Постанова КГС ВС № 922/1223/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 лютого 2021 року м. Київ Справа № 922/1223/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: О. О. Мамалуй - головуючий, О. М. Баранець, В. І. Студенець за участю секретаря судового засідання - В.В. Шпорт, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Східного апеляційного господарського суду від 30.11.2020р. у складі колегії суддів: О. І. Терещенко - головуючий, В. І. Сіверін, І. А. Шутенко за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Аста Плюс" про визнання повноважень припиненими за участю представників: від позивача: А.М. Потерайло, від відповідача: В.С. Ткачова, від третьої особи: С.А. Янковський ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_1 звернулася до господарського суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання повноважень ОСОБА_2 на посаді директора ТОВ "Науково-виробнича фірма "Аста Плюс" припиненими з моменту набрання рішенням законної сили. Позов обґрунтовано тим, що відповідач систематично ігнорує вимоги позивача та зловживає своїм становищем, будучи одночасно учасником товариства та його директором. Позивач позбавлений можливості одноосібно прийняти рішення і припинити повноваження директора товариства, а її подальше перебування на посаді порушує права і матеріально-правові інтереси позивача.

2. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття Рішенням господарського суду Харківської області від 25.08.2020 у справі №922/1223/20 позов задоволено повністю, визнано повноваження ОСОБА_2 на посаді директора ТОВ "Науково-виробнича фірма "Аста Плюс" припиненими з моменту набрання рішенням законної сили. Рішення суду мотивоване тим, що в діях відповідача є ознаки протиправної поведінки посадової особи, що виразилось у неналежному виконанні обов`язків керівника, зневаги до прав учасника Товариства, приписів законодавства та статуту Товариства. Суд дійшов висновку, що оскільки відповідач одночасно є учасником Товариства з часткою у статутному капіталі 50% та його директором, позивач позбавлений можливості самостійно реалізувати свої корпоративні права та не має необхідної кількості голосів для проведення загальних зборів учасників товариства та прийняття рішення щодо припинення повноважень директора. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що перебування відповідача на посаді директора негативно відображається на господарській діяльності товариства, порушує права позивача як учасника товариства на отримання інформації стосовно діяльності товариства та прийняття участі в його управлінні і діяльності. Таким чином, позивачем правомірно обрано такий спосіб захисту як визнання повноважень директора припиненими у зв`язку з тим, що іншого способу захисту законом не врегульовано. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 рішення місцевого господарського суду у справі №922/1223/20 скасовано, прийнято нове рішення, в задоволенні позову відмовлено. Постанова мотивована, зокрема тим, що вирішення питання про звільнення директора відноситься до виключної компетенції загальних зборів товариства. Також суд зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді визнання повноважень директора припиненими не призведе до поновлення порушеного права.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів ОСОБА_1 , не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, звернулася до Верховного Суду з касаційно скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі. Касаційна скарга подається на підставі п. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник стверджує, що висновок Верховного Суду щодо питання застосування ч. 3 ст. 99 ЦК України та ч. 13 ст. 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» у подібних правовідносинах відсутній. На думку скаржника, оскільки відповідач є одночасно учасником товариства з часткою у статутному капіталі 50 % та його директором, позивач позбавлений можливості самостійно реалізувати свої корпоративні права та не має необхідної кількості голосів для проведення загальних зборів учасників товариства та прийняття рішення щодо припинення повноваження директора. Також скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанову Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №520/11437/16-ц.

4. Позиції інших учасників справи Відповідач ОСОБА_2 у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що можливість припинення повноважень директора за рішенням суду не передбачено ні законодавством, ні чинними установчими документами товариства. Відповідач просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

5. Обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, від 21.12.2019, ТОВ "Науково-виробнича фірма "Аста Плюс" зареєстроване 19.12.2013. Засновниками ТОВ "Науково-виробнича фірма "Аста Плюс" є фізичні особи: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які володіють рівними частками в статутному капіталі Товариства, по 50% кожна. На підставі рішення загальних зборів Товариства від 17.12.2013 ОСОБА_2 призначено на посаду директора Товариства. Згідно з наказом ТОВ "НВФ "Аста Плюс" від 19.12.2013 №1-к ОСОБА_2 з 17.12.2013 заступила на посаду директора та прийняла на себе виконання посадових обов`язків. Відповідно до протоколу загальних зборів засновників від 03.01.2014 директору - ОСОБА_2 надані повноваження щодо укладення від імені товариства договорів, сума яких перевищує 10 000, 00 грн. без затвердження на загальних зборах учасників товариства. 19 березня 2020 року позивачем була направлена письмова вимога від 16.03.2020 про надання документів, які стосуються діяльності товариства та про призначення (проведення) позачергових загальних зборів, яка була отримана товариством 27.03.2020 та іншим учасником товариства - 31.03.2020. 14 червня 2020 року відповідачем направлено на адресу позивача повідомлення про скликання позачергових загальних зборів учасників товариства на вимогу виконавчого органу товариства 14.07.2020 о 12:00 год., з проектом запропонованої до затвердження нової редакції Статуту товариства. 14 липня 2020 року відбулися позачергові загальні збори учасників товариства, на яких були присутні ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , яка діяла в інтересах ОСОБА_1 та яка підписала протокол позачергових загальних зборів учасників товариства від 14.07.2020 з зауваженнями. Звертаючись з даним позовом позивач вказує на те, що відповідач свої обов`язки керівника товариства не виконує, чим грубо порушує права і матеріально-правові інтереси позивача, як учасника товариства; відповідач не прийняв заходів для приведення положень Статуту товариства у відповідність вимог Закону та не скликав загальні збори учасників з зазначеного питання; за час керівництва товариством, відповідач погіршив його майновий стан і довів до неплатоспроможності, де товариство має борги перед іншими суб`єктами господарювання; були виявлені порушення законодавства, що привели до санкцій, а саме до анулювання ліцензії, що позбавило товариство займатись видом діяльності і отримувати прибуток; нерухоме майно товариства арештоване та передане на примусову реалізацію з аукціону; на адресу товариства та другого учасника ОСОБА_2 направлялись вимоги про надання документів, які стосуються діяльності товариства та про призначення (проведення) позачергових загальних зборів, які були проігноровані відповідачем.

6. Норми права та мотиви, з яких виходить Верховний Суд при прийнятті постанови Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За змістом ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто, таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин Предметом даного позову є вимоги позивача як учасника товариства про визнання повноважень ОСОБА_2 на посаді директора припиненими. Положеннями ст. 62 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції, чинній на дату проведення загальних зборів товариства, якими обрано ОСОБА_2 на посаду директора) у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Відповідно до ч. 3 ст. 65 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на дату проведення загальних зборів товариства, якими обрано ОСОБА_2 на посаду директора) власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. Відповідно до ч. 3 ст. 99 Цивільного кодексу в редакції, чинній на момент звернення позивача з позовом, повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень. Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до ч. 3 ст. 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень. Отже, зміст положень ч. 3 ст. 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити на свій розсуд повноваження члена виконавчого органу у будь-який час з будь-яких підстав. Згідно з ч. 13 ст. 39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов`язків. У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим. Статутом товариства може бути передбачено вимогу про обрання нових членів чи тимчасових виконувачів обов`язків для всіх членів колегіального виконавчого органу. Тобто за змістом наведеної норми, повноваження директора товариства можуть бути припинені лише шляхом обрання нового директора. Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" до компетенції загальних зборів учасників належать, зокрема, обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства. Згідно з ч. 3 ст. 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" питання, передбачені частиною другою цієї статті, та інші питання, віднесені законом до компетенції вищого органу товариства, не можуть бути віднесені до компетенції інших органів товариства, якщо інше не випливає з цього Закону. Отже, як правильно враховано апеляційним господарським судом, вирішення питання про звільнення директора товариства відноситься до виключної компетенції загальних зборів товариства. Виключна компетенція полягає в тому, що лише єдиний орган (збори учасників товариства) може вирішувати вказане питання. При цьому для прийняття рішення щодо переобрання директора необхідна воля більшості учасників товариства, які мають право голосу з відповідного питання (ч. 4 ст. 34 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю"). Тобто оскільки директор є одночасно і учасником товариства, його волевиявлення у даному випадку також має значення для прийняття відповідного рішення. Переобрання або звільнення директора судом є втручанням у господарську діяльність товариства, а тому суд не має права брати на себе функції органів управління товариством; суд лише перевіряє обґрунтованість та законність прийняття рішення про звільнення або переобрання директора у разі подання учасником позову про визнання такого рішення недійсним. Верховний Суд зазначає, що інтереси товариства можуть не збігатися з інтересами окремих його учасників, а інтереси учасників товариства також не завжди збігаються. Тому, вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суди мають враховувати баланс інтересів усіх учасників і самого товариства, уникати зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються виключно рішенням загальних зборів учасників товариства, надавати оцінку добросовісності інших учасників, права яких в разі задоволення позовних вимог можуть бути порушені. Позивач, звертаючи з даним позовом, зазначає, що дії директора погіршують майновий стан товариства. Проте, Суд звертає увагу, що у разі задоволення заявленого позивачем позову, відбудеться припинення повноважень директора Товариства без обрання нового директора, тобто Товариство залишиться без керівника. Враховуючи той факт, що позивач та відповідач є учасниками товариства з часткою у статутному капіталі по 50% кожна, та зважаючи на те, що відповідач як директор не визнає позовні вимоги, а також враховуючи те, що для прийняття рішення щодо переобрання директора необхідна воля більшості учасників товариства, задоволення заявленого позову ускладнить роботу товариства. Отже обраний позивачем спосіб захисту у вигляді визнання повноважень директора припиненими не призведе до поновлення порушеного права, є неефективним та обраний позивачем неправильно. Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного господарського суду про відсутність підстав для задоволення даного позову. Крім того, Суд констатує, що аргументи позивача, викладені у позові, здебільшого зводяться до порушення директором прав та інтересів товариства, а не позивача як учасника. Стверджуючи, що за час керівництва, відповідач погіршив майновий стан товариства і довів його до неплатоспроможності, позивач не позбавлений права звернутися до суду в інтересах товариства до посадової особи про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи на підставі пункту 12 частини першої статті 20, статті 54 ГПК України. Посилаючись на не задоволення директором вимоги позивача як учасника про надання документів, які стосуються діяльності товариства, позивач не позбавлений права звернутись до суду з позов до товариства про зобов`язання надати копії документів на підставі ст. ст. 5, 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю". Таким чином, апеляційним господарським судом правильно застосовано ч. 3 ст. 99 ЦК України та ч. 13 ст. 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення касаційної скарги, поданої з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України. Щодо оскарження постанови апеляційного господарського суду з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, Суд зазначає наступне. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Отже, відповідно до положень цієї норми касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020р. у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет). Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 № 910/17999/16, пункт 40 постанови від 25.04.2018 №910/24257/16). Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г). Скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанову Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №520/11437/16-ц. Як вбачається з постанови Верховного Суду у справі №520/11437/16-ц, у вказаній справі директор звернувся до суду з позовом до товариства, в якому просив суд визнати його звільненим з посади директора ТОВ «Укркеш» на підставі ст. 38 КЗпП України (з ініціативи працівника) та виключити з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців запис про нього. Верховний Суд, встановивши, що пред`явлення позову по суті спрямоване на припинення трудових правовідносин між директором та товариством, врахувавши вимоги ч. 2 ст. 5 ЦПК України, дійшов висновку, що ефективним і таким, що не суперечить закону, у даному випадку буде такий спосіб захисту як припинення трудових відносин на підставі частини першої ст. 38 КЗпП України. Судом зазначено, що враховуючи порушення права позивача на припинення трудового договору, обраний ним спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, гарантованих Конституцією України. Натомість у справі, що переглядається, позивач як учасник товариства звернувся до суду з позовом до директора, який є також учасником товариства, про визнання припиненими повноважень директора, мотивуючи позов порушенням його корпоративних прав та погіршенням майнового стану товариства. Із встановлених судами обставин не вбачається наявності волевиявлення директора про звільнення його з посади, та попередження уповноважений орган в порядку ст. 38 КЗпП України про бажання звільнитись. Даний спір не є трудовим, а стосується управління діяльністю юридичної особи. Вказане виключає подібність правовідносин у справі, що переглядається з правовідносинами у справі, на яку посилається скаржник. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

7. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги Встановивши, що висновок щодо застосування норм права, який викладений у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №520/11437/16-ц та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі №922/1223/20, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Східного апеляційного господарського суду від 30.11.2020р. у справі №922/1223/20 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України. Згідно з ч. 1 ст. 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені ст. 300 ГПК України, та встановлені судами обставини справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга в частині підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, не підлягає задоволенню, оскільки Судом не було встановлено порушення апеляційним господарським судом норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника. Керуючись ст. ст. 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ: Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Східного апеляційного господарського суду від 30.11.2020р. у справі №922/1223/20 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Східного апеляційного господарського суду від 30.11.2020р. у справі №922/1223/20 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 30.11.2020р. у справі №922/1223/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя О. О. Мамалуй Судді О. М. Баранець В. І. Студенець