Постанова 4855 № 640/22769/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/22769/20 Суддя (судді) першої інстанції: Каракашьян С.К. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 лютого 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Єгорової Н.М., суддів - Сорочка Є.О., Федотова І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язати вчинити дії, В С Т А Н О В И Л А: У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, в якому просить суд: - визнати протиправною бездіяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо розгляду звернень засудженого ОСОБА_1 - заяв від 24 травня 2017 року, 29 липня 2018 року, 17 вересня 2018 року, 11 жовтня 2018 року, 09 листопада 2018 року, 15 квітня 2019 року, 31 травня 2019 року, 14 червня 2019 року, 07 листопада 2019 року, 26 грудня 2019 року про порушення його прав та свобод службовими особами ДУ «Хмельницький слідчий ізолятор», конвою Національної гвардії України, У «Замкова виправна колонія (№58)» , яка виявилась у не розгляді звернення, не забезпеченні права особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву, права участі у перевірці поданої заяви, права бути присутнім при розгляді поданої заяви, ознайомленні з матеріалами перевірки та наданні додаткових матеріалів. - зобов`язати Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини розглянути звернення засудженого ОСОБА_1 - заяви від 24 травня 2017 року, 29 липня 2018 року, 17 вересня 2018 року, 11 жовтня 2018 року, 09 листопада 2018 року, 15 квітня 2019 року, 31 травня 2019 року, 14 червня 2019 року, 07 листопада 2019 року, 26 грудня 2019 року про порушення його прав та свобод службовими особами ДУ «Хмельницький слідчий ізолятор», конвою Національної гвардії України, ДУ «Замкова виправна колонія (№58)» із дотриманням прав, передбачених статтями 18 та 19 Закону України «Про звернення громадян», а саме: особисто викласти аргументи особі, що перевірила заяву чи скаргу, брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви, бути присутнім при розгляді заяви чи скарги, а також право бути запрошеним на засідання відповідного органу, що розглядає заяву чи скаргу, та повідомити про результати поданого звернення; - стягнути на користь засудженого ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 100000,00 гривень за рахунок бюджетних асигнувань Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2020 року позовну заяву залишено без розгляду. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивач про порушення своїх прав та інтересів дізнався не пізніше ніж в січні 2020 року. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати, посилаючись неврахування судом першої інстанції того, що у відповідь на звернення відповідач надсилав формальні відписки або повідомляв про перенаправлення заяв позивача на розгляд в інші інстанції. В той же час позивач розраховував, що його звернення будуть розглянуті в подальшому, але відповідач нічого не робив для вирішення питань, що і стало підставою для звернення до суду. Позивач вважає, що бездіяльність відповідача продовжувалась до дня його звернення до суду, а тому він не міг знати про пропуск строку звернення до суду. Таким чином, причини пропуску строку звернення до суду були поважними, а тому ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. Свої доводи обгрунтовує тим, що позивач мав достатній обсяг знань щодо строків звернення до суду з адміністративним позовом, а також був забезпечений правовою допомогою для належного оформлення процесуальних документів та обгрунтування власної правової позиції. Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги в частині відмови у задоволенні позову та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, підставою звернення позивача з позовом до суду стала незгода позивача із результатом розгляду відповідачем звернень засудженого ОСОБА_1 - заяв від 24 травня 2017 року, 29 липня 2018 року, 17 вересня 2018 року, 11 жовтня 2018 року, 09 листопада 2018 року, 15 квітня 2019 року, 31 травня 2019 року, 14 червня 2019 року, 07 листопада 2019 року, 26 грудня 2019 року. Вказані заяви розглянуті та листами Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 27 червня 2019 року , від 12 серпня 2019 року, від 18 листопада 2019 року, від 18 грудня 2019 року, від 02 січня 2020 року позивачу надавалась відповідь. З даним позовом позивач звернувся лише у вересні 2020 року, тобто з пропуском встановленого законодавством строку для звернення до адміністративного суду. З огляду на дату останньої відповіді на звернення позивача, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач про порушення своїх прав та інтересів дізнався принаймні у січні 2020 року. Згідно частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. (абзац 1 частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України). Таким чином, шестимісячний строк визнано законодавцем достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що її права, свободи чи інтереси порушено, визначилась, чи буде вона звертатися до суду із позовом щодо захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Крім цього, початок строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права. Тому, при визначенні початку цього строку підлягає з`ясуванню момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням. З огляду на встановлені обставини, 02 січня 2020 року є моментом, коли позивач дізнався про порушення його права. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) в рішенні «Іліан проти Туреччини», зазначає, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи. В контексті наведеного, суд зазначає, що інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Так, строки звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними, що надає впевненості іншим учасникам правовідносин. Саме позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права у сфері публічно-правових відносин, що також випливає із загального правила, встановленого частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. В іншому випадку - виникають підстави для зловживання процесуальними правами. У відповідності до змісту статті 121 КАС України пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, - продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі. Зокрема, причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. При цьому, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. В свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та з обставин незалежних від позивача унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом. Статтею 68 Конституції України передбачено, що незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Суд зауважує, що юридична відповідальність, як наслідок несвоєчасної реалізації прав, може також стосуватися і певних процесуальних обмежень, в тому числі обмежень щодо права особи у зверненні до суду у випадках, визначених законом. Колегія суддів зауважує, що протиправною бездіяльність суб`єкта владних повноважень може вважатися лише у тому випадку, коли відповідно до вимог чинного законодавства він зобов`язаний був діяти певним чином, тобто вчиняти дії в межах компетенції та відповідно до чинного законодавства, але утримався від вчинення таких дій. Матеріали свідчать про те, що заяви позивача були розглянуті та листами Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 27 червня 2019 року, від 12 серпня 2019 року, від 18 листопада 2019 року, від 18 грудня 2019 року, від 02 січня 2020 року позивачу надавались відповіді. Незгода позивача із результатом розгляду його звернень не може свідчити про поважність причин пропуску такого строку, оскільки вказані обставини не є незалежними від волі позивача та не пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами. За виявлення належної активності та небайдужості, існувала об`єктивна можливість реалізувати своє право на оскарження у встановлений законом строк. Даний висновок також узгоджується із правовою позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 26 березня 2020 року у справі № 807/2011/16. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що надані скаржником докази поважності причин пропуску строку звернення до суду не підтверджують неможливість реалізувати своє право на оскарження у встановлений КАС України строк. За правилами частини першої статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Поряд з викладеним, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. З огляду на викладені обставини та вимоги закону судом першої інстанції обґрунтовано залишено даний позов без розгляду. Враховуючи вищенаведене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя: Н.М. Єгорова Судді: Є.О. Сорочко І.В. Федотов