Постанова КГС ВС № 922/266/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 березня 2021 року м. Київ Справа № 922/266/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Кролевець О.А. - головуючий, Бакуліної С.В., Губенко Н.М., за участю секретаря судового засідання - Забеліної О.О. за участю представників: Позивача: не з`явився Відповідача: Мацков О.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лиссанта" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.11.2020 (головуючий - Геза Т.Д., судді Лакіза В.В., Плахов О.В.) у справі №922/266/20 Господарського суду Харківської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лиссанта" до Державного підприємства "Дослідне господарство "Пантелеймонівське" Інституту рослинництва ім.В. Я. Юр`єва Національної академії аграрних наук України про стягнення заборгованості у сумі 7 333 117,89 грн, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Лиссанта" (далі - ТОВ"Лиссанта", позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Державного підприємства "Дослідне господарство "Пантелеймонівське" Інституту рослинництва ім.В. Я. Юр`єва Національної академії аграрних наук України (далі - ДП "Пантелеймонівське", відповідач) про стягнення заборгованість у розмірі 7 333 117,89 грн, яка складається з заборгованості за договором поставки у розмірі 3 387 225,00 грн, 248 263,89 грн пені за несвоєчасне виконання зобов`язання, за період з 01.11.2019 до 01.02.2020, 310 404,00 грн 36% річних, 3 387 225,00 грн штрафу.

2. Позов обґрунтовано тим, що відповідачем порушено строки оплати товару отриманого за договором поставки №18/03 від 18.03.2019, зважаючи на заборгованість по оплаті отриманого товару та умови договору поставки, наявні підстави для нарахування пені, 36% річних та штрафу у розмірі 100% від основної заборгованості. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3. Рішенням Господарського суду Харківської області від 23.06.2020 позов задоволено частково. Стягнуто з ДП "Пантелеймонівське" на користь ТОВ"Лиссанта" 3 387 225,00 грн заборгованості, 247 468,49 грн пені за несвоєчасне виконання зобов`язання, 310 404,00 грн 36% річних, 3 387 225,00 грн штрафу.

4. Суд першої інстанції приймаючи рішення про часткове задоволення позову встановив, що: - відповідач, в порушення п.3.3 договору поставки №18/03 від 18.03.2019, не виконав свого обов`язку з оплати поставленого позивачем товару на суму 3 387 225,00 грн, отже, наявна заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 3 387 225,00 грн, що підтверджується копіями підписаних та засвідчених печатками сторін, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних та актом звірки взаєморозрахунків, станом на 01.11.2019; - вищезазначене свідчить про наявність підстав для нарахування пені, відсотків річних та штрафу. Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, за період з 01.11.2019 по 01.02.2020, у сумі 248 263,89 грн, судом встановлено, що він є арифметично невірним. Виконавши вірний перерахунок, суд першої інстанції дійшов висновку, що обґрунтованим є нарахування пені у розмірі 247 468,49 грн, яка належить до стягнення з відповідача на користь позивача; - позовні вимоги в частині стягнення з відповідача штрафу в розмірі 3 387 225,00 грн, на підставі п.6.2 договору поставки №18/03 від 18.03.2019, а також 36% річних в розмірі 310 404,00 грн, на підставі п. 6.5 договору, є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

5. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.11.2020, рішення Господарського суду Харківської області від 23.06.2020 в частині стягнення з ДП "Пантелеймонівське" на користь ТОВ"Лиссанта" штрафу у сумі 3 387 225,00 грн скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнуто з ДП "Пантелеймонівське" на користь ТОВ"Лиссанта" штраф у сумі 338 722,50 грн, в іншій частині стягнення штрафу у сумі 3 048 502,50 грн відмовлено. В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 23.06.2020 залишено без змін.

6. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції в частині стягнення основної заборгованості, пені та відсотків річних. Скасовуючи судове рішення в частині стягнення штрафу та зменшуючи його розмір до 338 722,50 грн, суд апеляційної інстанції врахував вимоги частини 3 статті 551 ЦК України, частини 1 статті 233 ГК України, та компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, очевидну неспівмірність, між заявленим до стягнення розміром штрафу та стягнення разом із цим з відповідача пені, 36 % річних, що фактично разом складає 116 % від суми основної заборгованості. При цьому, апеляційний суд встановив, що матеріали справи не містять доказів понесення позивачем збитків, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки, щодо своєчасної оплати за поставлений товар, тоді як, умови укладеного сторонами договору, в частині застосування штрафних санкцій, містять вагомий дисбаланс між розміром штрафних санкцій та вартістю поставленого товару. Крім того, апеляційний суд зазначив, що встановлення такого значного розміру штрафних санкцій несумісне з принципом розумності, справедливості, та носить не компенсаційний характер, а є додатковим надходженням для позивача, які б він не отримав, за умови належного виконання відповідачем зобов`язань за договором. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

7. Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, ТОВ "Лиссанта" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог, а рішення суду в цій частині залишити в силі.

8. Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України(далі - ГПК України), вважає, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, фактично вийшов за межі вимог апеляційної скарги із подальшим неправильним наданням оцінки обставинам справи. Скаржник наголошує на тому, що постанову ухвалено без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.07.2020 у справі № 916/3919/20, від 19.09.2019 у справі № 904/5770/18, при неправильному застосуванні положень статті 233 Господарського кодексу України (далі ГК України) та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Зокрема, скаржник зазначає про те, що відповідач не звертався до суду з клопотанням про зменшення розміру штрафу, апеляційний господарський суд не обґрунтував зменшення розміру штрафу з посиланням на відповідні докази та допустив неповноту судового дослідження. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

9. Від відповідача до суду касаційної інстанції надійшов відзив на касаційну скаргу в якому відповідач, посилаючись на безпідставність доводів та вимог викладених у касаційній скарзі, просить закрити касаційне провадження. Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

10. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 18.03.2019 між ТОВ "Лиссанта" (постачальник) та ДП "Дослідне господарство "Пантелеймонівське" (покупець) укладено договір поставки засобів захисту рослин № 18/03 (далі - договір). За умовами п. 1.1. договору, постачальник зобов`язується поставити та передати у власність, у обумовлені договором строки, засоби захисту рослин (ЗЗР), а покупець зобов`язується прийняти та своєчасно оплатити вказану продукцію.

11. Відповідно до п.1.2 договору, найменування Товару, його кількість, ціна за одиницю та загальна вартість поставленого товару зазначаються у видаткових накладних, які є невід`ємною частиною цього Договору.

12. Пунктом 2.2. договору визначено, що орієнтовна сума Договору становить 3 000 000,00 грн, а у випадку, якщо вартість всіх поставок Товару за цим Договором перевищуватиме або буде меншою від орієнтовної суми, то вважається, що загальна ціна Договору узгоджена Сторонами шляхом підписання видаткових накладних, за якими фактично поставлено та прийнято Товар протягом строку дії Договору.

13. Пунктом 3.3 договору передбачено, що повна оплата поставленого Товару повинна бути здійснена Покупцем не пізніше 31 жовтня 2019 року остаточна дата розрахунку.

14. Пунктом 3.5 договору визначено, що датою оплати Товару вважається дата надходження грошових коштів на поточний банківській рахунок Постачальника.

15. Розділом 4 договору сторони визначили строки та умови поставки, відповідно до п.4.1. якого, Постачальник поставляє Товар шляхом одноразової поставки Товару або поставки Товару партіями, відповідно до видаткових накладних, п. 4.5 договору поставка по договору у повному обсязі здійснюється до 31 жовтня 2019 року.

16. Сторони домовилися, що доказом факту поставки товару є оформлені належним чином документи видаткова накладна, товарно транспортна накладна. Довіреність оформлюється і підписується на усну вимогу будь-якої із сторін цього договору. У разі, якщо покупець не надав довіреність на одержання відповідної кількості товару, то підтвердженням факту поставки товару є видаткова накладна та товарно транспортна накладна (п.4.2 договору).

17. За положеннями п.5.2 договору, приймання товару по кількості та якості проводиться покупцем в момент одержання її від постачальника. Покупець зобов`язаний перевірити кількість товару, його вагу, комплектність, цілісність тари, а також відсутність ознак пошкодження чи псування товару, та у разі їх виявлення, покупець має письмово негайно, до закінчення приймання, повідомити про це постачальника. При відсутності такої заяви, товар вважається прийнятим покупцем по кількості та якості.

18. Претензії по якості товару приймаються протягом 2-х календарних днів з моменту (дати) поставки, на підставі документів, що підтверджують невідповідність якості товару стандарту, виданого незалежним експертним органом і підписаним представниками сторін (п.5.3 договору).

19. Покупець виконує приймання товару за якістю та кількістю відповідно до "Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю" (затв.постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 №П-7) та "Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю" (затв.постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 №П-6) (п.5.4 договору).

20. Пунктом 6.2 договору встановлено, що при порушенні термінів оплати по цьому договору, покупець сплачує постачальнику: - пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (що діяла на момент виникнення та існування заборгованості через прострочення оплати) від загальної суми платежу, що не здійснений своєчасно (заборгованості) за кожен день прострочення; - при порушенні термінів оплати більше ніж 10-ти (десяти) календарних днів, покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 100% (сто відсотків) від суми поставленого товару.

21. Відповідно до п.6.5 договору, якщо покупець не виконав зобов`язань з оплати отриманого товару, то відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, він сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості та інших штрафних санкцій 36% (тридцять шість відсотків) річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати.

22. На виконання умов договору ТОВ "Лиссанта" поставило ДП "Пантелеймонівське" засоби захисту рослин в асортименті, кількості та по цінам, зазначеним у наступних видаткових накладних: № РН-0000001 від 21.03.2019 року на суму 2052000,00 грн з ПДВ; № РН-0000002 від 21.03.2019 року на суму 798000,00 грн з ПДВ; № РН-0000021 від 24.04.2019 року на суму 114000,00 грн з ПДВ та товарно-транспортній накладній № РН-0000021 від 24.04.2019 року на суму 114000,00 грн з ПДВ; № РН-0000031 від 15.05.2019 року на суму 142500,00 грн з ПДВ та товарно-транспортній накладній № РН-0000031 від 15.05.2019 року на суму 142500,00 грн; № РН-0000035 від 21.05.2019 року на суму 45600,00 грн з ПДВ та товарно-транспортній накладній № РН-0000035 від 21.05.2019 року на суму 45600,00 грн; № РН-0000033 від 03.06.2019 року на суму 684000,00 грн з ПДВ та товарно-транспортній накладній № РН-0000033 від 03.06.2019 року на суму 684000,00 грн; № РН-0000042 від 03.06.2019 року на суму 22800,00 грн з ПДВ та товарно-транспортній накладній № РН-0000042 від 03.06.2019 року на суму 22800,00 грн.

23. Загальна вартість поставленого товару становить 3 858 900,00 грн.

24. Вказана продукція отримана завідувачем елітними складами ОСОБА_1 . Повноваження зазначеного представника відповідача на отримання поставленого відповідачем товару за договором підтверджується генеральним дорученням № 108/1 від 18.03.2019.

25. Відповідачем постачальнику повернуто продукцію в асортименті на суму 471 675,00 грн, за наступними поверненнями: № 6 від 25.09.2019 на суму 182400,00 грн, що підтверджується товарно-транспортною накладною № 915277 від 25.09.2019; № 7 від 07.10.2019 на суму 260775,00 грн, що підтверджується товарно-транспортною накладною № ПП-7 від 07.10.2019; № 8 від 07.10.2019 на суму 28500,00 грн, що підтверджується товарно-транспортною накладною № ПП-8 від 07.10.2019.

26. Відповідач зобов`язання щодо розрахунку за поставлену продукцію за договором не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі З 387 225,00 грн, що стало також підставою для нарахування позивачем пені, штрафу у розмірі 100 % від загальної вартості товару та 36 % річних.

Позиція Верховного Суду

27. Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши доводи наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ"Лиссанта", з підстав, передбачених у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, слід закрити, а касаційну скаргу ТОВ"Лиссанта", в частині підстави передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.

28. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

29. Відповідно до частини 1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

30. Згідно з ч. 1 ст. 509 та ст. 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

31. Відповідно до приписів ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

32. Судами попередніх інстанцій встановлено, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору поставки. За укладеним сторонами договором, позивач зобов`язався поставити, а відповідач прийняти та оплатити товар, узгоджений договором.

33. Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

34. Відповідно до частини 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовують загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

35. Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

36. Частиною 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

37. Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

38. Судами встановлено, що у договорі сторони визначили строки та умови поставки, п.4.1. договору визначено, що Постачальник поставляє Товар шляхом одноразової поставки Товару або поставки Товару партіями, відповідно до видаткових накладних, п. 4.5 договору погоджено, що поставка по договору у повному обсязі здійснюється до 31 жовтня 2019 року.

39. На виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу товару на загальну вартість 3 858 900,00 грн.

40. Також судами встановлено, що відповідачем повернуто позивачу товару в асортименті на суму 471 675,00 грн.

41. Оплата по договору сторонами обумовлено у п.п. 3.3, 3.5 договору та встановлена таким чином: повна оплата поставленого Товару повинна бути здійснена Покупцем не пізніше 31 жовтня 2019 року остаточна дата розрахунку. Датою оплати Товару вважається дата надходження грошових коштів на поточний банківській рахунок Постачальника.

42. З урахуванням зазначеного, судами встановлено, що внаслідок невиконання відповідачем зобов`язань з оплати товару, виникла заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі З 387 225,00 грн.

43. Згідно із статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

44. Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

45. У статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

46. Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

47. Пунктами 6.2., 6.5. визначена відповідальність сторін, у зв`язку з невиконанням зобов`язань за договором. Так п. 6.2 договору встановлено, що при порушенні термінів оплати по цьому договору, покупець сплачує постачальнику: - пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (що діяла на момент виникнення та існування заборгованості через прострочення оплати) від загальної суми платежу, що не здійснений своєчасно (заборгованості) за кожен день прострочення; - при порушенні термінів оплати більше ніж 10-ти (десяти) календарних днів, покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 100% (сто відсотків) від суми поставленого товару.

48. Відповідно до п.6.5 договору, якщо покупець не виконав зобов`язань з оплати отриманого товару, то відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, він сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості та інших штрафних санкцій 36% (тридцять шість відсотків) річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати.

49. Зважаючи на викладене, суди встановивши наявність заборгованості відповідача перед позивачем дійшли висновку про наявність правових підстав для нарахування позивачем відповідачу, пені, 100% штрафу та 36 % річних, у зв'язку з неналежним виконанням зобов`язань. При цьому, судом першої інстанції перевірено розрахунок зазначених складових заборгованості та встановлено, що 100% штрафу та 36 % річних позивачем розраховано вірно, а тому позов в цій частині є обґрунтованим. Водночас при розрахунку пені позивачем допущено арифметичні помилки, суд першої інстанції, виконав вірний перерахунок пені та дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню та стягнув 3 387 225,00 грн заборгованості, 247 468,49 грн пені за несвоєчасне виконання зобов`язання, 310 404,00 грн 36% річних, 3 387 225,00 грн штрафу.

50. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції в частині стягнення основної заборгованості, пені та відсотків річних.

51. Разом з цим, апеляційним судом скасовано судове рішення в частині стягнення штрафу та зменшено його розмір до 338 722,50 грн, тобто із 100% до 10 %, з посиланням на положення частини 3 статті 551 ЦК України, частини 1 статті 233 ГК України,

52. Згідно з частиною 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

53. Як вказувалось, ТОВ"Лиссанта" оскаржується постанова апеляційного суду в частині відмови у стягненні штрафу у розмірі 3 048 502,50 грн.

54. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому касаційним судом не переглядаються, з урахуванням положень ст. 300 ГПК України.

55. Оцінивши доводи касаційної скарги ТОВ"Лиссанта" Верховний Суд виходить з наступного.

56. У частині 1 статті 230 ГК України унормовано, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у виді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

57. Згідно із частиною 4 статті 231 зазначеного Кодексу розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

58. Водночас за змістом частини 3 статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

59. Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

60. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

61. Так, зокрема, неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити.

62. За частиною 2 статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

63. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

64. Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та постанові Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19.

65. Разом з цим, відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

66. Згідно із частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

67. При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

68. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

69. Отже, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а не обов`язком, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

70. Таким чином, апеляційний суд зважаючи на вищезазначені положення законодавства, встановив, що загальний розмір, стягнутого судом першої інстанції штрафу, 36% річних та пені, складає 116% від суми основної заборгованості. Водночас матеріали справи не містять доказів понесення позивачем збитків, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки, тоді як, умови укладеного сторонами договору, в частині застосування штрафних санкцій, містять вагомий дисбаланс між розміром штрафних санкцій та вартістю поставленого товару. Отже, встановлення такого значного розміру штрафних санкцій несумісне з принципом розумності, справедливості, та носить некомпенсаційний характер, а є додатковим надходженням для позивача, які б він не отримав, за умови належного виконання відповідачем зобов`язань за договором. З урахуванням зазначеного наявні підстави для зменшення розміру штрафу, заявленого до стягнення, із 100% до 10 %, відповідно до суми 338 722,50 грн.

71. Зважаючи на зазначене, суд касаційної інстанції вважає правомірним висновок апеляційного суду щодо зменшення розміру штрафу, заявленого до стягнення, при цьому, до вказаного висновку апеляційний суд дійшов враховуючи встановлені судом обставини справи та положення ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України.

72. Разом з цим, відповідно до частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

73. Звертаючись з касаційною скаргою ТОВ "Лиссанта", посилаючись на положення п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, зазначає, що судами не враховано правового висновку викладеного у постановах Верховного Суду від 09.07.2020 у справі № 916/39/19 (скаржник помилково зазначає № 916/3919/20), від 19.09.2019 у справі № 904/5770/18.

74. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

75. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Подібні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 11.06.2020 у справі № 904/1145/19, від 04.06.2020 у справі № 904/1923/19.

76. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

77. Зі змісту перелічених скаржником у касаційній скарзі судових рішень Суд вбачає, що наведені в них висновки Верховного Суду стосуються застосування норм права у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.

78. Стосовно справи № 904/5770/18, на яку скаржник посилається у касаційній скарзі, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій у справі № 904/5770/18, зокрема, визнав безпідставними доводи скаржника про те, що господарським судом не було зменшено розмір штрафних санкцій, наголосивши, що зі змісту частини 1 статті 233 ГК України, частини 3 статті 551 ЦК України випливає, що зменшення неустойки є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань; таке зменшення не є обов`язком суду. Тобто у справі № 904/5770/18, на відміну від справи № 922/266/20, було відмовлено у зменшенні штрафу за встановлення судами відсутності обставин для такого зменшення. Правовий висновок у справі № 904/5770/18 не доводить неоднакового застосування судом одних і тих самих норм права, а свідчить лише про наявність у справі № 904/5770/18 і в справі № 922/266/20 різних істотних обставин, залежно від яких і були постановлені відповідні судові рішення, що, у свою чергу, унеможливлює висновок про подібність правовідносин у цих справах.

79. З цих же підстав (неподібності правовідносин) колегія суддів не може взяти до уваги і посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 09.07.2020 у справі № 916/39/19 (скаржник помилково зазначає № 916/3919/20).

80. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ"Лиссанта" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.11.2020 у справі № 922/266/20, відкритого у частині підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

81. Як свідчить зміст касаційної скарги, скаржник у касаційній скарзі також посилався на те, що така касаційна скарга подається на підставі пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України. При цьому, скаржник , з посиланням на положення частини 3 статті 310 ГПК України, зазначав, що суд апеляційної інстанції прийняв оскаржену постанову без дотримання вимог статей 7, 73, 74, 76, 86, 236 цього Кодексу щодо ухвалення судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду у судовому процесі всіх обставин справи в сукупності, керуючись законом.

82. Стосовно наведених посилань скаржника у касаційній скарзі колегія суддів зазначає наступне.

83. За змістом пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

84. Відповідно до частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

85. За змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права, таке як недослідженя судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

86. Проте, як уже зазначалося, підстава касаційного оскарження, наведена скаржником у касаційній скарзі п. 1 ч. 2 статті 287 ГПК України, у цьому випадку, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, у зв`язку з чим такі доводи як неповне дослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів не можуть братися до уваги судом касаційної інстанції.

87. Крім того, саме тільки посилання скаржника на те, що господарський суд не в повному обсязі дослідив докази та не з`ясував дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судове рішення. До того ж доводи касаційної скарги, які стосуються з`ясування обставин, вже встановлених судом апеляційної інстанції, та переоцінки вже оцінених ним доказів у справі, не можуть бути враховані судом касаційної інстанції, з огляду на положення частини 2 статті 300 ГПК України.

88. Отже, зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у п. 4 ч. 2 статті 287 ГПК України, також не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскарженої у справі постанови із цієї підстави.

89. Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені судами, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів зазначає, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, на підставі якої подано касаційну скаргу ТОВ"Лиссанта", не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про закриття касаційного провадження в цій частині касаційної скарги, касаційна скарга з підстав касаційного оскарження судового рішення передбачених п. 4 ч. 2 статті 287 ГПК України, є необґрунтованою, отже постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

90. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

91. У частині 1 статті 309 ГПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

92. Оскільки викладені у касаційній скарзі доводи про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень не отримали підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, зазначає, що касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ "Лиссанта"в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а в частині з підстав передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, залишити без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.11.2020 у справі №922/266/20 залишити без змін. Розподіл судових витрат

93. Оскільки підстав для скасування оскаржуваного судового рішення немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника. Ураховуючи наведене та керуючись ст.ст. 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лиссанта" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.11.2020 у справі №922/266/20 відкрите на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лиссанта" в частині підстави, передбаченої у пункті 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.11.2020 у справі №922/266/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя О.А. Кролевець Судді С.В. Бакуліна Н.М. Губенко