Постанова 4855 № 640/11833/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/11833/19 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 лютого 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Бужак Н. П. Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І. За участю секретаря: Кондрат Л.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2020 року, суддя Мазур А.С., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування постанов,- У С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, третя особа: ОСОБА_2 , в якому просила: - визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Кузьменко Л.М. про накладення штрафу у виконавчому провадженні №57116426 від 21.06.2019; - визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Кузьменко Л.М. про накладення штрафу у виконавчому провадженні №57116426 від 24.06.2019; - визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Кузьменко Л.М. про накладення штрафу у виконавчому провадженні №57116426 від 27.06.2019. Позовні вимоги обґрунтувано тим, що скаржувані постанови про накладення штрафів є безпідставними, оскільки позивачка виконує рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 січня 2018 року по цивільній справі № 752/22214/16 та постанову Апеляційного суду міста Києва від 12 липня 2018 року у повному обсязі. Вказує, що жодних перешкод у спілкуванні дитини з батьком вона не чинила. При цьому зазначила, що дитина сама не бажає спілкуватись із батьком. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Кузьменко Л.М. про накладення штрафу у виконавчому провадженні №57116426 від 21.06.2019. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2020 року та закрито провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 січня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2020 року скасовано, а справу направлено до апеляційного суду для продовження розгляду. Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з`явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24.01.2018 по цивільній справі №752/22214/16 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у вихованні дитини, визначення способів участі батька у вихованні дитини та спілкуванні з нею та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення способів участі батька у вихованні дитини та спілкуванні з нею, з урахуванням внесених до цього судового рішення змін згідно з постановою Апеляційного суду міста Києва від 12.07.2018 (апеляційне провадження №22-ц/796/3576/2016) було вирішено позов ОСОБА_2 задовольнити частково. А саме, районним судом вирішено: зобов`язати ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) не чинити ОСОБА_2 перешкод в участі у вихованні та спілкуванні з донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також визначено способи участі батька ОСОБА_2 у вихованні малолітньої ОСОБА_4 наступним чином: перший місяць: щосереди з 17 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв., щосуботи з 10 год. 00 хв. до 13 год. 00 хв., без присутності матері ОСОБА_3 ; з другого місяця: 1-й та 3-й тиждень місяця: понеділок, п`ятниця з 17 год. 00 хв. до 19 год. 30 хв.; 2-й та 4-й тиждень місяця: вівторок, четвер з 17 год. 00 хв. до 19 год. 30 хв. та з 17 год. 00 хв. п`ятниці до 18 год. 00 хв. суботи; з 1-го по 15-те липня щороку; на день народження дитини - спільне святкування з урахуванням бажання дитини. Поряд з цим у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 було відмовлено. Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08.04.2019 у справі № 752/22214/16-ц рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24.01.2018 в частині, що не змінена апеляційним судом та постанову Апеляційного суду м. Києва від 12.07.2018 в частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у вихованні дитини, визначення способів участі батька у вихованні дитини та спілкуванні з нею залишено без змін, поновлено дію виконання постанови Апеляційного суду м. Києва від 12.07.2018 у справі № 752/22214/16-ц. Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, з 08.04.2019 у позивача виник обов`язок виконувати постанову Апеляційного суду м. Києва від 12.07.2018 у справі № 752/22214/16-ц. На виконання постанови 23.07.2018 Голосіївським районним судом м. Києва видано виконавчий лист, що був пред`явлений стягувачем до примусового виконання. Згідно даних автоматизованої системи виконавчого провадження, державним виконавцем Голосіївського РВДВС міста Київ ГТУЮ у м. Києві Бондаренком М.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №57116426 від 31.08.2018, якою зобов`язано боржника виконати рішення суду протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення. У подальшому, в рамках виконавчого провадження виносились: постанови від 27.09.2018 про стягнення виконавчого збору, про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій та про закінчення виконавчого провадження; постанова від 05.10.2018 про відновлення виконавчого провадження; постанови від 18.12.2018, про накладення штрафу у сумі 1 700 грн. з причини невиконання рішення суду; постанови від 28.12.2018, 09.01.2019, 11.01.2019, 14.01.2019, 18.01.2019, 22.01.2019, 24.01.2019, 25.01.2019, 28.01.2019, 07.02.2019, 11.02.2019, 15.02.2019, 19.02.2019, 21.02.2019, 22.02.2019, 25.02.2019, 04.03.2019, 05.03.2019, 11.03.2019, 15.03.2019, 25.03.2019, 29.03.2019, 05.04.2019, 23.04.2019, 25.04.2019, 26.04.2019, 03.05.2019, 07.05.2019, 10.05.2019, 11.05.2019, 14.05.2019, 23.05.2019, 24.05.2019, 30.05.2019, 03.06.2019, 10.06.2019, 12.06.2019, 14.06.2019, 21.06.2019, 24.06.2019, 27.06.2019 про накладення штрафу у сумі 3 400 грн. з причини невиконанням рішення суду; постанови від 11.12.2018, 22.12.2018 і від 07.02.2019 про залучення опікуна для участі у виконавчому провадженні; постанова від 15.02.2019 про арешт майна боржника; постанова від 11.03.2019 про арешт коштів боржника; постанова від 26.04.2019 про розшук майна боржника. Так, актами старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Кузьменко Л.М від 19.06.2019, 21.06.2019, 25.06.2019 було встановлено факт невиконання позивачем, як боржником у виконавчому провадженні, судового рішення по цивільній справі №752/22214/16, у зв`язку з чим відповідачем винесено постанови про накладення штрафу у виконавчому провадженні №57116426 від 21.06.2019, про накладення штрафу у виконавчому провадженні від 24.06.2019 та про накладення штрафу у виконавчому провадженні від 27.06.2019. Вважаючи дії державного виконавця неправомірними, а вищезазначені постанови про накладення штрафу в розмірі 3400 грн протиправними, позивачка звернулась до суду з даним адміністративним позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що доказів належного виконання судових рішень в повному обсязі позивачкою не надано. Також судом зазначено, що посилання позивачки на небажання дитини йти на зустріч із батьком є безпідставними, так як Апеляційний суд міста Києва у своєму рішенні від 12 липня 2018 року по цивільній справі №752/22214/16-ц, керуючись рекомендаціями Комісії з питань захисту прав дитини, діючи виключно в інтересах дитини визначив спосіб спілкування ОСОБА_2 з малолітньою ОСОБА_4 без присутності матері. Окрім того, суд не прийняв до уваги наданий позивачкою відеозапис на якому зафіксовано небажання дитини зустрічатися з батьком, оскільки події відображені на ньому не можуть відображати істинний та свідомий намір малолітньої ОСОБА_4 уникати зустрічі із батьком, до того ж, подані диски не містять дати та часу, що фіксують подію, а також інші надані письмові докази, подані позивачем, які не стосуються предмету позову. Колегія суддів враховує, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання незаконними та скасування постанов про накладення штрафу у виконавчому провадженні №57116426 від 24.06.2019 та від 27.06.2019, а тому суд надає правоу оцінку правовідносинам в межах доводів апеляційної скарги. В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ (далі Закон № 1404-VIII) встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. У відповідності до частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом. Згідно з частиною 6 статті 26 Закону № 1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною). За рішенням про встановлення побачення з дитиною, державний виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення шляхом забезпечення побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Відповідно до частин першої та другої статті 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Згідно з статтею 64-1 Закону № 1404-VIII виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом. Згідно із статтею 75 Закону № 1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення. Зі змісту статей 63, 75 Закону України від 02 червня 2016 року №1403 вбачається, що визначальною ознакою для накладення на боржника штрафу є саме не виконання рішення суду без поважних причин. Державний виконавець зобов`язаний перед застосуванням штрафних санкцій встановити, зокрема, наявність або відсутність поважності причин невиконання рішення і обов`язку виконати певні дії лише боржником. Виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, здійснюється в порядку, визначеному статтею 63 Закону. У разі невиконання боржником рішення у встановлений виконавцем строк на боржника накладається штраф відповідно до статті 75 Закону та застосовуються інші заходи, передбачені Законом (пункти 1, 2 розділу IX Інструкції №512/5). З 28 серпня 2018 року відповідно до пунктів 8, 9 розділу IX Інструкції №512/5 державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником рішення про встановлення побачення з дитиною у час та місці побачення стягувача з дитиною, визначені рішенням або державним виконавцем. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною третьою статті 64-1 Закону. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною четвертою статті 64-1 Закону. При кожному наступному невиконанні боржником зазначеного рішення державний виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною четвертою статті 64-1 Закону. Згідно з пунктом 3 розділу ХІV Інструкції №512/5 у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника та встановлює новий строк виконання. У постанові про накладення на боржника штрафу виконавець зазначає норму Закону, якою передбачена відповідальність боржника, зміст вчинених боржником дій, суму штрафу. Постанова про накладення штрафу не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилається боржнику. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення. Колегія суддів зазначає, що поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об`єктивно) перешкодило виконати судове рішення. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 821/1568/16. Таким чином, державний виконавець зобов`язаний провести перевірку виконання судового рішення боржником, а підставою для накладення штрафу є невиконання рішення боржником без поважних причин. Тобто, державний виконавець має встановити відсутність поважних причин невиконання рішення. Поважними в розумінні Закону можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення, боржником та які не залежали від його власного волевиявлення. Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 127/3770/17. Як убачається із матеріалів справи, актами старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Кузьменко Л.М від 21.06.2019 та 25.06.2019 було встановлено факт невиконання позивачкою, як боржником у виконавчому провадженні, судового рішення по цивільній справі №752/22214/16, у зв`язку з чим відповідачем винесено постанови про накладення штрафу у виконавчому провадженні №57116426 від 24.06.2019 та від 27.06.2019. Щодо постанови про накладення штрафу у виконавчому провадженні №57116426 від 24.06.2019, то коленгія суддів зазначає наступне. Позивачка стверджує, що нею було забезпечено виконання рішення суду, оскільки вона не чинила перешкод у спілкуванні батька з дитиною 24 червня 2019 року, а неможливість спілкування викликана поведінкою дитини, яка відмовилися йти до батька, а тому вищезазначена обставина, в силу приписів статей 63 та 75 Закону України "Про виконавче провадження", є поважною причиною невиконання рішення. З аналізу положення статті 75 Закону України "Про виконавче провадження" вбачається, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання (виконати судове рішення). Така відповідальність за умови, що судове рішення не виконано з поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем. Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника накладено штраф за невиконання судового рішення потрібно з`ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. У цьому зв`язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з`ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону України "Про виконавче провадження". Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об`єктивно) перешкодило виконати судове рішення. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.12.2018 року в справі № 821/1568/16. Отже, державний виконавець зобов`язаний провести перевірку виконання судового рішення боржником, а підставою для накладення штрафу є невиконання рішення боржником без поважних причин. Тобто, державний виконавець має встановити відсутність поважних причин невиконання рішення. Поважними в розумінні Закону України "Про виконавче провадження" можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення, боржником та які не залежали від його власного волевиявлення. Аналогічна позиція висловлена постановою Верховного Суду від 07.03.2018 року у справі №127/3770/17. Згідно з приписами частин 2 та 3 статті 150 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Отже, забезпечення виконання малолітньою особою певних дій, вчинення яких є обов`язковим за законодавчо встановленими приписами (наприклад відвідування закладів освіти чи охорони здоров`я), в тому числі поза бажанням малолітньої особи, покладено на її батьків. Таким чином, обов`язком позивачки, як боржника за виконавчим провадженням, є забезпечення можливості спілкування протягом певного, визначеного судом, проміжку часу, без її участі. Разом з тим, виконання даного рішення не може бути унеможливлено небажанням дитини спілкуватися, оскільки обов`язком позивачки є перебування дитини у певному місці протягом певного часу, натомість, забезпечення спілкування до кола обов`язків позивачки не віднесено. При цьому, місцем виконання рішення суду є офіційно визначене місце проживання дитини та позивача, погоджене, в якості місця виконання рішення суду, учасниками виконавчого провадження. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову в частині визнання незаконною та скасування постанови про накладення штрафу у виконавчому провадженні №57116426 від 24.06.2019. Щодо постанови про накладення штрафу у виконавчому провадженні №57116426 від 27.06.2019, колегія суддів зазначає наступне. Позивачка зазначає, що державним виконавцем 25.06.2019 було здійснено перевірку виконання рішення суду за адресою проживання дитини, а саме: АДРЕСА_1 поза графіком, визначеним у судовому рішенні. Разом з тим, як вірно зазначено судом першої інстанції, доводи позивача є необґрунтованими, оскільки в Україні згідно міжнародного стандарту, що описує обмін інформацією про дати та час, а також деякими іншими даними, що пов`язані з часом, створений в International Organization for Standardization (ISO 8601) тиждень відповідного місяця починається із понеділка - першого робочого дня, тому, відповідно 3 серпня 2019 року слід рахувати початком першого тижня другого місяця, визначеного графіком суду, а відтак, згідно вказаного обрахунку 25 червня 2019 року припадає на вівторок четвертого тижня місяця і є днем зустрічі батька з дитиною, а й відповідно днем виконання боржником судового рішення. Доводи позивачки щодо небажання дитини йти на зустріч із батьком також є безпідставними, оскільки як вже зазначалося вище виконання даного рішення не може бути унеможливлено небажанням дитини спілкуватися з батьком, так як батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини. Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконною та скасування постанови про накладення штрафу у виконавчому провадженні №57116426 від 27.06.2019, оскільки оскаржувана постанова прийнята державним виконавцем в межах та на підставі Закону України "Про виконавче провадження". Щодо відеозаписів долучених позивачкою до матеріалів справи, то колегія суддів не бере їх до уваги, оскільки вони не є належними доказами, а також не містять ні дати , ні часу, що фіксують подію. Окрім того, суд першої інстанції вірно звернув увагу на ту обставину, що Апеляційний суд міста Києва у рішенні від 12.07.2018 по цивільній справі №752/22214/16-ц, керуючись рекомендаціями Комісії з питань захисту прав дитини, діючи виключно в інтересах дитини визначив спосіб спілкування ОСОБА_2 з малолітньою ОСОБА_4 без присутності матері, при цьому, у разі не згоди останньої із графіком або способом виконання судового рішення по справі №752/22214/16-ц, позивач вправі звернутися із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення до суду, який видав виконавчий документ. Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. За таких обставин та враховуючи наявні у справі докази суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2020 року, оскільки рішення суду є законним і обґрунтованим, ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2020 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена. Суддя-доповідач: Бужак Н.П. Судді: Костюк Л.О. Кобаль М.І.