Постанова 4851 № 440/5029/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 квітня 2021 р. Справа № 440/5029/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Мінаєвої О.М., Суддів: Кононенко З.О. , Макаренко Я.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.12.2020, головуючий суддя І інстанції: Н.Ю. Алєксєєва, м. Полтава, по справі № 440/5029/20 за позовом ОСОБА_1 до Бричківської сільської ради Полтавського району треті особи ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: 11 вересня 2020 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Бричківської сільської ради Полтавського району (далі відповідач), третя особа - ОСОБА_2 , в якій просить: - скасувати рішення Бричківської сільської ради від 07 лютого 2020 року "Про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03 травня 2018 року за позовом ОСОБА_1 "; - визнати протиправним і скасувати рішення Бричківської сільської ради від 16 червня 2020 року "Про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки" (щодо надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 ); - зобов`язати Бричківську сільську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 02.03.2018 року про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з урахуванням висновків суду та надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки згідно клопотань від 02.03.2018 року, від 11.06.2018 року, від 22.07.2020 року. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23.12.2020 року позов задоволено частково. Скасовано рішення Бричківської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 07 лютого 2020 року "Про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03 травня 2018 року за позовом ОСОБА_1 ". Зобов`язано Бричківську сільську раду Полтавського району Полтавської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 02 березня 2018 року про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з урахуванням висновків суду. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Позивач, не погодившись із вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.12.2020 року у справі №440/5029/20 та ухвалити постанову, якою повністю задовольнити позовні вимоги: скасувати рішення Бричківської сільської ради від 07 лютого 2020 року "Про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03 травня 2018 року за позовом ОСОБА_1 "; визнати протиправним і скасувати рішення Бричківської сільської ради від 16 червня 2020 року "Про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки" (щодо надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 ); зобов`язати Бричківську сільську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 02.03.2018 року про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з урахуванням висновків суду і надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки згідно клопотань від 02.03.2018 року, від 11.06.2018 року, від 22.07.2020 року; здійснити новий розподіл судових витрат і стягнути з відповідача на користь позивача повністю заявлені в суді першої інстанції судові витрати в сумі 7000,00 грн. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції не взяв до уваги доводи позивача про те, що рішенням від 16.06.2020 року ОСОБА_2 (третя особа) надано дозвіл на розробку землеустрою на частину ділянки, яка вже перебуває у приватній власності позивача. Вказані обставини слугують підставою для скасування рішення Бричківської сільської ради від 16.06.2020 року, оскільки в межах статей 118-123 Земельного кодексу, сільська рада не має повноважень розпоряджатись ділянками, які не належать до земель комунальної власності, зокрема і шляхом надання дозволу на розробку землеустрою щодо чужої ділянки. Крім того, позивач посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену від 27.11.2019 року у справі №671/464/17, в пунктах 31-36 якої Верховний Суд вказує, що рішення про надання дозволу на розробку землеустрою може порушувати права іншої зацікавленої особи. Крім того, позивач зазначає, що ефективним способом захисту порушеного права є зобов`язання Бричківської сільської ради Полтавського району Полтавської області надати дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що позивач звернувся до Бричківської сільської ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для подальшої передачі в оренду з цільовим призначенням "сінокосіння", у якому зазначив, що є власником земельної ділянки в с. Петрівка, тому бажає оформити право користування на правах оренди на суміжну ділянку площею 0,065 га, яка розташована поруч із його земельною ділянкою. В своєму листі від 04.04.2018 № 125 Бричківська сільська рада повідомила позивачу, що передача в оренду земельної ділянки можлива лише за результатами проведення земельних торгів. Позивач, не погоджуючись із відмовою у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою, звернувся до суду. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03.05.2018 року у справі № 816/1233/18 визнано протиправною відмову Бричківської сільської ради у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оформлену листом від 04.04.2018 № 125 та зобов`язано Бричківську сільську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 02.03.2018 про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з урахуванням висновків суду. Рішення набрало законної сили 08.06.2018 року. 07.02.2020 відповідачем прийнято рішення "Про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.05.2018 року за позовом ОСОБА_1 ". В своєму рішенні двадцятої сесії сьомого скликання Бричківської сільської ради від 07.02.2020 Бричківська сільська рада, розглянувши повторно матеріали рішення Полтавського окружного адміністративного суду по справі №816/1233/18 від 03.05.2018 року за позовом ОСОБА_1 , на виконання рішення суду про повторний розгляд клопотання та надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в селі Петрівка, врахувавши пропозиції депутатів сільської ради та керуючись ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", вирішила рішення тринадцятої сесії сьомого скликання від 22 березня 2018 року "Про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки" по заяві ОСОБА_1 залишити без змін. Згідно рішення двадцять першої сесії шостого скликання від 16.06.2020 року "Про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки" надано гр. ОСОБА_2 дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,06 га для сінокосіння та подальшої її передачі в оренду терміном 49 років в с. Петрівка на території Бричківської сільської ради Полтавського району Полтавської області. Позивач, не погодившись із рішеннями Бричківської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 07.02.2020 та від 16.06.2020, звернувся до суду з цим позовом. Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки відповідач не прийняв жодного передбаченого законом рішення за наслідками розгляду клопотання позивача, то належним та достатнім способом захисту прав позивача є зобов`язання Бричківської сільської ради повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 02.03.2018 про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з урахуванням висновків суду. Відмовляючи у задоволенні позову про скасування рішення Бричківської сільської ради від 16 червня 2020 року "Про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки" про надання дозволу ОСОБА_2 на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування, суд першої інстанції дійшов висновку, що вказане рішення не порушує прав та інтересів позивача, оскільки не свідчить про отримання третьою особою в майбутньому позитивного рішення про надання такої земельної ділянки у користування. Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. У відповідності до ч. 1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Згідно з ч. 2 статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проєктом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідно до ч. 3 статті 123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації, при цьому зобов`язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови. Матеріалами справи встановлено, що позивач 02.03.2018 року звернувся до Бричківської сільської ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для подальшої передачі в оренду з цільовим призначенням "сінокосіння", у якому зазначив, що являється власником земельної ділянки в с. Петрівка, тому бажає оформити право користування на правах оренди на суміжну ділянку площею 0,065 га, яка розташована поруч із його земельною ділянкою. Крім того, позивач повторно 11.06.2018 року звернувся до Бричківської сільської ради із заявою про повторний розгляд клопотанням про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 02.03.2018 року. 22.07.2020 року позивач втретє звернувся до Бричківської сільської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для подальшої передачі в оренду з цільовим призначенням "сінокосіння", у якому зазначив, що є власником земельної ділянки в с. Петрівка, тому бажає оформити право користування на правах оренди на суміжну ділянку площею 0,065 га. Таким чином, зобов`язавши Бричківську сільську раду Полтавського району Полтавської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 лише від 02 березня 2018 року про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що учасниками справи не надано доказів звернення ОСОБА_1 до відповідача 11.06.2020 та 22.07.2020 із клопотаннями про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки. З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції в цій частині не відповідають обставинам справи, а отже рішення Полтавського окружного адміністративного суду підлягає скасуванню в цій частині. Стосовно вимог позивача про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проєкту землеустрою та висновків суду першої інстанції про втручання суду у дискреційні повноваження відповідача, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У даній справі, повноваження щодо надання дозволу на розробку проєкту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано частиною шостою статті 118 ЗК України. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11.09.2019 у справі №819/570/18. При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)). Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64). Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), п. 95). При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі «Джорджевич проти Хорватії», п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі «Ван Остервійк проти Бельгії», п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення. Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003). Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Верховний Суд у своїй практиці неодноразово посилався на те, що «ефективний засіб правового захисту» у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16 СМ, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12). З огляду на необхідність обрання ефективного способу захисту порушеного права, колегія суддів відзначає наступне. Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов`язання вчинити дії після скасування його адміністративного акту. Позивач вже звертався до суду з позовною заявою щодо незаконної відмови відповідача у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03.05.2018 року у справі № 816/1233/18 визнано протиправною відмову Бричківської сільської ради у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оформлену листом від 04.04.2018 № 125 та зобов`язано Бричківську сільську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 02.03.2018 про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з урахуванням висновків суду. Рішення набрало законної сили 08.06.2018 року. Саме на виконання вказаного рішення суду першої інстанції, відповідач в межах даної справи повторно розглянув заяву позивача та протиправно відмовив у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою для відведення земельної ділянки, а тому зобов`язання відповідача розглянути заяву позивача втретє, не захистить порушені права ефективно. Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 118 Земельного кодексу України відповідач зобов`язаний або надати дозвіл позивачу на розроблення проєкту землеустрою, або відмовити у наданні такого дозволу, але на законних підставах. Відмови у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою можуть бути неодноразовими. Враховуючи, що позивач звернувся до відповідача зі всіма необхідними документами, в даному випадку необхідним та ефективним способом захисту позивача у спірних відносинах є зобов`язання Бричківську сільську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 02.03.2018 року про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з урахуванням висновків суду і надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки згідно клопотань від 02.03.2018 року, від 11.06.2018 року, від 22.07.2020 року. Вказана правова позиція узгоджується з висовками викладеними в постанові Верховного Суду від 24.10.2019 року по справі № 0840/3112/18. Стосовно доводів апеляційної скарги про визнання протиправним і скасування рішення Бричківської сільської ради від 16 червня 2020 року "Про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки" (щодо надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 ), колегія суддів зазначає. Накладення земельних ділянок, що є у власності позивача та тієї, дозвіл на розробку проєкту землеустрою, якої надано ОСОБА_2 , не спростовує висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування рішення Бричківської сільської ради від 16 червня 2020 року "Про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки". Отримання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, що фактично вказує про відсутність обтяжень земельної ділянки у такому випадку, згідно приписів ст. ст. 117, 118 Земельного кодексу України. При цьому надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства іншій особі не є підставою для відмови у наданні іншого дозволу на розробку проєкту землеустрою на цю земельну ділянку. Особи мають рівне право розробити проєкти землеустрою, подальше затвердження яких відбувається із кінцевим визначенням особи, що отримає право власності або користування (оренду) на ділянку. Передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 27.03.2018 у справі № 463/3375/15-а. від 27.02.2018 у справі №545/808/17. Відповідно до ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи викладене, переглянувши рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що висновки, викладені в оскаржуваному рішенні не відповідають обставинам справи, а отже підлягає частковому скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення позовних вимог. Щодо стягнення судових витрат, понесених позивачем, то колегія суддів зазначає наступне. Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Згідно частини першої та третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Положення частин першої та другої статті 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя №R(81)7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом. Частиною 3 ст. 139 КАС України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. Приписами п. 4 ч. 1 ст.1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Відповідно до п. 6, 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Як встановлено матеріалами справи, між позивачем та адвокатом ОСОБА_3 укладено договір про надання правової допомоги від 22.07.2020 № 1/8, за умовами якого клієнт здійснює оплату юридичних послуг, які надаються адвокатом, із розрахунку 700,00 грн. за годину роботи адвоката. Зміст юридичних послуг, які адвокат надає клієнту в рамках виконання доручення, умови і порядок їх надання, а також остаточна вартість послуг і порядок розрахунків між сторонами визначається в додатках до договору. До договору надано розрахунок суми гонорару за договором про надання правової допомоги від 22.07.2020 року № 1/8, у якому зазначено розрахунок погодинної вартості професійної правової (правничої) допомоги. Відповідно до вказаного розрахунку адвокатом надано наступні послуги: ознайомлення із документами ОСОБА_1 , надання правової інформації, консультацій, роз`яснень і узгодження стратегії в спорі ОСОБА_1 із Бричківською сільською радою - 2 години (1400 грн.); складення і надсилання адвокатського запиту до Бричківської сільської ради щодо виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду у справі №816/1233/18 та інших питань 1 год. (700 грн); участь 28.07.2020 року в огляді земельної ділянки ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 із залученням оперативної групи Полтавського РВП ПВП ГУНП у Полтавській області 2 год (1400 грн); аналіз земельного законодавства щодо надання дозволів на розробку землеустрою, аналіз судової практики Верховного Суду в справах із оскарження надання і відмови у наданні дозволів на розробку землеустрою, аналіз судової практики із забезпечення позовів в цій категорії справ 2 год. (1400 грн); складання та подання позовної заяви і заяви про забезпечення позову із оскарження рішень Бричківської сільської ради від 07.02.2020 року і 16.06.2020 року 3 год. (2100 грн). Відповідно п. 2 розрахунку суми гонорару за договором про надання правової допомоги від 22.07.2020 року № 1/8, цей розрахунок виконує функцію акту приймання-передачі послуг. Крім того, матеріали справи містять розрахунок орієнтованих витрат під час розгляду справи в суді за договором про надання правової допомоги від 22.07.2020 року № 1/8, у якому зазначено, що участь адвоката в судовому розгляді в суді першої інстанції справі із оскарження рішень Бричківської сільської ради від 07.02.2020 року і 16.06.2020 року (із складенням заяв, клопотань, заперечень, участю в судових засіданнях, тощо) вартстю 2500 грн. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. При цьому принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони. З матеріалів справи встановлено, що клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу відповідачем до суду апеляційної інстанції подано не було. Таким чином, враховуючи часткове задоволення позову, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення заявленого представником позивача клопотання, та розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, складає 3500,00 грн. Згідно ч.ч. 1-4 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про часткове скасування рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2020 у справі №440/5029/20. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.12.2020 по справі №440/5029/20 - скасувати в частині зобов`язання Бричківської сільської ради Полтавського району Полтавської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 02 березня 2018 року про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з урахуванням висновків суду. В цій частині прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 до Бричківської сільської ради Полтавського району Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити. Зобов`язати Бричківську сільську раду Полтавського району Полтавської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, згідно клопотань від 02.03.2018 року, від 11.06.2018 року, від 22.07.2020 року з урахуванням висновків суду. В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.12.2020 у справі №440/5029/20 залишити без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Бричківської сільської ради Полтавського району Полтавської області (ЄДРПОУ 21045366, вул. Паркова, 5, с. Бричківка, Полтавського району Полтавської області, 38722) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 ) судові витрати на правову допомогу в розмірі 3500 (три тисячі п`ятсот гривень) 00 коп. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)О.М. Мінаєва Судді(підпис) (підпис) З.О. Кононенко Я.М. Макаренко