Постанова КГС ВС № 908/1562/25

від 02.07.2026 · Господарська

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 липня 2026 року м. Київ cправа № 908/1562/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Мамалуя О. О., Студенця В.І., за участю секретаря судового засідання Долгополової Ю. А., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Параллель-М ЛТД" на рішення Господарського суду Запорізької області у складі судді Корсуна В.Л. від 06.10.2025 та на постанову Центрального апеляційного господарського суду у складі колегії суддів: Чередка А.Є., Мороза В.Ф., Іванова О.Г. від 11.03.2026 у справі за позовом Акціонерного товариства "Укрнафта" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Параллель-М ЛТД" про стягнення 20 691 394,76 грн, за участю представників: від позивача: Пучка В.А., від відповідача: Зелений С.М. ВСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог У травні 2025 року Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" (після зміни назви Акціонерне товариство "Укрнафта") звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Параллель-М ЛТД" про стягнення штрафу за договором поставки нафтопродуктів на довгостроковій основі від 25.07.2024 № УН-ПМЛТД/А95-24 (з урахуванням відповідних угод до договору) у розмірі 20 691 394,76 грн. Позов обґрунтовано неналежним виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за угодами № А95/10-24 від 23.09.2024 та № А95/11-24 від 22.10.2024 до договору поставки нафтопродуктів на довгостроковій основі від 25.07.2024 № УН-ПМЛТД/А95-24 щодо забезпечення рівномірного приймання всього обсягу нафтопродуктів, узгодженого в цих Угодах, протягом визначеного в них строку. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій 25.07.2024 між публічним акціонерним товариством «Укрнафта» (Постачальник, правонаступником якого є позивач у справі) та товариством з обмеженою відповідальністю «Параллель-М ЛТД» (Покупець, відповідач у справі) укладено договір № УН-ПМЛТД/А95-24 поставки нафтопродуктів на довгостроковій основі (далі - Договір). Відповідно до п. 1.1 Договору предметом цього Договору є поставка Бензину автомобільного А-95-Євро5-Е0/Бензину автомобільного А-95-Євро5-Е5 (далі нафтопродукти), що є власністю Постачальника, в кількості 24 000 (двадцять чотири тисячі) тонн (+/-5% в опціоні постачальника) партіями щомісячно протягом дії договору, якщо інше не передбачено у відповідних угодах до цього договору, які підписуються уповноваженими на це представниками сторін і є невід`ємною частиною договору (далі Угода/Угоди). Під поставкою сторони розуміють передачу нафтопродуктів Постачальником для прийняття Покупцем за відповідну плату. Найменування, кількість, ціна і вартість нафтопродуктів, що підлягають поставці, строк їх поставки та умови передачі, порядок і умови оплати, та інші необхідні умови погоджуються сторонами в Угодах до даного договору (п. 1.2 Договору). За визначенням п. 3.7 Договору, зобов`язання Постачальника щодо поставки нафтопродуктів певної вартості виникає після підписання сторонами відповідної Угоди до цього договору, в якій сторони фіксують вартість нафтопродуктів, що підлягає поставці, але у будь-якому випадку після повного виконання Покупцем своїх зобов`язань зі сплати нафтопродуктів відповідно до умов цього договору та Угоди/Угод. За умовами п. 4.4 Договору, Покупець зобов`язаний не пізніше узгодженого з Постачальником терміну забезпечити приймання нафтопродуктів у місці поставки. Пунктом 4.1 Договору визначено, що для здійснення Постачальником відвантаження нафтопродуктів, Покупець надає Постачальнику заявку на відвантаження за формою, визначеною постачальником. Відповідно до п. 4.11 Договору, Постачальник здійснює поставку нафтопродуктів окремими партіями в строки (терміни), погоджені сторонами та вказані в Угодах. Згідно із п. 6.1 Договору, Покупець зобов`язується здійснити повну попередню оплату вартості нафтопродуктів на умовах визначених в Угодах до цього договору. Попередня оплата за нафтопродукти повинна надійти на рахунок Постачальника не пізніше останнього робочого дня місяця, що передує місяцю відвантаження, якщо інше не передбачено у відповідних Угодах до даного договору. Відповідно до п. 7.3 Договору, у разі повної або часткової відмови Покупця від отримання або прийняття узгодженого обсягу поставки нафтопродуктів, визначеного у відповідній Угоді до цього договору, з будь-яких причин та/або порушення Покупцем умов відповідної Угоди до цього договору в частині приймання всього обсягу нафтопродуктів в установлені такою Угодою строки, Покупець, за вимогою Постачальника, сплачує штраф у розмірі 10% від попередньої вартості обсягу нафтопродуктів, узгодженого до поставки у відповідній Угоді, від поставки якого він відмовився та/або не прийняв по такій Угоді, та відшкодовує Постачальнику збитки, пов`язані із відмовою Покупця від узгодженого обсягу нафтопродуктів та/або не прийняттям Покупцем узгодженого обсягу нафтопродуктів. Пунктом 11.1 Договору визначено, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і скріплення печатками сторін (за наявності) та діє по 30.07.2025 (включно), але у будь якому випадку до повного завершення виконання зобов`язань, що були розпочаті до вказаної дати на підставі укладених Угод до даного договору. У рамках Договору між сторонами укладено ряд угод на поставку нафтопродуктів, зокрема угоду № А95/10-24 від 23.09.2024 (далі Угода № А95/10-24). Відповідно до п. 1 Угоди № А95/10-24 (тут і надалі з урахуванням змін внесених додатковою угодою № 1 від 31.10.2024), Постачальник зобов`язується відвантажити та передати у власність протягом 01.10.2024-05.11.2024, а Покупець прийняти та оплатити нафтопродукти, на умовах цієї Угоди та Договору, за попередньою ціною та в кількості, наведених у таблиці нижче: - Найменування нафтопродуктів Бензин автомобільний А-95-Євро5-Е0; Код УКТ ЗЕД 2710124512; кількість 2000 т (+/-5% в опціоні Постачальника); ціна з ПДВ 63 652,23 грн; вартість з ПДВ 127 304 460,00 грн. Згідно із п. 4 Угоди № А95/10-24, строк відвантаження нафтопродуктів: з 01.10.2024 по 05.11.2024 (включно). Умови оплати: Покупець здійснює попередню оплату за нафтопродукти в строк з 23.09.2024 по 05.11.2024 (включно) за обсяги нафтопродуктів, вказані в п. 1 даної Угоди та з урахуванням строків відвантаження. Відвантаження нафтопродуктів здійснюється лише після отримання Постачальником оплати за нафтопродукти. Датою оплати за нафтопродукти є дата зарахування грошових коштів на банківський рахунок Постачальника (п. 5 Угоди №А95/10-24). Пунктом 6 Угоди № А95/10-24 передбачено наступні умови поставки: - при використанні автомобільного транспорту: FCA франко-перевізник на естакаді наливу, розташованій за адресою: м. Кременчук, вул. Свіштовська,

3. Покупець самостійно та за власний рахунок забезпечує транспортування нафтопродуктів автотранспортом до місця призначення; - при використанні залізничного транспорту: FCA франко-перевізник ст.Кагамлицька Південної залізниці. Покупець самостійно сплачує вартість залізничних послуг по території України та залізничний тариф на перевезення нафтопродуктів до станції призначення. Покупець зобов`язаний забезпечити рівномірне приймання всього обсягу нафтопродуктів, узгодженого в цій Угоді, протягом строку, визначеному в п. 4 даної Угоди (п. 6.1. Угоди № А95/11-24). На виконання Угоди № А95/11-24 відповідач здійснив наступні попередні оплати за нафтопродукти: 1 656 029,25 грн платіжною інструкцією від 04.11.2024 № A41646; 653 803,09 грн платіжною інструкцією від 15.11.2024 № A42527; 993617,55 грн платіжною інструкцією від 19.11.2024 № A42640; 4 000 000,00 грн платіжною інструкцією від 28.11.2024 № A43191; 500 000,00 грн платіжною інструкцією від 29.11.2024 № A43268; 3 000 000,00 грн платіжною інструкцією від 29.11.2024 № A43207. Крім того, на підставі листа відповідача від 14.11.2024 № 2 позивачем залишок грошових коштів у розмірі 2 658 255,41 грн, сплачених в рамках угоди №ДП/10-24 від 23.09.2024, зараховано в якості попередньої оплати за Угодою А-95/10-24. В подальшому, на підставі листа відповідача від 24.02.2025 № 2, залишок коштів за угодою №А95/11-24 в сумі 1 935 674,43 грн зараховано як попередню оплату за Угодою №А95/10-25 від 13.02.2025. В рамках Угоди № А95/11-24 протягом обумовленого в цій угоді строку відповідач забезпечив отримання Бензину автомобільного А-95-Євро5-Е0 у кількості 198,46 т загальною попередньою вартістю 13 146 222,62 грн, що підтверджується видатковими накладними: - № 8158 від 16.11.2024, Бензин автомобільний А-95-Євро5-Е0 у кількості 48,94 т загальною вартістю 3 241 842,87 грн; - № 8307 від 20.11.2024, Бензин автомобільний А-95-Євро5-Е0 у кількості 13,58 т загальною вартістю 899 555,09 грн; - № 8642 від 29.11.2024, Бензин автомобільний А-95-Євро5-Е0 у кількості 135,94 т загальною вартістю 9 004 824,66 грн. За доводами позивача, оскільки за умовами Угоди № А95/11-24 відповідач взяв на себе зобов`язання забезпечити рівномірне приймання всього обсягу нафтопродуктів, узгодженого в цій Угоді, протягом строку з 01.11.2024 по 30.11.2024 у кількості 2000,00 т, але фактично виконано зобов`язання лише в частині оплати та приймання нафтопродуктів в обсязі 198,46 т загальною попередньою вартістю 13 146 222,62 грн, фактичний обсяг невиконаних відповідачем зобов`язань щодо приймання бензину автомобільного А-95-Євро5-Е0 за Угодою № А95/11-24 склав 1801,54 т на загальною вартістю 119 336 117,40 грн. Листом від 08.11.2024 № 08/11 ТОВ «Параллель-М ЛТД» звернулось до ПАТ «Укрнафта» з повідомленням, що з вересня 2024 року внаслідок погіршення ситуації та переміщенням фронту було закрито та законсервовано ряд АЗС, у зв`язку з чим за результатом вересня-жовтня 2024 року невиконання зобов`язань склало: Бензин А-95 1072,54 т у вересні та 1375,88 т у жовтні. У зв`язку з порушенням відповідачем умов Договору позивачем направлено на його адресу претензію № 01/01/07/09-02/01/5312 від 17.04.2025 щодо сплати штрафу за Угодою №А95/10-24 в розмірі 8 757 783,02 грн та за Угодою № А95/11-24 в розмірі 11 933 611,74 грн. Листом за вих. № 57 від 24.04.2025 у відповідь на претензію відповідач вказав на відсутність до цього часу з боку постачальників претензій щодо виконання договірних зобов`язань та ускладнення ситуації з часу військової агресії рф, а також зазначив про помилковість нарахування штрафних санкцій і занадто великий їх розмір. Неналежне виконання відповідачем зобов`язання щодо забезпечення рівномірного приймання всього обсягу нафтопродуктів, узгодженого в цих Угодах, протягом визначеного в них строку, як наслідок, несплата нарахованого штрафу, стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів. Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій Рішенням Господарського суду Запорізької області від 06.10.2025 у справі № 908/1562/25, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 11.03.2026, позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Параллель-М ЛТД" на користь Акціонерного товариства "Укрнафта" 10 345 697,38 грн штрафу та 248 296,74 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено. Судові рішення обґрунтовані тим, що позивач свої зобов`язання за Договором виконав належним чином, забезпечивши здійснення поставки нафтопродуктів покупцю. В свою чергу, відповідачем допущено порушення умов Угоди № А95/10-24 від 23.09.2024 та Угоди № А95/11-24 від 22.10.2024 до Договору щодо забезпечення рівномірного приймання всього обсягу нафтопродуктів, узгодженого в цих Угодах, протягом визначеного в них строку, що підтверджується наявними у матеріалах справи документами та не спростовано відповідачем. За порушення зобов`язання позивач нарахував відповідачу штраф в розмірі 8 757 783,02 грн за Угодою № А95/10-24 та штраф в розмірі 11 933 611,74 грн за Угодою № А95/11-24, всього - 20 691 394,76 грн. Розрахунок штрафних санкцій перевірений судом та визнаний правильним. У той же час суди дійшли висновку про наявність правових підстав та можливості зменшення розміру заявлених позивачем до стягнення штрафних санкцій на 50% - до 10 345 697,38 грн, відповідно до вимог ч. 3 ст. 551 ЦК України. Короткий зміст вимог касаційних скарг та аргументи учасників справи Товариство з обмеженою відповідальністю "Параллель-М ЛТД" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.03.2026 та рішення Господарського суду Запорізької області від 06.10.2025 у справі № 908/1562/25, в частині задоволення позову щодо стягнення штрафу в розмірі 9 311 127,64 грн, у якій просив скасувати судові рішення в цій частині, та ухвалити нове рішення, яким залишити стягнення штрафних санкцій в розмірі 1 034 569,74 грн. Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1 та 4 частини другої статті 287, пункту 3 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України. Відповідач зазначив, що суд апеляційної інстанції, всупереч сформованій судовій практиці, не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду щодо застосування ст.233 ГК України та ст.551 ЦК України та можливості суду зменшити розмір штрафних санкцій, а саме: постанови Верховного Суду від 18.05.2023 у справі №910/4176/22 (п.8.35-8.39), від 12.03.2019 у справі № 916/3211/16, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 16.03.2021 у справі № 922/266/20, від 21.02.2024 у справі № 922/3438/23, від 19.01.2024 у справі №911/2269/22. Не врахував висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладених у постановах від 10.04.2025 у справі № 320/42808/23 та від 24.11.2020 у справі № 280/5695/19, за змістом яких відсутність розгляду клопотання про відкладення розгляду справи, яке подала сторона, належно повідомлена про час і місце розгляду справи, порушує принципи змагальності та рівності сторін як складові права на справедливий суд і зумовлює скасування оскарженого судового рішення. Пункт 4 частини другої статті 287, пункт 3 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України обґрунтував тим, що суд апеляційної інстанції розглянув клопотання про відкладення розгляду справи, але не оцінив поважність причин неприбуття представника відповідача у судове засідання чим позбавив відповідача можливості реалізації своїх прав, передбачених у ст.42 ГПК України. Позивач подав відзив на касаційну скаргу відповідача, у якому просив у її задоволенні відмовити, рішення місцевого господарського суду в оскаржуваній частині та постанову апеляційного господарського суду залишити без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

1. Щодо доводів касаційної скарги відповідача про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, внаслідок незадоволення його клопотання про відкладення розгляду справи. Відповідач у касаційній скарзі послався на те, що суд апеляційної інстанції протиправно відмовив у задоволені його клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки як зазначає скаржник суд апеляційної інстанції розглянув його клопотання про відкладення розгляду справи, але не оцінив поважність причин неприбуття представника відповідача у судове засідання чим позбавив відповідача можливості реалізації своїх прав, передбачених у ст.42 ГПК України. Верховний Суд вважає необґрунтованими ці доводи скаржника, оскільки як вбачається з оскарженої постанови, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач не скористався своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечив явку свого представника, про час та місце судового засідання був повідомлений апеляційним судом належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Від представника відповідача через систему «Електронний суд» до Центрального апеляційного господарського суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, що мотивоване неможливістю взяти участь у судовому засіданні через хворобу. Наведеній відповідачем у клопотанні підставі неможливості явки його представника у судове засідання, суд апеляційної інстанції надав оцінку та зазначив таке. Відповідно до ч. 11 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі "Цихановський проти України" (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ "Смірнова проти України" (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), "Карнаушенко проти України" (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02). Верховний Суд у постанові від 12.03.2019 року у справі № 910/12842/17 виснував, що відповідач, як учасник судового процесу, не позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Своєю чергою, Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 року у справі № 361/8331/18 зробив правовий висновок, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору. Згідно з усталеною судовою практикою та позицією ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-от неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення; при цьому не повинно створюватися умов, за яких будуть порушені процесуальні строки розгляду справи. Суд апеляційної інстанції встановив, що в матеріалах справи наявні процесуальні документи сторін цього спору, в яких останні висловили свою позицію щодо оскаржуваного рішення та апеляційної скарги, а представником відповідача не подано доказів на підтвердження обставин поважності причин не з`явлення в судове засідання. Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи вищенаведене та те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а відповідач не був позбавлений права і можливості за потреби забезпечити участь у судовому засіданні будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді, зважаючи на необхідність дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги, встановлених ГПК України, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, суд апеляційної інстанції вважав можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника відповідача, та відмовив у задоволенні клопотання останнього про відкладення розгляду справи. Тобто доводи касаційної скарги відповідача, що судом апеляційної інстанції не оцінена поважність причин неявки представника відповідача у судове засідання суду апеляційної інстанції є безпідставними та зводяться виключно до незгоди з рішенням суду апеляційної інстанції щодо цього питання. Крім того, слід зазначити, що відповідно до пункту 3 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, на порушення якого посилається заявник касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Відповідач у касаційній скарзі не зазначив, які саме обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не були встановлені судом апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду справи, внаслідок незабезпечення можливості участі представника відповідача у судовому засіданні суду апеляційної інстанції. Щодо доводів касаційної скарги відповідача про неврахування висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладених у постановах від 10.04.2025 у справі № 320/42808/23 та від 24.11.2020 у справі № 280/5695/19, то вони не є релевантними для справи №908/1562/25. Як зазначає сам скаржник у касаційній скарзі, у наведених постановах зроблено висновок, згідно з яким відсутність розгляду клопотання про відкладення розгляду справи, яке подала сторона, належно повідомлена про час і місце розгляду справи, порушує принципи змагальності та рівності сторін як складові права на справедливий суд і зумовлює скасування оскарженого судового рішення. У той час як у справі № 908/1562/25 клопотання відповідача про відкладення розгляду справи було розглянуте судом апеляційної інстанції, однак відповідач не згодний саме з прийнятим судом апеляційної інстанції за результатами його розгляду рішенням, що не може бути підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції. Враховуючи наведене, Верховний Суд зазначає про те, що наведені відповідачем підстави касаційного оскарження в цій частині, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 та пунктом 4 частини другої статті 287 у сукупності з пунктом 3 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, не знайшли свого підтвердження після відкриття касаційного провадження та є необґрунтованими.

2. Щодо доводів касаційної скарги відповідача про неврахування судами попередніх інстанцій при постановленні оскаржених рішень висновків, викладених у наведених ним постановах Верховного Суду щодо застосування ст.233 ГК України та ст.551 ЦК України, та наявності підстав для зменшення розміру штрафу на 90%. Верховний Суд, оцінивши наведені відповідачем у касаційній скарзі доводи, вважає що вони свого підтвердження не знаходять, з огляду на таке. У цій справі № 908/1562/25 суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи частково вимоги позивача, виходив з того, що матеріалами справи підтверджено, що: - за умовами Угоди № А95/10-24 відповідач взяв на себе зобов`язання забезпечити рівномірне приймання всього обсягу нафтопродуктів, узгодженого в цій Угоді протягом строку з 01.10.2024 по 05.11.2024 у кількості 2000,00 т, але фактично виконав зобов`язання лише в частині оплати та приймання нафтопродуктів в обсязі 624,12 т загальною вартістю 38 232 075,41 грн, фактичний обсяг невиконаних відповідачем зобов`язань щодо приймання бензину автомобільного А-95-Євро5-Е0 за Угодою № А95/10-24 у встановлені цією угодою строки склав 1375,88 т загальною вартістю 87 577 830,21 грн; - за умовами Угоди № А95/11-24 відповідач взяв на себе зобов`язання забезпечити рівномірне приймання всього обсягу нафтопродуктів, узгодженого в цій Угоді, протягом строку з 01.11.2024 по 30.11.2024 у кількості 2000,00 т, але фактично виконано зобов`язання лише в частині оплати та приймання нафтопродуктів в обсязі 198,46 т загальною попередньою вартістю 13 146 222,62 грн, фактичний обсяг невиконаних відповідачем зобов`язань щодо приймання бензину автомобільного А-95-Євро5-Е0 за Угодою № А95/11-24 склав 1801,54 т загальною вартістю 119 336 117,40 грн. За змістом частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За приписами статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з положеннями статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Приписами статті 611 Цивільного кодексу України унормовано, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України). Як установили суди попередніх інстанцій у цій справі та не заперечується сторонами, відповідач не забезпечив виконання взятих на себе зобов`язань за Договором щодо своєчасного прийняття та оплати товару. Пунктом 7.3 Договору сторони узгодили відповідальність Покупця за порушення умов відповідної Угоди до цього договору в частині приймання всього обсягу нафтопродуктів в установлені такою Угодою строки у вигляді штрафу у розмірі 10% від попередньої вартості обсягу нафтопродуктів, узгодженого до поставки у відповідній Угоді, від поставки якого він відмовився та/або не прийняв по такій Угоді. За умовами Договору та Угод до нього, зобов`язання позивача з поставки певної партії нафтопродуктів обумовлено у певний строк та пов`язане з наявністю попередньої оплати з боку відповідача, надання ним заявки на відвантаження. Доказів того, що відповідач звертався до позивача з певною заявкою на відвантаження нафтопродуктів чи здійснював попередню оплату суду не надано. Оскільки відповідачем допущено порушення умов Угод до Договору щодо забезпечення рівномірного приймання всього обсягу нафтопродуктів, узгодженого в цих Угодах, протягом визначеного в них строку, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для нарахування відповідачу штрафу у загальному розмірі - 20 691 394,76 грн. Відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру штрафу яке обґрунтовано тим, що під час реалізації нафтопродуктів за договором поставки позивач не зазнав жодних збитків, оскільки відвантаження нафтопродуктів здійснювалося на умовах попередньої оплати, а стягнення на користь позивача неустойки у розмірі 20 691 394,76 грн за нафтопродукти, які не були поставлені на адресу відповідача фактично призведе до необґрунтованого збагачення позивача та порушення балансу інтересів сторін. Також, надмірний фінансовий тягар зі сплати вказаної суми неустойки призведе до зменшення обігових коштів відповідача, вплине на виконання грошових зобов`язань перед іншими суб`єктами господарювання за вже відвантажені нафтопродукти та призведе до неможливості виплати заробітної плати працівникам товариства. Зважаючи на встановлені у справі обставини в їх сукупності, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для зменшення розміру штрафу на 50%. Суди вважали, що таке зменшення штрафних санкцій не призведе до порушення принципу рівності сторін та не буде способом уникнення відповідальності відповідача за порушення ним зобов`язань за державним контрактом. Відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Отже, за змістом зазначеної норми суд має право зменшити розмір штрафних санкцій, зокрема, з таких підстав, якщо: належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік підстав для зменшення розміру штрафних санкцій не є вичерпним, оскільки частина третя статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують як наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, так і заперечення щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміром неустойки розміру збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання, незначного прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення стороною порушення та/або його наслідків тощо. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання. Встановивши відповідні обставини, суд вирішує питання стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18 та в ін.). Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України щодо права на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначити конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність боржника тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20). Верховний Суд також зауважує, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення розміру штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (правові висновки Верховного Суду у постановах від 05.03.2019 у справі № 923/536/18, від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18, від 06.09.2019 у справі № 914/2252/18, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20 та ін.). Саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи наявність та розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (правові висновки Верховного Суду у постановах від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 02.06.2021 у справі №5023/10655/11 (922/2455/20) та ін). Цієї позиції притримується і Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, зазначивши, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці. Враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, колегія суддів дійшла висновку, що це виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру. Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини 3 статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права. Отже, під час здійснення касаційного перегляду судових рішень, в яких судами реалізовувалися дискреційні повноваження, перед судом касаційної інстанції ставляться наступні питання: чи належно суд вмотивував рішення; чи не є воно свавільним (довільним), нераціональним, не підтвердженим доказами або ж помилковим щодо юридичних фактів; чи не є судове рішення необ`єктивним або явно несправедливим, тобто таким, що порушує баланс інтересів сторін. Вказані обставини обумовлені межами здійснення касаційного перегляду визначеними статтею 300 ГПК, відповідно до яких, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, при цьому не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази У цій справі суди попередніх інстанцій оцінили наявні у матеріалах справи докази, та виходилии з того, що 24.02.2022, у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022, строк дії якого на час ухвалення процесуального рішення у цій справі по суті спору продовжено; - введення воєнного стану в Україні в тому чи іншому обсязі вплинуло на всіх суб`єктів господарської діяльності держави Україна; - через військовою агресію рф відповідач втратив частину об`єктів, через які здійснювалося господарська діяльність як безпосередньо відповідача, так й інших суб`єктів господарювання яким у подальшому здійснювалось постачання нафтопродуктів; - на теперішній час відповідач здійснює забезпечення нафтопродуктами підприємства критичної інфраструктури, зокрема у м. Запоріжжя, м. Слов`янськ, м. Краматорськ; - позивач не навів доводів та доказів стосовно того, які ним отримані збитки, якщо такі були, або які він поніс інші втрати внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань Оцінивши в сукупності вказані обставини суди дійшли висновку про наявність правових підстав та можливості зменшити розмір заявленої до стягнення пені на 50%, що не може свідчити про неврахування інтересів як позивача так і відповідача при вирішенні спору. Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду у наведених скаржником постановах Верховного Суду від 18.05.2023 у справі №910/4176/22 (п.8.35-8.39), від 12.03.2019 у справі № 916/3211/16, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 16.03.2021 у справі № 922/266/20, від 21.02.2024 у справі № 922/3438/23, від 19.01.2024 у справі №911/2269/22. У всіх наведених скаржником справах Верховний Суд, застосовуючи загальні підходи щодо підстав для зменшення розміру неустойки відповідно до статті 551 Цивільного кодексу України, перевіряв дотримання судами попередніх інстанцій цих норм при вирішенні питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, виходячи з конкретних обставин, встановлених у кожній з цих справ. У постанові від 18.05.2023 у справі № 910/4176/22, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру стягнутих за оскаржуваним рішенням процентів річних та інфляційних втрат. Зазначив, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.04.2023 у справі №199/3152/20 вказала, що зміст частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням положень процесуального права щодо засад судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно із збитками, які розумно можна було б передбачити. У цій справі № 910/4176/22 суд апеляційної інстанцій з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, а також доводів відповідача про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат відзначив, що відсутні підстави для зменшення за проханням відповідача, оскільки відповідачем не надано належних доказів в обґрунтування заявленого клопотання, при цьому судом враховано встановлені у даній справі обставини щодо суми заборгованості, терміну прострочення відповідачем у її поверненні, співвідношення розміру боргу і нарахованих процентів річних та інфляційних втрат, а також їх компенсаційний характер. Верховний Суд урахував, що відповідачем у розумінні статтей 76-79 ГПК України не доведено наявності існування критеріїв для зменшення 3% річних та інфляційних втрат (стягнення перевищує збитки; таке перевищення є значним; існують інші обставини, що мають істотне значення), як необхідної передумови для застосування положень статті 551 ЦК України. Відтак, виснував про те, що у Верховного Суду відсутні підстави вважати, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції у цій справі в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних, та відмови в задоволенні клопотання відповідача про зменшення останніх, суперечать позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постановах від 18.04.2023 у справі №199/3152/20 та від 18.03.2020 у справі №902/417/18. Подібних висновків, відповідно до яких зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінює надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу, притримується Верховний Суд і у наведених скаржником постановах у справах № 916/3211/16, № 922/4294/19, №924/633/20, № 922/266/20, № 922/3438/23, оцінюючи висновки судів попередніх інстанцій про обґрунтованість зменшення нарахованих відповідачу штрафних санкцій та розмір такого зменшення. У всіх наведених скаржником справах Верховний Суд, застосовуючи загальні підходи щодо підстав для зменшення розміру неустойки відповідно до статті 551 Цивільного кодексу України, перевіряв дотримання судами попередніх інстанцій цих норм при вирішенні питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, виходячи з конкретних обставин, встановлених у кожній з цих справ. З урахуванням наведеного Верховний Суд зазначає, що оскаржувані рішення та постанова у справі № 908/1562/25 у частині зменшення розміру штрафу на 50 % не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається скаржник. Суди попередніх інстанцій у цій справі реалізували свої дискреційні повноваження на зменшення заявленого до стягнення з відповідача розміру штрафних санкцій відповідно до вимог статті 551 ЦК України і скаржник не довів неправильного застосування господарськими судами попередніх інстанцій цих вимог закону під час вирішення питання про зменшення розміру пені та штрафу у цій справі. Отже, наведена відповідачем підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави. Загалом наведені відповідачем заперечення висновків суду першої та апеляційної інстанцій щодо зменшення заявленого до стягнення з відповідача розміру штрафу зводяться до незгоди скаржника з наданою судом оцінкою обставин справи та до необхідності переоцінки доказів у справі, що суперечить положенням статті 300 Господарського процесуального кодексу України. Подані скаржником додаткові пояснення від 01.07.2026 Верховним Судом не досліджуються та не оцінюються. Відповідно до частини 5 статті 161 ГПК України суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним. У цій справі Верховний Суд не надавав відповідачеві дозволу на подання додаткових пояснень. Висновки Верховного Суду За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційних скаргах доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені із додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування з підстав, викладених у касаційних скаргах немає. Судові витрати З огляду на те, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника. Керуючись статями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Параллель-М ЛТД" залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.03.2026 та рішення Господарського суду Запорізької області від 06.10.2025 у справі № 908/1562/25 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий О. Баранець Судді О. Мамалуй В. Студенець

релевантний фрагмент

Посилання у тексті:

· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»