Постанова 4851 № 440/482/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Головуючий І інстанції: Головко А.Б. 02 листопада 2020 р. Справа № 440/482/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді - Мельнікової Л.В., суддів - Бегунца А.О. , Рєзнікової С.С. , розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою Управління Держпраці у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року по справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови, - встановила: 29.01.2020 року позивач фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Полтавській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ПЛ5868/166/АВ/П/ТД-ФС від 20.01.2020 року на ФОП ОСОБА_1 . Також, позивач просить вирішити питання щодо відшкодування на його користь судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою, у розмірі 10.600,00 грн. Обґрунтовує позовні вимоги позивач тим, що відповідачем проведено інспектування його господарської діяльності, та складено акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю № ПЛ5868/166/АВ від 11.12.2019 року, на підставі якого винесено оспорювану постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ПЛ5868/166/АВ/П/ТД-ФС від 20.01.2020 року у розмірі 125.190,00 грн. Позивач вважає, що зазначена постанова суб`єкта владних повноважень винесена з порушеннями встановленої процедури здійснення державного контролю проведення інспекційного відвідування, в основу якої покладено непідтверджені, такі, що не відповідають дійсним обставинам справи відомості. Також, вважає, що порушені його права та законні інтереси, оскільки ним як фізичною особою-підприємцем не було порушено законодавство про працю, в тому числі, допуску до роботи без оформлення трудових відносин ОСОБА_2 , а оскаржувана постанова фактично базується на припущеннях інспектора стосовно неоформлених трудових відносин. Також, позивач зазначає, що йому не відомо підстав здійснення інспекційного відвідування, оскільки його не було ознайомлено ні з направленням інспектора на здійснення перевірки, ні з наказом, та відповідно, не було надано копії вказаних документів. Позивач вважає, що оскільки його не було повідомлено безпосередньо повноваженими представниками відповідача про інспектування, інспектор повинен був скласти акт про неможливість проведення інспекційного відвідування. Заяву про відшкодування судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою, обґрунтовує тим, що у зв`язку із зверненням за отриманням професійної правничої допомоги адвоката, він поніс витрати на загальну суму 10.600,00 грн., які на підставі ст. ст. 134 КАС України просить стягнути з відповідача. У відзиві на адміністративний позов відповідач, не погоджуючись з вимогами ФОП ОСОБА_1 , зазначає, що у зв`язку із надходженням звернення громадянина ОСОБА_3 на підставі наказу Управління Держпраці у Полтавській області від 04.12.2019 року № 264П «Про проведення заходів державного контролю» та направлення на проведення заходу державного контролю від 05.12.2019 року № 2253 головним державним інспектором Хоменко А.М. проведено інспекційне відвідування на предмет додержання вимог законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин у діяльності ФОП ОСОБА_1 . Під час виходу на місце здійснення підприємницької діяльності позивача 05.12.2019 року за адресою: АДРЕСА_1 , (магазин " ІНФОРМАЦІЯ_1 ") знаходилась працівник ОСОБА_2 . Будь - яких документів щодо оформлення трудових відносин з гр. ОСОБА_2 під час інспекційного відвідування підприємцем не надавалось. За результатами інспекційного відвідування складені акт від 11.12.2019 року № ПЛ5868/166/АВ, за результатами розгляду якого 20.01.2020 року винесена постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ПЛ58568/166/АВ/П/ТД-ФС у розмірі 125.190,00 грн. Враховуючи, що інспекційним відвідуванням було встановлено факт допуску до роботи громадянки ОСОБА_2 без укладення трудових договорів Управління Держпраці у Полтавській області не вбачає підстав для визнання вказаної постанови протиправною та її скасування. Крім того, відповідач зазначив, що інспектор праці мав право безперешкодно і без попереднього повідомлення під час інспекційного відвідування о будь-якій годині доби проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об`єкта відвідування, мав право отримувати усні та письмові пояснення осіб, які там знаходяться. Посилання позивача на те, що плановий або позаплановий захід має здійснюватися за присутності фізичної особи-підприємця або за присутності уповноваженої ним особи є недоречним, оскільки посадові особи при здійсненні заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю не зобов`язані дотримуватись. У відповіді на відзив позивач вказує, що у відзиві на позовну заяву зазначено, що підставою для проведення перевірки слугувало звернення гр. ОСОБА_3 , однак вказана особа у трудових відносинах з ним ніколи не перебувала, до роботи допущеною не була, більше того, взагалі не відома останньому. Відповідно, стосовно неї порушення законодавства про працю бути не могло апріорі. Позивач зауважив, що наказ щодо проведення перевірки стосувався лише одного інспектора Хоменко А.М., тоді як направлення стосувалося двох інспекторів Хоменко А.М. та ОСОБА_4 . Крім того, як вбачається із відеофіксації перевірки, під час перевірки були присутні і інші представники відповідача, не визначені ні в наказі, ні в приписі, зокрема, головний державний інспектор ОСОБА_5 та інша особа, яка не надавала свого посвідчення. Крім того, позивач зазначив, що з відеофіксації перевірки, не вбачається, що особа, яка назвалася ОСОБА_6 , консультувала клієнта з прикрас для волосся, вільно володіла асортиментом товарів та цінами, здійснювала будь-які обов`язки продавця (а.с. 63-64). Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29.05.2020 року (повне рішення складено 18.06.2020 року) адміністративний позов ФОП ОСОБА_1 задоволений наступним чином. Так, судовим рішенням визнано протиправною та скасовано постанову Управління Держпраці у Полтавській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ПЛ5868/166/АВ/П/ТД-ФС від 20.01.2020 року. Судом проведений розподіл судових витрат стягнуто на користь ФОП ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Полтавській області витрати, понесені у зв`язку зі сплатою судового збору у розмірі 1.251,91 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10.600,00 грн. Висновок суду вмотивований тим, що в силу приписів статті 8 Закону України від 02.10.1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» заява ОСОБА_3 є анонімним зверненням і розгляду не підлягає. Також, суд зазначив, що факт знаходження ОСОБА_2 у приміщенні, без виявлення факту виконання вказаною особою конкретних трудових функцій не може достовірно свідчити про наявність між позивачем та ОСОБА_2 трудових відносин. Відповідачем не надано належних доказів факту продажу гр. ОСОБА_2 будь-якого товару у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та виконання нею інших функцій продавця. Ознаками, притаманними для трудового договору, є наявність обов`язку в особи виконувати роботу, визначену домовленістю з роботодавцем, додержання внутрішнього трудового розпорядку, наявність у роботодавця обов`язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Відповідачем не доведено факту допуску позивачем до роботи гр. ОСОБА_2 , поширення на неї внутрішнього трудового розпорядку. Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні вимог адміністративного позову ФОП ОСОБА_1 . Вимоги апеляційної скарги відповідач обґрунтовує аналогічними доводами, що наведені ним у відзиві на позов. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду, - без змін. За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308). Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а судове рішення підлягає зміні з підстав та мотивів його прийняття, з наступних підстав. Судом установлено, що на підставі звернення громадянина ОСОБА_3 № 16-К1758/11 від 04.12.2019 року Управлінням Держпраці у Полтавській області винесено наказ № 264П від 04.12.2019 року, яким наказано інспекторам праці здійснити захід державного контролю у формі інспекційного відвідування на предмет додержання законодавства про працю ФОП ОСОБА_1 (а.с. 48). На підставі наказу № 264П від 04.12.2019 року відповідачем оформлено направлення № 2253 від 05.12.2019 року на проведення заходу державного контролю у період з 05.12.2019 року по 18.12.2019 року з питання додержання законодавства про працю в частині належного оформлення трудових відносин ФОП ОСОБА_1 (а.с. 49). У період часу з 05.12.2019 року по 18.12.2019 року інспекторами праці відповідно до наказу Управління Держпраці у Полтавській області № 264П від 04.12.2019 року та направлення на проведення заходу державного контролю № 2253 від 05.12.2019 року проводилось інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 , в ході проведення якого встановлено факт використання праці працівника без належного оформлення трудових відносин та складено акт № ПЛ5868/166/АВ від 11.12.2019 року (а.с. 50-54). 11.12.2019 року відповідачем складено припис про усунення виявлених порушень № ПЛ5868/166/АВ/П зі строком усунення виявлених порушень до 11.01.2020 року (а.с. 55-56). Листом Управління Держпраці у Полтавській області № 02-12/8550 від 16.12.2019 року (а.с. 59) повідомлено ФОП ОСОБА_1 про отримання 13.12.2019 року акту державного інспектора праці № ПЛ5868/166/АВ від 11.12.2019 року та наявність підстав для розгляду справи про накладення штрафу згідно статті 265 КЗпП України. 20.01.2020 року Управлінням Держпраці у Полтавській області винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ПЛ5868/166/АВ/П/ТД-ФС у відношенні ФОП ОСОБА_1 про накладення штрафу розміром 125.190,00 грн. (а.с. 60-61). Погоджуючись із загальним висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості вимог ФОП ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає, що статтею 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до преамбули Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 року № 877-V (далі - Закон № 877-V) цей Закон визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю). Відповідно до ч. 4 ст. 2 Закону № 877-V заходи контролю здійснюються, зокрема органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами. Згідно з частиною п`ятою вказаної вище статті Закону № 877-V зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону. Тлумачення цієї норми вказує на те, що органи державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення в першу чергу повинні враховувати особливості правового регулювання, визначені законами у відповідній сфері та міжнародними договорами, одночасно звертаючи увагу на правила перелічені в ч. 5 ст. 2 Закону № 877-V та, якщо певні правовідносини не врегульовані законами у відповідній сфері та міжнародними договорами звертатись до інших норм Закону № 877-V. Закону, який би регулював правовідносини зі здійснення державного нагляду (контролю) у сфері дотримання законодавства про працю та зайнятість населення на цей час немає, а тому спеціальним законодавчим актом, який регулює ці правовідносини є Закон № 877-V незважаючи на те, що він регулює правовідносини зі здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності для багатьох органів контролю. Статтею 6 Закону № 877-V визначено, що підставою для здійснення позапланового заходу є, зокрема, звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров`ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, з додаванням документів чи їх копій, що підтверджують такі порушення (за наявності). Позаплановий захід у такому разі здійснюється виключно за погодженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу. Крім того, у абзаці 5 ч. 1 ст. 6 Закону № 877-V зазначено, що у такому разі перед початком здійснення позапланового заходу державного нагляду (контролю) посадові особи органів державного нагляду (контролю) зобов`язані пред`явити керівнику чи уповноваженій особі суб`єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі-підприємцю або уповноваженій ним особі, крім документів, передбачених цим Законом, додатково копію погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу на проведення такої перевірки. Як вбачається з вказаних вище норм, вони містять вказівку на те, що у випадку коли перевірка проводиться за зверненням особи, проведення такої перевірки повинно бути погоджене центральним органом виконавчої влади. Колегія суддів зауважує, що відповідачем не надано суду доказів погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу на проведення такої перевірки, з огляду на підставу проведення такої перевірки, що відповідно до приписів статті 6 Закону №877-V є передумовою здійснення позапланового заходу державного нагляду (контролю). Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 31.01.2019 року по справі № 809/799/17 та в ухвалі від 08.09.2020 року по справі № 280/5983/19. За приписами ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах верховного Суду. Колегія суддів зазначає, що за відсутністю відповідного погодження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю є самостійною підставою для визнання перевірки (інспекційного відвідування) незаконною, а прийняте за її результатами рішення протиправним. Верховний Суд в постановах від 12.06.2018 року, 20.09.2018 року у справах №№ 821/597/17, 810/1438/17 відповідно висловив правову позицію, що акт отриманий в результаті перевірки, виходячи із положень допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 КАС України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, якщо він одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Рішення прийняте за наслідками незаконної перевірки на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатися правомірним та підлягає скасуванню. Колегія суддів зазначає, що порушення визначеного законом порядку здійснення певних процедур підриває основи правової держави та не може бути допустимим для існування в рамкам правового суспільства, оскільки руйнує правовий порядок в державі і створює умови для різного роду зловживань з боку суб`єктів владних повноважень і ставить їх у більш вигідне становище порівняно з фізичними чи юридичними особами. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач, в даному випадку, діяв не в межах, визначених законодавством, чим вчинив протиправні дії щодо прав та інтересів позивача, які підлягають захисту, шляхом скасування постанови про застосування штрафу від 20.01.2020 року № ПЛ5868/166/АВ/П/ТД-ФС, оскільки вона, з огляду на встановлені у справі обставини, є незаконною. Оскільки означені обставини залишені судом першої інстанції поза увагою, колегія суддів, частково задовольняючи вимоги апеляційної скарги Управління Держпраці у Полтавській області, змінює судове рішення з підстав та мотивів його прийняття. Крім того, клопотання позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, що понесені ним під час розгляду справи в суді першої інстанції, колегія суддів вважає обґрунтованим, з огляду на таке. Відповідно до частин 1, 2 ст. 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Частинами 1, 2, 3 ст. 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Положення частин першої та другої статті 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом. Згідно з частинами 4, 5 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частиною 7 ст. 139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Частиною 9 ст. 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України). Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями). При цьому, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". Крім того, на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати у тому числі розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо. Наведене узгоджується із правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 01.10.2018 року у справі № 569/17904/17. Як установлено судовим розглядом, витрати позивача на правову та професійну правничу допомогу підтверджуються наступними документами, наявними в матеріалах справи: 1) копія договору про надання правової допомоги № 220 від 27.01.2020 року; 2) копія свідоцтва № 515 від 22.11.2007 року про право на зайняття адвокатською діяльністю представника ОСОБА_7 ; 3) оригінал ордеру, виданого на ім`я адвоката Остапенко І.О. для представництва інтересів позивача у Полтавському окружному адміністративному суді; 4) копія платіжного доручення № 641 від 11.03.2020 року про сплату адвокатських послуг на суму 1.200,00 грн., 5) копія платіжного доручення № 634 від 26.02.2020 року про сплату адвокатських послуг на суму 2.000,00 грн., 6) копія платіжного доручення № 631 від 20.02.2020 року про сплату адвокатських послуг на суму 1.200,00 грн., 7) копія платіжного доручення № 617 від 28.01.2020 року про сплату адвокатських послуг на суму 5.000,00 грн., 8) копія платіжного доручення № 662 від 05.06.2020 року про сплату адвокатських послуг на суму 1.200,00 грн., 9) копія акту прийому-передачі послуг від 05.06.2020 року за договором про надання адвокатських послуг № 220 від 27.01.2020 року, згідно якого: - складання та надсилання адвокатського запиту до Управління Держпраці в Полтавській області (2 арк.) 500,00 грн.; - складання позовної заяви про визнання протиправною та скасування постанови (10 арк.), формування пакету документів для подачі в суд 4.500,00 грн.; - складання відповіді на відзив на позовну заяву (4 арк.) 1.200,00 грн.; - участь адвоката в судовому засіданні 25.02.2020 року, складання клопотання про виклик свідка (2 сорт.), клопотання про витребування доказів (2 ст.) 2.000,00 грн.; - участь адвоката в судовому засіданні 10.03.2020 року 1.200,00 грн.; - участь адвоката в судовому засіданні 09.06.2020 року 1.200,00 грн.; Колегія суддів відзначає, правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України від 05.07.2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон № 5076-VI). Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Згідно зі ст. 13 Закону № 5076-VI адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Статтею 30 Закону № 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Колегія суддів враховує, що акт прийому-передачі послуг від 05.06.2020 року містить детальний опис робіт, виконаних при надані правничої допомоги позивачу в ході розгляду даної справи, а надані заявником документи, на переконання суду, у своїй сукупності підтверджують факт понесення витрат саме у цій справі. Варто також вказати, що наведені вище положення КАС України покладають обов`язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. За відсутності клопотання іншої сторони про зменшення таких витрат, суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. В даному випадку відповідачем як суб`єктом владних повноважень не заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката. Крім того, суду не було надано жодних доказів та не наведено обставин, які б спростували співмірність розміру судових витрат із обсягом виконаних адвокатом робіт. За таких обставин, з огляду на підтвердження позивачем фактичного розміру понесених витрат на правничу допомогу, незазначення відповідачем обставин щодо понесення позивачем витрат у меншому розмірі та/або неспівмірності таких витрат, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення заяви позивача щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, які він поніс у зв`язку із розглядом цієї справи. Інші доводи та заперечення відповідача означених висновків колегії суддів не спростовують. При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення (п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України). Підставами для зміни судового рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України). Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 317 КАС України). Підстави для розподілу судових витрат відсутні. На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 292, 293, 308, 311, 313, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Управління Держпраці у Полтавській області залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року змінити з мотивів та підстав його прийняття. Постанова Другого апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)Л.В. Мельнікова Судді(підпис) (підпис) А.О. Бегунц С.С. Рєзнікова Постанова складена і підписана 02 листопада 2020 року.