Постанова 4851 № 480/3692/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Головуючий І інстанції: Кунець О.М. 03 серпня 2021 р.Справа № 480/3692/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Мельнікової Л.В., Суддів: Бегунца А.О. , Рєзнікової С.С. , за участю секретаря судового засідання Юрченко Д.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольги Леонідівни на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25 травня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольги Леонідівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» про визнання неправомірною та скасування постанови, - В с т а н о в и в: 28.04.2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати неправомірною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Юхименко О.Л. (далі - приватний виконавець) про відкриття виконавчого провадження ВП № 60059565 від 13.09.2019 року. Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова винесена з порушенням приписів ст. 24 Закону України від 02.06.2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), оскільки виконавче провадження відкрито не за місцем його проживання, перебування або знаходженням майна з порушенням правил територіальної діяльності, отже, підлягає визнанню неправомірною та скасуванню. Також, позивач зазначив, що підставою для відкриття виконавчого провадження слугувала заява стягувача та додана до неї довідка, згідно яких він має відкритий в АТ «ПУМБ» рахунок НОМЕР_1 . В той же час, надані стягувачем документи не містять відомостей про наявність на рахунку НОМЕР_1 відкритого в АТ «ПУМБ» на його ім`я грошових коштів, що йому належать. Також, позивач просить вирішити питання щодо відшкодування на його користь судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою, у розмірі 3.000,00 грн. Заперечуючи проти вимог позивача, у відзиві на адміністративний позов приватний виконавець вказує, що згідно заяви, наданої АТ «ПУМБ» за позивачем обліковується рахунок НОМЕР_1 . В даному випадку порушення Закону № 1404-VIII відсутнє, оскільки майно боржника (грошові кошти) перебуває у м. Києві, відповідно до ст. 24 Закону № 1404-VIII приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Також, відповідач зазначив, що стягувач обмежений в можливостях надати приватному виконавцю відомості про стан рахунків боржника у банках, оскільки відомості про банківські рахунки клієнтів, фінансово-економічний стан клієнтів є банківською таємницею. Також, відповідач вказує, що сума 3.000 грн. на правничу допомогу є суттєво завищеною та необґрунтованою, оскільки предмет спору в цій справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значним (позовна заява складена в обсязі текстового формату не більше ніж на 2 сторінки), обсяг обставин, які є предметом доказування по даній справі, та доказів, якими підтверджуються ці обставини, не є надто значними. Крім того, відповідач зазначив, що редакцією Інструкції з організації примусового виконання рішень станом на день звернення стягувача до приватного виконавця із заявою про примусове виконання рішення, не було встановлено обов`язку стягувача у разі пред`явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця за місцезнаходженням майна боржника до заяви про примусове виконання рішення додавати документ/копію документа, який підтверджує, що майно боржника (грошові кошти на рахунках в банку або інших фінансових установах) знаходяться на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця. Дана вимога була встановлена лише 01.06.2020 року наказом Міністерства юстиції України № 1825/5 «Про внесення змін до Інструкції з організації примусового виконання рішень». Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.05.2021 року (рішення ухвалено в порядку письмового провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 задоволений наступним чином. Так, судовим рішенням скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко О.Л. про відкриття виконавчого провадження від 13.09.2019 року ВП № 60059565. Судом проведений розподіл судових витрат: стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,80 грн. та судові витрати на правову допомогу в розмірі 800,00 грн. Висновок суду вмотивований тим, що відповідачем не було надано жодних доказів того, що на картковому рахунку, який на її думку належить позивачу, відкритому в АТ «ПУМБ», на момент відкриття виконавчого провадження знаходяться грошові кошти, що давало б підстави вважати їх майном боржника, відповідно, визначати за допомогою цього місцезнаходження майна боржника. Також, суд зазначив, що відшкодуванню підлягають витрати на правничу допомогу адвоката у сумі 800 грн., що на переконання суду є співрозмірним складності даної справи та обсягу наданих адвокатом послуг. Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі приватний виконавець, посилаючись на його необґрунтованість та незаконність, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні вимог адміністративного позову ОСОБА_1 . Вимоги апеляційної скарги відповідач обґрунтовує аналогічними доводами, що наведені нею у відзиві на позов. Також, зазначив, що на етапі вирішення питання про відкриття виконавчого провадження або повернення виконавчого документа у виконавця відсутній будь-який механізм, передбачений чинним законодавством, спрямований на перевірку відомостей щодо стану банківських рахунків боржника. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити апеляційну скаргу приватного виконавця без задоволення, а рішення суду першої інстанції, - без змін. Також, позивач просить вирішити питання щодо відшкодування на його користь судових витрат на правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 1.500,00 грн. На час розгляду справи третя особа правом надання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась, що не перешкоджає апеляційному перегляду справи. За приписами ст. 268 КАС України у справах, визначених статтями 273 - 277, 280 - 283, 285 - 289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку (ч. 1 ст. 268 КАС України). Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду (ч. 2 ст. 268 КАС України). Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій (ч. 3 ст. 268 КАС України). Згідно зі ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308). Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги приватного виконавця, з огляду на наступне. Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно частини першої статті 5 Закону № 1404-VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України від 02.06.2016 року № 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон № 1403-VIII). Частиною першою статті 18 Закону № 1404-VІІІ визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини 2 статті 18 Закону № 1404-VІІІ). Пунктом 4 частини другої статті 23 Закону № 1403-VІІІ передбачено, що в Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність. Відповідно до частин 1, 2, 3, б статті 25 Закону № 1403-VІІІ виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя. За приписами ч. 2 ст. 24 Закону № 1404-VIII приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Зі змісту наведеної норми убачається, що у разі якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність та відповідно на яку розповсюджуються відповідна компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання. Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1404-VІІІ виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України. Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення (пункт 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VІІІ). У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати (частина третя статті 26 Закону №1404-VІІІ). Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (частина п`ята статті 26 Закону № 1404-VІІІ). При цьому, відповідно до пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю. Колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 1.27 ст. 1 Закону України від 05.04.2001 року № 2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі - Закон № 2346-III) платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором. Згідно ст. 3 Закону № 2346-III кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). Статтею 7 Закону № 2346-III передбачено, що банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу) та кореспондентські рахунки. Картковий рахунок - це банківський поточний картковий рахунок клієнта, який відкривається на договірній основі для обліку грошових коштів клієнта та здійснення розрахунково-касових операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства України. По картковому рахунку проводиться облік операцій за платіжними картками клієнта. Отже, місцезнаходженням майна є не місце розташування самого банку, де відкритий рахунок, а самі банківські рахунки чи електронні гаманці, на яких обліковуються кошти та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою відповідних платіжних інструментів, однак такі рахунки або електронні гаманці не є майном у розумінні положень ст. 190 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки вони не є окремими речами чи їх сукупністю, а фактично вони є засобом обліку руху грошових коштів та призначені для виконання клієнтами платіжних систем певних операцій. Статтею 190 ЦК України передбачено, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки (ст. 179 ЦК України). Як установлено судовим розглядом, на адресу приватного виконавця надійшла заява АТ "ПУМБ" про примусове виконання виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С. за № р. 20072 від 03.06.2019 року, про стягнення з боржника, яким є ОСОБА_1 , коштів у розмірі 13.086,16 грн. Адреса місця реєстрації боржника у заяві зазначена: АДРЕСА_1 , місцезнаходження майна боржника (грошових коштів) картковий рахунок НОМЕР_1 відкритий в АТ «ПУМБ», який розташований за адресою: м. Київ, вул.. Андріївська, буд. 4 /а.с. 9/. Відповідно до довідки АТ «ПУМБ» від 11.09.2019 року за вих. № 01_1, АТ «ПУМБ» підтверджує, що у клієнта, яким є ОСОБА_1 є рахунок НОМЕР_1 від 19.02.2015 року в валюті гривня, відкритий в АТ «ПУМБ», який розташований за адресою: м. Київ, вул.. Андріївська, буд. 4 (а.с. 9 зворот) Колегія суддів зазначає, що відповідачем судам першої та апеляційної інстанції не надано жодних доказів того, що на картковому рахунку, відкритому в АТ «ПУМБ», на момент відкриття виконавчого провадження знаходяться грошові кошти, що давало б підстави вважати їх майном боржника, відповідно, визначати за допомогою цього місцезнаходження майна боржника. Частиною п`ятою статті 24 Закону № 1404-VІІІ визначено, що у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби. Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України. Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що у даному випадку, відповідач приймаючи рішення про відкриття виконавчого провадження не пересвідчився з достовірних джерел про наявність майна боржника у відповідному виконавчому окрузі. В свою чергу, таке рішення не відповідає критерію законності, визначеному ч. 2 ст. 2 КАС України. Крім того, клопотання позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, що понесені ним під час розгляду справи в суді першої інстанції, колегія суддів вважає частково обґрунтованим, з огляду на таке. Відповідно до частин 1, 2 ст. 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Частинами 1, 2, 3 ст. 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Положення частин першої та другої статті 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом. Згідно з частинами 4, 5 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. Частиною 7 ст. 139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Частиною 9 ст. 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями). При цьому, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". Крім того, на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати у тому числі розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо. Наведене узгоджується із правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 01.10.2018 року у справі № 569/17904/17. Як установлено судовим розглядом, витрати позивача на правову та професійну правничу допомогу підтверджуються наступними документами, наявними в матеріалах справи: 1) копія договору про надання правничої допомоги б/н від 22.04.2020 року (а.с. 11); 2) ордер, виданий на ім`я адвоката Цюпка О.В. для представництва інтересів позивача у Сумському окружному адміністративному суді (а.с. 4); 3) опис робіт виконаних адвокатом за договором про надання правової допомоги б/н від 22.04.2021 року, згідно якого, виконано зобов`язання: - ознайомлення з постановою про відкриття виконавчого провадження № 60059565, документами гаданими приватним виконавцем Юхименко О.Л., що слугували підставою про відкриття виконавчого провадження № 60059565; - отримання інформації з Єдиного реєстру приватних виконавців щодо приватного виконавця Юхименко О.Л.; - підготовка для подачі до Сумського окружного адміністративного суду заяви про поновлення строку на оскарження рішення приватного виконавця; - підготовка та подача до Сумського окружного адміністративного суду позовної заяви про визнання протиправною та скасування по станови про відкриття виконавчого провадження № 60059565. 4) квитанція № 17 від 27.04.2021 року про сплату адвокатських послуг на суму 3.000 грн. (а.с. 12). Колегія суддів відзначає, правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України від 05.07.2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон № 5076-VI). Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Згідно зі ст. 13 Закону № 5076-VI адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Статтею 30 Закону № 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Колегія суддів зауважує, що в описі виконаних робіт відсутня кількість витрачених годин на надання кожної послуги та вартість цих послуг, зазначена лише загальна вартість усіх робіт 3.000 грн. та 1.500 грн. При цьому, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України). Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, оскільки зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (саме така позиція викладена в постанові Верховного Суду 13.12.2018 року у справі № 816/2096/17) Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України). При цьому, колегія суддів зауважує, що при розгляді справи судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц). Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначав про неспівмірність заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу з предметом позовних вимог та складністю справи. За правилами оцінки доказів, встановлених ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи у КАС, колегія суддів враховує таке. Предметом спору у цій справі є визнання неправомірною та скасування постанови приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження № 60059565 про стягнення з ОСОБА_1 коштів у розмірі 13.086,16 грн., в той час як правничу допомогу адвокатом визначено у розмірі 3.000 грн. Крім того, колегія суддів враховує те, що справа № 480/3692/21 є справою незначної складності та розглядається у порядку спрощеного провадження за наявними у ній матеріалами. Ураховуючи викладене, а також фактичний обсяг виконаної роботи та її незначну складність, колегія судів погоджується з висновком першої інстанції про те, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають компенсації позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 800 грн. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.01.2021 року у справі № 280/2635/20. Крім того, колегія суддів зазначає, що клопотання позивача щодо відшкодування на його користь судових витрат на правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 1.500,00 грн. задоволенню не підлягає, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України суд апеляційної інстанції змінює розподіл судових витрат, якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Інші доводи апеляційної скарги приватного виконавця на висновки колегії суддів не впливають. При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). На підставі наведеного, керуючись статтями 13, 23, 31, 268, 269, 287, 271, 272, 292, 293, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольги Леонідівни залишити без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25 травня 2021 року, - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Л.В. Мельнікова Судді А.О. Бегунц С.С. Рєзнікова Постанова складена і підписана 03 серпня 2021 року.