Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/8984/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/8984/20 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко В.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 березня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Єгорової Н.М., суддів - Сорочка Є.О., Федотова І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання здійснити перерахунок пенсії в Черкаській області про скасування наказу і зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И Л А: У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила суд: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, оформленого листом від 13 березня 2020 року №2600-0308-35173, щодо відмови у здійсненні перерахунку позивачу призначеної в 2009 році пенсії за вислугою років, виходячи із розміру 90% від суми заробітної плати, визначеної у довідці Генеральної прокуратури України; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок призначеної позивачу в 2009 році пенсії за вислугою років на підставі статті 50-1 Закону України від 05 листопада 1991 року №1789-ХІІ «Про прокуратуру», яка діяла на момент призначення пенсії, виходячи із розміру 90% від суми заробітної плати за останні 24 місяці роботи, визначеної у довідці Генеральної прокуратури без обмеження граничного розміру пенсії та здійснити виплату різниці в пенсії за останні 12 місяців. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2020 року позов задоволено частково: - визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві оформлене листом від 13 березня 2020 року №2600-0308-35173 щодо відмови у здійсненні перерахунку позивачу призначеної в 2009 році пенсії за вислугою років. - зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 13 грудня 2019 року перерахунок призначеної позивачу в 2009 році пенсії за вислугою років на підставі статті 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII та здійснити виплату різниці між фактично отриманою та перерахованою сумою пенсії за останні 12 місяців. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що особи, яким пенсії призначені відповідно до Закону № 1789-ХІІ або Закону № 1697-VII, мають право на перерахунок пенсії у зв`язку з підвищенням заробітної плати працівникам прокуратури (зокрема, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 657); такі пенсії перераховуються з 13 грудня 2019 року. А вимоги щодо відсотку заробітної плати, з якого відбувається перерахунок пенсії, та вимоги щодо здійснення перерахунку пенсій без обмеження їх граничного розміру задоволенню не підлягають як передчасні (заявлені на майбутнє), оскільки ці вимоги є похідними і повинні вирішуватись після вирішення питання про наявність відповідного права на перерахунок. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в цій частині та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що рішення Верховного Суду від 14 вересня 2020 року у справі №560/2120/20 за результатами зразкової справи, на яке посилається Окружний адміністративний суд міста Києва в оскаржуваному рішенні, не набрало законної сили, оскільки на нього подано апеляційну скаргу до Великої Палати Верховного Суду. Отже, правові висновки рішення Верховного Суду від 14 вересня 2020 року не були підставою для врахування судами, як зразкової справи. При цьому, відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд, фактично позбавив позивача у подальшому звертатись до суду з наступним позовом, якщо, у майбутньому, між сторонами виникне спір щодо розміру відсотків суми складових заробітку для розрахунку пенсії та обмеження її максимального розміру, так як оскаржуваним рішенням суду позивачу вже було відмовлено у задоволені саме цих позовних вимог. У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог не є предметом апеляційного оскарження, судова колегія вважає за необхідне здійснювати перевірку його законності та обґрунтованості у межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги в частині відмови у задоволенні позову та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що позивач перебуває на пенсійному обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» у розмірі 90 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавок, передбачених законом. Позивач 28 січня 2020 року звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії, до якої серед іншого додав довідку Генеральної прокуратури України про розмір заробітної плати, що підтверджується розпискою-повідомленням №702. Листом ГУ ПФУ від 13 березня 2020 року №2600-0308/35173 відповідач відмовив позивачу у здійсненні перерахунку пенсії, обґрунтовуючи тим, що згідно пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року №1155 «Про умови оплати праці прокурорів» зміна розмірів посадових окладів для працівників прокуратури, передбачених цією постановою, не є підставою для перерахунку пенсій, що призначені згідно із Законом України «Про прокуратуру». Вважаючи, що відмова відповідача є протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів враховує наступне. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Реалізація права прокурорів, в тому числі і позивача, на перерахунок пенсії, визначеного статтею 86 Закону №1697-VІІ була забезпечена рішенням Конституційного Суду від 13 грудня 2019 року №7-(ІІ)/2019. Такий правовий висновок був викладений у рішенні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 вересня 2020 року у зразковій справі № 560/2120/20, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 січня 2021 року. Між іншим Верховний Суд висловив позицію щодо того, у якому відсотковому розмірі відносно заробітної плати підлягають перерахунку пенсії та чи підлягають зазначені пенсії перерахунку без обмеження їх граничного розміру наступного змісту: «Ключовим правовим питанням у справі, щодо якого фактично виник спір, є право позивача на перерахунок пенсії у зв`язку з підвищенням заробітної плати працівникам органів прокуратури відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №657. Відповідно питання щодо відсоткового розміру заробітної плати для перерахунку пенсії і питання обмеження пенсії максимальним розміром є похідними і повинні вирішуватись після вирішення питання про наявність відповідного права на перерахунок. Суд зауважує, що відповідач у відповідь на заяву позивача відмовив йому у перерахунку пенсії з мотивів відсутності нормативно-правових актів про підвищення заробітної плати працівникам органів прокуратури. Відтак спору щодо відсоткового розміру заробітної плати для перерахунку пенсії і щодо обмеження пенсії максимальним розміром на час звернення позивача у цій справі до суду не існувало. Також, відповідач ще не ухвалював рішення щодо перерахунку призначеної позивачу пенсії за вислугу років на виконання цього рішення суду, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині при здійсненні такого перерахунку будуть порушені. Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити, як передчасних.». В силу вимог частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Суд першої інстанції встановив, що дана справа є типовою та відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду від 14 вересня 2020 року у справі №560/2120/20, прийнятого за результатами зразкової справи, у зв`язку з чим врахував такі правові висновки відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України. Як слідує із судового рішення суду попередньої інстанції, ним зроблено правильне застосування норм матеріального права, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній як у рішенні від 14 вересня 2020 року, так і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 січня 2021 року у зразковій справі № 560/2120/20. Порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретної особи (або осіб) щодо неї. Моментом порушення є момент прийняття рішення, вчинення дій чи бездіяльності, які породжують в майбутньому негативні правові наслідки для особи у вигляді виникнення, зміни чи припинення певних правовідносин за її участю. Іншими словами, таке рішення (дії чи бездіяльність) є юридичним фактом, котрий має існувати на момент звернення до суду, передувати йому та підтверджуватися належними доказами. Матеріалами справи підтверджується відсутність спору щодо відсоткового розміру заробітної плати для перерахунку пенсії і щодо обмеження пенсії максимальним розміром на час звернення позивача у цій справі до суду. Відмова відповідача у перерахунку пенсії мотивована відсутністю нормативно-правових актів про підвищення заробітної плати працівникам органів прокуратури. Оскільки наслідком розв`язання публічно-правового спору по суті має бути реальний захист порушеного суб`єктивного права позивача, відтак визначення судом розміру відсотку, як наслідок обмеження пенсії максимальним розміром є передчасним. В той же час, колегія суддів звертає увагу на те, що в силу вимог пункту 9 частини 2 статі 236 та частини 1 статті 291 КАС України, зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у відповідній зразковій справі є правом суду, а не його обов`язком. З огляду на викладене, суд першої інстанції не був позбавлений права приймати рішення по суті позовних вимог, в тому числі із об`єктивних причин та мети - запобігання тривалого розгляду судом першої інстанції позову. Стосовно того, що відмова у задоволенні позову позбавляє позивача права звернення у подальшому до суду з наступним позовом, якщо у майбутньому між сторонами виникне спір щодо розміру відсотків суми складових заробітку для розрахунку пенсії та обмеження її максимального розміру, судова колегія відзначає наступне. Так, наявність судового рішення у справі про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав перешкоджає повторному зверненню. Однак, таким має бути спір, якщо позови є тотожними, тобто в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, коли позови повністю збігаються за складом учасників справи, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. Аналогічне тлумачення критеріїв тотожності спорів наведено Верховним Судом у постановах від 24 грудня 2020 року у справі № 815/4443/16, від 13 лютого 2020 року у справі №540/2289/19, від 19 листопада 2019 року у справі №640/5563/19. За таких обставин, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що такі вимоги спрямовані на майбутній захист прав, свобод та інтересів позивача, які на час розгляду судом даної справи не були порушені, відповідно є заявленими передчасно. Крім іншого, колегія суддів не знаходить підстав для прийняття до уваги посилань позивача порушення судом першої інстанції принципу рівності учасників судового процесу перед законом і судом внаслідок затягування судового процесу, оскільки така підстава не може бути самостійною підставою для скасування правильного по суті рішення. При цьому, згідно пункту 3 Розділ VI «Прикінцеві положення» КАС України в редакції Закону № 540-IX від 30 березня 2020 року під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення в оскаржуваній частині з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя:Н.М. Єгорова Судді:Є.О. Сорочко І.В. Федотов