Постанова КАС ВС № 640/11833/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 січня 2021 року м. Київ справа № 640/11833/19 адміністративне провадження № К/9901/10390/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Загороднюка А.Г., суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2020 року (суддя: Мазур А.С.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2020 року (судді: Сорочко Є.О., Коротких А.Ю., Федотов І.В.) за позовом ОСОБА_1 до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, третя особа - ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування постанов, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог. ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - відповідач), третя особа - ОСОБА_2 , в якому просила: - визнати незаконними та скасувати постанови відповідача про накладення штрафу у виконавчому провадженні № 57116426 від 21 червня 2019 року, від 24 червня 2019 року, від 27 червня 2019 року. В обґрунтування позову вказувала на безпідставність та необґрунтованість постанов державного виконавця про накладення на неї штрафів у розмірі 3 400, 00 грн, оскільки виконує рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 січня 2018 року по цивільній справі № 752/22214/16 та постанову Апеляційного суду міста Києва від 12 липня 2018 року у повному обсязі. Вказує, що жодних перешкод у спілкуванні дитини з батьком вона не чинила. При цьому зазначила, що дитина сама не бажає спілкуватись із батьком. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2020 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві про накладення штрафу у виконавчому провадженні № 57116426 від 21 червня 2019 року. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що доказів належного виконання судових рішень в повному обсязі позивачем не надано. Зазначив, що посилання позивача на небажання дитини йти на зустріч із батьком є безпідставними, так як Апеляційний суд міста Києва у своєму рішенні від 12 липня 2018 року по цивільній справі №752/22214/16, керуючись рекомендаціями Комісії з питань захисту прав дитини, діючи виключно в інтересах дитини визначив спосіб спілкування ОСОБА_2 з малолітньою ОСОБА_3 без присутності матері. Суд першої інстанції не прийняв до уваги наданий позивачем відеозапис на якому зафіксовано небажання дитини зустрічатися з батьком, оскільки події відображені на ньому не можуть відображати істинний та свідомий намір малолітньої ОСОБА_3 уникати зустрічі із батьком, до того ж, подані диски не містять дати та часу, що фіксують подію, а також інші надані письмові докази, подані позивачем, які не стосуються предмету позову. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 23 березня 2020 року скасував рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2020 року та закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України, вказавши, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спірні постанови прийняті відповідачем у виконавчому провадженні з виконання виконавчого листа Голосіївського районного суду м. Києва у цивільній справі щодо зобов`язання позивача не чинити ОСОБА_2 перешкод в участі у вихованні та спілкуванні з дитиною. За висновками суду апеляційної інстанції, спір у цій справі має розглядатися за правилами цивільного судочинства, оскільки спірні постанови прийняті на виконання постанови Апеляційного суду міста Києва від 12 липня 2018 року у цивільній справі № 752/22214/16-ц. При цьому, суд апеляційної інстанції, послався на висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 24 лютого 2016 року в справі № 6-3077цс15, від 11листопада 2015 року в справі № 6-2187цс15, від 16 листопада 2016 року в справі № 216/749/14-ц та зауважив, що Велика Палата Верховного Суду від цих висновків не відступала, а тому підстави для їх неврахування при розгляді цієї справи відсутні. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги Не погоджуючись з таким рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подала касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. У касаційній скарзі, зазначає, що Верховний Суд у своїх постановах неодноразово робив висновок про те, що спір з приводу оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, накладення штрафу, прийнятої під час дії Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VІІІ підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, було видано виконавчий документ, що перебував на примусовому виконанні у державного виконавця, посилаючись на постанови Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц, від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 826/5195/17. Таким чином, на переконання скаржника, на момент винесення оскаржуваної постанови Шостого апеляційного адміністративного суду Верховним Судом було висловлено чітку правову позицію щодо юрисдикційної належності спорів у справах щодо оскарження постанов про накладення штрафів у межах виконавчого провадження. Згідно з цією позицією такі справи належить до юрисдикції адміністративних судів. Позиція інших учасників справи У відзиві на касаційну скаргу третя особа просить залишити касаційну скаргу без задоволення, підтримуючи висновок суду апеляційної інстанції щодо юрисдикції спору за правилами ЦПК України. Рух касаційної скарги За результатом автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: Загороднюк А.Г. (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Соколов В.М. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2020 року. Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2021 року призначено справу до розгляду. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24 січня 2018 року по цивільній справі №752/22214/16 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у вихованні дитини, визначення способів участі батька у вихованні дитини та спілкуванні з нею та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення способів участі батька у вихованні дитини та спілкуванні з нею, з урахуванням внесених до цього судового рішення змін згідно з постановою Апеляційного суду міста Києва від 12 липня 2018 року (апеляційне провадження №22-ц/796/3576/2016) позов ОСОБА_2 задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкод в участі у вихованні та спілкуванні з донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також визначено способи участі батька у вихованні малолітньої дитини наступним чином: перший місяць: щосереди з 17 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв., щосуботи з 10 год. 00 хв. до 13 год. 00 хв., без присутності матері; з другого місяця: 1-й та 3-й тиждень місяця: понеділок, п`ятниця з 17 год. 00 хв. до 19 год. 30 хв.; 2-й та 4-й тиждень місяця: вівторок, четвер з 17 год. 00 хв. до 19 год. 30 хв. та з 17 год. 00 хв. п`ятниці до 18 год. 00 хв. суботи; з 1-го по 15-те липня щороку; на день народження дитини - спільне святкування з урахуванням бажання дитини. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Вказані судові рішення набрали законної сили. На виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 січня 2018 року по цивільній справі №752/22214/16 та постанови Апеляційного суду міста Києва від 12 липня 2018 року, Голосіївським районним судом м. Києва видано виконавчий лист, що був пред`явлений стягувачем до примусового виконання. Постановою відповідача від 31 серпня 2018 року ВП №57116426 відкрито виконавче провадження, якою зобов`язано боржника виконати рішення суду протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення суду. Актами старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Кузьменко Л.М від 19 червня 2019 року, 21 червня 2019 року, 25 червня 2019 року було встановлено факт невиконання позивачем, як боржником у виконавчому провадженні, судового рішення по цивільній справі № 752/22214/16, у зв`язку з чим відповідачем винесено постанови про накладення штрафу у виконавчому провадженні № 57116426 від 21 червня 2019 року, від 24 червня 2019 року, від 27 червня 2019 року. Не погодившись з постановами про накладання штрафу, позивач звернулася до суду з цим позовом. Релевантні джерела права й акти їх застосування. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, виходить із такого. Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. За визначенням пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. Згідно з статтею 1 Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. За нормами статті 2 Закону №1404-VIII виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад, зокрема забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців. Пунктом 5 частини першої статті 3 Закону №1404-VІІІ визначено, що примусовому виконанню відповідно до цього Закону підлягають постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди. За змістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону №1404-VІІІ постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку. Згідно з частиною першою статті 74 Закону № 1404-VІІІ рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Відповідно до частини другої статті 74 Закону №1404-VІІІ рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Відповідно до частини першої статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи Як свідчать матеріали справи та зміст позовних вимог, предметом перевірки у цій справі на відповідність вимогам Закону № 1404-VIII є постанови державного виконавця про накладення штрафу, прийняті у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 січня 2018 року по цивільній справі № 752/22214/16 та постанови Апеляційного суду міста Києва від 12 липня 2018 року. Імперативною нормою частини 2 статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 6 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18), від 19 лютого 2020 року у справі № 382/389/17 (провадження № 11-1009апп19) і підстави для відступу від таких висновків відсутні. Таким чином, суд апеляційної інстанції, зробив помилковий висновок, що дана справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства і не належить до компетенції адміністративного суду. Посилання суду апеляційної інстанції на правові позиції Верховного Суду України є помилковими, оскільки відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково для продовження розгляду. Відповідно до частини 1 статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Відповідно до частини 1 статті 328 КАС України касаційна скарга в частині скасування рішення суду першої інстанції не підлягає задоволенню, оскільки рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2020 року не було предметом апеляційного перегляду по суті позовних вимог. З огляду на викладене, суд касаційної інстанції вважає за необхідне задовольнити касаційну скаргу частково та скасувати постанову суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі, направивши справу до апеляційного суду для продовження розгляду. Судові витрати З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись статтями 345, 349, 353, 355 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2020 року скасувати, а справу направити до апеляційного суду для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк судді Л.О.Єресько В.М. Соколов