Постанова КЦС ВС № 296/6695/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2026 року м. Київ справа № 296/6695/23 провадження № 61-4581св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А. (судді-доповідача), Петрова Є. В., Пророка В. В., учасники справи: скаржник - ОСОБА_1 , боржники: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , суб`єкт оскарження - Корольовський відділ державної виконавчої служби у місті Житомирі Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, заінтересована особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Житомирської міської ради, провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 08 грудня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Драча Ю. І., та постанову Житомирського апеляційного суду від 11 березня 2026 року, ухвалену колегією у складі суддів Шевчук А. М., Коломієць О. С., Павицької Т. М., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст скарги

1. У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою щодо невиконання рішення суду у справі за її позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Житомирської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з малолітньою внучкою та за зустрічним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки та піклування виконкому Житомирської міської ради, про захист прав та інтересів малолітньої дитини та усунення перешкод у вихованні дитини.

2. Скаргу ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що Житомирський апеляційний суд постановою від 22 жовтня 2024 року у справі № 296/6695/23 визначив порядок спілкування та побачень між нею (бабусею) та її онукою ОСОБА_4 . Побачення мають відбуватися кожної першої та третьої неділі місяця з 12:00 год до 14:00 год у присутності батьків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . На виконання цього судового рішення державний виконавець відкрив виконавче провадження. Протягом усього періоду виконання встановлено систематичне невиконання судового рішення батьками дитини - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується актами державного виконавця (6 актів), складеними під час кожної спроби організувати зустріч. У актах зазначено, що дитина прибуває на зустріч, але відмовляється спілкуватися із нею, не вступає в контакт, перебуває під очевидним психологічним впливом батьків. Поведінка дитини є наслідком навмисного налаштування онуки проти неї, що свідчить про саботаж виконання судового рішення зі сторони батьків дитини. Виконавчі провадження щодо батьків онуки були закриті, але рішення суду не виконувалося. Виконавець формально закрив провадження, не забезпечивши реального виконання. Вона подала заяву про відкриття виконавчих проваджень знову та виконавчі провадження відновлені 13 жовтня 2025 року, проте 19 жовтня 2025 року зустріч із онукою не відбулася. Незважаючи на неодноразові зустрічі та акти фактичного виконання судового рішення не відбулося, оскільки дитина під психологічним впливом батьків категорично відмовляється від спілкування, а батьки не вживають жодних заходів для забезпечення виконання судового рішення, не готують дитину до зустрічі, не сприяють встановленню емоційного контакту.

3. Скаржник просила суд: - визнати факт невиконання рішення суду в справі № 296/6695/23 про встановлення побачень з онукою ОСОБА_4 ; - зобов`язати державного виконавця вжити всіх необхідних заходів для забезпечення реального виконання рішення, зокрема, накласти штрафи на батьків дитини за статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження»; - направити ухвалу до органів опіки та піклування для розгляду питання про ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків; - визнати дії батьків такими, що перешкоджають виконанню судового рішення і порушують право дитини на спілкування з бабусею (т. 7 а. с. 169). Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

4. Корольовський районний суд м. Житомира ухвалою від 08 грудня 2025 року відмовив у задоволенні скарги ОСОБА_1 (а. с. 45-47).

5. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що головний державний виконавець Корольовського відділу державної виконавчої служби у м. Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Корольовського відділу ДВС у м. Житомирі ЦМУМЮ) Осіпчук І. В. діяла відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження»та в межах своїх повноважень, і суду не представлено доказів порушення прав чи свобод скаржника.

6. Вимоги скаржника про визнання факту невиконання рішення суду, вимога направити ухвалу до органів опіки та піклування для розгляду питання про ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків та визнання дії батьків такими, що перешкоджають виконанню судового рішення і порушують право дитини на спілкування з бабусею не підлягають задоволенню, оскільки як із змісту положень розділу VII під назвою «Судовий контроль за виконанням судових рішень» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), так із змісту положень статті 447-1 ЦПК Українивбачається, що судовий контроль за виконанням рішення суду, яке ухвалено в цивільній справі, реалізується лише шляхом розгляду скарг на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, якщо ними порушено права чи свободи сторін виконавчого провадження, в тому числі стягувача. Вжиття інших видів судового контролю за виконанням судового рішення ЦПК України не передбачено, а тому розгляд вказаних вимог скарги не передбачено положеннями розділу VII ЦПК України.

7. Житомирський апеляційний суд постановою від 11 березня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 11 березня 2026 року залишив без змін (т. 9 а. с. 74-80).

8. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що матеріалами справи підтверджено, що боржники не ухиляються від виконання рішення суду, регулярно приводять дитину в обумовлений час на зустрічі та не перешкоджають зустрічам малолітньої ОСОБА_5 з бабусею ОСОБА_1 . Матеріали справи не містять відомостей про те, що батьки формують негативне ставлення у дитини до скаржника та перешкоджають виконанню рішення суду. Та обставина, що дитина поки що не йде на контакт із бабусею сама по собі не свідчить про невиконання рішення суду, оскільки необхідний певний час для налагодження стосунків та усунення ознак відчуження між ОСОБА_1 та малолітньою онукою ОСОБА_5 . До побачень постійно залучається представник органу опіки та психолог. Жодного випадку не приведення дитини в обумовлений час на зустріч із бабусею без поважних причин не встановлено. Мали місце лише випадки, коли через хворобу дитини такі зустрічі відбутися не могли.

9. Державним виконавцем Корольовського відділу ДВС у м. Житомирі ЦМУМЮ вчинялися всі необхідні дії для виконання рішення суду відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» та у цьому питанні здійснюється тісна співпраця з органом опіки та піклування, психологом, які також присутні при зустрічах для налагодження контакту між онукою та бабусею. Доводи апеляційної скарги цих обставин не спростовують. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи 10. 04 квітня 2026 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 08 грудня 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 11 березня 2026 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

11. Касаційна скарга мотивована тим, що інтереси боржників у судах попередніх інстанцій представляла ОСОБА_6 , в якої на момент розгляду справи право на зайняття адвокатською діяльністю було зупинено, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру адвокатів України. Суд першої інстанції клопотання позивача про не допущення до участі у справі неналежного представника проігнорував, правової оцінки статусу представника не надав та допустив неповноважну особу до участі у засіданнях та судових дебатах. Це призвело до того, що рішення ґрунтується на запереченнях та доказах, наданих суб`єктом, який не мав права перебувати у процесі, що порушує принцип змагальності та рівності сторін.

12. Суди попередніх інстанцій необґрунтовано відхилили та не надали правової оцінки доказам, що підтверджують факт не виконання судового рішення, а саме: акт державної виконавчої служби від 07 грудня 2025 року, відеозаписи та акти від 18 січня 2026 року, 15 лютого 2026 року.

13. Суди попередніх інстанцій не застосували правовий висновок Верховного Суду щодо обов`язковості накладення штрафу у разі не виконання рішення без поважних причин. Суди помилково прирівняли формальну «явку» боржників до реального виконання рішення (забезпечення контакту з дитиною). 14. 25 травня 2026 року ОСОБА_3 , ОСОБА_2 подали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просять касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

15. Відзив мотивовано тим, що представник боржників - ОСОБА_6 , яка діяла як фізична особа на підставі нотаріально посвідченої довіреності в порядку частини другої статті 60 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), ніяким чином не вплинула на ухвалення судами першої та апеляційної інстанцій законних судових рішень у цій справі. У касаційній скарзі міститься неправдива інформація щодо того, що представник боржників за довіреністю ОСОБА_6 в суді першої інстанції нібито приймала участь у дебатах та нібито представляла інтереси боржників у судах попередніх інстанцій.

16. Доводи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій порушили пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України, оскільки не дослідили надані скаржником докази, а саме: акт державної виконавчої служби від 07 грудня 2025 року, відеозаписи та акти від 18 січня 2026 року, 15 лютого 2026 року, є необґрунтованими, з огляду на те, що зазначені докази є новими доказами, які підтверджують або встановлюють події та факти, які мали місце після подання скарги у цій справі, а тому не є належними доказами, оскільки відповідно до статті 77 ЦПК України містять інформацію, яка не стосується предмету доказування.

17. Скаржник не надала суду належних та допустимих доказів наявності конкретних фактів не виконання боржником рішення суду, в тому числі з неповажних причин, про які державним виконавцем складено відповідні акти або відмовлено у їх складенні. Провадження у суді касаційної інстанції

18. Верховний Суд ухвалою від 27 квітня 2026 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 08 грудня 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 11 березня 2026 року, витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

19. У травні 2026 року матеріали цивільної справи № 296/6695/23 надійшли до Верховного Суду. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

20. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що Корольовський районний суд м. Житомира рішенням від 11 червня 2024 року у справі № 296/6695/23 частково задовольнив позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Житомирської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з малолітньою внучкою. Зобов`язав ОСОБА_3 усунути перешкоди у спілкуванні ОСОБА_1 з малолітньою внучкою ОСОБА_4 , 2019 року народження, шляхом визначення способу участі ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні ОСОБА_4 , встановивши зустрічі кожної першої та третьої неділі місяця з 11:00 год до 14:00 год за участю матері або батька дитини, або обох батьків, за адресою місця проживання: АДРЕСА_1 , або на нейтральній території у місті Житомирі в місцях, які відповідають віковій категорії дитини, з можливістю зміни графіку зустрічей за домовленістю сторін та стану здоров`я дитини. Зобов`язав ОСОБА_2 усунути перешкоди у спілкуванні ОСОБА_1 з малолітньою внучкою ОСОБА_4 , 2019 року народження, шляхом визначення способу участі ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні ОСОБА_4 , встановивши зустрічі кожної першої та третьої неділі місяця з 11:00 год до 14:00 год за участю матері або батька дитини, або обох батьків, за адресою місця проживання АДРЕСА_1 , або на нейтральній території у місті Житомирі в місцях, які відповідають віковій категорії дитини, з можливістю зміни графіку зустрічей за домовленістю сторін та стану здоров`я дитини.

21. Житомирський апеляційний суд постановою від 22 жовтня 2024 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 19 лютого 2025 року, рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 11 червня 2024 року змінив. У резолютивній частині рішення спосіб участі ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні із малолітньою внучкою ОСОБА_4 , 2019 року народження, визначив наступним чином: «Встановити ОСОБА_1 зустріч кожної першої та третьої неділі місяця із 12:00 години до 14:00 години за участю матері ОСОБА_2 або батька дитини ОСОБА_3 , або обох батьків, на нейтральній території у місті Житомирі у місцях, які відповідають віковій категорії дитини, з можливістю зміни графіку зустрічей за домовленістю сторін та стану здоров`я дитини».

22. Відповідно до актів державного виконавця Корольовського відділу ДВС у м. Житомирі ЦМУМЮ від 06 липня 2025 року, від 20 липня 2025 року, від 03 серпня 2025 року, від 17 серпня 2025 року, від 07 вересня 2025 року, від 21 вересня 2025 року відбулися зустрічі ОСОБА_1 з онукою ОСОБА_4 , 2019 року народження, у присутності матері ОСОБА_2 , головного спеціаліста Служби (управління) у справах дітей Житомирської міської ради, психолога Житомирського міського центру соціальних служб міської ради, представника за довіреністю батька ОСОБА_3 та державного виконавця (т. 7 а. с. 171-177).

23. Постановами державного виконавця Корольовського відділу ДВС у м. Житомирі ЦМУМЮ Осіпчук І. В. від 02 жовтня 2025 року закінчені виконавчі провадження № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 про зобов`язання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 усунути перешкоди у спілкуванні ОСОБА_1 з малолітньою внучкою ОСОБА_4 , 2019 року народження, шляхом визначення способу участі ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні ОСОБА_4 , встановивши зустрічі кожної першої та третьої неділі місяця з 12:00 год до 14:00 год за участю матері ОСОБА_2 або батька дитини ОСОБА_3 , або обох батьків, на нейтральній території у місті Житомирі в місцях, які відповідають віковій категорії дитини, з можливістю зміни графіку зустрічей за домовленістю сторін та стану здоров`я дитини (т. 7 а. с. 179-183).

24. За заявами ОСОБА_1 державний виконавець Корольовського відділу ДВС у м. Житомирі ЦМУМЮ Осіпчук І. В. виніс постанови від 13 жовтня 2025 року про відновлення виконавчого провадження (т. 7 а. с.185-187).

25. Після відновлення виконавчого провадження, 16 листопада 2025 року відбулася зустріч ОСОБА_1 із малолітньою онукою ОСОБА_4 , 2019 року народження, у присутності матері ОСОБА_2 , представника боржників, головного спеціаліста відділу захисту прав дітей, психолога та державного виконавця, про що складений акт державного виконавця. Із акта державного виконавця встановлено, що побачення розпочато о 12:00 год, дитина на контакт з бабусею ОСОБА_1 не пішла, спілкуватися не хотіла, боялася та відходила від ОСОБА_1 , неодноразово виявляла бажання поїхати додому. Спілкування не відбувається, наявна перепалка спілкування ОСОБА_1 із учасниками побачення. Наступне місце побачення бабусі ОСОБА_1 з онукою ОСОБА_4 відбудеться за адресою: Старий Бульвар (парк), м. Житомир. Враховуючи обставини, які виникали при побаченні, прийнято рішення про закінчення побачення 12:30 год (т. 7 а. с. 243).

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

26. Згідно з пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України, статтею 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

27. Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

28. Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

29. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

30. Згідно з частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

31. Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

32. Згідно зі статтею 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

33. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

34. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

35. Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії; здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (стаття 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

36. Виконання рішень про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною регламентується спеціальними правилами статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.

37. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.

38. Верховний Суд у постановах від 10 вересня 2020 року у справі № 824/308/20-а та від 08 липня 2021 року у справі № 640/11833/19 вказував, що небажання дитини спілкуватися з батьком, що прямо зафіксовано в акті державного виконавця, не може розцінюватись як неповажна причина невиконання позивачем як боржником судового рішення у виконавчому провадженні, оскільки це фактично є примушуванням дитини, що може призвести до психологічного тиску на дитину та очевидно не відповідатиме якнайкращим інтересам дитини в аспекті забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.

39. У справі, що переглядається у касаційному порядку, суди попередніх інстанцій встановили, що боржники не ухиляються від виконання судового рішення, регулярно приводять дитину в обумовлений час на зустрічі та не перешкоджають зустрічам малолітньої ОСОБА_4 з бабусею ОСОБА_1 . Суди не встановили, що батьки формують негативне ставлення у дитини до скаржника та перешкоджають виконанню судового рішення. Та обставина, що малолітня дитина ОСОБА_4 поки що не йде на контакт із бабусею ОСОБА_1 сама по собі не свідчить про невиконання судового рішення, оскільки необхідний певний час для налагодження стосунків та усунення ознак відчуження між ОСОБА_1 та малолітньою онукою ОСОБА_5 . До побачень постійно залучається представник органу опіки та психолог, жодного випадку не приведення дитини в обумовлений час на зустріч із бабусею без поважних причин, не встановлено. Мали місце лише випадки, коли через хворобу дитини такі зустрічі відбутися не могли.

40. Крім того, з наявних у матеріалах справи актах від 06 липня 2025 року, від 20 липня 2025 року, від 03 серпня 2025 року, від 17 серпня 2025 року, від 07 вересня 2025 року, від 21 вересня 2025 року, від 16 листопада 2025 року суди встановили, що боржниками було забезпечено виконання судового рішення та вони не чинили перешкод у спілкуванні скаржника зі своєю онукою ОСОБА_4 , а неможливість спілкування викликана саме поведінкою дитини, яка відмовлялася йти на контакт зі своєю бабусею ОСОБА_1 .

41. З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій, встановивши, що державним виконавцем вчиняються всі необхідні дії для виконання судового рішення відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження», дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні вимог скарги про зобов`язання державного виконавця вжити всіх необхідних заходів для забезпечення реального виконання рішення.

42. Відмовляючи у задоволенні вимог скарги про направлення ухвали до органів опіки та піклування для розгляду питання про ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що за змістом статті 451 ЦПК Українита загальних положень Закону України «Про виконавче провадження» прийняття відповідних рішень та винесення процесуальних документів державним виконавцем є виключно його дискреційними повноваженнями, у проведення яких суд втручатись не вправі.

43. Відмовляючи у задоволенні вимог скарги про встановлення факту не виконання рішення суду у справі, визнання дій батьків такими, що перешкоджають виконанню судового рішення і порушують право дитини на спілкування з бабусею, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що розгляд таких вимог не передбачено положеннями розділу VII ЦПК України під час розгляду скарги, поданої в порядку статті 447 ЦПК України.

44. Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій необґрунтовано відхилили та не надали правової оцінки доказам, що підтверджують факт не виконання судового рішення, а саме: акту державної виконавчої служби від 07 грудня 2025 року, відеозапису та актам від 18 січня 2026 року, від 15 лютого 2026 року, є необґрунтованим з огляду на таке.

45. З матеріалів справи встановлено, що до апеляційної скарги скаржник долучила новий доказ - акт державного виконавця від 07 грудня 2025 року (т. 8 а. с. 221).

46. Крім того, 11 березня 2026 року скаржник подала до суду апеляційної інстанції клопотання про долучення доказів та їх огляд у судовому засіданні, до якого додала відеозапис та акти державного виконавця від 18 січня 2026 року, від 15 лютого 2026 року (т. 9 а. с. 55-65).

47. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третя статті 367 ЦПК України).

48. За змістом пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, які вона довела. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і на засіданні суду апеляційної інстанції.

49. Дослідження нових доказів відбувається, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала та не могла знати про їхнє існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції учасник процесу знав про них однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їхнє подання до суду становило для цього учасника певні труднощі тощо); є інші поважні причини для їхнього неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не були досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень.

50. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не були подані до суду першої інстанції, апеляційний суд має врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо обов`язку особи, яка бере участь у справі, добросовісно реалізовувати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і про відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати висновок в ухвалі за наслідками обговорення заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

51. Враховуючи те, що скаржник не довела неможливість подання нею акта державного виконавця від 07 грудня 2025 року до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї, тому в суду апеляційної інстанції не було підстав для прийняття та дослідження вказаного доказу.

52. З огляду на те, що відеозапис та акти державного виконавця від 18 січня 2026 року, від 15 лютого 2026 року, додані скаржником до клопотання про долучення доказів та їх огляд у судовому засіданні, не існували на момент розгляду справи судом першої інстанції, то вказана обставина виключає можливість суду апеляційної інстанції досліджувати такі докази, оскільки суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції на час його ухвалення.

53. Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що полягає у тому, що інтереси боржників у судах представляла ОСОБА_6 , в якої на момент розгляду справи право на зайняття адвокатською діяльністю було зупинено, з огляду на таке.

54. З наявного у матеріалів справи протоколу судового засідання № 5577235, складеного 08 грудня 2025 року, вбачається, що суд першої інстанції у судовому засідання розглянув клопотання скаржника ОСОБА_1 про недопуск представника боржників ОСОБА_6 до участі у розгляді справи (т. 8 а. с. 75, 76).

55. Зі змісту ухвали суду першої інстанції від 08 грудня 2025 року вбачається, що суд у судовому засіданні не враховував покази представника боржників - ОСОБА_1 , а також доводи заяви щодо розгляду скарги ОСОБА_1 (т. 8 а. с. 22-27), поданої ОСОБА_6 від імені боржників ОСОБА_3 , ОСОБА_2 .

56. Також, з матеріалів справи вбачається, що під час розгляду цієї справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_6 від імені боржників ОСОБА_3 , ОСОБА_2 не діяла, будь-яких процесуальних документів не подавала.

57. Таким чином, у справі, що переглядається у касаційному порядку, не встановлено порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які б призвели до ухвалення незаконних судових рішень.

58. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження.

59. Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.

60. Підстав для виходу за межі доводів касаційної скарги судом касаційної інстанції не встановлено.

61. Відповідно до частини третьої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення -без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

62. Доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, тому колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін. Щодо судових витрат

63. Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ : Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 08 грудня 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 11 березня 2026 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: А. А. Калараш Є. В. Петров В. В. Пророк