Постанова 4851 № 440/1452/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Головуючий І інстанції: Ясиновський І.Г. 05 жовтня 2020 р. Справа № 440/1452/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді - Мельнікової Л.В., суддів - Бегунца А.О. , Рєзнікової С.С. , розглянувши у порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18 травня 2020 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Козельщинської селищної ради Козельщинського району Полтавської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, - встановила: 18.03.2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить: - визнати протиправною бездіяльність відповідача Козельщинської селищної ради Козельщинського району Полтавської області (далі - Козельщинська селищна рада), яка полягає у не вирішенні питання про надання або відмову у наданні йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га на території Хорішківської сільської ради Старостинського округу Козельщинського району Полтавської області; - зобов`язати Козельщинську селищну раду на черговому засіданні сесії селищної ради повторно розглянути його заяву від 31.01.2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Хорішківської сільської ради Старостинського округу Козельщинського району Полтавської області, у спосіб, порядок та строк, передбачений чинним законодавством України. Також, позивач просить вирішити питання щодо відшкодування на його користь судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою, у розмірі 10.000,00 грн. Обґрунтовує позовні вимоги позивач тим, що 31.01.2020 року він звернувся до відповідача із заявою про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства. Втім, листом виконавчого комітету Козельщинської селищної ради № 397 від 27.02.2020 року відповідач протиправно відмовив йому у наданні такого дозволу посилаючись на підстави, не передбачені нормами Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Заяву про відшкодування судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою, обґрунтовує тим, що у зв`язку із зверненням за отриманням професійної правничої допомоги адвоката, він поніс витрати на загальну суму 10.000,00 грн., які на підставі ст. ст. 134 КАС України просить стягнути з відповідача. У відзиві на адміністративний позов відповідач, не погоджуючись з вимогами ОСОБА_1 , вказував, що обрана позивачем земельна ділянка на території Хорішківської сільської ради Старостинського округу Козельщинського району Полтавської області віднесена до переліку земельних ділянок, право оренди на які підлягають продажу на земельних торгах у формі аукціону. 14.04.2020 року на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу (вх. № 14757/20), в якому останній позовні вимоги в частині стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 10.000 грн. визнає частково, а саме у розмірі 600 грн. за умови задоволення судом адміністративного позову. В обґрунтування клопотання відповідач зазначає, що дана справа є малозначною та розглядається судом в порядку спрощеного провадження без виклику сторін. З огляду на системний характер надання правничої допомоги адвокатом ОСОБА_2 усім позивачам, які позиваються саме до Козельщинської селищної ради з адміністративними позовами про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, позовна заява про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії є повністю шаблонною , а тому її складання не потребує значних витрат часу адвоката на опрацювання законодавчої бази зі спірних правовідносин, на консультації клієнта та збір документів для справи. За таких обставин, відповідач вважає, що заява позивача є очевидно необґрунтованою, так як розмір витрат не є спів розмірним та пропорційним до предмету спору. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18.05.2020 року (рішення ухвалено за правилами спрощеного позовного провадження) у задоволенні вимог адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено. Висновок суду вмотивований тим, що віднесення земельної ділянки до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу прав на них на земельних торгах є самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки. Оскільки станом на дату звернення позивача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою спірна земельна ділянка була сформована та включена до переліку земельних ділянок, права оренди на які виставляються на земельні торги у формі аукціону, то в силу приписів частини третьої статті 136 Земельного кодексу України така обставина правомірно була зазначена відповідачем в якості підстави для відмови у наданні заявнику дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати, та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Обґрунтовує вимоги апеляційної скарги позивач тим, що суд першої інстанції неналежним чином дослідив аргументацію щодо визнання бездіяльності відповідача протиправною, зокрема, сам факт порушення процедури винесення відмови органом місцевого самоврядування в контексті порушення строків та винесення рішення не сесією ради, а виконавчим комітетом. Крім того, позивач зазначив, що відповідач не вжив жодного належного способу реагування на його заяву, а отже допустив протиправну бездіяльність, яка і була предметом судового розгляду, саме бездіяльність, а не причина відмови. Суд першої інстанції проігнорував позовні вимоги, вийшовши за межі предмета розгляду та виніс рішення, залишивши поза увагою безпосередньо позицію позивача. Щодо неналежності відмови позивачу з підстав віднесення земельної ділянки до земель, що підлягають реалізації з аукціону, позивач зазначив, що Козельщинська селищна рада, як організатор торгів, винісши рішення про відведення спірної земельної ділянки до категорії земель, що реалізовуватимуться з аукціону, мала створити окремий лот, присвоїти йому окремий номер. Крім того, відповідач мав би реалізувати поетапну процедуру, яка б слугувала реальним підтвердженням підготовки землі для продажу з аукціону, формальне ж посилання на рішення не можна вважати належною підставою для відмови у передачі земельної ділянки позивачу. Козельщинська селищна рада мала б надати переконливі докази того, що земля дійсно знаходиться у стані підготовки до продажу з аукціону, тобто існує реальне рішення та процеси, які виконуються, в іншому випадку це є лише формальною, необґрунтованою причиною, яка створює штучні перешкоди для передачі землі особам. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а рішення суду, - без змін. За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308). Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а судове рішення відповідно до положень ст. 317 КАС України скасуванню, з наступних підстав. Судом установлено, що 31.01.2020 року позивач звернувся із заявою до Козельщинської селищної ради з проханням отримати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Хорішківської сільської ради Старостинського округу Козельщинського району Полтавської області за межами населених пунктів /а.с. 35/. До заяви позивачем додані наступні документи: копія паспорту, копія ідентифікаційного коду, графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки /а.с. 36-38/. Листом виконавчого комітету Козельщинської селищної ради від 27.02.2020 року № 397 ОСОБА_1 повідомлено, що його заява від 31.01.2020 року про отримання земельної ділянки безоплатно у приватну власність для ведення особистого селянського господарства була розглянута на засіданні постійної комісії з питань земельних відносин, інфраструктури, транспорту, комунального господарства, комунальної власності, благоустрою, екології, будівництва та перспективного планування від 11.02.2020 року та винесена на розгляд двадцять другої сесії Козельщинської селищної ради сьомого скликання, що відбулася 14.02.2020 року. За результатами розгляду рішення не приймалося, враховуючи те, що запропоноване ним бажане місце розташування земельної ділянки площею 2,0 га передбачено для відведення за рахунок земельної ділянки із кадастровим номером 5322085000:00:001:1240, право оренди якої передбачено до продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) у формі аукціону. Із присутніх на засіданні депутатів, 17 проголосували «Проти» (а.с. 42). Не погоджуючись із висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України. Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Законом, який регулює земельні правовідносини, є ЗК України, а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти. Відповідно до п. б ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності. Відповідно до частин першої-третьої статті 116 ЗК України громадяни набувають права власності земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (п. в ч. 3 ст. 116 ЗК України). У статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 га. З огляду на це, позивач, який є громадянином України, має право на набуття права власності на земельну ділянку для особистого селянського господарства. Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Водночас, ухвалення рішення є результатом певної правової процедури, яка йому передує. У світлі вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України така процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування. Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами України визначено у ст. 118 ЗК України. Відповідно до положень ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. У ч. 7 ст. 118 ЗК України зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. У цій же частині статті 118 ЗК України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: а) надати дозвіл; б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу. Дозвіл або відмова у його наданні є змістом відповідного індивідуального правового акту. Водночас, у ч. 7 ст. 118 ЗК України не визначено, в якій саме правовій формі вирішується це питання. Зокрема, чи необхідно приймати відповідне рішення органу з цього питання чи достатньо відповіді у формі листа. Проте, зазначене питання має важливе значення для обрання ефективного способу захисту прав особи в суді. Повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин визначені статтею 12 ЗК України. До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону (ч. 1 ст. 12 ЗК України). Відповідно до ч. 2 ст. 12 ЗК України до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать: 1) надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону; 2) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України від 21.05.1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі Закон № 280/97-ВР) виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання - вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Таким чином, вирішення питання про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки із земель комунальної власності для ведення особистого селянського господарства відноситься до повноважень Козельщинської селищної ради (ідентифікаційний код 21063513) та не відноситься до повноважень Виконавчого комітету Козельщинської селищної ради (ідентифікаційний код 04383682), який листом від 27.02.2020 року № 397 відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, розташованої за межами населених пунктів на території Хорішківської сільської ради Старостинського округу Козельщинського району Полтавської області /а.с. 42/. Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. Отже, за результатами розгляду питань регулювання земельних відносин, в тому числі про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, виключно на пленарних засіданнях селищної ради, у межах повноважень селищної ради у галузі земельних відносин на території селищ цей орган має приймати відповідні рішення. Відповідно, такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника. Листи складаються лише у разі надання відповіді на звернення громадян. Відсутність належним чином оформленого рішення Козельщинської селищної ради про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки після спливу встановленого законом місячного строку розгляду клопотання особи, не зважаючи на надсилання заявнику листа про розгляд клопотання, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом. Отже, має місце протиправна бездіяльність. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.06.2020 року у справі № 823/1166/17, від 25.06.2020 року у справі № 818/1010/17. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом. Протиправна бездіяльність відповідача полягає у неприйнятті ним жодного з тих рішень, які передбачені у ч. 6 ст. 118 ЗК України, у визначений законом строк, належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Козельщинської селищної ради прийняти відповідне рішення, тобто рішення про надання або рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Оскільки відповідач не прийняв жодного передбаченого законом рішення за наслідками розгляду клопотання позивача, а лише надіслав позивачу лист, у якому повідомлено про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки безоплатно у власність, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не повинен був входити в обговорення вказаної у цьому листі відповідача підстави, оскільки такий документ, як лист, не є рішенням суб`єкта владних повноважень (індивідуальним актом) у розумінні п. 19 ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, відтак не може бути предметом судового розгляду. У зв`язку з вказаним суд першої інстанції протиправно надавав оцінку підставам ненадання дозволу, які наведені у листі виконавчого комітету Козельщинської селищної ради. В контексті вказаного, колегія суддів зазначає, що відповідач, у даному випадку, не вчиняв дій щодо відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, натомість допустив протиправну бездіяльність, не прийнявши жодного з передбачених статтею 118 ЗК України рішень. Цю обставину судом першої інстанції не враховано. Оскільки наведені вище обставини залишені судом першої інстанції поза увагою, та цим обставинам не надана належна правова оцінка, колегія суддів, задовольняючи вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 , скасовує судове рішення та приймає нове про задоволення позовних вимог. Крім того, клопотання позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, що понесені ним під час розгляду справи в суді першої інстанції, колегія суддів вважає обґрунтованим, з огляду на таке. Відповідно до частин 1, 2 ст. 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Частинами 1, 2, 3 ст. 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Положення частин першої та другої статті 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом. Згідно з частинами 4, 5 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частиною 7 ст. 139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Частиною 9 ст. 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України). Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями). При цьому, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". Крім того, на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати у тому числі розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо. Наведене узгоджується із правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 01.10.2018 року у справі № 569/17904/17. Як установлено судовим розглядом, витрати позивача на правову та професійну правничу допомогу підтверджуються наступними документами, наявними в матеріалах справи: 1) копія договору про надання правової допомоги № 02 від 11.03.2020 року; 2) копія свідоцтва № 2626 від 26.03.2019 року про право на зайняття адвокатською діяльністю представника ОСОБА_2 ; 3) оригінал ордеру, виданого на ім`я адвоката Борзовець О.В. для представництва інтересів позивача у Полтавському окружному адміністративному суді; 4) копія довіреності, виданої на ім`я адвоката Борзовець О.В. для представництва інтересів позивача у апеляційному адміністративному суді; 5) копія квитанції № 02 від 16.03.2020 року про сплату гонорару адвоката на суму 10.000,00 грн.; 6) копія акту прийому-передачі виконаних робіт за договором б/н від 16.03.2020 року до Договору № 02 від 11.03.2020 року, згідно якого: - юридичні консультації щодо суті спірних правовідносин в межах розгляду справи 1.500 грн. за 3 год.; - попереднє опрацювання матеріалів та підготовки доказів, опрацювання нормативної бази, національної судової практики 2.000 грн. за 4 год; - підготовка процесуальних документів 3.500 грн. за 7 год.; - подальше представництво інтересів у суді першої інстанції 3.000 грн. згідно фактичного часу. Колегія суддів відзначає, правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України від 05.07.2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон № 5076-VI). Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Згідно зі ст. 13 Закону № 5076-VI адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Статтею 30 Закону № 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Колегія суддів враховує, що акт прийому-передачі наданих послуг б/н від 16.03.2020 року містить детальний опис робіт, виконаних при надані правничої допомоги позивачу в ході розгляду даної справи, а надані заявником документи, на переконання суду, у своїй сукупності підтверджують факт понесення витрат саме у цій справі. Варто також вказати, що наведені вище положення КАС України покладають обов`язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. За відсутності клопотання іншої сторони про зменшення таких витрат, суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. В даному випадку відповідачем як суб`єктом владних повноважень заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, однак суду не було надано жодних доказів та не наведено обставин, які б спростували співмірність розміру судових витрат із обсягом виконаних адвокатом робіт. За таких обставин, з огляду на підтвердження позивачем фактичного розміру понесених витрат на правничу допомогу, незазначення відповідачем обставин щодо понесення позивачем витрат у меншому розмірі та/або неспівмірності таких витрат, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення заяви позивача щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, які він поніс у зв`язку із розглядом цієї справи. Інші доводи та заперечення відповідача означених висновків колегії суддів не спростовують. При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині <> є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України). Частиною 6 ст. 139 КАС України передбачено, що якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції про задоволення вимог ОСОБА_1 , колегія суддів, здійснюючи розподіл судових витрат у справі, приймає рішення про стягнення з Козельщинської селищної ради на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору за подання адміністративного позову та апеляційної скарги у загальній сумі 2.102,00 грн. На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 292, 293, 308, 310, 313, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18 травня 2020 року скасувати, з прийняттям нового судового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Визнати протиправною бездіяльність Козельщинської селищної ради Козельщинського району Полтавської області стосовно нерозгляду у передбачений законодавством спосіб заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки орієнтованою площею 2,0 га на території Хорішківської сільської ради Старостинського округу Козельщинського району Полтавської області. Зобов`язати Козельщинську селищну раду Козельщинського району Полтавської області на черговому засіданні сесії селищної ради розглянути у передбачений Земельним кодексом України строк заяву ОСОБА_1 від 31 січня 2020 року про надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки орієнтованою площею 2,0 га на території Хорішківської сільської ради Старостинського округу Козельщинського району Полтавської області й видати за наслідками її розгляду рішення по суті порушеного у заяві питання у відповідності з вимогами статті 118 Земельного кодексу України. Стягнути за рахунок місцевого бюджету Козельщинської селищної ради Козельщинського району Полтавської області (місцезнаходження: 39100, Полтавська область, смт. Козельшина, вул. Островського, буд. 87, ЄДРПОУ 21063513) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2.102 грн. 00 коп. (дві тисячі сто дві гривні 00 копійок) та витрати на правничу допомогу в розмірі 10.000 грн. 00 коп. (десять тисяч гривень 00 копійок). Постанова Другого апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку на протязі тридцяти днів, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)Л.В. Мельнікова Судді(підпис) (підпис) А.О. Бегунц С.С. Рєзнікова Постанова складена і підписана 05 жовтня 2020 року.