`язання слідчого визнати його потерпілим, скаргу задоволено частково. Скасовано постанову слідчого Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, Янчака Ю.І. від 03.04.2020 року про відмову у визнанні потерпілим, в задоволенні решти вимог відмовлено (а.с. 3). Зі змісту вказаної ухвали слідчого судді від 21 квітня 2020 року слідує, що в постанові не надано аналізу та не вказано мотиви прийняття оскаржуваної постанови, виходячи з дослідження всіх наявних в матеріалах кримінального провадження даних щодо можливого спричинення ОСОБА_1 шкоди. Оскаржувана постанова не містить будь-якого аналізу, чому слідчий відкидає доводи щодо заподіяння моральної шкоди. З оскаржуваної постанови не можливо встановити чи вживав слідчий заходів у відповідності до положень п.6 ч. 2 ст. 242 КПК України для встановлення розміру шкоди немайнового характеру, а також чи вживав слідчий будь-яких процесуальних дій щодо допиту ОСОБА_1 з приводу обставин вчинення кримінального правопорушення та заподіяння йому будь-якої шкоди. При цьому слідчий в постанові вказує про встановлення факту неправомірних дій працівників правоохоронних органів, однак не наводить жодних мотивів, що такими діями не спричинена шкода ОСОБА_1 . Оскаржувана постанова не містить будь-яких відомостей, які б свідчили на підставі яких конкретно очевидних та достатніх підстав слідчий прийшов до висновку про не заподіяння скаржнику шкоди, в тому числі моральної. Згідно відповідей за №12-03/2-5382 вих-20 від 03.03.2020 року та №12-03/2-9793 вих-20 від 27.04.2020 року слідчого Другого слідчого відділу СУ ТУ Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові Янчака Ю.І., адресованих ОСОБА_1 випливає, що клопотання розглянуті як звернення та зазначено, що викладені доводи будуть враховані при досудовому розслідуванні (а.с. 12-13). Завдання майнової (матеріальної) шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України). Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України). Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частини перша та третя статті 22 ЦК України). За загальним правилом шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України). Стаття 56 Конституція України проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом (стаття 1177 ЦК України). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №920/715/17 (провадження №12-199гс18) зазначено, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Тобто, позивач повинен надати докази як на підтвердження протиправних дій чи бездіяльності службової особи органу державної влади, так і докази спричинення йому шкоди, а також наявності причинного зв`язку між діями, бездіяльністю заподіювача та спричиненою шкодою. Статтями 12, 80 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторони, суд не може збирати докази за власною ініціативою. У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі №916/1423/17 (провадження №12-208гс18) вказано, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Суд першої інстанції, встановивши, що позивачем не надано доказів на підтвердження викладених обставин, якими він обґрунтовував свої вимоги, що в силу вимог статті 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком, а також не доведено наявність необхідних умов (делікту) для покладення відповідальності на державу, зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Аналогічний правовий висновок викладено при дослідженні спірних правовідносинах у постановах Верховного Суду від 03 грудня 2019 року у справі №686/26653/18 (провадження №61-12277св19), від 13 січня 2020 року у справі №227/2572/19 (провадження №61-20488св19), від 19 березня 2020 року у справі №686/13212/19 (провадження №61-21982св19), від 27 квітня 2020 року у справі №686/17297/18 (провадження №61-2738св19), від 22 грудня 2020 року у справі №686/10768/19 (провадження №61-5318св20). Колегія суддів не бере до уваги посилання ОСОБА_1 на постанови ВС у справах №910/13862/15, №464/3789/17 та №818/607/17, оскільки у даних постановах вирішувалися інші правовідносини і не стосується даного предмета спору, з якими звернувся позивач до суду. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, §47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року). Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Відповідно до змісту частини першої статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення. За правилом частини другої статті 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги. Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду. Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності. При цьому, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної або матеріальної шкоди. Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно з ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 18 лютого 2021 року залишити без змін, оскільки висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Судові витрати за розгляд в апеляційній інстанції віднести на рахунок держави. Керуючись ст. ст. 35, 259, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 18 лютого 2021 року залишити без змін. Судові витрати за розгляд в апеляційній інстанції віднести на рахунок держави. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст судового рішення виготовлений 13 квітня 2021 року. Головуючий: Парандюк Т.С. Судді: Храпак Н.М. Щавурська Н.Б.